на тему рефераты Информационно-образоательный портал
Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,
на тему рефераты
на тему рефераты
МЕНЮ|
на тему рефераты
поиск
Особливості договору факторингу
p align="left">Права та обов'язки боржника. Регулюючи договір факторингу, закон, як і в разі звичайної заміни кредитора у зобов'язанні, здійснює регулювання не лише суто договірних внутрішніх правовідносин між клієнтом та фактором, а й зовнішніх правовідносин, що виникають між фактором і боржником, який хоч і не є стороною за договором факторингу, але зобов'язаний здійснити на користь фактора певні дії. Згідно із вимогами закону боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові із зазначенням у ньому грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а також із зазначенням фактора, якому має бути здійснений платіж. Однак боржник, у свою чергу, має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк (строк, достатній для доставки доказів від фактора боржникові) доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові мало місце, наприклад, вимагати надання йому письмового повідомлення клієнта про відступлення грошової вимоги факторові або копії договору факторингу та ін. (ст. 1082 ЦК України).

Останнє викликано тим, що за загальним правилом боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст. 517 ЦК України). Крім цього, надання відповідних повідомлень боржнику є необхідним і внаслідок того, що у практиці здійснення факторингових операцій, залежно від того, чи має боржник інформацію про наявність договору факторингу та відступлення права клієнтом, чи ні, факторинг поділяється на відкритий та невідкритий [10, с. 395]. При останньому боржник клієнта не інформується про передачу права вимоги фактора при отриманні ним рахунків на оплату товарів, робіт, послуг, що потребує надання боржникові такого повідомлення, а у разі необхідності - і підтверджувальних документів.

Отже, обов'язок боржника здійснити платіж фактора виникає за умови отримання боржником письмового повідомлення клієнта чи фактора про відступлення права вимоги, а у разі наявності вимоги боржника про надання доказів такого відступлення, - лише після отримання їх боржником.

Якщо клієнт і фактор не виконають своїх обов'язків щодо повідомлення боржника про відступлення вимоги, а фактор щодо надання у розумний строк доказів про таке відступлення, якщо є відповідна вимога про це боржника, останній має право здійснити платіж своєму первісному кредиторові (клієнту). Водночас виконання боржником грошової вимоги фактора звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ст. 1082 ЦК України).

У разі, якщо боржник здійснить платіж на користь первісного кредитора (клієнта) за умови виконання фактором та клієнтом своїх зобов'язань за факторингом, платіж за відступленою грошовою вимогою вважається не вчиненим [17,с. 589].

Останнє пов'язане з тим, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), включаючи його виконання належній стороні (ст. 527 ЦК України), внаслідок чого боржник, виконуючи зобов'язання неналежному кредиторові, несе ризик несприятливих наслідків цього. Тому в разі настання такого випадку фактор буде мати право заявити до боржника позовні вимоги щодо сплати відступленої грошової вимоги та відшкодування збитків, що виникли через невиконання боржником своїх обов'язків. Якщо договором факторингу встановлена відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої було відступлено, відповідальність за вказане порушення може бути покладена за позовом фактора і на клієнта (ч. 3 ст. 1081 ЦК України).

Закон надає боржникові у відносинах з фактором не лише обов'язки, а й права.

По-перше, боржник має право при пред'явленні йому фактором вимоги щодо здійснення платежу пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові (ст. 1085 ЦК України). Наприклад, боржник за договором поставки може пред'явити фактору до заліку свої грошові вимоги щодо сплати неустойки за порушення клієнтом строку поставки товару. Зазначений залік здійснюється відповідно до норм статей 601-603 ЦК України.

Здійснення вказаного заліку може призводити до зменшення грошових сум, які мають надходити від боржника факторові. Тому зазначені наслідки заліку грошових вимог можуть бути врегульовані сторонами договору факторингу при визначенні розміру грошової вимоги, право за якою підлягає відступленню та розміру винагороди фактора або встановлення права регресу до клієнта за наслідками такого заліку.

