Таблиця 1.2. Класифікація інститутів права

Прикладом галузевих інститутів є інститут дарування, адже порядок укладання, права та обов’язки за договором дарування регулюються виключно галуззю цивільного права. Прикладом міжгалузевого інституту є інститут договору, який застосовується як у цивільному праві (той же договір дарування), так і в інших галузях права: сімейне (шлюбна угода), трудове (трудовий контракт), конституційне (конституційний договір), міжнародне (міжнародний пакт) тощо. Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

Якщо регуляторний інститут пов’язаний, наприклад, з купівлею або продажем, то охоронний інститут стосуються цивільно-правової відповідальності. Матеріальним є інститут спадкування, а процесуальними – інститут притягнення до кримінальної відповідальності. Іноді правовий інститут, крім норм права, може складатися з субінститутів і об’єднуватись не в галузі права, а в підгалузі. У такому сенсі субінститут права – це сукупність правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин [24, С. 131].

Характерною ознакою інституту права є його функціонування на основі певних, притаманних лише даному інституту права принципів. Так, інститут виборчого права в демократичній державі побудований на засадах загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні. В умовах же авторитарної держави виборче право ґрунтувалося на принципах цензового підходу за певними ознаками (стать, класова приналежність та соціальне походження, матеріальний достаток).

Розділ 2. теорія та практика розподілу права за галузевою ознакою

2.1 Поняття "галузь права" у юридичний думці

Для систематизації права велике значення має зміст поняття "галузь права". З одного боку, галузь права – це така структурна частина права, одиниця його системи, якої закономірно притаманні специфічний предмет, метод, механізм, принципи регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. У такому теоретичному аспекті усі галузі права, як елементи його системи, є однакові та характеризуються одними й тими ж об’єктивними показниками. З другого боку, галузь права – це той самий структурний компонент його системи, але тільки узятий вже не безвідносно до його емпіричних ознак і властивостей, а конкретно, з характерними для галузі соціальним призначенням, правовим змістом і формою його виразу, регулятивним і охороннозахисним механізмом, метою та завданнями. Отже, мова тоді йде про галузі права не взагалі, абстрактно, а цілком визначено, скажемо, про галузі цивільного, кримінального, трудового права, котрі емпірично розрізнюються в реальній системі права (так само, як і у системі законодавства). Для того, щоб та чи інша сукупність (частина) правових норм могла бути визнана як галузь права, вона повинна мати усі необхідні об’єктивні ознаки елементу системи права. У відсутність хоча б однієї з таких ознак відповідна сукупність (частина) правових норм не може розглядатись у якості галузі права [17, С. 55].

Галузь права – порівняно автономна в системі права сукупність правових норм та інститутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини. Галузь права є основним елементом системи права. Як частина цілого галузь права взаємодіє з іншими галузями і з системою права в цілому. Існує кілька критеріїв щодо класифікації галузей права (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Класифікація галузей права

Український дослідник Д. Лук’янець пропонує поділ галузей відносно відповідної функції права, відносно генезису правового регулювання. При цьому він виділяє галузі, що розташовані на системоутворюючому, методоутворюючому та предметоутворюючому рівнях. На системоутворюючому рівні розміщені правові норми, що визначають коло первинних суб’єктів права та їх правовий статус. Це зумовлено тим, що необхідно взагалі окреслити коло можливих суб’єктів права і визначити їх правове положення. До галузей права, які розміщені на системоутворюючому рівні, належать, насамперед, конституційне право, адже Конституція України визначає правові статуси громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування. На думку вченого, оскільки правові статуси складаються не тільки з комплексу прав та обов’язків суб’єктів права, а й з їх правосуб’єктності, то цілком логічним є віднесення до конституційного права тих процесуальних норм, якими регламентується порядок створення зазначених органів і порядок набуття фізичними особами громадянства [14, С. 4-5].

У свою чергу, вітчизняний дослідник П.Д. Проскурякова дійшов висновку, що "у теорії права вироблено спеціальні критерії, за допомогою яких здійснюється розподіл усієї системи права на окремі самостійні галузі права". Такими критеріями, на думку цього дослідника, прийнято вважати предмет правового регулювання, метод, принципи права, наявність системи законодавства, зацікавленість законодавця у виділенні окремої галузі тощо" [18, С. 185-186].

