Злочини з "матеріальним" складом можна розбити на дві групи:

1. злочини, закінчений склад яких має місце у випадках, коли зроблені істотні-небезпечні дії і наступили визначені, що випливають із закону, наслідки;

2. злочини, для зазакінченого складу яких потрібно поряд із вчиненням суспільно небезпечних дій або настання суспільно небезпечних наслідків, або створення можливості їх настання.

По всім цих злочинах зазакінчений склад буде не тільки тоді, коли доведено вчинення суспільно небезпечних дій, настання зазначених у законі наслідків і причинного зв'язку між ними, але і при доведенні можливості настання таких наслідків.

При наявності злочинів із "формальним" складом, закінчений склад має місце незалежно від настання наслідків і від їхнього характеру.

Отже, встановили, що у злочинах з "матеріальним" складом необхідно встановлення причинного зв'язку між суспільно-небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив. Але як бути в тих випадках, коли також злочини не доведені до кінця, є незакінченими? Ось де виникають деякі проблеми при вирішенні питання про причинний зв'язок, що розглядається в даному пункті.

III. Причинний зв'язок при незакінчених складах злочинів.

Незакінчені склади злочину - це різновиди злочинів із "матеріалъним" складом. До них відносяться замах і готування.

Насамперед треба скасувати, що кримінальне право виходить із єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін усякого злочинного діяння. Поряд із виною як підставою кримінальної відповідальності воно завжди потребує й об'єктивної суспільної небезпеки вчинку як рівноцінного з виною підставою кримінальної відповідальності, Тому, якщо незакінчений злочин є формою вчинення злочину, то воно не може складати винятку з загальних початків кримінальної відповідальності. Та обставина, що при незакінченому злочині наслідок, до якого прагнула особа, не має місця, зовсім не означає того, що зовнішня діяльність тут позбавлена свого значення. Навпаки, і в незакінченому злочині є моменти, що свідчать про те, що дана дія не тільки виявляє злочинну волю особи, але і пpeдставляє об'єктивну суспільну небезпеку.

Чим не відрізняється об'єктивна сторона дії при незакінченому злочині і як розмежовуються замахи від закінченого злочину і від підготовчих дій?

Закінчений вимагає здійснення всіх елементів складу злочину котрі особа мала намір здійснити, отже, вона має намір нанести ту шкоду, яка передбачена даним складом у якості наслідку. При замаху здійснення цього наслідку не потрібно. Об'єктивна сторона замаху полягає в створенні реальної можливості настання даного наслідку /ч.2 ст.17 КК України/: тобто при своєму закономірному розвитку і при відсутності інших діючих умов, що перешкоджають настанню наслідку повинний призвести до заподіяння шкоди. Цією ознакою поняття замаху відрізняється від закінченого злочину і від готування до злочинів. При закінченому злочині є не тільки небезпека, але і дійсне настання наслідків, а при готуванні є тільки небезпека їх настання. Як правильно, пише проф. А.А.Піонтовський: "... Якщо замах на злочин створює безпосередню небезпеку настання злочинного результату, то готування означає лише створення умов для можливості надалі учинити злочинні дії." Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1961. - с.490.

Деякими криміналістами заперечується положення про те, що замах на злочин містить реальну небезпеку настання наслідків /наприклад, так вважає Н.Ф.Кузнєцова/. На їхню думку, замах містить не реальну можливість настання наслідку, а його необхідність; реальна можливість настання наслідку створюється вже на стадії готування. Найбільше правильної, на наш погляд, є позиція Т.В.Церетелі: "...Самий характер підготовчих дій, а також їхня віддаленість від дійсного заподіяння шкоди не дають підстав говорити про безпосередню і реальну небезпеку пошкодження об'єкта, що охороняється правовою нормою. Та обставина, що хто-небудь придбав ніж для вбивства людини, ще не створює реальної можливості смерті останнього. Вірніше було б сказати, що підготовчі дії створюють можливість того, щоб особа надалі приступила до здійснення злочину або полегшило в майбутньому вчинення злочину". Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. - М. Госюриздат, 1963. - с.328.

