|
9 У переважній
більшості випадків обов’язкова частка визначається за рахунок майна, спадкові
права на яке оформлюються в нотаріальному порядку. Склад цього майна відомий
нотаріусу, оскільки на нього видається свідоцтво про право на спадщину
(нерухоме майно, транспортні засоби, вклад у банку, іншій кредитній установі
тощо). Вирішити питання щодо обов’язкової частки з іншої частини спадкового
майна необхідний спадкоємець може лише шляхом пред’явлення відповідного позову
до суду.
За частиною 2
ст. 1241 ЦК України передбачається зарахування до обов’язкової частки речей
звичайної домашньої обстановки й ужитку. З метою визначення переліку цих речей
та їх вартості нотаріус за заявою зацікавлених осіб уживає заходів з охорони
спадкового майна.
спадкування
приватний право майно
Розділ ІІ.
Особливості оформлення спадкових прав на підприємство
1. Поняття
приватного підприємства
ЦК України не
передбачає такої юридичної особи, як приватне підприємство, однак, на відміну
від ЦК, у ГК України це врегульовано (ст. 113). Крім того, приватні
підприємства існують у дійсності, оскільки були створені за раніше діючим
законодавством. Складнощі, яких при такому неоднозначному правовому становищі приватних
підприємств зазнають правники, полягають у наступному:
а) приватні
підприємства за раніше діючим законодавством могли створюватися тільки однією
фізичною особою;
б) нині за ГК
України воно може створюватися як однією, так і кількома фізичними особами, а
може — однією юридичною особою;
в) майно
приватного підприємства може належати йому на праві власності, а може — на
праві господарського відання, а відтак г) засновник (або засновники, якщо їх
кілька) можуть бути власниками майна приватного підприємства, а можуть мати
корпоративні права, оскільки приватне підприємство буде власником свого майна,
а його засновник (и) стають власниками корпоративних прав. Останнє не
суперечить визначенню корпоративних прав, наданих у ст.167 ГК України, бо їх
можуть мати не лише учасники господарських товариств, а й особи, частку яких
визначено в майні господарюючого суб’єкта;
д) приватне
підприємство слід відрізняти від ТОВ/ТДВ або АТ, учасником/акціонером яких є
одна особа. Разом із тим постає запитання: приватне підприємство, створене
однією особою, буде унітарним чи корпоративним, бо саме такий поділ підприємств
надається в ч. 3 ст. 63 ГК України? Це питання пов’язане з тим, що згідно з ч.
5 цієї ж статті, корпоративними є приватні підприємства, засновані на приватній
власності двох або більш осіб, а приватні підприємств, засновані на приватній
власності однієї особи, є унітарними (ч. 4 ст. 63 ГК України). Проте,
господарські товариства, створені однією особою, у будь-якому випадку
визнаються корпоративним (ч. 5 ст. 63 ГК України). А відтак, не логічно не
визнавати таку можливість і за приватними підприємствами, що мають одного
засновника. Отже, однозначної відповіді на питання про те, як спадкується майно
приватного підприємства, надати не можна, адже слід передусім розібратися з
тим, яке ми маємо приватне підприємство, тобто уважно проаналізувати його
статут і дійти висновку про те, який правовий статус має приватне підприємство
і його майно. Від цього залежить те, що буде успадковуватися.
2. Види прав приватного
підприємства на майно
Варіант 1.
Приватне підприємство створене однією фізичною особою (тобто має одного
засновника — фізичну особу), яке є власником майна. Тоді засновник власником
майна бути не може, оскільки неприпустимо, щоб на одне й те ж саме майно право
власності мали два різних суб’єкти. засновник — не власник приватне
підприємство — власник
Статути таких
приватних підприємств, як правило, не містять назву тих майнових прав, які має
засновник по відношенню до майна створеного ним підприємства. При виникненні ж
потреби в їх спадкуванні склалися такі варіанти:
– спадкуються
корпоративні права, що належали засновнику;
– «права
засновника» приватного підприємства;
– право на частку
засновника в статутному капіталі приватного підприємства (100 %);
– право на
статутний капітал приватного підприємства.
