Можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність, тому існують і різні законодавчі системи його призначення, до числа яких належать: а) система повного (абсолютного) складання покарань (коли всі покарання, призначені за окремі злочини, підлягають повному складанню між собою); б) система обмеженого складання покарань (коли загальна сума покарань обмежується певною межею); в) система поглинення покарань (коли найбільш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять до сукупності, поглинає собою менш суворі, призначені за інші злочини); г) система обов'язкового або факультативного підвищення покарання (коли призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинний за законом або на власний розсуд підвищити це покарання до певної межі); ґ) змішані системи призначення покарання (коли одночасно застосовуються і система обмеженого складання, і система поглинення або використовується сполучення цих систем із системою обов'язкового чи факультативного підвищення покарання).

Змішана система призначення покарання за сукупністю встановлена і у ч. 1 ст. 70 КК України 2001 р., де зазначено, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Отож, за сукупністю злочинів призначення покарання здійснюється в два етапи: 1) на першому з них покарання призначається окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність; 2) на другому - визначається остаточне покарання за сукупністю цих злочинів.

1. Призначення покарання окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність, - це обов'язкова вимога ст. 70 КК, відступ від якої є неприпустимим, бо такий порядок призначення покарання дає можливість без яких-небудь ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а при перегляді вироку в апеляційній чи касаційній інстанції - пом'якшити покарання, призначене за окремий злочин, або зовсім виключити його з вироку.

Призначаючи покарання окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність, суд керується приписами статей 65-69 КК і на цьому етапі призначає за кожний окремий злочин і основне, а, якщо необхідно, і додаткове покарання (п. 20 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

2. Визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів здійснюється шляхом використання для цього спеціальних правил - принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим або б) повного чи в) часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні міри покарання, призначені в межах цих санкцій за кожний окремий злочин. При цьому завжди менш суворе з призначених за окремі злочини покарань поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка) позбавлення волі на строк 2 роки, а за ч. 3 ст. 296 КК (хуліганство) – 4 роки, то більш суворе покарання (4 роки) поглинає собою менш суворе (2 роки) і остаточне покарання за сукупністю визначається строком у 4 роки позбавлення волі.

Слід ураховувати, що визначення остаточного покарання за принципом поглинення допустиме не тільки тоді, коли за окремі злочини призначені покарання одного виду, а й тоді, коли за ці злочини призначені покарання різних видів (п. 21 пост. ПВСУ від 24.102003 р.). Так, якщо за один із злочинів призначені виправні роботи строком на один рік, а за інший – два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю злочинів остаточно визначить покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. При порівнянні в цих випадках ступеня суворості покарань суд керується тією послідовністю, у якій всі їх види перелічені в ст. 51 КК. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із окремих злочинів призначене довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів завжди призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Принцип поглинення припускає, що більш суворе покарання завжди поглинає собою менш суворе, тому призначені за окремі злочини однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей Особливої частини КК (ВВСУ. - 2005. - № 3. - С. 29; 2006. - № 2. - С. 25-26). Так, якщо за ч. 1 ст. 186 КК призначено 2 роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК – такий самий строк, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути визначене тільки за принципом складання. Проте, якщо за кожен із цих злочинів суд призначить по 4 роки позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю може бути визначене тут лише шляхом поглинення однакових за видом і розміром покарань, бо їх максимальна межа в санкціях і ч. 1 ст. 186, і ч. 2 ст. 296 КК дорівнює 4 рокам.

За принципом складання покарання, призначені за окремі злочини, додаються одне до одного. При цьому складання цих покарань може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених за окремі злочини (п. 22 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.).

