У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно з Наказом Міністерства економіки україни «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123 публічні торги (аукціон) – це способ продажу активів платника податків, за яким їх власником стає покупець, який під час торгів запропонував за них найвищу ціну.

Порядок реалізації майна банкрутов, які мають податкову заборгованість перед бюджетом врегульовано Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123. п. 1.1. вищевказаного Наказу передбачено, що цим порядком визначається порядок продажу активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах арбітражного провадження у справі про банкрутство відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з урахуванням вимог законодавства с питань приватизації державного майна.

П. 1.4. Наказа Міністерства економіки України «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р. №123. передбачено, що організатором торгів, конкурсу в процедурах розпорядження майном, санації чи ліквідації боржника виступає державна госпрозрахункова установа України з питань банкрутства – Агентство з питань банкрутства, утворена відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 «Про зміни у структурі центральних органов виконавчої влади» на яку покладаються обов» язки що до забезпечення захисту інтересів держави на різних стадіях провадження у справі про банкрутство при продажі активів платника податків для погашення його зобов» язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, а п. 1.6 вишчевказаного порядка передбачено, що Торги, конкурс починаються з дати опублікування організатора торгів оголошення…

А згідно п. 1 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна банкрута здійснюється на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу.

Таким чином на мою думку втручання Агентства з питань банкрутства в процес реалізації майна підприємства яке ліквідується це порушення прав кредиторів, які шляхом голосування самостійно приймають рішення про реалізацію майна банкрута.

Треба, на мой погляд, сказати про те, що як показує практика, процес продажу майна необхідно проводити під постійним і ефективним контролем з боку суду та органу кредиторів. Що забезпечувало б прозорість продажу майна та надавало б можливість контролю за діями ліквідатора в процесі реалізації майна. Так, комітет кредиторів міг би змінювати форму продажу майна банкрута, погоджувати порядок продажу, склад, та умови придбання майна. Можливо такий рух справи міг би допомогти уникнути певних правових проблем пов’язаних з недосконалістю правового регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку проведення конкурсу, тобто уникнути дії посилкової норми, яка відсилає до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на держаній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативних актів про приватизацію.

У випадку надходження 2-х чи більше пропозицій відносно придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Майно, господарський обіг якого обмежений законодавством, продається на закритих торгах.

В закритих торгах беруть участь особи, які згідно з законодавством можуть мати у власності вказане майно.

Ліквідатор може також виставити на торги вимоги банкрута, якщо інший порядок уступки не встановлений комітетом кредиторів.

Продаж майна банкрута оформлюється договором купівлі-продажу, який укладається між ліквідатором та покупцем згідно вимог законодавства України. (ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

У випадку продажу майна містоутворюючого підприємства ліквідатор повинен виставити на перших торгах майно, як цілісний майновий комплекс. У випадку не продажу такого майна як цілісного майнового комплексу, реалізація майна відбувається у порядку, визначеному статтею 20 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Нерухоме майно, а також майнові права по відношенню до такого майна, яке включається до ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства, можуть бути продані лише у конкурсному порядку, обов’язковою умовою якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються. (п. 13 ст. 50 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При проведенні ліквідаційної процедури ліквідатор зобов’язаний використовувати один рахунок у банківській установі, ці дії регламентовані ч. 7 ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Всі інші рахунки підлягають закриттю, а залишки грошових засобів на них повинні бути перераховані на основний рахунок боржника. З основного рахунку повинні проводитись виплати кредиторам та сплачуватись витрати провадження у справі про банкрутство.

Виручені від реалізації майна боржника засоби повинні бути зараховані на основний рахунок боржника, з якого в наступному здійснюються виплати кредиторам в порядку черговості.

Гроші, отриманні від продажу майна громадянина-підприємця, а також наявні у нього гроші вносяться у готівковій формі на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду. (п. 7 ст. 48 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

При розгляді питання реалізації майна банкрута слід звернути особисту увагу на обмеження, які встановлені діючим законодавством України при реалізації майна державних підприємств, або підприємств в статутних фондах яких частка держави становить не менш 25%. Данне обмеження стосується тих підприємств, які знаходяться в ліквідаційній процедурі і регулюється Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 р. №2864 – III.

