Виробнича структура підприємства (ВСП) являє собою склад усіх виробничих підрозділів.

Заводоуправління є основною ланкою ВСП, адже без кваліфікованих управлінців підприємство існувати не може.

Основні цехи призначаються для виготовлення основної товарної продукції, в нашому випадку цією продукцією є цукор-пісок. Виокремлюють такі основні цехи:

b  Заготівельний (здійснює заготівлю предметів праці) – бурякоцех;

b  Обробляючі (виконують основну обробку предметів праці) – сокодобувний цех, сокоочисний цех, сушильний цех;

b  Випускаючі (закінчують виробничий процес і надають виробам товарної цінності) – продцех;

Допоміжні цехи виготовляють вироби, які забезпечують виробничий процес і використовуються всередині підприємства.

b  Ремонтний (виготовляє запчастини та виконує ремонтні роботи під час сезону);

b  Інструментальний (виробляє оснащення, інструменти та пристрої для нормальної роботи заводу);

b  Енергоцех (виробляє електричну, теплову та енергію стиснутого повітря);

Обслуговуючі цехи забезпечують підприємство виробничими послугами, але не виробляють при цьому ні продукції, ні предмети праці.

b  Транспортний цех (виконує розвантажувально-навантажувальні роботи та переміщення товарів) – ЗДТ цех, АТ цех;

b  Складське господарство (забезпечує виробництво складськими послугами: приймання, зберігання, видача на виробництво предметів праці) – центральний матеріальний склад, приймоздавальний склад;

b  Санітарно-технічне господарство (забезпечує підприємство санітарно-технічними послугами і роботами);

Побічні цехи призначаються для випуску продукції широкого вжитку за рахунок відходів виробництва.

b  Цех товарів народного споживання ;

b  Цех утилізації (здійснює сортування, упаковку і відвантаження відходів виробництва);

Підсобні цехи здійснюють підготовку необхідних засобів для доведення готової продукції до товарного вигляду.

b  Тарний цех (сортування та підготовка мішків до упакування цукру);

Виробнича структура показує нам тільки склад виробничих підрозділів, а от організаційна структура управління підприємством (ОСУП) дає нам інформацію про те, як проводиться управління на ТзОВ “ц/к “Хрещатик””.

ТзОВ “ц/к “Хрещатик”” у своєму управлінні використовує сучасну модель управління підприємством, яка складається з 5 служб.

Директор (Помяновський В.Р.) – це вищий лінійний керівник від виконавчого органу товариства, який здійснює контроль за загальним керівництвом.

Виконавчий директор (Бучко С.М.) – це вищий лінійний керівник на підприємстві, що здійснює загальне керівництво через керівників служб і основних цехів, несе відповідальність перед власниками підприємства.

1 служба

Технічна служба очолюється провідним інженером, який займає посаду головного інженера і є функціональним керівником вищого рангу (Баранецький Ф.А.). Головний інженер відповідальний за технічний прогрес підприємства. Своє керівництво він здійснює через начальників таких відділів:

1.Відділ головного технолога (Бартків О.І.) відповідає за розробку технології нової продукції, вдосконалення технології старої продукції, нормування технологічних операцій;

2.Відділ механізації та автоматизації (Бабич І.І.) відповідає за проектування об’єктів механізації та автоматизації, впровадження засобів механізації та автоматизації на робочі місця.

3.Відділ головного метролога (Галяревич В.В.) забезпечує безперебійну і точну роботу всієї вимірювальної техніки на підприємстві.

2 служба

Виробнича служба очолюється заступником директора з виробництва (Ковальчук П.В.), який є функціональним працівником вищого рангу на підприємстві і здійснює оперативне керівництво через підпорядкованих йому начальників відділів:

1.  Відділ головного механіка (Марко С.В.) забезпечує безперебійну роботу обладнання на підприємстві;

2.  Відділ головного енергетика (Площанський П.М.) забезпечує виробництво всіма видами енергії;

3.  Транспортний відділ (Данилович В.І.) забезпечує виробництво розвантажувально-навантажувальними роботами, переміщення товару;

4.  Відділ охорони праці (Берковський В.А.) забезпечує профілактику безпеки праці, реєстрацію і розслідування порушень техніки безпеки, впровадження необхідних заходів по виконанню інструкції;

3 служба

Економічна служба очолюється заступником директора з економічних питань (Карпенюк С.М.) :

1.Планово-економічний відділ (Краснокуцька О.І.) займається розробкою перспективних і початкових планів підприємства, конкретизація замовлень, аналіз, контроль за виконанням виробничих планів підрозділів підприємства;

2.Відділ праці і заробітньої плати (Тригуб О.Д.) займається визначенням, зміною та конкретизацією нормативів праці та заробітньої плати, визначенням чисельності робітників підприємства та його підрозділів;

3.Відділ головного бухгалтера (Димко Н.Р.) ведуть облік, звітність та здійснюють контроль за фінансовою діяльністю заводу.

