1) виконання набувачем дій майнового характеру за рахунок коштів (майна), що належали йому особисто. Нотаріусу слід мати на увазі, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, що належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть якщо вони

були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року1). На розпорядження цим майном згоди іншого з подружжя не вимагається;

2) покладення на набувача за спадковим договором виконання перед відчужувачем виключно дій немайнового характеру;

3) покладення на набувача за спадковим договором виконання перед відчужувачем дій майнового характеру, але за рахунок коштів відчужувача;

4) внесення відповідного положення (про можливість розпорядження майном без згоди іншого з подружжя) до шлюбного договору між подружжям, один з яких виступає набувачем.

Змістом спадкового договору є вчинення набувачем дій майнового чи немайнового характеру як до відкриття спадщини, так і після відкриття. До дій майнового характеру може бути віднесено надання відчужувану допомоги матеріального характеру в вигляді продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичного призначення, інших предметів першої необхідності, грошової допомоги. При цьому в спадковому договорі може бути зазначена межа або розмір грошової допомоги, яка надається набувачем відчужувачу. Що стосується дій набувача після відкриття спадщини, то це можуть бути витрати на поховання відчужувача тощо. Обов’язки в вигляді дій немайнового характеру, тобто позбавлених економічного змісту, передбачають шанобливе ставлення з боку набувача до особи відчужувача, регулярне відвідування набувача, толерантне ставлення до окремих недоліків його характеру, організацію прогулянок, участь у догляді за відчужувачем, його оселею, оплату за дорученням і за рахунок відчужувача комунальних послуг, надання допомоги в оформленні житлових субсидій тощо.

Крім того, за спадковим договором на набувача може покладатися вчинення певних дій не тільки на користь відчужувача, а й визначених ним третіх осіб, у тому числі й після смерті відчужувача. При такому варіанті спадковий договір буде містити елементи договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України). Однак дане положення спадкового договору не слід розглядати як заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України) чи заповідальне покладення (ст. 1240 ЦК України), оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов’язальних, а не спадкових правовідносин.

Цивільне законодавство окремо не виділяє обов’язки відчужувача за спадковим договором, однак ураховуючи, що за цим договором у разі смерті відчужувача в набувача виникає право власності на майно, обов’язком відчужувача може бути забезпечення передачі право встановлювальних документів на це майно тощо.

Відповідно до ст. 1307 ЦК України відчужувачем може бути призначена особа, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. Така особа може бути вказана в тексті спадкового договору, однак її присутність при посвідченні спадкового договору не вимагається. За відсутності цієї особи, контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Нотаріус відслідковує дії набувача з виконання спадкового договору, може витребувати від нього з метою вивчення відповідні документи (довідки, рахунки, квитанції, чеки тощо).

У випадку смерті відчужувача нотаріус на підставі документа, що підтверджує цей факт (свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану) знімає заборону відчуження.

Після смерті відчужувача первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, підлягає поверненню нотаріусу, який приєднує даний документ до примірника спадкового договору, що зберігається в справах нотаріуса. У випадку коли нотаріус, який посвідчив спадковий договір, припинив свою діяльність або з інших причин не може вчинити даної дії, набувач має право звернутися до іншого нотаріуса, який повинен витребувати з архіву відповідні матеріали з метою вчинення вказаних дій. У випадку коли предметом спадкового договору є нерухоме майно, набувач подає до органів державної реєстрації примірник спадкового договору для реєстрації за ним права власності на це майно.

Спадковий договір, будучи за ЦК України підставою переходу права власності, входить до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» від 7 лютого 2002 року, з наступними змінами і доповненнями.

Необхідно наголосити, що цивільне законодавство пов’язує набуття права власності в набувача на майно відчужувача лише з юридичним фактом смерті відчужувача. Виникнення права власності в набувача ЦК України не пов’язується з виконанням чи невиконанням його обов’язків за договором. Інакше кажучи, окремі положення спадкового договору (наприклад, організація поховання, догляд за могилою відчужувача, установлення намогильної споруди, відзначення роковини смерті), набувач може виконувати й після набуття права власності на відповідне майно. Смерть відчужувача не означає припинення зобов’язань набувача за договором, однак заборона відчуження майна, визначеного в спадковому договорі, знімається нотаріусом у разі настання юридичного факту — смерті відчужувача, а не після припинення всіх зобов’язань набувача за договором.

У випадку смерті фізичної особи — набувача за спадковим договором, або ліквідації юридичної особи, що сталися до відкриття спадщини, дія спадкового договору припиняється, оскільки цей договір, ураховуючи його особистий характер, правонаступництва не допускає. При цьому нотаріус за письмовою заявою відчужувача знімає заборону відчуження з майна.

Відповідно до ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача в разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогу набувача в разі неможливості виконання набувачем розпоряджень відчужувача. Так, набувач може ініціювати розірвання спадкового договору за ситуації, коли він досяг літнього віку, його стан здоров’я погіршився і він унаслідок цього не може виконувати умов спадкового договору. Відчужувач виступає ініціатором розірвання спадкового договору, коли має місце його невиконання з боку набувача, зокрема ненадання догляду й допомоги відчужувачу.

При цьому не мають значення причини, з яких набувач не виконував вимоги спадкового договору (стан здоров’я, перебування на військовій службі тощо). Указана норма ЦК України вказує на можливість розірвання спадкового договору лише в судовому порядку, однак це положення не слід розуміти буквально. Якщо і набувач, і відчужувач досягли згоди про розірвання спадкового договору, нотаріус відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України має право посвідчити договір про розірвання спадкового договору. При цьому заборона відчуження майна, указаного в спадковому договорі, знімається, про що робиться відмітка на первісному правовстановлювальному документі відчужувача. Договір про розірвання спадкового договору, оформлений шляхом складання окремого документа, додається до примірника спадкового договору, що міститься в справах нотаріуса або державного нотаріального архіву (п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

4. Особливості спадкування обов’язкової частки в спадщині

Відповідно до ст. 1241 ЦК України окреме коло спадкоємців за законом — малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки — мають право на спадкування частини спадщини, незалежно від змісту заповіту. При вирішенні питання про здійснення спадкових прав цих осіб нотаріусам слід мати на увазі такі особливості спадкування обов’язкової частки.

