Згвалтування - проблеми кваліфікац

3

Згвалтування - проблеми кваліфікації

ЗМІСТ

• Вступ 2
• Розділ 1. Загальна характеристика статевих злочинів 5
• Розділ 2. Зґвалтування: проблеми кваліфікації 7
• 2.1. Згвалтування 7
• 2.2. Групове згвалтування 12
• 2.3. Задоволення статевої пристрасті неприродним способом 14
• 2.4. Примушування до статевого зв'язку 16
• Розділ 3. Згвалтування неповнолітніх 18
• 3.1. Згвалтування неповнолітніх та малолітніх 18
• 3.2. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості 20
• 3.3. Розбещення неповнолітніх 21
• Розділ 4. Профілактика злочинності 22
• Висновок 25
• Список літератури 26

Саме керуючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства. Так, наприклад, продаж наркотиків у середні віки не була пов'язана з моральністю, а невіра в Бога вважалася не тільки аморальною, а й злочином.

Мораль різних народів і культур також має певні особливості (наприклад, самогубство було для християн одним з найтяжчих гріхів, а для японців -- це чеснота). Проте, незважаючи на це, мораль будь-яких культур відзначається однаковим ставленням до насильства. І саме розуміння останнього, як правило, є дуже схожим.

Отже, можна стверджувати, що задовго до того, як виникло право, людина керувалася принципами моралі, а саме право було і є тісно пов'язаним з нею. Відомий філософ С.Л.Франк зазначав, що «право і мораль -- суть законодавства, які принципово охоплюють усе людське життя і походять у кінцевому підсумку з совісті людини, з поняття належного».

Люди -- це істоти, дії яких у всіх проявах свідомо чи несвідомо скеровуються їхньою волею. Всі людські вчинки є наслідками, які породжуються мотивами і оцінюються совістю. З урахуванням цього можна вважати, що насильство -- це певна дія, яка суперечить уявленням людства про належно-допустиме, а тому викликає негативну реакцію з боку суспільства.

Як захисний засіб від насильства людство протиставило йому спочатку мораль, а згодом -- право. Найдавніше право визнавало покарання за принципом таліону, згідно з яким воно повинно було бути рівнозначним злочину. Насильство, викликане попереднім насильством, у давніх суспільствах не діставало негативної оцінки і повністю відповідало поняттю норми. Звідси цілком зрозумілим стає явище кровної помсти.

У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело до його зникнення. Можна сказати, що насильство -- це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальною проблемою людського суспільства. Тому і є такою актуальною тема даної курсової роботи: “Згвалтування: проблема кваліфікації”.

Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне (психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв у діях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу проти іншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило, насильство зумовлюється певними причинами.

Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти його сутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чому зростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чи можна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питання є актуальними й нині.

Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає таке його визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, що порушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильство дістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бути завданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.

Психічне насильство полягає у дії на психіку людини шляхом залякування, погроз (зокрема фізичною розправою), здійснюваної з тим, щоб зламати волю потерпілого до опору, до відстоювання своїх прав та інтересів. Психічне насильство може призвести до нервового чи навіть душевного захворювання.

Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, при вчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), або способом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складу злочину (наприклад, зґвалтування).

Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбі проти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскільки насильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити його неможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрай невигідне для злочинця.

Незважаючи на те, що психічне насильство не є таким явним, як фізичне, і вважається менш небезпечним, у людському суспільстві воно зустрічається набагато частіше. Особливістю цього насильства є те, що дуже важко довести факт його застосування, особливо за відсутності речових доказів. Психічне насильство може спричинити погіршення здоров'я людини і навіть її смерть (наприклад, доведення до самогубства). Цікаво, що саме самогубство раніше вважалося злочином. Наприклад, за Петра І особу, яка намагалася накласти на себе руки і не довела справу до кінця, вішали.

Треба зазначити, що не будь-яке фізичне насильство є злочином. За певних умов заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть смерті не вважаються злочинами. Це пов'язано з тим, що основним елементом складу злочину є наявність вини. Отже, за відсутності цього чинника певні дії (в тому числі й фізичне насильство) не вважатимуться злочинними.

Так, не є злочином необхідна оборона. Однак при цьому важливе значення має неперевищення її меж. Необхідна оборона повинна закінчитися, коли агресія нападника закінчена і не може поновитися. До цієї оборони прирівнюється затримання злочинця, яке також може бути пов'язане з насильницькими діями. Не буде вважатися злочином і насильство, застосоване внаслідок збігу обставин, коли відсутній елемент вини (казус) або наслідки дії спричинили меншу шкоду, ніж її відсутність. Не вважаються злочином насильницькі дії, вчинені неосудними особами. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України виправданим є насильство, застосоване для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло, чи інше приміщення.

Статевими злочинами називають передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:

1. Статеві відносини допускаються між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;

2. Статеві відносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;

3. Переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.

Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчинюються з певною метою - порушити чи задовольнити статеву потребу.

Найпоширенішим серед статевих злочинів є зґвалтування.

У новому КК виділено в окремий розділ злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який включає п'ять статей.

Зміни торкнулись також деяких кваліфікуючих зґвалтування ознак та санкцій основного і кваліфікованих складів цього злочину. Новою кваліфікуючою ознакою за ч.2 ст.152 КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбачених ст.ст.153--155 КК України. Решта кваліфікуючих ознак у новому законі, у порівнянні з Кодексом 1960 р., залишилась без змін.

З введенням у дію нового кримінального законодавства змінилось також розуміння такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення зґвалтування групою осіб. Раніше у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. було звернуто увагу на те, що дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч.3 ст.117 КК 1960 р. і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не могли бути притягнуті до відповідальності. Вказана вище постанова втратила чинність після прийняття нового законодавства. Зараз відповідно до ст.26 нового КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину, тобто співучасть неможлива з неосудними особами. Це є уточненням поняття співучасті.

Стаття 154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок» (ст.119 КК 1960 р. «Примушування жінки до статевого зв'язку») також передбачає, що потерпілим від зазначеного злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, при цьому вказується, що статевий зв'язок може охоплювати як природні, так і неприродні форми. Ця ж стаття у ч.2 встановлює таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв'язок, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів Специфічною ознакою цього злочину є те, що потерпілий (жінка або чоловік) повинен матеріально чи службово залежати від винного. Потерпілими від даних злочинів можуть бути і неповнолітні, а винними -- їх батьки, особи, що замінюють останніх, й ті, які займаються вихованням неповнолітніх.

У новому КК України відсутня стаття про відповідальність за мужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок».

Стаття 155 КК «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складу злочину є те, що ч.2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разі вчинення такого злочину батьком, матір'ю чи особою, яка їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки.

Стаття 156 КК «Розбещення неповнолітніх» у порівнянні з раніше чинним законодавством дещо змінена. Зміни торкнулись кваліфікуючих обставин. Так, ч.2 ст.156 КК передбачає більш сувору відповідальність у разі вчинення цього злочину щодо малолітньої особи батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює 3 таким підходом законодавця варто погодитись.

Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням її безпорадного стану.

Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.

Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій.

Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди.

Страницы: 1, 2, 3, 4