3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі

Як не дивно, але законодавство про банкрутство вважається сьогодні однією з найбільш динамічних сфер законодавства. Так, український закон про банкрутство зазнав численних змін: при прийнятті нової редакції Закону про банкрутство, було передбачено застосування такої судової процедури банкрутства як мирова угода. Перший прийнятий в Україні закон про банкрутство (1992 р.) не передбачав врегулювання проблем шляхом укладення мирової угоди. Проте розвиток економічних відносин у державі потребував пошуку шляхів стабілізації відносин суб'єктів підприємницької діяльності. Так, масовим явищем протягом 90-х стало невиконання боржниками своїх зобов'язань перед кредиторами впродовж тривалого часу. Виконуючи державні замовлення, підприємства потрапили в складне фінансове становище у зв'язку з несвоєчасною оплатою державою виконаних робіт. Значне поширення отримали бартерні розрахунки. У зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати виникла значна соціальна напруженість. Криза неплатежів у цей період стала причиною порушення провадження у справах про банкрутство багатьох підприємств.

Саме процедура мирової угоди мала сприяти подоланню неплатоспроможності підприємств шляхом надання розстрочки, відстрочки виконання зобов'язань чи прощення боргів. У перші роки застосування нової редакції вказаного закону процедура мирової угоди отримала широке використання. У подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася, що свідчить про майбутні зміни у напрямку вдосконалення, підвищення ефективності застосування мирової угоди для захисту економічних інтересів. Можна відмітити, що законодавство у цій сфері інших країн є більш досконалим і точним. У розвинених країнах світу виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді: мораторій і списання частини заборгованості.

Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.

За останні роки відбувся повний перегляд чинного законодавства про банкрутство у США, Канаді, Німеччині, країнах з перехідною економікою. Бірюков О. Міжнародні аспекти банкрутства: режими регулювання відносин неспроможності. // Підприємництва, господарство і право. - №3. - 2009. - С. 68-71.

Процеси зближення правових систем різних країн набувають сьогодні великого значення, в першу чергу з причин охоплення світу глобалізаційними процесами. Глобалізація суспільного життя загострила питання гармонізації різних правових систем. Найпоширенішою формою такого зближення є гармонізація національного законодавства країн світу та вироблення узгоджених правил. В Україні гармонізацію часто пов'язують з євроінтеграцією. Шемшученко Ю. Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с Европейским правом. - Юринком Интер, 2003.

Нагадаємо, що дана робота присвячена темі укладення мирової угоди у процесі провадження справ про банкрутство. За допомогою процедур банкрутства приватні особи і навіть держава вирішують проблеми заборгованості.

Якщо говорити про гармонізацію законодавства про банкрутство на Європейському континенті, то варто зазначити, що тут робота по уніфікації нормативної бази держав-членів мала на меті забезпечити реалізацію чотирьох свобод, а саме: вільний рух капіталів, товарів, послуг та робочої сили. Так, у Римському договорі 1957 року зазначалося, що наближення законодавства держав-членів є одним із пріоритетних напрямків розвитку і інструментом забезпечення цих свобод.

У ЄС банкрутство не є окремою сферою правового регулювання серед умовно визначених галузей права ЄС. Норми пов'язані з банкрутством окремо не визначені у системі законодавства ЄС. Проте банкрутство тісно пов'язано із законодавством про конкуренцію. А конкуренція відіграє важливе економічне значення для здорової життєдіяльності ЄС.

Банкрутство вважається важливим елементом регулювання договірних відносин та ефективним інструментом розв'язання проблем заборгованості компаній. Процедура банкрутства є елементом ринкової економіки і є юридичним засобом розв'язання проблем заборгованості у рамках корпоративного права. Припинення діяльності підприємства при неплатоспроможності шляхом порушення процедури банкрутства забезпечує захист інтересів кредиторів, іноді сотень кредиторів. Як свідчить практика, у більшості випадків такий спосіб є найпривабливішим як для боржника, так і для кредиторів.

Що ж до НПА, що були прийняті, то це Директива Ради 80/9876 від 20 жовтня 1980р. про наближення законодавства членів ЄС у сфері захисту прав працівників. Директива містить соціальні механізми забезпечення прав працівників у разі порушення справи про банкрутство роботодавця. Очевидно, що ціллю даної директиви є забезпечення соціальних гарантій та здійснення виплат працівникам неспроможних компаній. Також варто сказати про цілий ряд Директив прийнятих у 2001 році, що регулюють реорганізацію та ліквідацію страхових та банківських установ. Так, Директива Європарламенту і Ради 2001/24/ЄС заповнила істотну прогалину в законодавстві про надання фінансових послуг установи, що має філії в інших країнах-членах ЄС, за єдиними правилами з метою захисту кредиторів та інвесторів.

Коли мова йде про питання гармонізації законодавства про банкрутство у Північній Америці, то варто згадати Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (NAFTA). У рамках цієї угоди було розроблено проект «Транснаціонально неспроможність: співробітництво держав-членів НАФТА». Вихідними умовами цього проекту були: відсутність законодавства про регулювання процедури банкрутства у цих країнах, регулювання мало відношення лише до відносин у комерційній сфері та тільки з юридичними особами. Підготовка проекту була викликом часу та відповіддю на зростаючу кількість банкрутств у регіоні. Бірюков О. Гармонізація законодавства про банкрутство у різних регіонах світу. // Митна справа. - №4 (58). - 2008р. С.78-83.

