При об'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обов'язково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому обсязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобов'язаний задовольнити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину [7, с. 260-263].

Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єднання залежить від обставин справи і пов'язано з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).

Роз'єднання позовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалити рішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги: оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах.

Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду,

У разі роз'єднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви [8, с. 29].

2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову

Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявляти міркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99 ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способів захисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.

Матеріально-правові заперечення спростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.

Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі в зв'язку з відсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушенням порядку його реалізації.

Зустрічний позов — це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред 'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такому випадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.

При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача.

Суд зобов'язує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК).

Право на пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає з порушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, як за три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінчення цього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в його прийнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача [6, с.74-76].

2.4 Зміни у позовному спорі

У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.

Позивач протягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значення для суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст. 15 ЦПК).

Зміна предмета та підстави позову є важливим правом позивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до відповідача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.

Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплачене державне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги [9, с.115-116].

Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги. Будучи проявом принципу диспозитивності, таке волевиявлення позивача здійснюється під контролем суду, адже суд може вирішити питання про прийняття чи відмову в прийнятті цього клопотання. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожним позовом. Особа, яка виконує такі дії, має право одержати роз'яснення суду щодо правових наслідків такої відмови (ст.ст. 15 і 179ЦПК).

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Прямих правових наслідків визнання відповідачем позову цивільним процесуальним законом не визначено, однак має важливе значення для встановлення обставин справи та постановлений рішення у справі. Але, суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання позову відповідачем, не дослідивши його з точки зору обставин справи.

Суд може вважати позов визнаним, якщо у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблене під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати істину.

Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок. позов цивільний право мирова угода

Процесуальне законодавство зобов'язує суддю (суд) роз'яснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-правових відносин.

Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається у протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобов'язаний сторонам оголосити наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і водночас закриває провадження у справі. Мотивована ухвала постановляється судом у випадку її незатвердження. Відповідно до ст. 3Закону України „Про виконавче провадження" затверджена судом мирова угода є підставою для виконання.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджена, то вона підлягає доказуванню в суді на загальних підставах [5, 227-229].

2.5 Забезпечення позову

Забезпечення позову - це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконання майбутнього рішення.

Заходи забезпечення позову можуть вживатися на будь-якій стадії розгляду справи (ч. 3 ст. 151 ЦПК). Відповідно до ч. 4 цієї статті допускається забезпечення позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню прав інтелектуальної власності.

Заява про забезпечення позову може бути подана особами, які беруть участь у справі. У ній мають бути зазначені:

1) причини, із зв'язку із якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК).

До заяви про забезпечення позову, додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності та що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову (ч.4 ст.151 ЦПК).

У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК).

Забезпечення позову може здійснюватися різними видами забезпечення. У ст. 152 ЦПК міститься широкий їх перелік. Суд застосовує той або інший вид забезпечення залежно від конкретних обставин кожної справи.

Найбільш поширеним видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК).

Арешт майна полягає в його опису й оголошенні заборони розпоряджатися ним до набрання рішенням законної сили. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються (ч. 5 ст. 152 ЦПК).

До видів забезпечення позову п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК відносить заборону вчиняти певні дії; п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК — встановлення обов'язку вчиняти певні дії. Метою цього виду забезпечення є збереження наявного становища до вирішення спору.

Видом забезпечення позову є заборона іншим особам, здійснювати платежі або передавати манно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання (п. 4 ч. 1 ст. 152 ЦПК).

Пункт 5 ч. 1 ст. 152 ЦПК до видів забезпечення позову відносить зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Цей захід зупиняє дії державного виконавця щодо виконання судового рішення. Зупинення стягнення па підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (п. 6 ч. 1 ст. 152 ЦПК), та передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (пі 7 ч. 1 ст. 152 ЦПК) також належить до видів забезпечення позову.

У необхідних випадках суд може застосувати інші види забезпечення позову, які відповідають меті, вказаній у ст. 151 ЦПК. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК).

Закон вводить обмеження допустимих видів забезпечення позову — вони мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 152 ЦПК).

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином (ч. 4 ст. 152 ЦПК).

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти пенні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ч. 6 ст. 152 ЦПК). Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони можуть вжити заходів щодо приховування майна, що підлягає стягненню (ч. 1 ст. 153 ЦПК).

Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше 2 днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, суд може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову (ч. 3 ст. 153 ЦПК).

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 6 ст. 153 ЦПК).

У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання (ч.7 ст.153 ЦПК).

У разі подання заяви про забезпечення позову без додержання вимог ст.151 ЦПК суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (ч. 8 ст. 153 ЦПК).

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК).

На всі ухвали щодо забезпечення позову може бути подана апеляційна скарга (п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 10 ст. 153 ЦПК).

Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного способу іншим (ч. 1 ст. 154 ЦПК) зупиняє виконання цієї ухвали (ч. 11 ст. 153 ЦПК) [4, с. 226-230].

Висновок

Тема моєї курсової роботи дуже актуальна. В ній за допомогою використаної наукової та навчальної літератури я розкрила важливі питання щодо поняття та елементів позову. Окрему увагу я приділила главі-2, яка розкриває право на позов, а також зміни які можна використовувати у позові.

Розглянувши ці питання, я можу зроботи для себе висновок, що позовна форма захисту прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, являється одним із самих разновидних способів судового захисту, який існує в цивільному судочинстві, згідно із новим Цивільним процесуальним Кодексом 2004 року.

Під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових, земельних і житлових правовідносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двух сторін – позивача і відповідача.

Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Позов складається з трьох частин: предмета позову, підстави позову, змісту позову.

За способом процесуального захисту, який відображається у змісті позову, позови поділяються: на позови про присудження (виконавчі), визнання (установчі), перетворювальні (про конститутивне рішення).

Право на пред'явлення позову - це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача.

Зустрічний позов — це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом.

Відмова від позову — це одностороннє волевиявлення позивача в суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.

Визнання позову відповідачем — це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем.

Мирова угода — це укладена між сторонами та затверджена судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок.

Забезпечення позову - це вжиття судом передбачених законом заходів, що гарантують можливість виконання майбутнього рішення.

Задача

Власниця будинку Петрова А.Н. пред’явила в суд позов про стягнення з Гончар Т.Н. заборгованості за квартиру і комунальні послуги. Відповідачка на суді пояснила, що вона ніякого боргу не має, оскільки вона таку суму витратила на ремонт квартири, який відмовилась провести Петрова А.Н. Суд своїм рішенням позов Петрова А.Н. задовольнив, а відповідачці пояснив, що вона має право подати окремий позов про стягнення грошових сум, витрачених на ремонт приміщення.

Чи правильно поступив суд?

Розв’язання

Згідно умови задачі, бачимо, що між позивачкою Петровою А.Н. та відповідачкою Гончар Т.Н. письмового договору найму житла не було. Тобто між ними був укладений фактично усний договір найму житла, за яким відповідачка повинна була сплачувати за квартиру і комунальні послуги. Але відповідачка відмовлялась сплачувати за квартиру і комунальні послуги, оскільки вона зробила ремонт квартири на суму, яку повинна сплатити позивачеві. А позивачка відмовилась провести ремонт квартири, і подала позов про стягнення заборгованості з відповідача.

Отже, я вважаю, що суд поступив правильно, що задовольнив позов Петровій А.Н. Але згідно ст.118ЦПК України відповідачка Гончар Т.Н. має повне право пред’явити позов до Петрової А.Н. про стягнення суми, яку витратила на ремонт квартири. Але суд позов Гончар Т.Н. (в разі пред’явлення) може не задовольнити, оскільки між ними усний договір. Якщо б був укладений письмовий договір найму житла, то за ч.2 ст. 819 ЦК України Петрова А.Н. зобов’язана здійснювати як наймодавець, капітальний ремонт житла. І тоді витрачена сума належить відшкодуванню. Але суд в даному випадку рішення може винести на свій розсуд.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р. – із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222 IV від 08.12.2004 р. К: Велес, 2007 р.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково – практичний коментар / С. С. Бичкова, Ю. В. Білоусов, В.У., Бірюков та ін.; За заг. ред. С. С. Бичкової. – К.: Атіка, 2008 р.

3. Андрушко А. В., Білоусов Ю. В., Бондаренко Н. Л./ Цивільний процес: навч. посібник. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 262 с.

4. Бичкова С. С., Бобрик В. І., Узарова І. О. та ін. Цивільно процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С. С. Бичкової. – 2 – ге вид. доповн. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – 404 с.

5. Буркацький Л. К. /Захист цивільного права та інтересу: Методика складання док-тів, коментарі, позовні та інші заяви. Навчально - практичний посібник. – Вид стереотип. – К.: Юрінком Інтер, 2006.- 400 с.

6. Кілічава Т. М. Цивільний процес: Навч. посібник для дистанційного навчання / За наук. ред. О. Г. Мурашка. – К.: Університет "України", 2006. - 215 с.

7. Комарова В. В. Гражданский процесс: учебник – Х.: ООО "Одиссей", 2001. – 704 с.

8. Павлик П. М., Удовенко Ж. В., Кілічава Т. М. Процесуальна документація: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 464 с.

9. Червоний Ю. С. Цивільний процес України: Підручник. – К.: Істина, 2007. – 392 с.

10. Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – 308 с.