6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;

9) визначає час і місце судового розгляду.

Отже, суд не обмежений у виборі процесуальних дій, які він вправі вчинити в порядку попереднього судового засідання. З переліку процесуальних дій випливає, що участь сторін у попередньому судовому засіданні є обов'язковою. У статті 130 ЦПК України закладена спеціальні правила, що стосуються неявки сторін до попереднього судового засідання. Так, за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки були визнані судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

Закладення до нового ЦПК України подібної норми є прогресивним з огляду на необхідність вже у стадії попереднього судового засідання визначитися суду не лише з предметом доказування та забезпеченням справи доказовою базою, але й для вирішення інших процесуальних питань, що безпосередньо вплинуть на подальший розгляд цивільної справи. Саме в цій стадії суд має можливість вперше побачити сторони цивільної справи з метою уточнення позовних вимог або заперечень проти позову, для чого судом проводиться опитування позивача та відповідача. Водночас серед норм ст. 130 ЦПК України відсутня така, яка б зобов'язувала суд роз'яснювати сторонам правові наслідки неявки відповідача до судового засідання, зокрема можливість в такому разі розгляду цивільної справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочного рішення тощо.

Суттєвою новелою ЦПК України, що матиме значення для заочного провадження, є можливість визнання відповідачем фактів, які повинні доказуватися позивачем, саме на стадії попереднього судового засідання. У такому разі визнані відповідачем факти за ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При відкритті судового засідання особливості заочного провадження можуть застосовуватись, коли секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

При перевірці явки осіб, які беруть участь у справі, суд з'ясовує як факт явки, так і наявність відомостей щодо причини неявки, чи є у справі відмітка про направлення повістки відповідачеві, розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення, кому була вручена повістка тощо.

Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч. 4 ст. 169 ЦПК України).

З такої редакції ч. 4 ст. 169 ЦПК України випливає, що заочне рішення постановляється лише як альтернатива звичайному судовому рішенню, що ухвалюється після розгляду справи за загальними правилами судочинства. Причому в даному випадку це питання буде вирішуватися на розсуд суду, оскільки ухвалення звичайного судового рішення при розгляді цивільної справи без участі відповідача, що не з'явився до судового засідання без поважних причин, але був повідомлений належним чином про час і місце судового засідання, не потребує згоди позивача. Однак звичайне рішення буде винесено й у випадку, коли позивач заперечуватиме проти ухвалення заочного рішення. Обов'язковою умовою в усіх випадках є належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду.

Головною відмінністю заочного провадження є правові наслідки, що тягне розгляд справи та ухвалення заочного рішення в такому порядку. Зокрема, в разі ухвалення судом заочного рішення встановлений не лише спрощений порядок його перегляду, але й скорочені строки для його скасування. Причому перегляд заочного рішення здійснюється тим самим судом, що його ухвалив.

При ухваленні звичайного судового рішення застосовуються загальні строки його оскарження, як і передбачений ЦПК України загальний процесуальний порядок оскарження судового рішення та розгляду справи апеляційним судом.

Підготовча частина судового засідання під час розгляду справи в порядку заочного провадження буде найбільш значущою, оскільки вона повинна закінчитися постановленням ухвали про заочний розгляд справи. Відповідно до ст. 209 ЦПК України, така ухвала постановляється в нарадчій кімнаті та має відповідати вимогам ст. 210 ЦПК України.

Починаючи розгляд справи по суті, суд після доповіді головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги. Водночас суд при зазначенні на наслідки винесення ухвали про заочний розгляд справи роз'яснює позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасною відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами. Мається на увазі неможливість зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог, однак лише у даному судовому засіданні, тобто законодавець тне обмежує остаточно позивача в такому праві, а лише так би мовити “відкладає” вирішення цього питання та не дозволяє розглянути справу в порядку заочного провадження без повідомлення відповідача про відповідні зміни. Тому в ч. 3 ст. 224 ЦПК України чітко зазначено, що у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. При цьому право на заочний розгляд справи зберігається, якщо відповідач, отримавши це повідомлення, знову не з'явиться в судове засідання.

Вбачається, що така позиція законодавця є правильною з огляду на те, що при цьому зберігається певний баланс сил сторін у цивільному процесі: позивач не позбавляється своїх розпорядчих прав, а відповідач є обізнаним з пред'явленими до нього додатковими (зміненими) позовними вимогами, тобто його право на судовий захист не порушується. З іншого боку, суд задовольняє позов лише тоді, коли заявлені позивачем позовні вимоги доведені.

У разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.

Під час розгляду справи в порядку заочного провадження можуть виникнути ситуації, за яких необхідно звернути справу до загального порядку розгляду. Це значить, що ухвала про розгляд справи в порядку заочного провадження повинна втратити силу. Законодавець не зазначає, як саме в такому разі має вчинити суд: постановити ще одну ухвалу, що скасовує першу або, не постановляючи будь - яких ухвал, здійснити запис до журналу судового засідання.

