Основними завданнями перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства є:

1. Перевірка організації нотаріальної діяльності державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса, у тому числі дотримання вимог до робочого місця приватного нотаріуса, страхування цивільно-правової відповідальності, до організації прийому громадян і режиму роботи контори, архіву, нотаріуса, правильності оформлення трудових відносин з працівниками нотаріуса тощо.

2. Перевірка дотримання нотаріусами правил ведення нотаріального діловодства, правильності формування документів у справи, наявність та відповідність вимогам законодавства документів, долучених до примірника нотаріально оформленого документа, а у випадках передбачених законодавством, копій з документів, які необхідні для вчинення нотаріальних дій, наявність на документах печаток, підписів, номерів тощо, умов зберігання архіву, печаток, штампів, порядку зберігання, витрачання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів.

3. Визначення стану нотаріального обслуговування фізичних та юридичних осіб.

4. Визначення професійного рівня нотаріуса (підвищення кваліфікації, наявність публікацій, участь у конференціях і семінарах з питань права тощо).

5. Виявлення порушень законодавства, яке регулює організацію нотаріальної діяльності та ведення нотаріального діловодства.

6. Надання рекомендацій з усунення причин, унаслідок яких допущено порушення.

7. Застосування заходів реагування до нотаріуса в разі виявлення під час перевірки допущених порушень щодо організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства.

8. Узагальнення результатів перевірок з метою визначення типових порушень та помилок, що допускаються нотаріусами.

9. Розповсюдження позитивного досвіду роботи нотаріусів щодо організації нотаріальної діяльності та виконання ними правил нотаріального діловодства тощо [5].

Сутність зазначеного механізму контролю полягає у превентивній функції уповноважених органів державного управління в сфері контролю за нотаріальною діяльністю в Україні. Однак, можемо констатувати факт недосконалості зазначеного механізму через його нормативно закріплений плановий характер. Причина в тому, що нотаріуси. Які мали певні проблеми із організацією власної діяльності можуть їх вирішити до початку перевірки, оскільки вони знають коли вона відбудеться, тому вважаємо за необхідне запровадити подібні перевірки позапланово, що правда з чітким визначенням їх періодичності, щоб уникнути зловживань, з боку органу що їх проводитиме.

Ще одним аргументом на користь такого впровадження є механізм закладений в самому зазначеному Порядку, який передбачає, що у разі виявлення помилок чи порушень, які можливо усунути під час перевірки, конторі, архіву, нотаріусу надається таке право.

Проблема державного контролю нотаріальної діяльністю багато в чому залежить від розподілу нотаріату на державний та приватний. Сучасна практика діяльності органів нотаріату, зокрема в країнах ЄС та інших країнах світу не дає чіткої відповіді щодо ефективності тієї чи іншої форми, однак зарубіжний досвід показує необхідність переходу нотаріату на одну організаційну форму або державну або приватну.

Як вже зазначалося вище, чинний закон «Про нотаріат» поділяє нотаріат на державний і приватний. Такий поділ є штучним, оскільки документи, посвідчені як державними, так і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Приватні нотаріуси вчиняють ті самі нотаріальні дії, що й державні, за винятком оформлення спадкових прав. Виправити цю ситуацію можна двома способами: зрівняти у компетенції державних і приватних нотаріусів або об'єднати державний і приватний нотаріат в єдину систему.

Реалізація першого варіанта створює такі проблеми: утримання за рахунок держави нотаріальних контор, виплата заробітної плати та здійснення соціальних виплат працівникам державних нотаріальних контор, сплата комунальних послуг, орендної плати, ремонту приміщень, здійснення їх технічного оснащення та інші. Звичайно, частина цих витрат компенсується державним митом, яке справляють державні нотаріуси.

Натомість, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає оподаткування доходів від продажу, дарування, міни, прийняття у спадщину рухомого і нерухомого майна. Оскільки подвійне оподаткування законодавством заборонено, необхідно буде скасувати справляння державного мита за вчинення відповідних нотаріальних дій, а це -- левова частка коштів, які отримувала держава у вигляді державного мита, що справляється державними нотаріусами. Отже, утримання державних нотаріальних контор можна розглядати як зайвий тягар для державного бюджету України [4].

Роблячи такий відповідальний крок, як ліквідація державних нотаріальних контор, потрібно передусім подбати про соціальні гарантії для певних категорій громадян. Ідеться про розмір плати за вчинення нотаріальних дій, адже на сьогодні приватні нотаріуси, як самозайняті особи, справляють плату за домовленістю сторін.

Щоб навести лад у цьому питанні, необхідно в законі встановити мінімальні розміри оплати нотаріальних дій, наприклад, на рівні існуючих ставок державного мита, яке справляють державні нотаріуси; обов'язково визначити пільгові категорії громадян (інваліди, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, пенсіонери, неповнолітні та ін.), для яких розмір плати за вчинення нотаріальних дій не може перевищувати мінімальний розмір.

Держава, що перекладає фінансове забезпечення діяльності нотаріату на плечі самих нотаріусів, у тому числі зобов'язуючи їх обслуговувати пільгові категорії громадян за мінімальними розмірами, може надати відповідні економічні гарантії їх діяльності, адже нотаріуси виконують важливу, суспільно значиму функцію. Такою гарантією може стати спрощена система оподаткування доходів нотаріусів, чи можливість нормативного зарахування витрат, пов'язаних з організаційним і матеріально-технічним забезпеченням нотаріальної діяльності, наданням нотаріальних послуг окремим пільговим категоріям громадян, страхуванням цивільно-правової відповідальності, оплатою праці та соціальним забезпеченням осіб, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, підвищенням кваліфікації, відшкодуванням заподіяної з вини нотаріуса шкоди тощо [4].