Наступним питанням правового регулювання є питання стосовно його методів. Саме тому в системі права далі час методоутворюючий рівень. Згідно з ним у характеристиці галузей права домінуючим буде саме метод правового регулювання. До таких галузей належить:

·  адміністративне право, що спирається виключно на імперативний метод, тобто метод команд;

·  цивільне право, що спирається виключно на диспозитивний метод, який надає сторонам певну автономію;

·  судове право (цивільний процес, кримінальний процес тощо), що орієнтується як на диспозитивний метод (рівноправність сторін у суді), так і на імперативний метод (суд має стосовно сторін відповідні владні повноваження).

Третім рівнем системи права є предметний рівень. Особливістю предметних галузей права є те, що основним критерієм їх виділення є суто предмет правового регулювання, і на цьому рівні практично збігаються галузь права і галузь законодавства. Класифікацію предметних галузей можна здійснювати за такими критеріями:

·  за характеристикою суб’єктів правовідносин – банківське, сімейне право;

·  за об’єктом правовідносин – житлове, земельне, фінансове право;

·  за змістом правовідносин – господарське, підприємницьке право.

Проте існують також інші класифікації. Так, деякі дослідники окремо за предметом правового регулювання виділяє міжнародне право (міжнародне приватне і міжнародне публічне право) і національні галузі права. Академік НАН України Ю. Шемшученко виділяє профілюючі, спеціальні і комплексні галузі права [23, С. 56]. За його визначенням – профілюючі галузі – це галузі права, що характеризуються чітким предметом і методом правового регулювання. До профілюючих галузей належать норми: конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального і цивільно-процесуального права. Спеціальні галузі – це галузі права, що утворилися на основі інститутів чи підгалузей профілюючих галузей права згідно а першим законом діалектики. До спеціальних галузей права належать сімейне (сімейне право було підгалуззю цивільного права), трудове, фінансове (було підгалуззю адміністративного права), виправно-трудове право і право соціального забезпечення (було правовим інститутом). Комплексні галузі – це галузі права, що утворилися на межі профілюючих чи спеціальних галузей права і характеризуються чітким предметом правового регулювання і комбінованим методом. У даному випадку комбінований метод полягає в поєднанні імперативного і диспозитивного методу. До комплексних галузей права належать аграрне, екологічне, господарське право. Так, наприклад, господарське право поєднує методи адміністративного та цивільного права.

Нарешті, слід визначити таке поняття, як підгалузь права. Це частина певної галузі права, яка об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають певне самостійне значення в межах її відповідного типу. Наприклад, цивільне право складається з підгалузей: право власності, зобов’язальне, спадкове, авторське право тощо. Фінансове право можна поділити на підгалузі банківського та податкового права. Підгалузями природно-ресурсного права є лісове, надрове, водне права. Підгалузь права є необов’язковим структурним елементом системи права, адже в процесуальних галузях вона відсутня [23, С. 57].

2.2 Співвідношення категорій "галузь права" та "галузь законодавства"

Система права дуже тісно пов’язана із системою законодавства – зовнішньою формою права, що виражає побудову його джерел, тобто систему нормативно-правових актів. Право не існує поза законодавства, а законодавство у широкому його розумінні майже тотожне праву.

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке. Широке трактування включає в поняття законодавства акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке – акти законодавчих органів (закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію). У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його девальвація. Закон "обростав" підзаконними, особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності та правопорядку в державі нівелювалося. Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства [21, С. 202].

У контексті досліджуваної проблеми велике значення має питання поняття, ознак і структури системи законодавства. Законодавство України не може функціонувати, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані, узгоджені і взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою. Система законодавства – це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави, структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованих нормативним актом відносин і його юридичної сили. Для системи законодавства характерними є то, що вона включає сукупність нормативно-правових актів; має форму диференційованої системи; заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів. Структура системи законодавства – це внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що виражається в їх узгодженості і поділі на галузі та інститути законодавства.

У такому контексті галузі законодавства – це великі об’єднання нормативно-правових актів за певними сферами правового регулювання суспільних відносин, що характеризуються єдністю змісту і форми та мають системні зв’язки між собою. За іншим визначенням галузь законодавства – це внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднуються на підставі предмета правового регулювання. Галузі законодавства складаються з інститутів законодавства. Інститут законодавства, у свою чергу, це система нормативних приписів галузі законодавства, що регулюють певну сукупність суспільних відносин.

Отже, законодавство – форма існування насамперед правових норм, засіб надання їм визначеності й об’єктивності, їхньої організації й об’єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства – це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації і координації її структурних компонентів. Взаємозв’язок між ними забезпечується за рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет регулювання й інтерес законодавця в раціональній, комплексній побудові джерел права [16, С. 76].

Страницы: 1, 2, 3