У США як і у багатьох країнах гостро стоїть проблема врегулювання питання імунітету свідків, професійної таємниці, на що вказують наступні публікації:

1. Питання про допустимість розголошення таємниці сповіді знову обговорюється в США в контексті шпигунського скандалу, у центрі якого виявився католик Роберт Ханссен, співробітник ФБР, що працював на КДБ, передає агентство "Благовест-инфо".

Оскільки Ханссен, якого обвинувачують у передачі російським спецслужбам секретної оперативної інформації, був активним членом католицької громади і регулярно приступав до таїнства сповіді, співробітники ФБР, що розслідують справу про шпигунство, виявляють цікавість до його контактів з представниками духівництва. Зокрема, стало відомо, що представники спецслужб кілька разів зустрічалися з настоятелем церкви св. Іоанна в Маклені, парафіянином якої був Ханссен.

Зі своєї сторони, представники Католицької Церкви в США, рішуче засуджуючи державну зраду, наполегливо підкреслюють, що таємниця сповіді не підлягає розголошенню ні за яких умов. Навіть якщо провина Ханссена буде доведена, католицький священик, що приймав його сповіді, не зможе о сприяти владі, тому що відповідно до канону 983 „таємниця сповіді” не може бути розкрита.

Востаннє питання про розголошення таємниці сповіді привернуло увагу громадськості США кілька років тому, коли слідчі органи записали за допомогою підслуховуючого пристрою, сповідь ув'язненого в одній з в'язниць штату Орегон. Того разу Католицька Церква також рішуче виступила проти втручання зовнішніх сил у таїнство сповіді.

Це питання якось зустрічалось в книгах з історії покаянної дисципліни, де обговорювалося питання поступової зміни публічної сповіді і канонічного покарання, що переважали в перший період - таємною сповіддю деякому духовно-досвідченому ченцю чи праведнику. Захищати таємницю сповіді довелося вже значно пізніше. Держави як правило істотно обмежували цю таємницю законами - список того „що не вважається таємним” у Візантії і Росії включав в основному різні антидержавні провини.

2. Прокурор звернувся у верховний суд штату Міссурі з проханням дозволити йому допитати лідерів громади Cвідків Ієгови про зміст сповіді передбачуваного злочинця.

Мова йде про деякого Роберта Ейзенхауері, дружина якого повідомила правоохоронним органам, що її чоловік, сповідаючи старійшинам громади Свідків Ієгови, розповів про те, що розбестив двох неповнолітніх. У той же час жінка відмовилася виступити як свідок обвинувачення, а американські закони не дозволяють примушувати її до дачі показань.

У зв'язку з цим прокурор Дуг Гастон вважає, що єдиним способом домогтися покарання збоченця є одержання показань від старійшин.

Раніше суддя Майкл Вульф відмовив Гастону, мотивуючи своє рішення тим, що допит старійшин стане порушенням Першої поправки до конституції США, що гарантує повне відділення Церкви від держави. Однак прокурор наполягає на своєму, стверджуючи, що спокушання дітей є настільки страшним злочином, що заради його розкриття можна порушити і таємницю сповіді.

3. Порушення таємниці сповіді змусило суд скасувати вирок.

Суд Нью-Йорку звільнив ув'язненого, що просидів у в'язниці 12 років за вбивство. Підставою для цього сталі показання священика, що повідомив, що багато років тому на сповіді в цьому злочині зізналася інша людина. Реабілітований Хосе Моралес (Jose Morales) звільнений без застави, повідомив, що у 1988 році над ним відбувся суд за обвинуваченням у вбивстві Хосе Антоніо Рив'єри. Обоє вони були членами гангстерського угрупування з назвою Wolf Pack. У 2000 році католицький священик Джозеф Тоуле (Joseph Towle) зробив сенсаційну заяву, що через рік після суду в скоєному вбивстві йому зізнався інший член тієї ж банди на ім'я Ісус Форнес (Jesus Fornes), якому в 1989 році було 16 років. На сповіді він сказав, що його спільниками були два чоловіки, серед яких Моралеса не було.