При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі тих окремих покарань, що складаються, а при частковому – до більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, приєднується частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань обмежене певними межами, які встановлені у ч. 2 ст. 70 КК і згідно з якою остаточне покарання за сукупністю злочинів, отримане внаслідок складання, визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Інакше кажучи, це покарання не може перевищувати вищу межу (максимум) найбільш суворої санкції. Так, якщо за ч. 1 ст. 185 КК призначене покарання у виді позбавлення волі строком на один рік, а за ч. 3 ст. 296 КК – три роки, то за принципом повного складання суд має визначити остаточне покарання за сукупністю у виді 4-х років позбавлення волі, бо максимальна межа санкції ч. 3 ст. 296 КК дорівнює 5 рокам. Якщо ж за ч. 1 ст. 185 КК призначено два, а за ч. 3 ст. 296 КК – чотири роки позбавлення волі, то тут можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі, призначених за ч. 3 ст. 296 КК, суд може приєднати лише один рік із призначених двох за ч. 1 ст. 185 КК, остаточно призначивши 5 років позбавлення волі, бо саме такий максимум цього покарання встановлений у санкції ч. 3 ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким, суд на підставі ч. 2 ст. 70 КК може призначити остаточне покарання за сукупністю у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Насамперед, йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого дорівнює п'ятнадцяти рокам (ч. 2 ст. 63 КК). Тому, якщо особа засуджується, наприклад, за ч. 4 ст. 296 КК до семи, а за ч. 2 ст. 185 КК – до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання за сукупністю цих злочинів визначити шляхом повного складання й остаточно призначити 12 років позбавлення волі. Тут суд вже виходить за межі максимуму позбавлення волі, встановленого у санкціях, через те, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, є умисним і тяжким. Але загальний строк позбавлення волі (12 років) не перевищує тут тієї максимальної межі (15 років), яка встановлена для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті Особливої частини КК, і максимум виду покарання, встановлений у нормах Загальної частини КК. Слід також мати на увазі, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати 15 рокам позбавлення волі і, отже, збігатися з максимумом, встановленим для цього виду покарання в Загальній частині КК. У цих випадках покарання на строк 15 років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять до сукупності.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів як покарань одного виду, так і різних їх видів (п. 21 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). Якщо за окремі злочини призначені покарання різних видів, то суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яка встановлена в ч. 1 ст. 72 КК (див. про це § 8 цього розділу). Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Проте, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначені таки види основних покарань, як штраф (ст. 53 КК) або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), то вони складанню не підлягають. Тому в таких ситуаціях суд може застосувати або принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, або згідно з ч. 3 ст. 72 КК призначити кожне з цих покарань до самостійного виконання, коли призначені за окремі злочини покарання застосовуються одночасно и виконуються кожне самостійно - без складання.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 і 3 ст. 70 КК, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність (п. 16 пост. ПВСУ від 24.10.2003 р.). По-друге, якщо одне або декілька додаткових покарань були призначені лише за один із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднується (без поглинення і складання між собою) до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або декілька злочинів, що входять у сукупність, призначені кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

а) якщо призначені додаткові покарання одного виду, то вони, насамперед, поєднується між собою шляхом поглинення менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК. Лише після цього отримана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю;

б) якщо призначені додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ні складанню між собою не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК кожне з них приєднується до основного, остаточно призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У ч. 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими ст. 72 КК.

Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час тому і засудження винного за ці злочини здійснюється не одним, а двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Така ситуація має місце там, де особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один із них, а другий було розкрито пізніше, у зв'язку з чим і вирок за нього постановляється вже після вироку за першою справою. Наприклад, особа була засуджена до 3 років позбавлення волі за ч. 3 ст. 296 КК за хуліганство, вчинене у вересні 2005 р, але після винесення цього вироку й відбуття одного року позбавлення волі за хуліганство з'ясувалося, що засуджений ще у липні 2004 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК. За новим вироком за цю крадіжку суд призначив винному 2 роки позбавлення волі. Розглянута ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК і обидва вони вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК застосовуються ті ж правила призначення покарання, які визначені в частинах 1-3 ст. 70 КК. Але призначення покарання за ч. 4 ст. 70 КК проходить вже в три етапи:

1) на першому з них суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;

2) на другому - з урахуванням раніше постановленого вироку і призначеного ним покарання суд визначає остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома (попереднім і знов винесеним) вироками у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК;

3) на третьому етапі в строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів, суд зараховує те покарання, яке повністю або частково було відбуте засудженим за попереднім (раніше постановленим) вироком.

2.4 Призначення покарання за сукупністю вироків

покарання вирок злочин співучасть

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК сукупністю вироків визнається ситуація, за якої засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного цим вироком покарання, вчиняє новий злочин. Отже, при сукупності вироків: а) судом постановлений вирок, яким особа засуджена до певного покарання; б) призначене цим вироком покарання ще не відбуте засудженим повністю; в) новий злочин вчиняється після постановлення вироку, але до повного відбуття призначеного ним покарання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5