Деякі вчені виділяють підвиди помилки щодо кваліфікації діяння. Так, З.Г. Алієв виділяє такі підвиди:

а) помилка, за якої особа вважає, що діяння слід кваліфікувати за декількома статтями, тоді як воно підлягає кваліфікації лише за однією статтею кримінального закону (цей різновид можна ще назвати "уявною множинністю злочинів". Найчастіше він може мати вигляд "уявної ідеальної сукупності". Однак це також може бути "уявна реальна сукупність" (наприклад, при складених злочинах, злочинах, які ускладнені додатковими тяжкими наслідками тощо) та "уявна повторність" злочинів (наприклад, вчиняючи продовжуваний злочин, особа вважає, що вчиняє декілька самостійних злочинів) - Б.М.);

б) помилка, за якої особа вважає, що діяння варто кваліфікувати за однією статтею кримінального закону, тоді як воно підлягає кваліфікації за декількома (“уявний одиничний злочин" - Б.М.);

в) помилка при розмежуванні суміжних складів злочинів [15].

Отже, за загальним правилом, юридична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір та вид покарання, що визначаються судом.

4.  Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину

Фактична помилка — це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності[16, c. 31].

У теорії кримінального права існують різні точки зору щодо поділу фактичної помилки на підвиди. П. Матишевським виділяє наступні: помилка щодо об'єкта злочину; помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину; помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності); помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину[17, c. 150]. Шульга А.М і Павликівський В.І. Розрізняють наступні види фактичної помилки:

—  помилка в об'єкті посягання;

—  помилка в особі потерпілого;

—  помилка у предметі злочину;

—  помилка у характері суспільно небезпечного діяння;

—  помилка відносно суспільно небезпечних наслідків діяння;

—  помилка у розвитку причинного зв'язку[7, c. 70].

Вважаю за доцільне виділити і охарактеризувати наступні підвиди фактичної помилки: помилка в об’єкті посягання, помилка в особі потерпілого, помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину.

Помилка в об'єкті (erorruinuobjecto)) — це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про соціально-правову суть об'єкта посягання, а саме:

а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту. Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, як він вважав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, який охоплюється поняттям "здоров'я населення". Фактично ж через плутанину з маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкода завдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичних засобів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження за загальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).

У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить кваліфікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямоване діяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК). Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);

б) незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як вчинений без їх наявності. Скажімо, винний вбиває вагітну жінку, але за обставинами справи він не знав і не повинен був знати про вагітність. Його дії будуть кваліфікуватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності), а за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство). Якщо ж винний походить з помилкової уяви про наявність відповідної кваліфікуючої обставини, то діяння повинно кваліфікуватися як замах на злочин з цією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт вважає, що вбиває вагітну жінку, а фактично це не так, його дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, якщо для цього є підстави)[18, c. 131].

При помилці в предметі злочину кваліфікація вчиненого залежить від того, яким елементом складу злочину є предмет в кожному конкретному випадку: обов'язковим чи факультативним. Помилка в предметі, що є обов'язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмету притаманні особливі властивості, наприклад зброя, наркотичні засоби, вибухові речовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу[2, c. 124-125].

Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочину, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність, як і при помилці в об'єкті, за спрямованістю умислу.

Фактична помилка може стосуватися ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Це, перш за все, помилка в характері вчинюваної дії або бездіяльності. Такого роду помилки можуть бути двох видів. Особа не вважає свої дії (бездіяльність) небезпечними і кримінально-караними, хоча Кримінальним кодексом вони визнаються злочином. Наприклад, молоді люди 17 і 18 років в стані алкогольного сп’яніння в присутності великої кількості людей зірвали і розмалювали Державний Прапор України, не підозрюючи, що за це передбачена кримінальна відповідальність. В даному випадку підлітки об’єктивно вчиняють злочин, передбачений ст. 338 КК. Але відповідальність по ст. 186 УК настає лише за наявності умислу. Відсутність його виключає і кримінальну відповідальність. Якщо ж особа помиляється відносно небезпечності своїх дій (бездіяльності), то відповідальність за таку поведінку передбачена лише за наявності вини (умислу або необережності).

Іншим випадком є такий, коли особа вважає свої дії (бездіяльність) суспільно небезпечними, але насправді вони такими не є. У цих випадках відповідальність настає за замах на злочин, оскільки винний реалізує свій умисел на скоєння конкретного злочину. Так, бажаючи отруїти свого конкурента в бізнесі, суб'єкт підсипає йому в келих порошок, який він вважав отрутою. Проте порошок був нешкідливий. У такому разі дії кваліфікуватимуться по ст. 15 і відповідній частині ст. 115 КК.