У разі здійснення заліку боржник не має права пред'явити факторові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1085 ЦК України), оскільки наявність таких обмежень чи заборон та їх порушення клієнтом не впливає на дійсність договору факторингу (ст. 1080 ЦК України).

По-друге, боржник має право на захист своїх прав. Так, у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта. Отже, боржник зберігає за собою право вимагати від клієнта сплати відповідних грошових сум у разі порушення ним договірних зобов'язань (зокрема при сплаті фактором ціни товару за договором поставки, що виявився бракованим).

Однак боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобов'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові кошти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги (ст. 1086 ЦК України).

Останнє викликано тим, що у зазначеному випадку фактор отримує від клієнта грошові кошти, не здійснюючи його фінансування або здійснює таке фінансування, знаючи, що відступлена вимога є спірною.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України наявність домовленості між клієнтом і боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження не впливає на дійсність договору факторингу, що є однією з істотних відмінностей договору факторингу від цесії (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Отже, грошові вимоги можуть бути предметом договору факторингу навіть у випадку, коли боржник і клієнт домовилися про заборону або обмеження відступлення такої вимоги [18, c.243]. Однак у випадку наявності такої домовленості між боржником і клієнтом та укладення останнім з фактором договору факторингу клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Тобто якщо договором, що був укладений між клієнтом і боржником, не визначена конкретна міра відповідальності (наприклад неустойка), боржник матиме право вимагати відшкодування збитків, яких він зазнав при зміні кредитора у зобов'язанні (ст. 22 ЦК України).

РОЗДІЛ 3. ФАКТОРИНГ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Операції за назвою "факторинг" здійснювалися суб'єктами господарювання досить давно, ще до появи нового ЦК України. Якщо сказати точніше, то проводимі операції стали називатися факторингом завдяки Закону про ПДВ. Тепер же, завдяки новим кодексам - ЦК і ГК України - ми можемо усвідомити, що є факторинг на "найвищому рівні. Поява 73 глави ЦК України "Факторинг" не тільки не роз'яснило громіздкі формулювання Закону про ПДВ про факторинг (ст. 1 п. 1.10 і ст.3 пп.3.2.5), але навіть ускладнило ситуацію з розумінням його суті. Глава 73 ЦК України дає дефініцію і регламентує правовідносини сторін за договором факторингу, визначаючи його специфічний суб'єктивний і об'єктивний склад. ГК відносить факторинг до одного з основних видів банківських операцій, поряд з депозитними, розрахунковими і кредитними (ст.339). При цьому в ст.350 ГК відзначено, що порядок здійснення факторингових операцій, крім вимог ГК, визначається ЦК України, Законом про банки, іншими законами, а також нормативно-правовими актами НБУ. У свою чергу, Закон про ПДВ не відносить факторинг винятково до банківської сфери. У його визначенні, скоріше, проглядається поступка вимоги. До усього викладеного варто додати, що в ЦК України , як і в старому ЦК, є окремі статті, що регулюють відстулення права вимоги.

До 1 січня 2004 року ЦК регламентував тільки правовідносини поступки вимоги (цесії) і переведення боргу (глава 17 "Поступка вимоги і переведення боргу"), не виділяючи їх в окремий вид зобов'язань, і не даючи визначення факторингу як самостійного виду зобов'язань.

Таким чином ми маємо наступні розходження застосування факторингу у різних галузях законодавства,:

1. Законодавче визначення операції (договору):

У цивільному законодавстві:

а) ЦК України (після 01.01.2004 р.) дає таке визначення - за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошового вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт уступає або зобов'язується уступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржникові) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

б) ЦК (до 01.01.2004 р.)

- при відступленні вимоги (цесії) це - зміна кредитора в зобов'язанні - передача кредитором третій особі своїх прав вимагати в боржника виконання своїх обов'язків, виниклих у силу зобов'язання, що випливає з договору.