Слід одразу
зазнати, що всі з перелічених варіантів містять істотні недоліки. Так, якщо
вести мову про спадкування корпоративних прав, то вони не визначаються в якості
об’єкта в ЦК України і тому їх спадкування не є беззаперечним. Крім того,
поняття корпоративних прав тісно пов’язано з поняттям прав засновника. Водночас
існує сумнів щодо майнового характеру прав засновника, а відтак — щодо
можливості їх обороту, у тому числі спадкування. Безсумнівно, такий же тісний зв’язок
існує і між поняттями корпоративних прав та прав на частку в статутному
капіталі. І хоча законодавство допускає існування ТОВ з одним учасником, якому,
відповідно, належить 100 % частка статутного капіталу, то фактично така сама
ситуація складається й у приватному підприємстві. Між тим декому здається не
зовсім коректним позначати на 100 % частку, бо це є нічим іншим, як усім
статутним капіталом. Це й породило твердження про те, що спадкуватиметься право
на статутний капітал приватного підприємства. Однак підтримувати цей підхід так
само беззаперечно не можна, адже статутний капітал сам по собі не є
оборотоздатним об’єктом, і тому право на нього — так само є достатньо умовним.
При цьому,
звичайно, не йдеться про право спільної власності, правовий режим якого
припускає множинність суб’єктів та єдність об’єкту, але в випадку з приватним
підприємством така схема, за якою були б співвласниками підприємство і його
засновник, не має права на існування. Інші варіанти навряд чи існують, а всі
розглянуті містять істотні вади, щоб можна було рекомендувати їх застосування.
Звичайно, що найкращим виходом було б перетворення всіх приватних підприємств
на господарські товариства, щоб уникнути багатьох непростих проблем, але під
час їх існування та в випадку постановки питання про спадкування, очевидно,
найнебезпечнішим шляхом є позначення в свідоцтві на спадщину про спадкування
майнових прав засновника приватного підприємства «Х».
У такому разі не
порушується проблема корпоративних прав і не породжується проблема існування
такого об’єкту, як статутний капітал та часток у ньому, які дорівнюватимуть
всьому цьому капіталу в цілому. Сумніву ж у тому, що права засновника на майно
приватного підприємства носять майновий характер, не існує.
Варіант 2.
Приватне підприємство створене однією фізичною особою (тобто має одного
засновника — фізичну особу) і не є власником майна, а його право на майно є
господарським віданням (ст. 136 ГК України). засновник — власник приватне
підприємство — не власник, майно належить на праві господарського відання. Тоді
засновник буде власником майна приватного підприємства, і тому спадкуватися
буде це майно. Цікаво в цьому разі те, що спадкуватиметься підприємство як
єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України ). Тобто підприємство виступає в
двох аспектах: і як суб’єкт, і як об’єкт. Але ці словосполучення відрізняються
тим, що підприємство — це майно, а приватне підприємство — юридична особа,
суб’єкт. Тоді буде так: у спадщину переходить майно юридичної особи. Правила
щодо спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу схожі з питаннями
відчуження підприємств.
Варіант 3.
Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і є власником майна.
Тобто воно являє собою корпоративне підприємство, але не господарське
товариство. На практиці такий варіант зустрічається вкрай рідко. У цьому разі
учасники мають право на частку в статутному капіталі, яке і спадкується після
смерті когось із них. засновники — не власники приватне підприємство — власник
Варіант 4.
Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і не є власником
майна. Тобто майно приватного підприємства належить на праві спільної власності
його учасникам. Це маловірогідна модель приватного підприємства, але тим не
менше не слід її виключати. У разі смерті учасника такого приватного
підприємства (хоча й цей термін «учасник» тут навряд чи прийнятний)
спадкуватиметься частка в спільному майні — майні приватного підприємства. засновники
— співвласники приватне підприємство — невласник
3. Рекомендації в
визначенні дій при спадкуванні
Враховуючи
гіпотетичність двох останніх варіантів, зазначимо такі дії, які слід здійснити
при смерті засновника (учасника) приватного підприємства:
1) установити, чи
є приватне підприємство власником, чи належить йому майно на праві
господарського відання (це має бути закріплене в його статуті);
2) якщо приватне
підприємство є власником свого майна, то його засновник має майнові права, які
входять до складу спадщини;
3) якщо приватне
підприємство є суб’єктом права господарського відання, то засновник є власником
майна приватного підприємства, а тому до складу спадщини входитиме майно
приватного підприємства (або єдиний майновий комплекс приватного підприємства,
або «підприємство приватного підприємства»).
Крім цього,
необхідно внести відповідні зміни до державного реєстру. При цьому юридична
особа (приватне підприємство) залишиться як суб’єкт права, а зміниться його
засновник (засновники).
Розділ ІІІ.
