Курсовая работа: Сутність поняття галузі права у контексті загальної системи права та законодавства

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНИХ СПРАВ

КРИМСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНИХ СПРАВ

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни: "Теорія держави та права"

на тему: "Сутність поняття галузі права у контексті загальної системи права та законодавства"

Виконав:

курсант 1 курсу 3 взводу

Літвінова В.Л.

Перевірив:

Поклонська О.Ю.

м. Сімферополь, 2010 р

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. система права: поняття, підходи, структура

1.1 Загальне поняття про систему права

1.2 Структура системи права за предметом і методом

Розділ 2. теорІя та практика розподілу права за галузевою ознакою

2.1 Поняття "галузь права" у юридичний думці

2.2 Співвідношення категорій "галузь права" та "галузь законодавства"

2.3 Галузеве право України: проблеми систематизації та кодифікації

Висновок

Література

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що вітчизняна система права потребує обґрунтування нових концептуальних засад свого розвитку і перебуває у стані реформування в умовах незалежності України та ринкових відносин. Ці об’єктивні перетворення української системи права зумовлюють необхідність глибокого і всебічного аналізу усіх його провідних галузей. Але такі дослідження неможливі без виявлення системних властивостей галузевих норм і детальної характеристики внутрішньої структури різних галузей. Законодавство не може ефективно функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів за галузевою ознакою є досить актуальною сьогодні.

Ступінь вивченості. Проблема системи права, зокрема його структурування за галузями зацікавила багатьох вітчизняних дослідників, серед яких О. Бабкін, І. Білас, К. Волинка, О. Зайчук, М. Кельман, А. Колодій, П. Рабинович, Н. Оніщенко, О. Скакун, В. Сухонос, Г. Федоренко та ін. Окрім того, використовувались спеціальні дослідження В. Антоненка, А. Граціанова, О. Рогача з питань систематизації та кодифікації галузевого права взагалі, а також, як приклади, з трудового права (О. Жолневич, П. Проскуряков) та фінансового права (Т. Ямненко).

Метою курсової роботі є розкриття сутності поняття галузі права у контексті загальної системи права та законодавства.

Досягнення цієї мети можливе за умови вирішення наступних дослідницьких завдань:

1) дослідити поняття системи права;

2) охарактеризувати головні підходи до структурування право (за предметом або методом);

3) розкрити зміст поняття "галузь права", зокрема дискусійні питання щодо його визначення;

4) проаналізувати співвідношення понять "галузь права" та "галузь законодавства";

5) визначити значення галузевого структурування права для національної правової системи.

Методи дослідження становлять базові науково-теоретичні положення, що є загальноприйнятні юридичною наукою. За допомогою порівняльного методу з’ясовувались спільні та відмінні проблеми побудови системи права в Україні та за межами нашої держави. Методом історичного аналізу досліджувався процес формування системи права, розглядалися особливості становлення та розвитку їхніх структурних утворень. Системно-структурний метод дав можливість розглянути досліджувані явища в єдності та багатоманітності їхніх елементів та відобразити об’єм і зміст таких понять, як "система права", "галузь права", "галузь законодавства". Формально-логічний та структурно-функціональний методи використані для дослідження чинного законодавства з метою групування галузей права і виявлення недоліків їх існуючого структурування, а формально-юридичний – при тлумаченні правових норм.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що питання про систему права неодноразово був та залишається предметом дискусій серед широкого кола фахівців-правознавців. Підвищений інтерес до цього питання пояснюється великим теоретичним і практичним його значенням. Від правильного його вирішення залежать напрямки систематизації та кодифікації законодавства за галузевою ознакою, проведення наукових досліджень у царині правознавства, викладання юридичних дисциплін.

право галузь законодавство юриспруденція

Розділ 1. система права: поняття, підходи, структура

1.1 Загальне поняття про систему права

Будь-яка система – це упорядкована сукупність елементів, взаємопов’язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньої цілісністю і автономністю функціонування. Будь-яка система передбачає два основних компоненти: по-перше, структуру, тобто певний "набір" стосовно самостійних елементів у рамках єдиного процесу або явища, а, по-друге, взаємодію елементів структури. За іншим визначенням структура – це єдність елементів, закон зв’язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує зберігання цілісності, єдності явища як системи, утворює її каркас. При цьому єдність елементів передбачає їх взаємодію між собою, що є способом існування системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрідних властивостей, притаманних системі у цілому.

Поняття системи безпосередньо стосується правознавства. У юридичній літературі утвердилася думка, що система права – це обумовлена економічним і соціальним устроєм структура права, що виражає внутрішню узгодженість і єдність юридичних норм і одночасно їх поділ на відповідні галузі, підгалузі та інститути права. Ще одне визначення системи права – об’єктивно зумовлена і узгоджена в її складових частинах внутрішня організація права тієї чи іншої держави [23, С. 386]. Єдність правових норм, що об’єднуються у складну конструкцію, поділену за принципом ієрархії на певні правові утворення, пояснюється єдністю державної волі; правової системи; механізму правового регулювання та принципів права; єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством. Система права має такі характерні риси:

·  розкриває внутрішню побудову, організацію права, співвідношення його структурних елементів;

·  має об’єктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

·  складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграції та диференціації;

·  як цілісне структурне утворення, система права має риси єдності, відмінності, взаємодії та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу; обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, об’єктивними потребами та інтересами соціального прогресу [23, С. 389].