- при переведенні боргу це - зміна боржника в зобов'язанні - передача боржником третій особі своїх обов'язків перед кредитором, що виникли в силу зобов'язання, заснованого на договорі.

1.2. Податкове законодавство (Закон про ПДВ) визначає факторинг як операцію по перевідстулленню першим кредитором права вимоги боргу третьої особи другому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитора (п. 1.10 Закону про ПДВ).

1.3. Спеціальне законодавство (Закон про фінпослуги, Закон про банки, ГК) визначає факторинг як придбання банком права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги з прийняттям на себе ризику виконання таких вимог або платежів (п. 6 ст. 47 Закону про банки, п. 1 ст. 350 ГК).

2. Сторони взаємовідносин

2.1. Цивільне законодавство

а) ЦК України (після 01.01.2004 р.) виділяє наступні сторони: особа, що передає заборгованість - клієнт - фізична або юридична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності (ч.2 ст.1079 ЦК України); особа, що здобуває право на заборгованість - фактор - банк, фінансова установа, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що має право здійснювати факторингові операції (ч.3 ст. 1079 ЦК України),та третю особу, що не є стороною у договорі факторингу - носій заборгованості - третя особа - дебітор клієнта.

б) ЦК (до 01.01.2004р.)

- при відступленні вимоги (цесії) це - особа, що передає заборгованість - кредитор (первинний кредитор, цедент) - яка-небудь фізична або юридична особа, що відповідає визначенню особи в цивільному законодавстві (гл. 2 ЦК), що може бути кредитором у зобов'язанні; особа, що здобуває право на заборгованість - інша особа(цесіонарій, новий кредитор) - яка-небудь фізична або юридична особа, що відповідає визначенню особи в цивільному законодавстві (гл. 2 ЦК), що може бути кредитором у зобов'язанні; особа - носій борга - третя особа (дебітор) - боржник цедента.

- при переведенні боргу це - особа, що передає заборгованість - боржник - яка-небудь фізична або юридична особа, що відповідає визначенню особи в цивільному законодавстві (г. 2 ЦК), що може бути боржником у зобов'язанні; особа, що здобуває право на заборгованість - інша особа (новий боржник) - яка-небудь фізична або юридична особа, що відповідає визначенню особи в цивільному законодавстві (г. 2 ЦК), що може бути боржником у зобов'язанні; особа - носій зобов'язання - третя особа (кредитор)

Податкове законодавство (Закон "Про ПДВ") виділяє наступні сторони - особа, що передає заборгованість - перший кредитор - будь-який платник податків (п.1.10 Закону "Про ПДВ"); особа, що здобуває право на заборгованість - другий кредитор - будь-який платник податків (п.1.10 Закону "Про ПДВ"); особа - носій боргу - третя особа (дебітор) (п.1.10 Закону "Про ПДВ").

2.3. Спеціальне законодавство(Закон "Про фінпослуги", Закон "Про банки", ГК) передбачає такі сторони: особа, що передає заборгованість - клієнт - який-небудь суб'єкт господарської діяльності; особа, що здобуває право на заборгованість - банк, тобто юридична особа, що має банківську ліцензію (ч.1, 2 ст. 350 ГК, ст. 47 Закону "Про банки"), або інші юридичні особи, що не мають такої ліцензії й інших спеціальних ліцензій; особа - носій боргу - третя особа - дебітор клієнта.

3. Предмет договору

3.1. Цивільне законодавство

а) ГКУ (після 01.01.2004 р.) предметом право грошової вимоги, термін платежу, по якому наступив (існуюче вимогу), а також право вимоги, що настає в майбутньому (майбутнє вимога)

б) ГК (до 01.01.2004р.)

- при відступленні вимоги (цесії) предметом є будь-яке право вимоги, що не суперечить законові або договорові і не зв'язано з особистістю кредитора, крім права вимоги по відшкодуванню майнового збитку, викликаного ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.