„Важко уявити собі, що суд без усякого сумніву визнав винність Моралеса”, - сказав Тоуле в суді. Протягом усього минулого часу священик мовчав, не дозволяючи собі порушити таємницю сповіді. Але потім він прийшов до висновку, що цю сповідь не можна вважати священною з погляду католицького закону, оскільки визнання підлітка було зроблено в ході особистої бесіди з Тоуле. Тільки після цього святий батько вимовив слова, що означають відпущення гріхів. Показання Тоуле свідчать також про невинність іншого ув'язненого, Рубена Монтальво, що у 1988 році був засуджений як спільник Моралеса. Суддя заявив, що якщо адвокати Монтальво подадуть відповідну апеляцію, він також буде реабілітований. Прокурори стверджують, що рішення суду нелегальне, оскільки за законом священик може давати такого роду показання тільки за згодою людини, що йому сповідалася. Але Ісус Форнес не може дати свою згода, оскільки він був вбитий чотири роки тому. Дружина жертви, єдиний безпосередній свідок злочину, абсолютно упевнена у тому, що на власні очі бачила саме Моралеса. Дочка вбитого Ванда Рив'єра залишила зал засідання зі словами про те, що Моралес і Монтальво - жорстокі злочинці і через священика вони хочуть відпустити злочинців, а система правосуддя розвалилася. Серед американської громадськості, особливо церковної, цей випадок породив багато суперечок про те, що варто, а що не слід вважати сповіддю з погляду католицизму. *

Останнє доводить, що не лише Україні не вистачає законодавчого вирішення питання на належному рівні, адже проблема немалозначна, що викликає багато протиріч у повсякденному житті, породжує суперечки та протистояння професійних інтересів, інтересів держави, суспільства, тих осіб, яких захищають чи обвинувачують. Тому варто серйозніше поставитись до вирішення такої проблеми і приділити їй більше уваги у наукових працях та законодавстві.

WWW. lenta. Ru

Висновок

Проведений аналіз даної проблеми підтверджує всю її серйозність та нагальність вирішення.

Формування інституту імунітету свідків та професійної таємниці відбувалося тривалий час і було обумовлено історично. Існування такого роду таємниці - ще одна гарантія правового захисту людини та громадянина.

На нинішньому етапі кримінально-процесуальний інститут імунітету свідків включає: 1) правові норми, що надають свідку право відмовитися від дачі показань у випадках, що стосується родинних відносин, і 2) правові норми, що надають свідку аналогічне право в інтересах захисту державної, службової чи професійної таємниці.

Перша група правових норм закріплюється в ч. 1 ст. 63 Конституції України. Вона говорить: „Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом”

Щодо другої групи правових норм - не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки:

- захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

- представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такого ж роду обставинами;

- фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;

- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.

- особа, яка у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який у відповідності зі статтею 523 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

А відмовитись від дачі показань як свідки мають право:

- члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

- особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.

В даній роботі було дано загальну характеристику вищезазначених понять та більш детально розглянуто види професійної таємниці, яка пов'язана з діяльністю адвоката, лікаря, священика, нотаріуса, та ін.

Аналіз наукових праць та нормативної бази з цього приводу дає підстави вважати, що проблема ще не розроблена. Чіткого і систематизованого викладу положень на сьогоднішній день, на мій погляд, не існує. Ми маємо одну статтю в Конституції, статтю в чинному КПК України, яка не відомо чи залишиться у такому вигляді або взагалі чи буде вона у новому, адже в проекті вона має „скорочену версію”, а також існує безліч спеціальних законів, які регулюють це питання. Проблема неоднозначна і викликає суперечки серед науковців. Деякі виступають проти існування такого інституту, адже він нібито спрямований на обмеження рівності усіх громадян перед законом і судом, інші ж стверджують, що це гарантія захисту.

Хотілось би наголосити на тому, що це не є обмеженням. Просто існує гостра потреба у систематизованому викладі норм з цього приводу, необхідно передбачити у законі і чітко окреслити:

а) коло осіб, на яких поширюється інститут імунітету та обов'язок (або право) не розголошувати професійну таємницю;

б) коло питань, щодо яких діятиме цей принцип;

в) у яких випадках можливо або необхідно уникнення конфіденційності;

г) саму процедуру і механізм реалізації імунітету свідків.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001

3. Кримінально - процесуальний кодекс України від 28.12.1960.