Так ст. 1 вишчевказаного Закону передбачає введення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

Таким чином сьогодні арбітражни керуючи (ліквідатори) державних підприємств, або підприємств де частка держави становить 25% і які знаходяться в ліквідаційній процедурі не можуть належним чином виконувати свої обов» язки передбачені ст. 25, 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В зв» язку з введенням Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» Вищім Господарським судом був оголошен інформаційний лист №01–8/152 від 13.02.2002 р. «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Згідно цього листа суд дав поняття об» єктів нерухомого майна, інших засобів виробнитства, а також мережу дії мораторія і встановив і встановив, що деякі майнові активи усеж таки можна реалізувати в ліквідаційній процедурі державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. Так згідно з п. 4 Інформаційного листа Вищого Господарського суда №01–8/152 від 13.02.2002 р. «Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» вказано, що до об» єктів нерух-омого майна, пов» язане із землею – будівлі, споруди, квартири, підприємства (іх структурні підрозділи) як цілі майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробнитства, що забезпечують веденя виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87. Дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяті місяців з дати складання балансу.

Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

До акцій, що належать державі в майні господарських товаристві переданих до статутних фондів підприємств, слід відносити усі види акцій, зазначені у ст. 4 Закону україни «Про цінні папери і фондову біржу» і емітовані іншими акціонерними товариствами. За змістом ст. 2 Закону України «Про введення в дію мораторію на примусову реалізацію майна» дія мораторія не поширюється облігації підприємств та векселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.

На мою думку хоча і метою введення мораторію на примусову реалізацію майна є збереження майна державних підприємств цей Закон порушує права як кредиторів, так і права громадян перед якими підприємство банкрут має зобов» язання (працівники підприємства банкрута) в той частині, що кредитори з дня прийняття цього Закону фактично втратили право на імовірне отримання своєї заборгованості (за період дії мораторію основні засоби втрачають свою цінність наприклад нерухомість, яка требує переодічного ремонту, а в періо ліквідації як правило ці ремонти не проводяться).

У той же час перед ліквідаторами стала друга проблема. Проблема збереження майна підприємств, підпадаючих під дію Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Так для збереження майна підприємств банкротів ліквідатору необхідно залучити робітників, якіб по трудовій угоді забезпечували сохранність майна підприємства банкрута. Труд цих робітників треба оплачувати. Оплату труда ліквідатор забеспечує згідно п. 1 ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» яким передбачено, що в першу чергу задовольняються витрати пов» язані з збереженням майна банкрута. Кошти для оплати найманих працівників ліквідатор може одержати від продажу майна банкрута. З моменту введення в дію Закона України «Про введення мораторія на примусову реалізацію майна» ліквідатори призначені на державні підприємства або підприємства які мають частку держави у розмірі 25% фактично не можуть виконувати функції возложені на них згідно ст. 25 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор, на відміну від розпорядника майна та керуючого санацією, знаходиться під більш «суворим контролем» комітету кредиторів, державного органу з питань банкрутства (при ліквідації державного підприємства) та господарського суду.

Так, ліквідатор, не рідше одного разу на місяць надає комітетові кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансовий стан та майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури, та, при її проведенні, використання засобів боржника, а також іншу інформацію на вимогу.

На вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства ліквідатор зобов’язаний надати необхідні відомості відносно проведення ліквідаційної процедури.

6. Порядок задоволення вимог кредиторів

Вимоги кредиторів складаються з грошових забов» язань, які визначаються на день подачі позовної заяви в господарський суд про порушення справи про банкрутства або про визнання кредитором в справі про банкрутство. Ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає поняття грошового забов» язання. Грошове забов» язання – зобов» язання боржниказаплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових забов» язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які забов» язаний сплатити боржник.

Однією із найголовніших частин законодавства про банкрутство є встановлення справедливого порядку задоволення вимог кредиторів.

Процес задоволення вимог кредиторів є визначальним етапом ліквідаційної процедури. Він ї’де слідом за продажем майна банкрута та регулюється ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кошти отримані в результаті р1еалізації майна, спрямовуються ліквідатором на здійснення головної мети ліквідаційної процедури–задоволення вимог кредиторів.

Ці виплати можна умовно поділити на дві категорії:

витрати пов’язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії (іншими словами судові витрати);

вимоги кредиторів;

На мою думку, слід їх дещо ширше розшифрувати.

Отже, до судових витрат відносяться витрати, метою яких є забезпечення здійснення провадження у справі про банкрутство. Склад судових витрат містить:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5