У деяких державах Західної Європи, наприклад, Іспанії, Нідерландах, Франції, рішення про укладення мирової угоди фіксується у протоколі судового засідання. Витяг з цього протоколу видається на вимогу сторони як документ, що має силу судового рішення (статті 1809--1819 ЦК Іспанії, CremadesB. М., CabledesE. G. Litigating in Spain. La Lay Spain. -- Madrid, 1989. - P. 203. ст. 19 ЦПК Нідерландів Burgerlijke Rechtsvordering -- Suppl. 202 (jimi, 1991), 208 (januari, 1992). -- P. 1--53, 54, тит. 6 ст. 127; тит. 1 розд. 8 ст. 21; статті 128-130 ЦПК Франції New Code of civil procedure in France / An English translation by F. G. de Kerstrat and W. E. Crawford. - N. Y. - 1978. - P. 28--29.). Мирова угода фіксується у протоколі, який має силу судового рішення й у Японії. Сappe11e11і M. Access to justice. - Milan, 1979. - B. II. - Vol. 1. - P. 720--737.

Оскільки у деяких державах мирова угода є різновидом договору (зобов'язання), постає питання про те, чи є такий договір підставою у судах України для відмови у прийнятті позовної заяви та для закриття провадження в справі. Тобто чи такий договір є процесуальним документом (різновидом рішення суду), чи цивільно-правовою угодою. У першому випадку у разі невиконання мирової угоди як процесуального документа, вона підлягає визнанню і виконанню на території України шляхом видачі виконавчого листа. У другому -- невиконання мирової угоди як різновиду цивільно-правового договору є підставою для звернення до суду України з позовними вимогами до сторони, яка її не виконує. Відповідь на це питання можуть дати норми міжнародних договорів за участю України, в яких регулюється визнання рішень установ іноземної держави. Тому в майбутньому, укладаючи міжнародні договори з державами, де мирова угода є різновидом цивільно-правового договору, необхідно у нормах про визнання іноземних рішень тлумачити поняття мирової угоди.

Отже, укладення мирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризується подвійною юридичною природою. З одного боку це угода про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого -- це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом до суду України лише у разі відсутності ухвали суду про затвердження мирової угоди між сторонами в тотожній справі. Мирова угода може бути укладена як в судах України, так і на території іноземної держави. Ухвала про затвердження мирової угоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви від особи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється на підставі норм міжнародних договорів.

Також не можна лишити поза увагою практику Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, особливо те, що стосується реалізації наміру сторін врегулювати спір мирним шляхом. Практика, на жаль, свідчить про те, що, укладаючи мирову угоду, сторони не приділяють її оформленню належної уваги. Треба врахувати вимоги ст. 30 Закону, яка передбачає: якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулювали спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. На практиці Суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо сторони, укладаючи її, намагаються включити до порядку розрахунків шляхом взаємних заліків будь-які вимоги, які стосуються різних контрактів. У цьому разі мирова угода виходить за межі арбітражної угоди, що є правовою підставою розгляду справи. Але такі випадки поодинокі. Як правило, на прохання сторін Суд виносить арбітражне рішення на узгоджених умовах. Але треба враховувати, що арбітражний суд не може змінити мирову угоду. Таким чином, якщо він задовольняє клопотання сторін, рішення має повністю увібрати текст мирової угоди.

Сторони, укладаючи мирову угоду, мають звертати увагу і на порядок розподілу арбітражного збору. За загальним правилом, яке передбачене в Положенні про арбітражні збори й витрати, якщо позовні вимоги задовольняються повністю, то арбітражний збір стягується з відповідача, якщо ж частково, то в частині задоволених позовних вимог арбітражний збір покладається на відповідача, а в частині позовних вимог, щодо яких відмовлено у позові, - на позивача. У мировій угоді цей порядок не діє, тому що сторони домовилися врегулювати спір мирно.

Висновки

Аналізуючи судову практику та чинне українське законодавство, можна сказати, що мирова угода є не тільки предметом суперечок та перемовин між сторонами у справах про банкрутство, а й документом, який фіксує волевиявлення кредитора та боржника, спрямоване на зупинення провадження у справі про банкрутство та вирішення спірних правовідносин між сторонами. Тож мирова угода в процедурі банкрутства є ефективним механізмом відновлення функціонування на ринку неплатоспроможного суб'єкта господарської діяльності.

