Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров'я, особливо серед молоді. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2002 . - №5. - с.41

Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами статевих злочинів.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.

Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 152 КК є :

1. Спричинення зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;

2. Зґвалтування малолітньої потерпілої чи малолітнього потерпілого.

Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 і КК можуть бути смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування . За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.

Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким, лише за ознакою небезпечності для життя, на момент його заподіяння не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 121 КК Умисне тяжке тілесне ушкодження і ч. 1 ст. 152 КК.

Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена під загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 152 КК і ч. 1 ст. 130 КК Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби або ч. 1 ст. 133 КК Зараження венеричною хворобою, оскільки такі наслідки не настали.

Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК Умисне убивство та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережністю, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК Вбивство через необережність буде зайвою.

У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 135 КК Залишення в небезпеці.

Малолітнім потерпілим може бути особа чоловічої статі.

Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.

Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.

Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.

Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.

Карається зґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.

Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки І здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.

Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.

Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини. Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2 . - с.58

Загальносоціальні профілактичні функції цієї діяльності реалізуються шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти загалом), ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.

Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.

Розвиток та вдосконалення моральної профілактики -- необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалось раніше, право засноване на моралі, а мораль у свою чергу «знаходить у праві одну з необхідних форм свого існування».

Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне, але й правове його забезпечення, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.

Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальний характер. давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками за їх порушення. Неминучість морального засудження і більше того, -- покарання -- за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.

Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний або антикриміногенний характер, тобто ті які негативно або ж позитивно впливають на злочинність.

Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції зобов'язують усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись Конституції та інших законів, підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей.

Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного. У нормах кримінального права загальне попередження знайшло своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.

Загальнопримусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих їм законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередженні злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання. Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.

З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:

1) засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;

2) засоби щодо попередження і припинення злочинів;

3) засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.

Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадженні з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюється конкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).

Судебные приговоры. Практика Верховного Суда Украины. - К., 1995.

Всеволодов В. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика. - 1998. - № 2 . - с.58

Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2002 . - №5. - с.41

Коржанський М. Й. Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний Вісник України.- 1995. - № 12.

Луняк М. Насильство як правова та філософська проблема //Право України. - 2002. - №7 - с. 99

Страницы: 1, 2, 3, 4