Розглядаючи питання щодо заочного розгляду справи, слід звернути увагу на той момент, що в ЦПК України відсутня норма, яка б регламентувала процесуальний порядок заочного розгляду справи. Зокрема, ЦПК РФ у ст. 234 містить положення, відповідно до якого “під час розгляду справи в порядку заочного провадження суд проводить судове засідання в загальному порядку, досліджує докази, надані особами, які беруть участь у справі, враховує їх доводи і приймає рішення, що називається заочним”.

Новий ЦПК України істотно відрізняється від ЦПК України 1963 р. саме розширенням засад змагальності, зокрема звуженням повноважень суду та збільшенням самостійності у розпорядженні процесуальними правами сторін та осіб, які беруть участь у справі. Фактично це означає, що суд не вправі за своєю ініціативою вчиняти будь - які процесуальні дії, що безпосередньо впливатимуть на подальший розгляд справи. Зокрема, суд лише за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про:

1) витребування доказів;

2) виклик свідків;

3) проведення експертизи;

4) залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу;

5) судові доручення щодо збирання доказів;

6) вжиття заходів забезпечення позову.

Суд не вправі пропонувати сторонам подати нові або додаткові докази.

Позивач, зі свого боку, у заочному розгляді справи, вправі використовувати усі процесуальні засоби з метою збору доказів, що належать йому згідно зі статтями 27, 31 ЦПК України, тобто заявити клопотання про виклик свідків, залучення до справи третіх осіб, про витребування письмових та речових доказів, призначення експертизи.

Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі, згідно з положеннями ст. 176 ЦПК України. Далі досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів, після чого позивач виступає з промовою в судових дебатах.

При заочному розгляді справи у разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. При цьому суд призначає день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засідання. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день

Також при заочному розгляді справи можливо зупинення провадження у справі при виникненні обставин, передбачених ст. ст. 201, 202 ЦПК України, яке відновлюється після усунення обставин, що викликали його зупинення.

Можливість ухвалення заочного рішення ускладнюється пред'явленням відповідачем зустрічного позову. Розглянемо ситуацію, коли відповідач з'явився у судове засідання, а первісний позивач не з'явився, тоді неявку первісного позивача слід розглядати як неявку відповідача (за зустрічним позовом) та зустрічний позов розглядати в порядку заочного провадження, за яким може бути ухвалене заочне рішення. Однак можливість залишення без розгляду первісного позову з причин неявки первісного позивача виникає за ст. 169 ЦПК України лише в разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Аналіз судової практики свідчить про те, що є випадки, коли за первісним позовом рішення не постановляється (наприклад, при відмові позивача від позову), а зустрічний позов розглядається по суті з постановленням судового рішення. Неявки первісного позивача завжди залишає у суду сумніви щодо його намірів підтримувати свої позовні вимоги. Водночас у ст. 123 ЦПК України передбачено спільний розгляд первісного та зустрічного позовів, тому можливість ухвалення заочного рішення за зустрічним позовом є досить спірною.

Згідно з новими правилами ЦПК України момент пред'явлення відповідачем зустрічного позову переноситься на більш ранню стадію - на стадію попереднього судового засідання, тому у стадії судового розгляду це стає неможливим.

Якщо від первісного позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, де він просив про заочний розгляд, а зустрічний позивач при подачі своєї позовної заяви такого клопотання не заявив, однак обидві сторони у судове засідання не з'явились, суд вправі розглянути по суті первісний позов у порядку заочного провадження, доля зустрічного позову ж досить спірною.

У разі, коли як первісний позивач, так і позивач за зустрічним позовом не з'явилися в судове засідання та від них не надійшло заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд вправі залишити заявлені позови без розгляду лише при повторній неявці обох сторін без поважних причин, тобто у випадку, зазначеному ст. 169 ЦПК України.

Закінчуючи заочне провадження, суд ухвалює заочне рішення. Можна виділити такі ознаки заочного рішення:

1) заочне рішення ухвалюється судом першої інстанції у судовому засіданні, призначеному для вирішення справи по суті;

2) заочне рішення ухвалюється при першій неявці відповідача в судове засідання;

3) заочне рішення ухвалюється як результат заочного розгляду справи з перевіркою законності і обґрунтованості позовних вимог позивача.

Як зазначає російський процесуаліст Уткіна І.В.13, закон допускає розгляд справи в порядку заочного провадження при першій неявці відповідача, однак на практиці зазначена норма застосовується лише в тому разі, коли відповідач не з'являється в суд два і більше разів.

За формою і змістом заочне рішення мусить відповідати вимогам, встановленим для звичайного рішення, ухваленого у змагальному процесі. Водночас заочне рішення має деякі відмінності, зокрема:

- рішення повинно називатися заочним;

- описова та мотивувальна частини не будуть містити узагальненого викладу позиції відповідача та аналізу наданих відповідачем доказів;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8