2. Вимога про призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК (п. 2 ч. 1 ст. 65 КК) означає, що суд має керуватися тими принциповими положеннями, які передбачені в Загальній частині КК і характеризують як умови відповідальності за злочин, так і підстави призначення покарання, його цілі, види, порядок та межі застосування тощо. Наприклад, призначаючи покарання за незакінчений злочин, суд має враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68 КК), а визначаючи покарання співучасникам - повинен урахувати характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68 КК). При призначенні покарання суд зобов'язаний: виходити з його цілей, які визначені в ст. 50 КК; строго керуватися системою та видами покарань, зазначеними у ст. 51 КК; враховувати встановлений у ст. 52 КК розподіл покарань на основні та додаткові; визначати покарання за сукупністю злочинів та вироків на підставі, у порядку та межах, передбачених у статтях 70 та 71 КК тощо. Суд повинен враховувати й інші положення Загальної частини КК, зокрема, використовувати надані йому можливості по звільненню від кримінальної відповідальності та покарання на підставі статей 44 і 74 КК.

3. Вимога про призначення покарання із урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК), означає, що суд ретельно аналізує і всебічно оцінює всі індивідуальні особливості конкретної справи. Ступінь тяжкості вчиненого злочину, насамперед, визначається в ст. 12 КК, яка підрозділяє всі діяння на злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити найбільш м'яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або навіть застосувати ст. 69 КК. Якщо ж вчинений злочин є тяжким або особливо тяжким, суд може призначити за нього покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, а за особливо тяжкий злочин - навіть довічне позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину визначається і характером конкретного злочину. У зв'язку з цим суд має урахувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто визначити значимість об'єкта злочину. Так, якщо тяжкі тілесні ушкодження заподіяні не однієї, а декільком особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п'яти до восьми років позбавлення волі) винному може бути призначене покарання ближче до максимуму або навіть максимальній його строк. Ступінь тяжкості злочину визначається і характером та обсягом наслідків - чим більш тяжкі наслідки спричинені злочином і чим більше розмір заподіяного збитку, тим більш суворе покарання може бути призначене винному.

Верховний Суд України (п. 3 пост. ПВСУ від 24.102003 р.) звертає увагу судів на те, що визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходи з особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали тощо).

При призначенні покарання суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже велике значення для вирішення питання про обрання конкретної міри покарання. Досліджуючи дані про особу винного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо (п. 3 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.).

Важливе значення при призначенні покарання мають й обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

1.3 Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання

До обставин, які пом’якшують і обтяжують покарання, належать встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом'якшення чи посилення покарання.

Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, мають велике значення при його призначенні. Так, врахування обставин, які пом'якшують покарання, дає суду право: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближчим до мінімуму санкції або в мінімальних її межах; 2) обрати найменш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити тільки одне додаткове покарання з кількох, передбачених у санкції; 4) не призначити додаткове покарання, яке передбачене в санкції як факультативне; 5) перейти до більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції на підставі ч. 1 ст. 69 КК; 6) не призначати обов'язкове додаткове покарання з додержанням вимог ч. 2 ст. 69 КК.

Наявність обставин, що обтяжують покарання, навпаки, надає суду можливість: 1) призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимуму санкції або в максимальних її межах; 2) обрати найбільш суворий вид основного покарання за альтернативною санкцією; 3) призначити відразу кілька додаткових покарань, передбачених у санкції; 4) приєднати до основного покарання на підставі норм Загальної частини КК (статті 54 і 55 КК) таке додаткове, яке в санкції не передбачене; 5) відмовитися від застосовування ст. 69 КК.

У ч. 1 ст. 66 КК передбачені такі обставини, які пом'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

Перелік обставин, встановлений ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним і згідно з ч. 2 ст. 66 КК суд має право враховувати при призначенні покарання як обставини, які його пом'якшують, й такі, які в ч. 1 ст. 66 КК прямо не передбачені. На практиці суди широко користуються цим правом і враховують при призначенні покарання такі, наприклад, обставини, як вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди тощо.

Врахування судом тих обставин, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 66 КК, є обов'язком суду, тому він не може ігнорувати їх при призначенні покарання. Наприклад, якщо за справою виявлена така обставина, як щире каяття винного, то суд повинен врахувати її при призначенні покарання, бо це прямо випливає з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

Визнання судом інших, безпосередньо не зазначених у законі обставин, як таких, що пом'якшують покарання, здійснюється за розсудом суду, тому рішення про їх урахування має бути вмотивоване у вироку. Причому, ті обставини, які не зазначені в законі, але враховуються судом як такі, що пом'якшують покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК, повинні наводитися у вироку чітко і конкретно, щоб не виникало ніяких сумнівів щодо того, чому суд на підставі їх урахування дійшов до висновку про доцільність пом'якшення покарання.