Помилка відносно ознак, що характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці відносно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків. Помилка особи відносно кількісної характеристики на кваліфікацію скоєного не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, в примітці 3 ст. 158 КК визначається: «У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Будь-який розмір шкоди, що перевищує цю суму, розглядається як великий і на кваліфікацію не впливає. Проте якщо намір винного був направлений на розкрадання в крупному розмірі, а він фактично виявився меншим, скоєне повинне кваліфікуватися як замах на розкрадання в крупному розмірі, оскільки здійснити це винному не удалося по обставинах, не залежних від його волі. Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, яка фактично настала, і, навпаки, в передбаченні шкоди, яка не настала. У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне спричинення шкоди, якщо особа повинна і могло його передбачати. У другому випадку відповідальність може настати за замах на злочин (за наявності прямого умислу). Так, зіштовхуючи свою жертву з балкона п'ятого поверху, суб'єкт вважав, що таким чином позбавить її життя. Однак, «успішне приземлення» потерпілого в яму потягло за собою настання лише невеликих ушкоджень здоров’я.

Помилка в розвитку причинного зв'язку полягає в неправильному розумінні особою причинно-наслідкової залежності між здійснюваною ним дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками, які настали. Помилка в розвитку причинного зв'язку не впливає на кваліфікацію, якщо в результаті дій (бездіяльності) злочинця настає такий суспільно небезпечний наслідок, який охоплювався наміром винного. Різновидом помилки в розвитку причинного зв'язку є відхилення дії (відхилення у дії), коли по причинах, не залежних від волі винного, шкода заподіюється не тому, на кого направлено посягання. В такому разі дії винного будуть кваліфікуватися як сукупність злочинів: замах на один злочин і як закінчений необережний злочин.

Багато кримінальних законів зарубіжних країн закріплюють положення про фактичну помилку. Так, кримінальне законодавство ФРН (§ 16) передбачає: “Хто при вчиненні злочину не знає обставин які стосуються складу злочину передбаченого законом, той діє неумисно. Хто при вчиненні злочину помилково передбачає існування обставин, які утворюють склад злочину, передбаченого більш м’яким законом, той може бути засуджений за умисне вчинення злочину лише на підставі більш м’якого закону”. Аналогічними за змістом є також ст. 47 (фактична помилка) КК Італії, ст. 19 (помилка в фактах) КК Швейцарії, які сформульовані з меншим ступенем деталізації. У ст. 14 КК Іспанії стосовно фактичної помилки зазначено: “Непереборна помилка стосовно дії, яка утворює кримінальне правопорушення, виключає кримінальні відносини особи. Якщо стосовно обставин вчинення діяння і особистості винуватого помилка була переборною, правопорушення в даному випадку карається, як скоєне з необережності. Помилка стосовно дії, що кваліфікує правопорушення, посилює відповідальність”.

Як видно із вищезазначених положень у деяких державах фактична помилка також може стосуватися суб’єктивної сторони злочину, оскільки законодавець вказує на обставини, що визначаються помилкою щодо всього складу злочину при необережній формі вини. У певних випадках фактична помилка може виступати обтяжуючою обставиною.

Окрім розглянутих в теорії кримінального права виділяються і інші види помилок. Це помилки в кваліфікуючих ознаках злочину і помилки в засобах скоєння злочину. Помилка першого виду полягає в помилковому уявленні винного про відсутність кваліфікуючих ознак здійснюваного діяння, коли вони є, або, навпаки, про їх наявність, коли вони фактично відсутні. У таких випадках відповідальність визначається змістом і спрямованістю умислу.

Автори, що пропонують виділяти як підвид фактичної помилки помилку в кваліфікуючих ознаках діяння, вважають, що помилка особи відносно відсутності кваліфікуючих ознак, тоді як вони є, повинна виключати кваліфікацію скоєного як кваліфікованого складу злочину, оскільки ці ознаки не охоплюються свідомістю винного, і тягнуть відповідальність за закінчений злочин без кваліфікуючих ознак. У тих же випадках, коли особа помилково вважає, що скоює злочин з кваліфікуючими ознаками, а вони фактично відсутні, діяння, на думку цих учених, повинне кваліфікуватися або як замах на злочин з кваліфікуючими ознаками, або як такий же закінчений злочин, залежно від співвідношенняі кваліфікуючих ознак і специфіки їх усвідомленняі винним.