Особливості спадкування майна нерезидентів
Спадкування майна
нерезидентів здійснюється за загальними правилами спадкування, визначеного
цивільним законодавством України, однак з урахуванням певних особливостей. До
нерезидентів відносяться фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України,
особи без громадянства), які не є резидентами України. Резидентський чи
нерезидентський статус фізичної особи визначається в залежності від наявності в
неї постійного місця проживання в Україні.
В окремих
випадках спадкування майна нерезидентів вимагає застосування норм відповідних
міжнародних договорів і права іноземних держав. З 1 вересня 2005 року набув
чинності Закон України «Про міжнародне приватне право» вiд 23 червня 2005
року2, відповідно до ч. 1 ст. 70 якого визначено, що спадкові відносини з
іноземним елементом (суб’єкт, об’єкт, підстави виникнення) регулюються правом
держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання. За допомогою права
держави останнього місця проживання вирішуються підстави спадкування (за
законом, за заповітом, за спадковим договором — якщо такий вид спадкування
передбачений правом відповідної держави); порядок відкриття спадщини; склад спадщини;
час відкриття спадщини; заповідальний відказ; заповіт з умовою; виконання
заповіту; черговість спадкоємців за законом; визначення часток у спадщині;
особливості спадкування окремих видів рухомого майна. За правом держави, в якій
спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання заповіту або його
скасування, вирішуються питання щодо здатності особи складати заповіт,
скасовувати його, форми заповіту та акта його скасування.
Із цього правила
існує виключення: у питаннях спадкування нерухомого майна застосовується закон
місця знаходження речі. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне
приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на
території якої знаходиться це майно, а майна, що підлягає державній реєстрації
в Україні (ст. 181 ЦК України) — правом України.
У випадках якщо
останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом
установлюється наявність між Україною та цією державою відповідного
міжнародного документа (конвенції, договору, угоди) про правову допомогу. У
разі наявності такого договору застосовується загальне правило спадкування
майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав
останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкування
нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється
відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться
(п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Тобто в будь-яких випадках оформлення спадщини на нерухоме майно, розташоване
на території України, незалежно від того, був спадкодавець резидентом чи
нерезидентом, здійснюється за законодавством України. При цьому не виключається
можливість заведення кількох спадкових справ: за місцем відкриття спадщини
після спадкодавця-нерезидента і за місцезнаходженням нерухомого майна. Видача
свідоцтва про право на спадщину в вигляді нерухомого майна, розташованого в
Україні, здійснюється за цивільним законодавством України.
При вирішенні
питань спадкування з іноземним елементом діють міжнародні конвенції та
двосторонні договори про правову допомогу в цивільних справах: у межах СНД —
Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних,
сімейних та кримінальних справах, підписана 22 січня 1993 року, ратифікована 10
листопада 1994 року, набула чинності 14 квітня 1995 року, та Кишинівська конвенція
про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних
справах, підписана 7 жовтня 2002 року, Верховною Радою України не ратифікована,
однак її норми щодо спадкування повністю дублюють норми спадкування Мінської
конвенції; та двосторонні міжнародні договори про правову допомогу з понад
двадцятьма державами (Китай, Польща, Литва, Молдова, Грузія, Естонія, Латвія,
Монголія, Узбекистан, В’єтнам, Македонія, Чехія, Туреччина, Угорщина, Греція,
Куба, Болгарія, Кіпр, Румунія та ін.).
Ці міжнародні
документи мають єдине спрямування та визначають:
а) принцип
рівності громадян у питаннях спадкування;
б) колізійні
норми щодо спадкування рухомого й нерухомого майна, щодо заповіту та його
форми, провадження в справах про спадкування;
в) випадки й
порядок переходу спадщини до однієї з держав і порядок спадкування;
г) компетенцію
дипломатичних і консульських установ у справах про спадкування з іноземним
елементом;
д) компетенцію
державних установ з охорони спадкового майна чи управління ним та ін.
При застосуванні
норм міжнародних конвенцій нотаріусам слід ретельно вивчати їх відповідні норми
про спадкування, порядок і строки набуття ними чинності для України.
Крім того,
спадкування майна нерезидентів має певні особливості в аспекті оподаткування.
Відповідно Податкового кодексу при отриманні спадщини будь-яким спадкоємцем від
спадкодавця-нерезидента податок на доходи сплачується в подвійному розмірі,
тобто за ставкою тридцять відсотків від об’єкта оподаткування. Оскільки
Кабінету Міністрів України надано право визначати правила виконання цих норм, державні
нотаріальні контори зобов’язані подавати відповідним органам державної
податкової служби у строки, встановлені законом для податкового кварталу,
інформацію щодо виданих свідоцтв про право на спадщину за формою, визначеною
Державною податковою адміністрацією (наказ ДПА України № 451 від 29 вересня
2003 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого
(сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №
1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку
сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум
утриманого з них податку», із наступними змінами і доповненнями).