4 служба

Комерційна служба очолюється заступником директора з комерційних питань (Скутяк С.В,), який є функціональним працівником вищого рангу на підприємстві і здійснює оперативне керівництво через підпорядкованих йому начальників відділів:

1.Відділ постачання (Тригуб Я.С.) має такі обов’язки, як визначення потреб підприємства у матеріало-технічних ресурсах (МТР), організація безпосереднього постачання МТР, контроль правильності витрат МТР;

2.Відділ збуту (Ткачук Д.Ю.) займається вивченням ринкової кон’юнктури, плануванням реалізації продукції, організація поставки продукції за договорами;

3.Відділ складського господарства (Бальон М.С.) виконує такі функції: організація приймання МТР, організація збереження МТР, видача і доставка МТР до робочих місць;

5 служба

Кадрова служба очолюється заступником директора з з кадрів і побуту (Баранецька В.І.), який є функціональним працівником вищого рангу на підприємстві і здійснює оперативне керівництво через підпорядкованих йому начальників відділів:

1.Відділ кадрів (Баранецька В.І.) займається прийомом, розстановкою та звільненням кадрів, організовує табельний облік, здійснює контроль за правилами внутрішнього розпорядку;

2.Відділ пожежної безпеки (Яцик П.М.) здійснює профілактику пожеж, організовує гасіння, тобто ліквідацію пожеж;

3.Відділ охорони підприємства (Дожук Ф.А.) – охороняють власність товариства;

Як видно із організаційної структури управління товариством здійснюється на досить високому рівні.

Розділ 3. Практика ціноутворення на ц/к «Хрещатик»

3.1 Система управління витратами на підприємстві

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами на ц/к має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат – це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з’ясовувати причини відхилень фактичних витрат , від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

Центр відповідальності збігається з місцем витрат. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремлені просторово.

3.2 Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції. Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійними. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління, місцеві податки, проценти за кредит, підготовка до сезону. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Наприклад: витрати на закупівлю сировини, матеріалів, перевезення цукрового буряку, заробітня плата.

Співвідношення постійних і змінних витрат на ц/к за 2006 рік мають такий вигляд:

ПВ=5 099 039,49 грн.

ЗВ= 24 861 999,8 грн.

Отже можна зробити висновок, що змінні витрати перевищують постійні майже в 5 разів. Див. додаток А.

3.3 Організація та порядок складання кошторису виробництва

Кошторис підприємства представляє всі витрати ТзОВ “Ц/к “Хрещатик”” пов’язані з його основною діяльністю за певний проміжок часу, незалежно від того чи входять вони в собівартість чи ні. Отже, кошторис і собівартість загального випуску продукції не співпадають.

Кошторис на підприємстві складається наступним чином:

1.Визначається виробнича собівартість валового випуску продукції: з загальної суми витрат вираховується витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні – додається.

2.Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

3.Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

3.4 Розрахунок собівартості (калькуляції) окремих виробів з наведенням методики обчислення основних статей калькуляції

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обгрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язування таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. д.). Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об’єм). Наприклад, об’єкт калькулювання – цукор, калькуляційна одиниця – одна тона цукру.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств, не складає виключення і ТзОВ “Ц/к “Хрещатик””.

Для того, щоб побачити, яка собівартість цукру-піску подивимося на основні статті калькуляції використовує підприємство: додаток А.

Отже, як видно виробнича собівартість однієї тони цукру дорівнює 2195 гривень 18 копійок.

3.5 Організація ціноутворення на підприємстві (види цін та методика їх розрахунку на прикладі виробів)

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільне необхідних витрат праці.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання підприємство застосовує таку ціну, як вільна ціна.

Вільна ціна – це ціна, що її визначає підприємство самостійно. Проте держава певною мірою впливає на та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб’єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки підприємство використовує такі ціни, як оптові та роздрібні, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення. ТзОВ “Ц\к “Хрещатик”” використовує такий метод ціноутворення:

Метод “середні витрати плюс прибуток”. Він є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою

Ц = СВ + П,

СВ – середні витрати (собівартість);

П – величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

Цукровий комбінат “Хрещатик” встановив собі величину прибутку в ціні у розмірі 11,31 %, а собівартість цукру-піску – 27 172 625,76 грн.(1 тона – 2195,18 грн.) та жому – 32 971,1 грн. (1 тони – 2,58 грн.). Отже, ціна буде:

ціноутворення цукровий комбінат собівартість

Цц-п = 2195,18+248,27 = 2443,45 грн.

Цж = 2,58+0,29 = 2,87 грн.