1. Право на обов’язкову частку виникає в спадкоємця тоді, коли він не вказаний у заповіті зовсім або йому залишена частка спадщини, менша від належної йому обов’язкової частки.

2 Право на обов’язкову частку не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця, інших обставин та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця та осіб, які мають право на обов’язкову частку.

3 Це право належить виключно особам, зазначеним у вичерпний спосіб у ст. 1241 ЦК України, і не може переходити до інших осіб у порядку спадкової трансмісії. Не мають права на обов’язкову частку й спадкоємці, які спадкують цю частку за правом представлення. Коло суб’єктів права на обов’язкову частку розширювальному тлумаченню не підлягає.

Слід мати на увазі, що склад необхідних спадкоємців визначається на момент відкриття спадщини, а не на момент посвідчення заповіту, з урахуванням положень ст. 1222 ЦК України.

Із прийняттям нового ЦК України коло осіб, які наділені законом правом на обов’язкову частку в спадщині істотно змінилося внаслідок вилучення з нього утриманців померлого.

Стаття 1241 ЦК України відносить до осіб, які мають право на обов’язкову частку, непрацездатних осіб — повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатну вдову (вдівця) або непрацездатних батьків.

Викликає певні складнощі визначення поняття «непрацездатність» як ознака певного кола осіб, котрі мають право на обов’язкову частку в спадщині. Чинне законодавство чітко не визначає, яких осіб слід відносити до непрацездатних, контекстуальний аналіз відповідних цивільно-правових норм дає підстави стверджувати, що до непрацездатних повнолітніх осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, відносяться такі категорії осіб:

1) особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року1 пенсійний вік становить: для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років;

2) інваліди будь-якої групи інвалідності. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вiд 21 березня 1991 року2 інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі й захисті. Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України (МСЕК). Слід мати на увазі, що датою встановлення інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого (п. 30 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року3). Підкреслимо, що встановлення інвалідності не завжди означає непрацездатність особи, особливо це стосується осіб, які є інвалідами III групи. При вирішенні питання про закликання до спадкування інвалідів III групи нотаріусу слід перевіряти за відповідними документами, чи є ці особи непрацездатними в розумінні ст. 1241 ЦК України.

4 Спадкування обов’язкової частки є правом, а не обов’язком спадкоємця і реалізується лише в випадку прийняття ним спадщини. Якщо необхідний спадкоємець не прийняв спадщину або відмовився від неї, спадкування здійснюється в загальному порядку. Виняток складають спадкоємці, які проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1268 ЦК України), оскільки вони вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом установленого строку не подали заяву про відмову від неї. Це саме стосується і малолітніх та неповнолітніх осіб (ч. 4 ст. 1268 ЦК України). У випадку коли необхідному спадкоємцеві за заповітом визначене конкретне майно, яке менше від частки, на яку він має право згідно зі ст. 1241 ЦК України, за його бажанням нотаріус може видати йому свідоцтво про право на спадщину, указавши в ній саме це майно. Так само нотаріус може за бажанням необхідного спадкоємця видати йому свідоцтво про право на спадщину на обов’язкову частку менше від розміру, визначеного ст. 1241 ЦК України.

5 Право на обов’язкову частку в спадщині характеризується тим, що всі суб’єкти цього права наділені ним рівною мірою, переваг комусь із необхідних спадкоємців закон не надає.

6 У випадку коли необхідний спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК України), він може на загальних підставах звернутися до суду з вимогою про визначення додаткового строку для її прийняття.

7 Визначаючи розмір обов’язкової частки в спадщині, нотаріусом враховується число всіх спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України), які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом. При розрахунку розміру обов’язкової частки до уваги беруться спадкоємці, які подали заяву про відмову від спадщини, а також спадкоємці, які померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).

8 Обов’язкова частка обчислюється виходячи з вартості всього спадкового майна. У випадку коли заповітом охоплена частина майна, обов’язкова частка обчислюється виходячи з вартості всієї спадщини, але виділяється необхідному спадкоємцю з частини, котру не включено до заповіту, решта спадщини розподіляється між спадкоємцями в рівних частках. Якщо частка, виділена необхідному спадкоємцю, менша від частки, що припадає йому відповідно до закону, обов’язкова частка додатково формується за рахунок спадкового майна, охопленого заповітом. На практиці склалося два основних підходи до визначення складу обов’язкової частки в спадщині. Перший: формування обов’язкової частки за рахунок спадкового майна, не охопленого заповітом, а за недостатності — за рахунок майна, охопленого заповітом. У такому разі забезпечується дотримання волі спадкоємця, викладеної в заповіті. Однак може скластися ситуація, коли спадкове майно, не охоплене заповітом, не має реальної вартості, а майно, охоплене заповітом, навпаки, має високу реальну вартість, наприклад, вклад спадкодавця в Ощадному банку, зроблений іще за радянських часів, і квартира або інше нерухоме майно. У такому випадку задля забезпечення інтересів необхідного спадкоємця нотаріус може застосувати другий підхід — сформувати обов’язкову частку з усіх видів спадкового майна: як охопленого заповітом, так і не вказаного в ньому.

Страницы: 1, 2, 3, 4