Існує кілька класифікацій системи права. Так, за призначенням виділяють матеріальне і процесуальне право, за характером урегульованих відносин – приватне і публічне право, а за формою права – звичаєве, прецедентне, договірне і статутне право (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація системи права

Якщо матеріальне право – це нормативна основа регулювання суспільних відносин у всьому їх комплексі та за галузями права, то процесуальне право – сукупність правових норм, якими регулюється процедура реалізації матеріальних норм права. Норми матеріального права безпосередньо регулюють суспільні відносини, тоді як норми процесуального права встановлюють порядок застосування норм матеріального права. Якщо до матеріального права належать норми кримінального чи цивільного права, то до процесуального – норми кримінально-процесуального і цивільно-процесуального права.

Розподіл права на приватне та публічне також має глибокий теоретичний зміст. Під приватним правом розуміють систему норм, які регулюють відносини, засновані на приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників і об’єднань (корпорацій) під час їх діяльності та в особистих стосунках, у той час як публічне право є системою правових норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади. На відміну від публічного права, яке регулює і захищає загальні (публічні) інтереси держави, приватне право спрямоване на захист приватних інтересів відповідно до принципів свободи та рівності всіх суб’єктів. До приватного права належать цивільне, сімейне, банківське і трудове право тощо. До публічного права – конституційне, муніципальне, адміністративне, кримінальне, кримінальне-процесуальне, цивільно-процесуальне і фінансове право.

Нарешті, за формою права прийнято розрізняти звичаєве право (сукупність звичаїв, що регулюють певну сферу суспільних відносин); прецедентне право (сукупність юридичних прецедентів, що регулюють ту чи іншу галузь або підгалузь права) та договірне право (сукупність нормативних договорів, які регулюють певну сферу суспільних відносин). У юридичній літературі також є поняття "статутне право" (інші назви – право законів, кодифіковане, декретне право), що визначає сукупність норм права, що закріплені в нормативно-правових актах, які регулюють певну галузь права [15, С. 76].

1.2 Структура системи права за предметом і методом

Структура системи права формується згідно з предметом і методом правового регулювання. Предметом правового регулювання є сукупність соціальних відносин певного виду, що підлягають правовому регулюванню. Метод правового регулювання – це набір юридичного інструментарію (прийомів та засобів), за допомогою яких держава здійснює необхідний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин [Федоренко, С. 175]. У структуру предмета входять: суб’єкти та їх поведінка, явища навколишнього світу та соціальні цінності, з приводу яких люди вступають у правові відносини. Іншими словами, це сфера, на яку право поширює свою дію [24, С. 89].

Метод правового регулювання має такі структурні компоненти:

·  встановлення меж регулювання відносин;

·  видання нормативних актів, що передбачають права і обов’язки суб’єктів;

·  наділення учасників суспільних відносин правоздатністю і дієздатністю, що дозволяють їм вступати в різноманітні правові відносини;

·  визначення мір відповідальності на випадок порушення цих настанов.

Отже, метод правового регулювання – це набір юридичного інструментарію (прийоми та засоби), за допомогою якого держава здійснює необхідний вплив на вольову поведінку учасників суспільних відносин. Поряд із загальним методом правового регулювання існують і конкретні методи, характерні для тих чи інших галузей права. До них належать: імперативний, диспозитивний, заохочувальний, рекомендаційний, метод автономії і рівності сторін, переконання і примусу.

Імперативний метод – це метод владних приписів, що містять у собі, як правило, норми-заборони. Він використовується, головним чином, у кримінальному, адміністративному і деяких інших галузях права.

Диспозитивний метод дає суб’єктам відому альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в межах закону. Цей метод більш притаманний цивільному, комерційному праву та ін.

Метод заохочення властивий переважно трудовому праву, де діють пільгові системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості робітників, підвищення своєї кваліфікації, опанування нових професій та ін. Дія цього методу охоплює, зокрема і галузь адміністративного права, коли мова йде про нагородження відзнаками Президента і медалями, присвоєння почесних звань.

Метод автономії і рівності сторін важливий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового розгляду знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним, законом і судом, їхні відносини характеризуються самостійністю. Рівністю суб’єктів відрізняються також багато цивільних правовідносин.

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, за допомогою якого держава шляхом організаційної допомоги і сприяння будує свої відносини з фермерськими й іншими сільськогосподарськими організаціями. Як особливі методи правового регулювання використовуються переконання і примус, що виступають як необхідні засоби впливу на свідомість та поведінку людей. У певному поєднанні вони існували й існують у всіх правових системах. Вони притаманні як для права в цілому, так і для окремих його галузей. Слід також зазначити, що всі вказані методи правового регулювання тісно взаємопов’язані між собою і, як правило, використовуються у поєднанні один з одним [23, С. 234]. Структура права складається з норм права, що об’єднуються в інститути і субінститути права. Інститут права – група взаємопов’язаних норм права, що регулюють окремий вид суспільних відносин. Правові інститути здійснюють комплексний вплив на поведінку фізичних та юридичних осіб у різних сферах суспільного життя. В цілому саме право, його інститут формується об’єктивно, а однією з основних ознак останнього е тривалість існування. За певних обставин стабільний інститут права може оформитись у галузь чи підгалузь права, як це, наприклад, сталося з авторським правом. Саме останнє в умовах формування постіндустріального суспільства перетворилося з інституту цивільного права на його підгалузь. Те ж саме сталося з правом соціального забезпечення, яке з інституту трудового права оформилося в самостійну галузь права (див. таблицю 1.2).

Страницы: 1, 2, 3