умовним, що дозволяє вживати ці слова як синоніми.

Навчання виникло в людському суспільстві на ранніх стадіях його

розвитку. Діти, наслідуючи дорослих, копіювали їхні трудові дії, операції

по виготовленню і застосуванню знарядь праці, запозичали форми поводження,

запам'ятовували словесні терміни і їхні значення. Наслідуючи дорослих,

діти, підростаючи, ставали повноправними членами роду, племені, групи. Вони

могли добути собі їжу, виготовити примітивні знаряддя праці, побудувати

житло, захиститися від ворогів. Дитина не навчалася, а скоріше сам навчався

тому, що робив дорослий.

У процесі праці людина пізнає закони природи, удосконалює знаряддя

праці, поглиблює і доповнює запас знань. Досвід людства не може бути рівним

до досвіду однієї людини, а систематизує й узагальнює все те, що довідалися

і зробили попередні покоління людей.

У цих умовах навчання стає цілеспрямованим процесом, що забезпечує

підростаючому поколінню можливість засвоєння окремих сторін досвіду

людства. Зміст навчання в тому, щоб підготувати людину до життя в даному

суспільстві, до праці.

Навчання, як вид пізнавальної діяльності людини.

Навчання, як для учнів, так і для вчителя є одним з видів пізнання

навколишнього світу. Навчання, як вид пізнавальної діяльності – вихідний,

найбільш істотна ознака, від якого залежить характеристика всієї навчальної

діяльності. Навчання ґрунтується на загальних закономірностях пізнання.

Пізнання людини проходить ряд етапів. Спочатку почуттєве пізнання, що

приводить до різноманіття представлень про навколишніх дитину, природних і

соціальних явищах, подіях, предметах. Чим більш систематизовані й

узагальнюючі ці почуттєві образи, тим його навченість з погляду можливостей

пізнання вища.

Другий етап – абстрактне пізнання, оволодіння системою понять.

Пізнавальна діяльність учня стає однобічною. Він вивчає визначені сторони

навколишнього світу через зміст навчальних предметів. Якщо при конкретному,

почуттєвому пізнанні у свідомості дитини встає образна картина, наприклад,

ліси і його мешканці, що дзюрчать струмочки, що пурхають метелики, то

абстрактне пізнання веде до понять, правилам, теоремам, доказам. У

свідомості встають числа, визначення, формули. Молодший учень знаходиться

на етапі переходу пізнання від конкретного до абстрактного. Він починає

опановувати зрозумілими формами мислення.

Конкретне й абстрактне в пізнавальній діяльності учнів виступають, як

суперечливі сили і створюють різні тенденції в розумовому розвитку. Учителю

потрібно знати механізми виникнення і дозволу протиріч, щоб уміло керувати

процесом навчання.

Існує вищий етап пізнання, коли на основі абстрактного

високорозвиненого мислення, формується узагальнене представлення про

навколишній світ, що веде до формування поглядів, переконань, світогляду.

Навчання значно прискорює темпи індивідуального психологічного розвитку

учня. Учень за короткий проміжок часу довідується про те, що в історії

людства пізнається в плині століть.

Структура процесу навчання.

При розгляді структури процесу навчання необхідно виявити його будівлю,

основні компоненти і зв'язки між ними. Навчання є різновидом людської

діяльності, що носить двосторонній характер. Воно обов'язково припускає

взаємодію викладача і тих, яких навчають, що протікає у визначених умовах.

При першому самому широкому розгляді процес навчання складається з двох

взаємозалежних процесів – викладання і навчання. Навчання неможливе без

одночасної діяльності викладача і тих, яких навчають, без дидактичної

взаємодії. Як би активно не прагнув повідомляти знання вчитель, якщо при

цьому немає активної діяльності самих учнів по засвоєнню знань, якщо

вчитель не створив мотивацію і не забезпечив організацію такої діяльності,

то процес навчання фактично не протікає – дидактичний вплив реальний не

функціонує. Тому в процесі навчання відбувається не просто вплив педагога

на учня, а їхня взаємодія.