Особливу увагу варто приділити питанню гармонізації законодавства держав-учасниць СНД. Спочатку було створено Міжпарламентську асамблею, котра повинна була займатися даним питанням. Результатом такої діяльності стало створення Модельного цивільного кодексу, який надалі брався до уваги при нормотворчості у країнах СНД. Прикладом використання Модельного кодексу є Цивільний кодекс Вірменії. До речі розробка українського закону про банкрутство у новій редакції відбувалася під впливом концепцій викладених у даному Модельному кодексі, а саме про те, що дія закону поширюється на некомерційні юридичні особи, за винятком казенних та фізичних осіб-підприємців. Також у закон було введено положення про обов'язковість боржника звертатися до суду та статтю присвячену державному органу з питань банкрутства. Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи стран СНГ. - 1999. - №20.

Проте точаться суперечки серед фахівців пов'язані із вдосконаленням законодавства. Важливою проблемою для законодавства України є визначення відповіді на питання: захист чиїх інтересів є пріоритетнішим для суспільства. При створенні норми законодавець виходить з відповіді на це питання. Зважаючи на це, у світі є дві основні моделі захисту майнових інтересів у таких справах - боржника та кредиторів.

Відомий російський учений Вітрянський В., здійснивши аналіз світових тенденцій розвитку законодавства про банкрутство в провідних країнах світу, обґрунтував існування 2 полярних систем - проборжникової і про кредиторської системи правового регулювання відносин неспроможності. Виходячи з обраної стратегії захисту, надається перевага чи то ліквідаційним процедурам (ліквідація чи розпорядження майном) чи санаційним, тобто таким, якщо метою є відновити діяльність підприємства (санація чи мирова угода). При проборжниковій системі мирова угода при банкрутстві виступає як засіб оперативного вирішення проблем, що стали предметом розгляду в суді, виконує важливі функції - зберігає на ринку неспроможного суб'єкта підприємницької діяльності, який здатен відновити своє функціонування. У такому випадку вимоги кредиторів, як правило, погашаються хоча б частково. Як свідчить судова практика деяких країн, ліквідація є найгіршою формою врегулювання проблем заборгованості.

До країн, де превалюють ліквідаційні процедури, можна віднести Німеччину та англійське законодавство про неспроможність. Законодавство тут задовольняє майнові вимоги кредиторів шляхом максимального задоволення їх вимог із конкурсного майна.

Законодавець у США та Франції у межах провадження про банкрутство надає можливість відновити платоспроможність боржника шляхом проведення реорганізації його справ. Це сприяє залишенню таких суб'єктів на ринку та погашення частини їх боргів за рахунок майбутніх надходжень.

Джунь В. зазначає, що концепція законодавства у Франції надає перевагу ідеї збереження діючих підприємств і робочих місць за рахунок обмеження прав та інтересів, у тому числі і забезпечених. У США пріоритетним завданням є не стільки задоволення вимог кредиторів, скільки збереження ділової активності боржників. Джунь В. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність. // Вісник господарського судочинства. - 2002. - №3. - с.67-70.

Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. - К., 2006. - 384с.

В Україні триває реформа законодавства про банкрутство. Зайве навіть говорити про необхідність знайомства з іноземним досвідом. Розробка уніфікованих законодавчих актів стала новою формою прояву досягнень сучасної теорії і практики. Серед проблем, що стають перепонами у процесі розробки гармонізованих правил, зазвичай називають психологічні чинники (консерватизм мислення, небажання зрозуміти досвід інших і правовий націоналізм), суб'єктивні недоліки (вузький професійний підхід до визначення понять і юридичних категорій, існування певної особливої правозастосовної практики), деякий розрив у розумінні між юристами-теоретиками і юристами-практиками.

На сьогодні в Україні відсутня судова практика застосування такого засобу врегулювання проблем заборгованості боржника, яка дозволила б зробити якісь висновки про ефективність цієї процедури. Однак слід зазначити, що в багатьох країнах світу мирова угода посідає важливе місце в законодавстві про неспроможність і банкрутство та визнається одним з найбільш дієвих заходів врегулювання зобов'язань боржника за активною участю кредиторів. Разом з реорганізаційними процедурами мирова угода має стати альтернативою ліквідації, що відповідає світовим тенденціям розвитку законодавства про банкрутство.

Загалом інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін «мирова угода». Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США -- це «посередництво» (mediation), «примирення» (conciliation), «мінісуд» (minitrial), у Великобританії -- «посередництво» і «примирення», у державах системи континентального права -- «примирення» (conciliation).

Юридичний зміст мирової угоди за законодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландах мирова угода -- це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконати певну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризується добровільним порядком його виконання. У державах системи «загального» права мирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, який укладається відповідно до законодавства держав системи континентального права, цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовлених дій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких інших мирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися у порядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду. ДавтянА.Г. Гражданское процессуальное право Германии. -- М., 2000. -- С. 160-161.

Законодавство держав передбачає різні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японії примирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії не можуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язані з особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи «загального» права мирова угода може укладатися з приводу відшкодування збитків.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5