Напрацювання вітчизняних вчених констатують той факт, що скасування державного нотаріату має базуватися на попередньому вирішенні низки проблем, які тільки частково знайшли розв'язання в чинному правовому забезпеченні нотаріальної діяльності (система й компетенція нотаріальних органів; принципи нотаріальної діяльності; визначення статусу нотаріусів, помічників нотаріусів та їх відповідальності за свої незаконні чи недбалі дії; доступ до нотаріальної діяльності; оплата вчинюваних нотаріальних дій; процесуальні аспекти нотаріальної діяльності тощо).

Досить прогресивним є положення викладене в пояснювальній записці до законопроекту №2278 від 05.10.2006, розробниками якого є народні депутати В. Тарасов та В. Потапов. Вони вказують, що „одним з найважливіших завдань Закону України “Про нотаріат” має бути запобігання “монополізації” нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу”. На скільки вдасться досягнути цієї високої мети, відповісти наразі важко, справа за механізмами реалізації законодавчих новел, однак якщо підходити до нотаріальної діяльності як до бізнесу, то механізмів впливу держави на нотаріат а також контроль за його діяльністю стане значно менше. З іншого боку, якщо ”монополістом” нотаріальної діяльності стане держава, впровадження стандартів Європейського Союзу буде ускладнено, що в подальшому може призвести до негативних наслідків у системі економічних зв'язків в суспільстві, зокрема тих. Які пов'язані із нотаріальним втручанням.

На сьогоднішній день розвиток нотаріального законодавства здійснюється швидкими темпами. Наша держава прагне перейти до системи латинського нотаріату, яка полягає в існуванні єдиних нотаріальних органів, без розшарування на приватних і державних нотаріусів. Акцент робиться на існування приватних нотаріусів як елементів цієї системи. Ми вважаємо, що на шляху до цього вже зроблено перші кроки. Таким, на нашу думку, є Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження Змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах” [2], що спрямований на збільшення кількості приватних нотаріусів у нотаріальних округах, та, як ми вважаємо, на поступове зменшення частки державних нотаріусів, а в перспективі й на їх ліквідацію або ж реорганізацію у приватні нотаріуси; Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням"[3], що частково зменшив вимоги до робочого місця нотаріуса, спрямований на підвищення інтересу до професії нотаріуса і розширення можливостей для діяльності приватного нотаріуса. Тому прагнення України увійти в Європейське Співтовариство та в європейську правову систему вимагає узгодження українського нотаріального законодавства з міжнародним, у зв'язку з чим особливої актуальності набуває питання врахування закордонного досвіду.

Висновки

При врегулюванні питань контролю необхідно чітко розмежувати повноваження Міністерства юстиції і судової влади. Склалася парадоксальна ситуація, коли питання законності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії вирішує суд, а питання законності вчиненої нотаріальної дії вирішує Міністерство юстиції. Вважаю, що давати оцінку законності вчиненої нотаріальної дії або відмови у вчиненні нотаріальної дії повинен тільки суд. Це -- світова практика. А Міністерство юстиції має вирішувати питання допуску до нотаріальної діяльності, організації нотаріальної діяльності, додержання нотаріусами правил нотаріального діловодства тощо.

Щодо відповідальності нотаріусів, то чинний закон України «Про нотаріат» передбачає лише такий засіб адміністративного примусу, як можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Міністерством юстиції України. Вочевидь, у законі необхідно запровадити також інші санкції. У європейських країнах питання відповідальності нотаріусів розглядають органи професійного самоврядування -- нотаріальні палати, які застосовують до нотаріусів професійні стягнення.

Для розгляду справ про порушення нотаріусами законодавства, правил професійної етики, правил нотаріального діловодства необхідно створити регіональні кваліфікаційні комісії нотаріату в кожній області України. Для об'єктивного розгляду справи до складу таких комісій повинні увійти, окрім представників відповідних територіальних управлінь Міністерства юстиції, нотаріуси, а, можливо, науковці, викладачі, депутати місцевих рад. Підставами для розгляду справ такими комісіями можуть бути заяви і повідомлення громадян, подання Міністерства юстиції, повідомлення у засобах масової інформації, рішення суду про встановлення факту порушення нотаріусом закону при вчиненні нотаріальної дії та інші факти, що потребують перевірки.

Список використаної літератури

1. Про нотаріат. Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №39. - Cт.383, з доповненнями згідно Закону N 614-VI (614-17) від 01.10.2008

2. Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах”

3. Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням"

4. Міщенко С. Актуальні питання реформування нотаріату України // Голос України № 48 (4298-4299) 13 березня 2008 р.

5. Наказ Міністерства юстиції України від 24.12.2008 № 2260/5 Про затвердження Порядку перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства. // http://www.minjust.gov.ua/0/news/18119

6. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: 36. офіц. нормат. актів // Бюл. законодавства і юрид. практики України. -- 2005. -- № 5.

7. Семаков Г.С, Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій. -- К.: МАУП, 2001. -- 120 с.

8. Молдован В. В. Правоохоронні органи: Опорні конспекти.--К.: Юмана, 1998.

9. Радзієвська Л.К, Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. -- К.: Юрінком, 2000.

10. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Загальна та особлива частини: Навч. посіб. -- К.: Вентурі, 1999.

Страницы: 1, 2