Право, джерела права та дія норм права ЄС
Відділ освіти Малиновської райадміністрації Районний конкурс учнівських науково-дослідницьких робіт з правознавства „Актуальні питання європейської інтеграції України та адаптації до законодавства ЄС” Доповідь на тему: „Право, джерела права та дія норм права ЄС” Підготував: учень 7-Б класу гімназії №8 Малиновського району м. Одеси Кравець Ігор Вікторович Керівник: Вчитель-методист Єлова Л.С. м. Одеса План 1) Право і джерела права в ЄС. a) Основні джерела права: первинне законодавство та похідне законодавство (постанови, директиви, рішення і необов'язкові акти - рекомендації, висновки). b) Похідні джерела права: нетипові акти, додаткове законодавство, зовнішні джерела. c) Неписані джерела права: загальні принципи права ЄС та їх види. 2) Дія норм права ЄС, застосування норм у судовій практиці. a) Безпосередність дії права ЄС. Теорія, принципи(презумпції), критерії та юридична сила прямої дії постанов і дериктив. Принципи транспозиції правових норм ЄС у національне законодавство держав-членів ЄС. b) Верховенство права ЄС і наслідки цього: теорія; принципи; умови верховенства. c) Юридична сила, принципи дії правових норм ЄС і застосування цих норм у судовій практиці: наслідки верховенства права ЄС; судовий захист, його принципи і наслідки підсудності; принципи рівного доступу до захисту і адекватного відшкодування. 3) Використані джерела Право і джерела права в ЄС Основні джерела права: первинне законодавство та похідне законодавство (постанови, директиви, рішення і необов'язкові акти - рекомендації, висновки) До „первинного законодавства” Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи: 1) засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Євроатому; 2) важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір(Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 р., Договір про об'єднання 1965р., Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів; 3) різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу); 4) конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства Співтовариства, які набули такого вигляду, тому що відображені в них проблеми не відбиті в основоположних договорах, або з причини того, що їх зміст вимагав повної згоди законодавчих органів держав-членів, які мали їх ратифікувати. Наочним прикладом цього виду документів можна назвати Брюссельську конвенцію 1968 р. Про взаємне визнання судових рішень. Дія в часі. Дія всього первинного законодавства Співтовариства, як правило, не обмежується в часі. На цей факт чітко вказується в основних документах. Дія в просторі визначається за допомогою посилання на конституційний устрій держав-членів. Похідне законодавство - це частина системи роздроблених відповідно до основоположних договорів нори Співтовариства. Терміну похідне законодавство надається перевага порівняно з терміном вторинне законодавство, тому що під ним часто розуміють документи, які зовсім не є вторинними і надають форму й основу певним політичним напрямкам Співтовариства. По суті є два види похідного законодавства: прийняте на розвиток положень договорів (так звані типові акти) і те, що не підпадає під цю категорію (так звані нетипові, або „акти, які не належать до будь-якої категорії з певною назвою”). Типові акти. Вони зазначаються в ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства й охоплюють регламенти, директиви і рішення (акти обов'язкового характеру), позиції і рекомендації (акти необов'язкового характеру). 1)Регламенти. Ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства описує їх як такі, що мають „загальне застосування” і є цілком обов'язковими у всіх своїх елементах та мають пряму дію в усіх державах-членах. Оскільки регламенти є цілком обов'язковими, ані органи держав-членів, ані приватні особи не можуть ухилятися від будь-яких норм, які вміщені в них. 2)Директиви. Ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства визначає: директиви є обов'язковими щодо результатів, що мають бути досягнуті, для кожної держави-члена, якій вони адресовані. При цьому національним владним органам залишається право вибору форм і методів імплементації. Директиви були включені в коло документів Співтовариства для того, щоб збільшити відчуття партнерства в процесі прийняття рішень між Співтовариством і національними органами влади. 3)Рішення. Рішення є обов'язковими в усіх своїх елементах для тих, кому вони адресовані. Тому вони являють собою індивідуальні норми, адресатами яких можуть бути як держави-члени, так і приватні особи. З огляду на те, що сфера їхньої дії не має загального характеру, вони, по суті, є більше адміністративними, ніж нормотворчими документами. Рішення можуть як покладати обов'язки на тих, еому вони адресовані, так і наділяти їх правами. Оскільки рішення цілком обов'язкові, вони мають пряму дію. Рішення повинні бути повідомлені адресатам і набирають чинності з моменту такого повідомлення. Необов'язкові акти. Їх можна визначити як документи, що не мають юридичної сили, за винятком деяких особливих обставин. Нетипові акти Співтовариства включають у себе такі документи: 1) акти, що регулюють внутрішню роботу інституцій. Вважається, що вони іноді можуть породжувати правові наслідки. 