Взаємодія викладачів і тих, яких навчають, може протікати як у

безпосередній, так і в опосередкованій формі. При безпосередній взаємодії

викладач і ті, яких навчають, спільно реалізують завдання навчання. При

опосередкованій взаємодії ті, яких навчають, виконують завдання й

інструкції, дані вчителем раніше. Процес викладання обов'язково припускає

наявність активного процесу навчання.

Процес навчання разом з тим не є механічною сумою процесів викладання і

навчання. Це якісно нове, цілісне явище, суть якого відбиває дидактична

взаємодія в його різноманітних формах. Цілісність цього процесу криється в

спільності цілей викладання і навчання, у неможливості існування викладання

без навчання як такого. Винятково сильний вплив на мотивацію учня в процесі

навчання, на створення сприятливих морально – психологічних умов для

активного навчання робить спілкування. Уміле спілкування значно підвищує

виховний процес навчання. Якщо педагоги зосереджують увагу на керування

тільки навчальною діяльністю, але не забезпечують при цьому правильного

стилю спілкування, то результат впливів може виявитися недостатнім.

Неефективними виявляться зусилля й у тому випадку, коли забезпечене

сприятливе спілкування, але не організована навчальна діяльність. От чому

при розкритті сутності навчання треба бачити єдність пізнання і

спілкування.

Утворення, виховання і розвиток особистості здійснюються не тільки в

процесі навчання і виховання, але і під впливом навколишнього середовища,

засобів масової інформації, суспільно-корисної праці, спортивних, ігрових і

інших поза навчальними заняттями. Спеціально організовані навчання і

виховання повинні максимально враховувати і використовувати ці соціальні

фактори й умови, тому що їхній вплив стає усе більш широким, різнобічним і

діючим і нерідко стихійним.

Етапи процесу навчання.

Звернемося до динаміки процесу навчання. Відомо, що процес навчання

розтягнутий у часі. Природно припустити, що він поділяється на якісь етапи,

які можна описати в такий спосіб.

Усяке навчання починається з постановки навчальним мети в учня і

прийняття останнім цієї мети. Постановка мети може здійснюватися по-

різному. Спочатку вона переважно складається в залученні уваги і пропозиції

послухати, подивитися, поторкати, тобто сприйняти. Отже, першим етапом є

сприйняття. Сприйняття організується різними шляхами при одночасному чи

наступному введенні отриманої інформації в зв'язку з уже відомим. При цьому

організація нової інформації може бути різної: індуктивне пред'явлення

конкретних фактів з наступним їх узагальненням, розкриття орієнтованої

основи дій, пояснення принципу, що лежить в основі досліджуваного змісту,

рух від узагальнення до частки і т.д. Перший етап закінчується тоді, коли

учні мають достатні представлення про те, які явища, події, предмети вони

будуть вивчати, і розуміють навчальну задачу.

Сприйняття повинне обов'язково переростати в розуміння досліджуваного,

котре здійснюється шляхом первинного і значною мірою узагальненого

встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їхньої будівлі,

складу, призначення, розкриття причин досліджуваних чи явищ подій, мотивів

окремих вчинків історичних чи особистостей літературних героїв, тлумачення

змісту текстів і т.п.

Третій етап – осмислювання навчального матеріалу. Воно полягає у

виділенні й аналізі теоретичного аспекту в знаннях. Потрібно знайти головну

думку, виділити поняття, обґрунтувати їхні ознаки, усвідомити характер

матеріалу, що пояснює, вивчити сукупність прикладів і фактів, що

роз'ясняють. Тут необхідна система в знаннях підручника, щоб у ній він

бачив головні, другорядні, додаткові, що роз'ясняють елементи. Щоб

підручник міг обґрунтувати, довести досліджувані факти, способи рішення.

Осмислення досліджуваної інформації характеризується більш глибоким

протіканням процесу порівняння, аналізу зв'язків між досліджуваними

явищами, розкриття різнобічних причинно-наслідкових залежностей. У ході

осмислення значно збагачується розуміння досліджуваного, воно стає більш

різнобічним і глибоким. На цьому етапі з'являється визначене відношення до

досліджуваного, зароджуються переконання, міцніють уміння доводити

справедливість визначених висновків, робити навчальні відкриття і процес.