Обставини, які обтяжують покарання, перелічені у ч. 1 ст. 67 КК і до них належать:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частини 2 або 3 ст. 28 КК);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

У ч. 3 ст. 67 КК зазначено, що при призначенні покарання суд не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК. Отже, на відміну від обставин, які пом'якшують покарання, перелік обставин, які його обтяжують, є вичерпним і розширенню ні за яких умов не підлягає (п. 6 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). Тому ще наявні у практиці спроби розширити перелік обставин, які обтяжують покарання, за рахунок таких, наприклад, як невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо, суперечать закону і є неприпустимими (ВВСУ. - 2003. - № 5. - С. 18-19).

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суду надається право (залежно від характеру вчиненого злочину і з обов'язковим мотивуванням цього рішення у вироку) не визнати будь-яку із зазначених у пунктах 1, 3–5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Отже, із приписів ч. 2 ст. 67 КК випливає, що передбачені в ч. 1 ст. 67 КК обставини закон поділяє на дві групи: а) до першої належать ті з них, які за будь-яких умов суд зобов’язаний урахувати як такі, що обтяжують покарання (пункти 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК); б) другу групу утворюють обставини, які оцінюються як такі, що обтяжують покарання, за розсудом суду, який має право визнати чи не визнати їх обтяжуючими (пункти 1, 3-5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК). При цьому підставою для такого рішення суду є наявність чи, навпаки, відсутність зв'язку відповідної обставини з характером вчиненого злочину (п. 6. пост. ПВСУ від 24.10.03 р.) Так, суд може не визнати повторність злочину п. ч. 1 ст. 67 КК) обставиною, що обтяжує покарання, наприклад, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

Обставини, які пом'якшують покарання і безпосередньо перелічені у ч. 1 ст. 66 КК, а також обставини, які обтяжують покарання, повинні наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ч. 1 ст. 66 і ч. 1 ст. 67 КК, із конкретизацією їх щодо тієї справи, яка розглядається судом. Необхідність, а іноді й обов'язковість такої конкретизації пояснюється тим, що ряд обставин описується в законі в загальній формі (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, заподіяння злочином тяжких наслідків тощо).

У зв'язку з характеристикою обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання у вироку. Ст. 334 КПК зобов'язує суд мотивувати у вироку призначене покарання і вимагає, щоб були наведені підстави обрання судом відповідної його міри. Мотивування покарання повинне бути конкретним і відповідати принципу його індивідуалізації. Тому не можна визнати задовільним таке мотивування покарання, коли у загальній формі, без належної конкретизації суд посилається у вироку на врахування «тяжкості вчиненого злочину або даних про особу винного».

У вироку суд може посилатися як на мотив обрання ним певної міри покарання лише на ті обставини, які були досліджені та підтверджені в судовому засіданні. Отже, будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, має бути предметом розгляду й доведення в судовому засіданні і лише за умови, якщо ця обставина була дійсно встановлена, вона може бути покладена в основу вироку і включена у мотивування призначеного судом покарання.

Кожна обставина, яка пом'якшує або обтяжує покарання, не може розглядатися ізольовано. Закон орієнтує суд на врахування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою обрання судом конкретної міри покарання. Лише за таких умов одні обставини підкріплюють чи нейтралізують інші або виступають як більш чи, навпаки, менш вагомі.

На практиці виникають і такі ситуації, коли одна й та ж обставина передбачена у диспозиції статті Особливої частини КК як ознака простого або кваліфікованого складу конкретного злочину і водночас фігурує в переліку тих обставин, які зазначені у статтях 66 або 67 КК як такі, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Наприклад, ст. 116 КК передбачає відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, наявність якого і визначає кваліфікацію злочину саме за цією статтею КК. Проте і в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання визнається обставиною, яка пом'якшує покарання. Крадіжка підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК, якщо вона вчинена повторно, але у п. 1 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину повторно визнається обставиною, яка обтяжує покарання. В усіх таких ситуаціях виникає питання, чи може суд, кваліфікуючи дії винного за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК, при призначенні покарання ще раз (тобто, вдруге) врахувати ту обставину, яка вплинула на кваліфікацію цього злочину, як таку, що пом'якшує або обтяжує покарання, бо вона зазначена і в статтях 66 або 67 КК? Закон (ч. 3 ст. 66, ч. 4 ст. 67 КК) вирішує це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує або обтяжує покарання, передбачена в диспозиції статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує (ВВСУ. - 2004. - № 7. - С. 21-22; 2005. - № 9. - С. 15). Це рішення ґрунтується на тому, що коли б одна й та ж обставина враховувалася двічі – і при кваліфікації злочину, і при призначенні за нього покарання – це призвело б до порушення відомого принципу права про неможливість засудження двічі за те ж саме (ч. 3 ст. 2 КК).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5