5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява має бути підписана позивачем або його представником. Зазначення дати її складання є обов'язковим.

Позовна заява може відповідати іншим вимогам, якщо це встановлено законом.

До позовної заяви додають документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо заяву подає представник позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. У разі подання позову представником на захист інших осіб в заяві має бути зазначено підстави звернення до суду в інтересах цих осіб. Перелік названих вище вимог є обов'язковим.

До позовної заяви згідно зі ст.120 ЦПК України також додають її копії та копії всіх документів, що входять до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Так, подання копій документів не вимагається щодо позовів, які стосуються трудових правовідносин, відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, каліцтва, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Недодержання укладачем позовної заяви зазначених у статтях 119, 120 ЦПК вимог, а також несплата судового збору чи інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи тягнуть за собою правові наслідки, передбачені ст.121 ЦПК України. Суддя за цих обставин постановляє залишити заяву без руху і надає позивачу певний строк для усунення недоліків.

У разі виконання припису судді у встановлений ухвалою строк позовна заява вважається поданою в день її першого подання до суду. Якщо зазначені в ухвалі суду недоліки позивачем не усунуті в установлений строк, заява визнається неподаною і повертається позивачеві.

Статтею 121 ЦПК України також передбачено випадки, коли заява повертається позивачеві без надання строку для усунення недоліків. Суддя повертає заяву, якщо:

1) заяву подано недієздатною особою;

2) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноваження на ведення справи;

3) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

4) справа підсудна іншому суду;

5) заява про розірвання шлюбу подана під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом.

Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу.

Цей перелік випадків повернення позовної заяви є вичерпним. У разі якщо ці умови перестануть існувати, позивач вправі повторно звернутися до суду зі своїми вимогами па загальних підставах.

Слід зазначити, що залишення суддею позовної заяви без руху або повернення її позивачеві здійснюється на стадії пред'явлення позову, до відкриття провадження у справі. Якщо суддя з різних причин не виявив недоліків у заяві і відкрив провадження у справі, він надає строк для усунення недоліків, а в разі невиконання припису залишає заяву без розгляду за правилами, встановленими ст. 207 ЦПК.

Законом також передбачено підстави для відмови у відкритті провадження у справі, якщо навіть позовну заяву подано й оформлено відповідно до вимог, встановлених ЦПК.

Згідно зі ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;

2) за наявності рішення або ухвали суду, що набрала законної сили, про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, укладення мирової угоди у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав;

3) за наявності справи в цьому чи іншому суді за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) внаслідок смерті фізичної особи або припинення юридичної особи, яка є однією зі сторін у справі, не допускається правонаступництво;

5) є рішення третейського суду щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, із тих самих підстав, за винятком випадків, коли судом відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання або скасування рішення цього суду і неможливості розгляду справи в тому самому третейському суді.

Про відмову у відкритті провадження у справі або про відкриття провадження суддя постановляє ухвалу, яка невідкладно надсилається позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі позбавляє позивача права повторно звернутись до суду із таким самим позовом.

Як бачимо із вищенаведеного, складання позовної заяви є складним і важливим етапом підготовки справи до її розгляду в суді, що вимагає неухильного дотримання вимог процесуального законодавства та попередження негативних наслідків, що перешкоджають відкриттю провадження у цивільному судочинстві.

Кожен юрист має усвідомлювати, що від його компетентності, професійного рівня, порядності залежать певною мірою, а то й повністю, результат розгляду справи і судового рішення, надійний захист цивільного права та інтересу як фізичних, так і юридичних осіб [5, с. 17-20].

Глава 2. ПРАВО НА ПОЗОВ

2.1 Право на пред’явлення позову

Конституційне положення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так, відповідно до ЦК України (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Зазначене у наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов у матеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку виконання зобов'язаною особою свого обов'язку.

Говорячи про співвідношення права на позов і права на пред'явлення позову, слід мати на увазі, що:

1) право на позов (захист) визначається і матеріальним, і процесуальним правом, а право на пред'явлення позову - тільки процесуальним;

2) право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право на пред'явлення позову - лише звернутися до суду з позовом;

3) наявність права на позов встановлюється судом під час усього провадження у справі, а наявність права на пред'явлення позову - під час прийняття позовної заяви;

4) відсутність права на пред'явлення позову є підставою для постановлення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду; відсутність же права на позов є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову. Виходячи з викладеного, право на позов і право на пред'явлення позову, є різними правами, головна відмінність між якими полягає у їх різній правовій природі.

Право на пред'явлення позову - це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст.3ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, належать:

1)Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У п.10 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров'я чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно.

2) Прокурор. Відповідно до ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Крім того, перед прокуратурою поставлено завдання здійснювати представництво в суді інтересів держави за наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

3) Органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Їхнє право на звернення до суду з позовом про захист інтересів інших осіб, держави або суспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п.10 ст.5 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови про захист прав споживачів.

4) Фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів інших осіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони є законними представниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чи недієздатних осіб. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.258 СК України дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень.

5) Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст.20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані об'єднання громадян наділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися з позовною заявою до суду.

Право на пред'явлення позову є невід'ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) [3, с. 185-187].

2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів

Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.

Об'єднання позовів дає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.

Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднання навіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).

Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається об'єднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.

Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єднує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.

Якщо в проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Страницы: 1, 2, 3