Помилка другого виду полягає у використанні іншого,ніж був визначений, засобу скоєння злочину. Ці помилки можуть полягати: 1) у використанні засобу, що викликав тяжчі наслідки, ніж передбачав винний; 2) у використанні засобу, який виявився непридатним в даних конкретних обставинах; 3) використання абсолютно непридатного засобу.

У першому випадку відповідальність повинна наставати за необережне спричинення шкоди, що фактично настала, в другому - за замах на той злочин, який мав намір зробити винен. У третьому випадку відповідальність виключається, оскільки діяння об'єктивно не є суспільно-небезпечним.

Представляється, що помилка в засобах скоєння злочину впливає на кваліфікацію скоєного, якщо стосується таких засобів здійснення злочину, які віднесені законодавцем до обов'язкових елементів складу злочину.

5. Висновки

помилка кримінальний право злочин

Отже, не зважаючи на відсутність закріплення в законодавстві визначення помилки в кримінальному праві, дане поняття є досить дослідженим в доктрині кримінального права, яка вичерпно дає відповіді майже на всі питання, які виникають у процесі застосування даного поняття на практиці.

Помилка як неправильне уявлення особи про фактичні і юридичні ознаки діяння є складовою суб’єктивної сторони злочину і досліджується в цих рамках.

Як свідчить практика, юридична і фактична помилки, поряд із іншими видами помилки є найважливішими.

Помилка в кримінальному має важливе значення для практики правозастосування кримінального закону, оскільки має значний вплив на кваліфікацію злочинів.

Але відсутність законодавчого регулювання цього питання все ж є негативним фактором, оскільки погляди вчених і практиків не є джерелом права в Україні.

Закріплюючи інститут помилки в кримінальному законодавстві, необхідно визначити його місце серед обставин, що виключають злочинність діяння і обставин, що пом’якшують покарання.

6. Список використаних джерел:

Нормативно правові акти:

1.  Конституція України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2.  Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131

Спеціальна наукова література:

3.  Алиев З.Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления, и ее уголовно-правовое значение. Автореф. дисс .… канд. юрид. наук: 12.00.08: Москва, 2007. Електронний ресурс: www.iile.ru/library/autoreferat/ar019.rtf

4.   Б. Мелих ПОМИЛКА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ: ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія юрид. 2011. - Випуск 52. - С. 342–350

5.  Б. Мелих Кримінально-правове значення юридичної помилки // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія юрид. 2010. – Випуск 50. с. 299-306

6.  Вереша Р.  Помилка в кримінальному праві : поняття та основні види // Підприємництво,господарство і право. -2005.- №5. –с.123-126

7.  Вапєва Ю.А. Помилка у змісті суб'єктивної сторони складу злочину: Автореф. дис .…. кканд .юрид. наук: 12.00.08 / Ун-т внутрішніх cправ. - Х., 2000. -19 с.

8.  Вапєва Ю.А. Класифікація помилок в кримінальному праві : проблеми та значення // Вісник Університету внутрішніх справ -1999.- №5. – с.179-182

9.  Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. - М.: Изд-во АН СССР, 1952.-96 с.

10.  Марітчак Т. М. Помилки у кваліфікації злочинів. Монографія.- К.: Атіка, 2004.- 188 с.

11.  Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987.-187 с.

12.  Оробець К.М. Розуміння помилки у кримінальному праві України // Митна справа.- 2004.- №2.- с.79-82

13.  Р.В. Вереша Кваліфікаційні помилки // Вісник Академії адвокатури України, 2010. № 1(17). – 164-166 с.

14.  Р.В. Вереша Помилка в кримінальному законодавстві зарубіжних держав // Вісник Академії адвокатури України, № 1(14) , 2009, - 280-282.

15.  Якушин В. А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение - Издательство Казанского университета, 1988.- 128 с.

Підручники з кримінального права

16.   Kурс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. - М, 2002. - С. 353.

17.  Кримінальне право України : Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О.Кузнєцов, М.П.Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005.- 380с.

18.  Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. Для вищ. Навч. Закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.

19.  Матишевський П. С. Кримінальне прано України: Загальна частина. - К., 2001.

20.  Шульга А.М., Павликівський В.І.Кримінальне право України : основні питання та відповіді. – Х.: ПП «Берека-Нова», 2007. – 304с.