Цей етап можна вважати пройденим, якщо учні розуміють способи рішення

навчальної задачі й усвідомлюють систему в знаннях.

Осмислення безпосереднє переростає в процес узагальнення знань, у ході

якого виділяються, і поєднуються загальні істотні риси предметів і явищ

дійсності. Саме у виділенні головного, істотного в навчальній інформації

особливого яскраво виявляє себе узагальнення. Але щоб здійснити виділення

головного, треба аналізувати факти і властивості, синтезувати їх певним

чином, абстрагуватися від деталей і конкретностей, порівнювати їхня

значимість і робити обґрунтований висновок про те, які з них найбільш

істотні. Під час навчання все це виявляється в русі думки учня до засвоєння

змісту і визначенню поняття, до складання плану, висновків, резюме, до

здійснення що класифікують і систематизують схем, таблиць.

Процес узагальнення не обов'язково завершує навчання. Узагальнені дані

можуть бути дані і на початку вивчення теми. Це зустрічається звичайно при

дедуктивному підході. Ступінь узагальненості знань перевіряється в ході

переносу їх на рішення нових учбово-практичних задач.

Наступний етап у реальному процесі складається з ряду варіантів, але

головна його функція – закріплення сприйнятої і первинне засвоєної на

попередньому етапі інформації. Складність цього етапу в тім, що закріплення

не єдине його призначення. Якщо потрібно забезпечити запам'ятовування якого-

небудь чи тексту дії, то пряме відтворення і вправи служать тільки

закріпленню. Завдання полягає в тім, щоб зберегти на тривалий час отримані

знання. Тут пізнавальна діяльність носить переважно характер вправ,

самостійних репродуктивних і творчих робіт. Теоретичний матеріал, поняття,

правила, докази повторюються в різного виду вправах. Прочнее закріплюються

ознаки понять, краще запам'ятовуються правила, теореми, закони.

Учитель знає різні прийоми запам'ятовування і рекомендує їхнім учнем.

Дуже корисні з метою розвитку пам'яті завчання віршів і текстів напам'ять,

перекази, дитячі твори.

У підсумку цього етапу учні повинні знати теоретичний матеріал і вміти

його використовувати для виконання вправ, рішення задач, доказу теорем і

ін. У них сформовані навчальні уміння і навички.

Етап застосування, коли в ході засвоєння треба забезпечити не тільки

міцність, але і дієвість знань, тобто уміння застосовувати їх на практиці в

навчанні й у житті. От чому в акті засвоєння обов'язково повинний бути

присутнім елемент застосування. Застосування знань здійснюється в

найрізноманітніших видах і багато в чому залежить від характеру навчального

предмета, специфіки змісту досліджуваного матеріалу. Застосування знань

сприяє більш вільному оволодінню ними, підсилює мотивацію навчання,

розкриваючи практичну значимість досліджуваних питань, робить знання більш

міцними, життєвими і реально осмисленими.

Всі елементи засвоєння існують не изолированно. Справді, уже сам процес

сприйняття включає деякі початкові елементи розуміння й осмислення.

Розуміння також неможливе відокремити від осмислення досліджуваного

матеріалу. Тут уже відбувається деяке початкове, контурне осмислення.

Варто помітити також, що послідовність етапів засвоєння не можна

уявити собі раз і назавжди визначеної. Тому не можна підходити до

організації процесу засвоєння догматично. Послідовність і марі

застосування елементів засвоєння будуть залежати від задач навчання,

специфіки змісту, можливостей учнів і самого вчителя. Тому завжди

необхідний усвідомлений вибір найбільш раціонального варіанта його

організації у відповідній ситуації.

3. Завдання педагогіки на сучасному розвитку суспільства.

З позиції гуманізму кінцева мета виховання – кожен вихованець

повноважний суб'єкт, орієнтація на особистість і створення умов для її

Страницы: 1, 2, 3, 4