2) програми загальної гармонізації, наприклад, спрямовані на усунення бар'єрів щодо торгівлі промисловими товарами тощо. 3) загальні декларації або міжінституційні угоди, укладені Парламентом, Радою і Комісією. Вважається, що вони також мають правові наслідки. Позиції та рекомендації. Ст. 189 не визначає будь-яких властивостей цих документів, окрім того, що вони не мають обов'язкової сили. І хоча рекомендації та позиції не є документами обов'язкового характеру, вони все ж мають юридичне значення. Неписані джерела права: загальні принципи права ЄС та їх види Правові джерела, які були розглянуті до цього, можна описати як джерела права Співтовариства. Хоч би якими вичерпними ці джерела не були, вони не охоплюють всіх проблем права Співтовариства. Це стосується важливого питання - захисту прав фізичної особи, враховуючи той факт, що право Співтовариства наділяє додатковими правами і покладає додаткові обов'язки на приватних осіб, як і на інституції Європейського Союзу та національні владні органи. Зрозуміло, що Суд ЄС Застосовує при цьому „загальні принципи права”. Договір про заснування Європейського Співтовариства певною мірою вказує на застосування цих загальних принципів. Відповідальним за введення цих загальних принципів у структуру права є СЄС. Одна з причин цього полягає в тому, що більшість із його суддів проходили навчання в системах кодифікованого права, в яких суди переважно схиляються до застосування таких принципів, на відміну від судів, що належать до юрисдикції англосаксонського права. Загальні принципи, що походять із природи права Співтовариства 1)Рівність. Це поняття притаманне значній кількості положень договору, як загальних, так і спеціальних. Однак „рівність” як загальний правовий принцип має значно ширше значення, ніж те, що виражається цими положеннями. По суті, цей принцип забороняє нерівне ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівне ставлення до нерівних ситуацій, якщо таке розрізнене ставлення не може бути виправдано об'єктивними причинами. 2)Солідарність. Цей принцип встановлює, що оскільки держави-члени користуються перевагами членства, вони також повинні дотримуватися його правил. Загальні принципи, спільні для правових порядків декількох держав-членів Оскільки зростає кількість держав-членів, значною мірою ускладнюється можливість встановити для них спільні принципи. Однак існує значна кількість принципів, які застосовуються в декількох державах-членах, особливо ті, що мають спеціальні судові процедури для розв'язання адміністративних спорів. 1)Правова визначеність. Можна описати як забов'язання державних владних органів забезпечити легкість з'ясування права тими, до кого воно застосовується, і набуття останніми можливості у разі необхідності скористатися правом, так само, як і способом, за допомогою якого воно буде підлягати застосуванню і тлумаченню. Виняткова можливість цієї вимоги буде підкреслена Судом, коли він виніс рішення про критерії визначеності й передчуваності, які являють собою вимоги, що мають бути чітко додержані в нормах, які можуть викликати матеріальну відповідальність”. 2)Законні очікування. Цей принцип є значною мірою наслідком принципу правової визначеності, виник завдяки німецькому адміністративному праву. Він спрямований на те, щоб у випадках, коли фізична особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань. Однак принцип законних очікувань підлягає певним обмеженням. Перше з них - критерій доцільності. Право Співтовариства захищає законні очікування лише розсудливих і обачних осіб. По-друге, на цей принцип можна посилатися лише у випадку, коли очікування мають законний характер. 3)Пропорційність. Воно вимагає від державних органів влади дотримуватися належним чином пропорційності між цілями, які мають бути досягнені, і засобами, які ці органи мають у своєму розпорядженні для досягнення цих цілей. Ця норма означає, що „будь-які дії Співтовариства не повинні виходити за межі того, що необхідно для досягнення цілей даного Договору”. 4)Основні права людини. Спочатку сфера захисту прав людини розглядалась як повністю не властива для правового порядку, який незмінно ґрунтуються на економічних засадах. Будь-яке європейське намагання в цьому напрямку розглядалась як таке, що належить до компетенції Європейського Суду з прав людини. 5)Процесуальні права. Втілення в життя права Співтовариства неодмінно включає в себе запровадження судових слухань, які мають бути справедливими, навіть якщо в законодавстві Співтовариства немає спеціальних гарантій щодо цього. У таких ситуаціях корисним засобом знову стають загальні принципи права. Принцип, який вказує на те, що такі права повинні гарантуватися і що відповідач має право на справедливе слухання та природну справедливість. Висновки Право Співтовариства охоплює велику кількість різних джерел, що віддзеркалюють різноманітні правові традиції, на яких вони базуються. Незважаючи на те, що за останні декілька років значно поширився вплив англосаксонських правових систем. І все ж очевидним є посилення наголосу на дотриманні загальних принципів права, які становлять частину „некодифікованого права” Співтовариства. Щодо загальних принципів права, то для Співтовариства було б корисним прийняти підсумкову заяву, яка б визначила вичерпний перелік принципів, що мають бути застосовані й захищені правом Співтовариства. Дія норм права ЄС, застосування норм у судовій практиці Безпосередність дії права ЄС. Теорія, принципи(презумпції), критерії та юридична сила прямої дії постанов і дериктив. Принципи транспозиції правових норм ЄС у національне законодавство держав-членів ЄС. Теза про те, що право Співтовариства являє собою особливий правовий порядок, була прийнята із самого початку тими, хто брав участь у його розробці та реалізації. За відсутності будь-яких відповідних моделей і прецедентів можна зробити припущення, що оскільки право Співтовариства являє собою унікальний і особливий правовий порядок, то взаємовідносини між ним і національним правом також є sui generis і мають безпрецедентний характер. Це може бути досліджено за допомогою певних факторів, які виявляють унікальну природу цього права. Йдеться про розподіл повноважень між Співтовариством і державами-членами, принцип прямої дії, прямого застосування і верховенства права Співтовариства, а також принцип субсідарності. Слід також враховувати наявність у конституційних системах країн-членів положень, за допомогою яких права Співтовариства стає частиною національних правових порядків.
Страницы: 1, 2
| 