При цьому слід
мати на увазі, що в випадках видачі свідоцтв про право на спадщину нотаріуси не
виконують функції податкових агентів, оскільки особами, відповідальними за
сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Доходи, одержані
платниками податку в вигляді вартості спадщини в межах, що підлягають
оподаткуванню, включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу
такого платника податку з доходів і відображаються ним у річній декларації про
майновий стан і доходи.
Висновки
Таким чином на
підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що в сучасний період
має місце та назріла необхідність змін у регламентації спадкових правовідносин
відповідно до розвитку суспільних відносин в Україні; наявність в окремих
законодавчих нормах, що регламентують спадкові правовідносини, деяких прогалин
та неоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірних
ситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних
осіб та інтересів держави; наявністю в теорії спадкового права різних позицій
теоретиків щодо окремих положень та правових ситуацій; недосконалість
нотаріальної процедури щодо охорони спадкових прав громадян при їх реалізації.
Зрівняння в повноваженнях державних та приватних нотаріусів щодо оформлення
спадкових прав дало змогу зняти напругу серед населення щодо доступу до
нотаріальних послуг, частково зменшити навантаження на державних нотаріусів та
усунути обмеження у здійсненні професійної діяльності приватних нотаріусів.
Незначна кількість заведених спадкових справ і виданих свідоцтв про право на
спадщину, у порівнянні з аналогічними даними по державних нотаріальних
конторах, за шість місяців 2010 року, свідчить про поступове адаптування як
населення так і приватних нотаріусів до змін у законодавстві. Не слід
заперечувати, що більшою довірою з питань оформлення спадщини користуються
державні нотаріуси. З боку приватних нотаріусів спостерігається прояв
обережності до вчинення нотаріальних дій, пов'язаних з оформленням спадкових
прав. Як вбачається з інформації головних управлінь юстиції, при оформленні
спадкових прав, приватні нотаріуси, в більшості випадків, засвідчують
справжність підписів на заявах про прийняття спадщини чи про відмову від її
прийняття. З метою дотримання приватними нотаріусами вимог чинного
законодавства при оформленні спадкових прав як за законом так і за заповітом,
вважаємо за необхідне, розробити та затвердити Програму підвищення кваліфікації
приватних нотаріусів з питань спадкового права. Головним управлінням юстиції
забезпечити системну роботу по реалізації зазначеної Програми. Крім того,
сподіваємось, що дана робота дозволить прояснити деякі спірні ситуації
нотаріальної діяльності.
Список
використаної літератури
1.Господарський кодекс України // Відомості
Верховної Ради України. - 2003. - № 18, N 19-20, N 21-22. - Ст. 144.
2.Господарсько-процесуальний кодекс // Відомості
Верховної Ради України. – 1992. - № 6. - Ст. 56.
3.Цивільний кодекс України // Відомості
Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.
4.Закон України «Про нотаріат» //
Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39.
5.Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб
підприємців» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 31-32. - Ст. 263.
6.Закон України «Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Відомості Верховної ради
України. – 1996. - № 51. – Ст. 192.
7.Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України. – 1992.
- № 47. - Ст. 642.
8.Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,
затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5
// Офіційний вісник України. – 2004. - № 10. – С. 639.
9.Носік В. В., Спасибо-Фатєєва І. В., Жилінкова І. В., Печений
О. П. Проблемні питання нотаріальної
практики. – Х., 2008. – 96 с.
10.
Науково-практичний
коментар до Цивільного кодексу України за редакцією Дзери О. В., Кузнєцової
Н.С., Луця В. В., том ІІ, 2-ге видання Київ, «Юрінком Інтер», 2006 р.
11.
Господарсько-процесуальне
право. / За ред. Дякович В.І., Мельника В.П., Поповича В.М. – К.: 2008, 345 с.
12.
Майданик
О.С.Нотаріат в Україні.// Закон і бізнес. – 2006. – № 11, ст. 67-69.
13.
Ніленко
П.А. Порядок вчинення нотаріальних дій в Україні. // Підприємництво,
господарство і право. – 2007. – № 9, ст. 23-27.
14.
Порошина
М.М. Поняття нотаріату і органів, які вчиняють нотаріальні дії.// Урядовий
кур’єр. – 2005. – № 15, ст. 59-63.
Нотаріальне право України
|