Хоча законодавство України і передбачає кримінальність готування до злочину, проте, судові і слідчі органи у виняткових випадках притягають до відповідальності за готування. На наш погляд, це пов'язано з питанням про суспільну небезпеку діяння: замах завжди має суспільну небезпеку, а готування - лише у виняткових випадках.

На підставі вищесказаного робимо висновок: готування, як форма вчиненого злочину, не містить такого елемента причинного зв'язку, замах також не включає причинного зв'язку, як зв'язку суспільно небезпечного діяння і злочинного результату, але діяння, котрим замах відбувається, може бути визнано причиною небезпечного стану, отже, при замаху можна говорити про причинний зв'язок, як зв'язок суспільно небезпечного діяння і небезпечного стану. Під небезпечним станом варто розуміти зміну в умовах існування об'єкта, на який зроблено замах.

Лише при встановленні причинного зв'язку між діянням і небезпечним станом можливо притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановлення в таких випадках причинного зв'язку впливає і на вірну кваліфікацію діяння /ст.17 і ст. Особливої частини КК України/.

§ 2 Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів.

Правила встановлення причинного зв'язку.

Вірна кваліфікація вчиненого діяння, має дуже важливе значення при призначенні покарання. Проф. В.Н.Кудрявцев пише з цього приводу: "Помилка в кваліфікації може спричинити не тільки неправильне призначення міри покарання, але і необгрунтоване застосування або незастосування ряду інших правових обмежень /призначення більш суворого або більш м'якого виду режиму в ВТУ, застосування або незастосування амністії, умовно-дострокового звільнення, неправильне обчислення термінів давнини, термінів, що погашають судимість, і т.д./". І далі: "...Якби помилка в кваліфікації і не спричиняла за собою призначення покарання, що не відповідає вчиненому, - і настання інших правових наслідків для обвинувачуваного, не передбачених тим законом, що у випадку правильної кваліфікації був би до нього застосований, вона може значно відбитися на інших його законних інтересах". Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид.лит., 1972. -с.30.

Яким же чином на правильну кваліфікацію впливає встановлення причинного зв'язку? Треба виходити з того, що в кримінальному праві України причинний зв'язок розглядається як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що виконує роль з'єднувальної ланки між протиправним діянням і суспільно небезпечним результатом.

Відношення причинності можна уявити у виді ланцюга взаємозалежних об'єктивних явищ, що опосередковують перехід від протиправного діяння до злочинного результату. Ці явища можуть бути почуттєво сприйняті і досліджувані. При встановленні причинного зв'язку необхідно дотримуватися ряду важливих правил, що можна сформулювати таким чином:

1.встановлення причинного зв'язку припускає суворе відокремлення конкретного протиправного діяння і шкідливого результату;

2.дослідження ланок причинного ланцюга повинно відбуватися від шкідливого результату до протиправного діяння;

3. взаємозв'язок ланок причинного ланцюга підлягає дослідженню і науковому аналізу.

Тепер роздивимося кожне з цих правил. Зміст і значення першого правила складається в тому, що при вирішенні питання про причинний зв'язок необхідно суворо конкретизувати протиправне діяння і шкідливий результат, між якими досліджується відношення причинно-слідчої залежності. Це правило особливо важливо враховувати в тих випадках, коли однією або декількома особами здійснюється ряд взаємообумовлених дій, а шкідливий результат наступає один. Наприклад, групою осіб побита людина. Потерпілому заподіяні різноманітні тілесні ушкодження, одне з яких тяжке. Допустимо, що дії осіб кваліфіковані як злісне хуліганство по ч.2 ст.206 КК України. Виникає проблема вмінити тяжке тілесне ушкодження. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р №3 "Про судову практика по справах про хуліганство" /п.14/, у подібних випадках заподіяння тяжкого тілесного ушкодження треба кваліфікувати по ч.1 ст.101 КК України тобто в сукупності з ч.2 ст.206 КК України. Але постає питання: кому ж з учасників групи ставити додатковий склад? Тут усе буде залежати від рішення питання про причинний зв'язок. Можуть бути два варіанти:

1. якщо одним ударом заподіяне тяжке тілесне ушкодження, то особа, що завдала його, і буде відповідати;

2. якщо причиною тяжкого тілесного ушкодження явилася ціла серія ударів, то відповідальності по ч.1 ст.101 КК України підлягають ті учасники групи, що і завдавали такі удари.