При написанні роботи зясувалося, що поняття «мирова угода» за змістом Закону має два основних значення: назва судової процедури, у межах якої відбувається врегулювання розбіжностей між кредитором і боржником, та результат даної процедури у вигляді самої угоди як документа, який фіксує домовленості сторін, насамперед щодо уступок з боку кредиторів.

Найбільшу цінність мирова угода у провадженні у справах про банкрутство має при слугуванні засобом отримання грошових коштів шляхом використання цивільно-правових механізмів погашення заборгованості. За допомогою таких механізмів є можливість відновити функціонування боржника, а кредитору дає можливість, хоч і часткового і тривалого у часі, але задоволення своїх вимог.

У результаті дослідження процесуальних особливостей МУ доходимо висновку, що така угода має як спільні риси, так і відмінності від мирової угоди у позовному провадженні. Серед спільних рис:

Ініціатива в укладенні МУ має виходити від сторін у справі. Суд може тільки запропонувати сторонам укласти МУ. Процесуальним наслідком затвердження МУ є припинення провадження у справі. МУ має силу судового рішення і підлягає обов'язковому виконанню. Одностороння відмова від виконання затвердженої МУ не допускається.

Відмінності між МУ у позовному провадженні та в провадженні у справах про банкрутство полягають у такому:

Мирова угода у позовному провадженні спрямована на усунення спору між сторонами і врегулювання правового конфлікту. На час укладення МУ вимоги позивача ще не підтверджені судом. Натомість у провадженні у справах про банкрутство всі вимоги встановлені і визнані судом. Зміст МУ полягає в наданні відстрочки та розстрочки платежів, заміні одного способу виконання іншим. Для укладення МУ у позовному провадженні необхідна згода позивача та відповідача, тобто згода всіх осіб, які беруть участь у справі. У провадженні у справі про банкрутство МУ може бути укладена за наявності більшості голосів від загальної кількості голосів конкурсних кредиторів. Обов'язковою для укладення МУ є згода заставних кредиторів.

При укладенні МУ в позовному провадженні беруть участь сторони та треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, що, відповідно до процесуального законодавства, фактично мають процесуальний статус позивача. У справі про банкрутство в укладенні МУ беруть участь не тільки її сторони - боржник та кредитори - допускається участь інших осіб, які приймають на себе права і обов'язки, передбачені МУ. Ці особи умовно названі третіми особами.

Також з'ясувалося, що мирова угода широко використовується у інших країнах світу, проте часто називається по-іншому та має різне правове забезпечення. Незважаючи на відносну зручність та простоту у використанні, часто мирова угода не є ефективним механізмом захисту прав кредиторів, тому більшість фахівців вважають, що дану процедуру треба вдосконалювати.

Крім того у курсовій роботі представлена історична довідка про мирову угоду, з'ясовано деякі процесуальні аспекти укладення мирової угоди у справах про банкрутство за допомогою процесуальних документів судів України.

Список використаних джерел

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 6, ст.56.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, ст.440.

5. Закон України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207.

6. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» № 15 від 18.12.2009.

7. Постанова Пленуму Верховного суду України 27.05.2002 № 17-2-18-21/01-1015 // "Бізнес: законодавство та практика", № 12, 2003.

8. Інформаційний лист Вищий Господарський суд України «Про практику Верховного Суду України у справах про банкрутство» від 16.05.2003 N 01-8/525. Від 20.05.2002 N 171/9-155

9. Постанова Пленуму Верховного суду України Про визнання банкрутом 27.05.2002 N 17-2-18-21/01-1015

10. Постанова ВГСУ від 14.06.05 №11/68Б

11. Постанова ВГСУ від 26.12.06 № 6/182-7/670

12. Постанова ВГСУ від 18.05.04 № 23/239

13. Постанова ВГСУ від 27.04.04 № 5/117

14. Постанова ВГСУ від 26.04.05 № Б/40/42/04

15. Постанова ППВСУ від 18.12.2009 № 15

16. Афанасьев Р. Г. Проблеми правового регулирования банкротства за законодательством Украиньї :автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Хозяйственное право и хозяйственннй процессе» //Р. Г. Афанасьев. - Донецк, 2001. - 20 с.

17. Барабашова Н. Проблеми мирової угоди у процесі банкрутства. // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №7. - с. 92-94.