4. Проект Кримінально - процесуального кодексу України

5. Закон України від 20.12.1990 „Про міліцію”

6. Закон України від 20.03.1991 „Про банки і банківську діяльність”

7. Закон України від 12.05.1991 „Про захист прав споживачів”

8. Закон України від 06.12.1991 „Про збройні сили України”

9. Закон України від 18.02.1992 „Про оперативно-розшукову діяльність”

10. Закон України від 02.10.1992 „Про інформацію”

11. Закон України від 15.12.1992 „Про статус суддів”

12. Закон України від 16.11.1992 „Про друковані засоби масової інформації”

13. Закон України від 17.11.1992 „Про статус народного депутата України”

14. Закон України від 19.12.1992 р. „Про адвокатуру”

15. Закон України від 02.09.1993 „Про нотаріат”

16. Закон України від 16.12.1993 „Про державну службу”

17. Закон України від 21.01.1994 „Про державну таємницю”

18. Закон України від 24.03.1999 „Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України”

19. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій від 18.06.1994

20. Правила адвокатської етики від 02.10.1999.

21. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 22.04.1992 р. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1995. - № 3 (ч. 2).

22. Ф. А. Агаєв „Імунітети в російському кримінальному процесі”, М., 1997.

23. В. Ф. Баєло. Науково - практичний коментар КПК України. К., 1999.

24. М. Барщевський „Адвокатська етика”, Самара, 1999.

25. Ватман Д.П. „Адвокатська етика”, М., 1977.

26. М. Видря „Учасники судового розгляду і гарантії їх прав”, Краснодар, 1979.

27. Волкотруб С. П. „Імунітет і проблеми його захисту в кримінальному судочинстві”. Автореф. Харків, 2003.

28. Г. Ф. Горський „Судова етика”, М., 1997.

29. В.Г. Даєв „Імунітети в кримінально-процесуальній діяльності”. Правоведение, М., 1993.

30. „Деякі проблеми забезпечення слідчим допустимості доказів”// Російський слідчий, 2002 № 2.

31. „Довідник нотаріуса”, 2003 р. № 3

32. Комаров В. В., Баранкова В. В. „Нотаріат та нотаріальний процес” Харків, 1999.

33. В. Конєв, М. Громов „Імунітет свідків у кримінальному процесі”// Російська юстиція, 1997 № 9.

34. С. Логінова „Адвокатська таємниця; історико - правовий підхід” //Право України 2001 № 3

35. Логінова С. М. „Адвокатська таємниця - теорія і практика”, К., 2002.

36. С. Логінова „Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право” //Право України, 2000 № 5.

37. В.Ф.Матвеєв „Основи медицинської психології, этики і деонтології”, М., 1989.

38. М. Михеєнко „Кримінальний процес України”, К., 1999.

39. В. Молдован „Порівняльне кримінально - процесуальне право”, К.,1999.

40. Павлов Н.Е. Борг свідка. М.: Радянська Росія, 1989.

41. А. Петров, Є. Резніченко „Адвокатська таємниця як гарантія правового захисту”// Соціалістична законність, 1982 №8.

42. „Правовий самозахист журналістів”, Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, 2003

43. В. Руднєв „Імунітети в кримінальному судочинстві”// Російська юстиція, 1996 № 8.

44. Святоцькии О.Д., Медведчук В.В. „Адвокатура: історія і сучасність.” , К., 1997.

45. Таваркіладзе Н. М. „Етичні основи адвокатської діяльності”. Автореф. Одеса, 2003.

46. В. М. Тертишник „Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі”, Дніпроп., 2002.

47. Л. Д. Удалова „Імунітет у кримінальному процесі України”// Право України, 2003 № 7.

48. Фурса С. Я. Нотаріальний процес: Теоретичні основи., К., 2002.

49. ЧистяковО.И. Вступ. Російське законодавство X--XX століть. В 9т. - Т. 1.

50. В. П. Шибіко. КПК України з постатейними матеріалами, К., 2000.

51. С. П. Щерба „Охорона прав потерпілих та свідків у кримінальних справах”, М., 1996.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6