Вирішення питань про причинний зв'язок складається з двох етапів: експертного і слідчого. Спочатку провадиться судово-медична експертиза, у задачу якої входить обгрунтування безпосередньої причини тяжкого тілесного ушкодження, який може бути одиничний удар або ціла серія ударів. Потім слідчим шляхом конкретизуються дії кожного учасника нападу.

Таке правило вказує, що процес встановлення причинного зв'язку повинний витікати від шкідливого результату і до протиправного діяння. Це правило важливо. Дослідження причинного зв'язку від результату до діяння визначається об'єктивними обставинами. Частіше усього зустрічаються випадки, коли розслідування злочинів починається з факту виявлення шкідливого результату. Тому перша задача, що постає перед слідчим, полягає в тому, щоб установити найближчу, безпосередню причину настання шкоди. Потім логічно відбувається перехід до іншої причин, що мають значення в настанні шкоди.

Третє правило встановлює дослідження причинного зв'язку експертним шляхом і аналіз судово-слідчими органами. При застосуванні цього правила на практиці можуть мати місце дві помилкові ситуації: для однієї з них характерні помилки, обумовлені неправильним тлумаченням висновку судових експертиз; для інший - некритичне відношення органів попереднього розслідування і судів до висновків експертів.

Виходячи з третього правила встановлення причинного зв'язку необхідно розглянути питання: яку роль грає експертиза у встановленні причинного зв'язку?

II. Значення експертного встановлення причинного зв'язку.

Причинний зв'язок між діями і злочинними наслідками встановлюється слідством і судом. При цьому в одних випадках вони не потребують у якійсь допомозі ззовні, в інших - для встановлення характеру причинного зв'язку в одній із ланок загального ланцюга явищ і подій, що характеризують правопорушення, - виникає необхідність у спеціальних пізнаннях, і тут слід вдаватися до допомоги експертизи. Особливо спеціальні пізнання експертів необхідні в практичній роботі зі справ про автотранспортні події; по справах про притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності за халатне відношення до своїх службових обов'язків; по справах про необережні вбивства; тілесних ушкодженнях і ін. У цих випадках головну роль грають судово-слідчі органи, а експерти виконують лише додаткові функції, грають другорядну роль.

У основному, виділяється чотири характерних ознаки у встановленні причинного зв'язку судово-слідчими органами, з одного боку, і судовими експертами, з іншого:

1. перед ними стявляться різноманітні задачі: експерти вивчають, аналізують і встановлюють лише ті або інші ланки в загальному ланцюзі причинного зв'язку; судово-слідчі органи визначають причинний зв'язок у повному обсязі;

2. експерти обмежені тими матеріалами, що надані їм слідством чи судом; судово-слідчі органи досліджують матеріали кримінальної справи в цілому;

3. експерти спираються лише на дані тієї науки, представниками якої вони є, і діють лише в межах своєї компетенції, і всякі їхні спроби вирішувати кримінально-правові питання неприпустимі;

4. установлення причинно-слідчого зв'язку у висновку експерта носить попередній характер; остаточно питання вирішується судово-слідчими органами, на основі критичної оцінки висновку експерта /Така оцінка можлива лише при уважному його вивченні і зіставленні з іншими матеріалами справи/.

Ці відмітні ознаки можна розглядати в якості основних положеннь, які б лежали в основі експертного встановлення причинного зв'язку.

Іншими словами, експерт повинний встановлювати причинний зв'язок у визначених межах, межі яких обкреслені його компетенцією. Отже, правомірна постановка питання про причинний зв'язок перед експертом. Наприклад, експерт установлює причинний зв'язок із технічної точки зору і не розглядає питання про суб'єктивне відношення водія до своїх дій

III. Впив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів,

вчинених у співучасті.

Встановлення причинного зв'язку при кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, має деякі особливості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7