18. Беляневич О.А. Процесуальні аспекти укладення мирової угоди в господарському суді. // Вісник господарського судочинства. - 2007. - №2. - С. 133-139.

19. Бірюков О. Міжнародні аспекти банкрутства: режими регулювання відносин неспроможності. // Підприємництва, господарство і право. - №3. - 2009. - С. 68-71.

20. Бірюков О. Мирова угода як неліквідаційна процедура у справах про банкрутство // Юридичний журнал. - №2, 2002.

21. Бірюков О. Гармонізація законодавства про банкрутство у різних регіонах світу. // Митна справа. - №4 (58). - 2008р. С.78-83.

22. Бочковский А. Способи разрешения несостоятельности и наше право / А. Бончковский // Еженедельник советской юстиции. -- 1924. -- № 43.

23. Володін А. Мирова угода: історико-правовий аналіз. УДК 347.133

24. Гордиенко М. Мирова угода в процедурі банкрутства як спосіб уникнути ліквідації підприємства боржника. // Юридическая Газета. - №5 листопад, 2009.

25. Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні: монографія. - 2-е вид. - К.: Юридическая практика, 2006. - 384с.

26. Джунь В. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність. // Вісник господарського судочинства. - 2002. - №3. - с.67-70.

27. Завадский С. В. Кассационная практика по общеимперскому конкурсному праву и процессу // С. В. Завадский, В. Н. Свидерский. - СПб., 1913.

28. Конкурсное производство: учеб.-практ. Курс / под ред. В.В. Яркова. - СПб.: Издательский дом С.Петерб. гос. Ун-та, 2006. - 568с.

29. Колодник Л. Миритися - не баритися, або Як укласти мирову угоду в процедурі банкрутства. // Правовий тиждень №27(100) 2008 р. \ http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=520

30. Колянковський Т. Чим може обернутися для кредитора укладення мирової угоди з боржником. // Дебет-Кредит № 50, 2004.

31. Львова І. Мирова угода у справі про банкрутство. // Збірник систематизованого законодавства. Додаток до газети «Бізнес». - №3. - 2010-с.165-166.

32. Поляков Б. Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України. - 2002. - №7. - с.60.

33. Поляков Б. Судебные процедуры банкротства. // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №9. - С. 22-25.

34. Поляков Б. Право нессостоятельности (банкротства) в Украине. Монография. - К.: «Видавничий дім Ін Юре». - 2003. - 440с.

35. Святогор О. Окремі аспекти застосування мирової угоди в господарському процесі та виконавчому провадженні. // Юридичний журнал. №3, 2002.

36. Якименко О. Мирова угода в господарському судочинстві - обставини спотикання з примусовим виконанням. // Юридичний вісник України. № 32, 2007.

37. Бюлетень законодавства та юридичної практики. К.: ЮрІнком Інтер. - № 9. - 2007.

38. Балюк І. Господарське процесуальне право: навч.посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224с.

39. Господарське право: Практикум / В. С Щербина, Г. В. Пронсь-ка, О. М. Вінник та ін.; Зазаг. ред. В. С Щербини. -- К.: Юрінком Інтер, 2001.-320 с

40. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. -- М., 2000. -- С. 160-161.

41. Информационный бюллетень Межпарламентской ассамблеи стран СНГ. - 1999. - №20.

42. Понікаров В. Д., Андрійченко Ж. О. Господарське законодавство: Навчальний посібник.- X.: ВД «ШЖЕК», 2004.- 232 с.

43. Модельний закон о несостоятельности (банкротстве) : постановление Межпарламентской Ассамблеи государств-участников СНГ от 6 дек. 1997 г. № 10-15.

44. Шемшученко Ю. Теоретические проблемы гармонизации законодательства Украины с Европейским правом. - Юринком Интер, 2003.

45. CremadesB. М., CabledesE. G. Litigating in Spain. La Lay Spain. -- Madrid, 1989. - P. 203.

46. Burgerlijke Rechtsvordering -- Suppl. 202 (jimi, 1991), 208 (januari, 1992). -- P. 1--53, 54

47. New Code of civil procedure in France / An English translation by F. G. de Kerstrat and W. E. Crawford. - N. Y. - 1978. - P. 28--29.

48. Сappe11e11і M. Access to justice. - Milan, 1979. - B. II. - Vol. 1. - P. 720--737.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5