витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційному друкованому органі інформації про порядок проведення продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого, пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (ч. 1 ст. 31 Закону).

Однак, за словами В.В. Джуня, в переліку витрат за цією нормою є прогалина, оскільки до нього не включені витрати на публікацію відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що вимагається згідно з частиною 3 статті 23 Закону.

Всі інші виплати з виручки від реалізації ліквідаційної маси складають вимоги кредиторів неспроможного боржника.

Усі категорії виплат згідно з ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» класифіковані за ступенем пріоритетності їх задоволення. Конструкція задоволення вимог має вигляд черговості (на думку Джуня В.В., є одним з ключових елементів доктрини інституту неспроможності, що використовується і в цивільному праві).

Встановлення черговості задоволення вимог кредиторів базується на засадах справедливості та рівності.

Об’єктивною основою для встановлення черговості задоволення вимог кредиторів є ризик перевищення обсягу пасиву в майні неспроможного боржника над активом. Обсяг пасиву складається з вимог кредиторів, облік яких здійснюється за реєстром вимог кредиторів. Ступінь соціальної значимості для суспільства лежить в основі черговості задоволення вимог кредиторів, які є ознаками їх привілегійованості.

В статті 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначені шість черг для задоволення вимог кредиторів.

В першу чергу відшкодовуються судові витрати та задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, (якщо у боржника є заборгованість не покрита заставою, то вона задовольняється в четверту чергу).

В якості першочергових заставні вимоги мають задовольнятись виключно за рахунок предмету застави. У разі застави є цілісний майновий комплекс банкрута або його істотної частини може виникнути конкуренція між вимогами заставних кредиторів і судовими витратами. За умови такої конкуренції перевага повинна надаватись судовим витратам (тому, що вони забезпечують здійснення самого провадження).

Також, необхідно додати, що на думку Афанасьєва Р.Г., в поточними комунальними і експлуатаційними платежами та санації і ліквідаційної процедури. Інакше, зазначає Афанасьєв Р.Г., навряд чи хто зобов’язаннями боржника, що виникли під час розпорядження майном, захоче мати будь–які господарські стосунки з боржником протягом дії означених процедур.

У другу чергу задовольняються:

вимоги, яки виникли із зобов’язань банкрута перед його працівниками (за винятком повернення вкладів трудового колективу в статутний фонд підприємства, зобов’язань, що виникли із заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Капіталізація платежів розраховується на період, який визначається як різниця між середньою тривалістю життя чоловіків та жінок в країні та їх віхід у момент здійснення капіталізації (п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р).

У випадках, передбачених статтею 44 КЗпП, звільненим працівникам виплачується вихідна допомога на підставі пункту 1 статті 40 цього кодексу в зв’язку з банкрутствам підприємства. Вимоги до виплати вихідної допомоги відносяться до найбільш привілегійованих, через те, що надають життєво необхідні гарантії для персоналу підприємства.

Також до другої черги вимог відносяться вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств та інших об’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (гроші) довірителів (вкладників).

В третю чергу задовольняються вимоги відносно податків та зборів (обов’язкових платежів). При цьому суми штрафів (пені) та інших фінансових санкцій підлягають задоволенню в шосту чергу.

В четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, що не забезпечені заставою, в тому числі вимоги кредиторів, які виникли із зобов’язань в процедурі розпорядження майном боржника або в процедурі санації.

Додати до характеристики четвертої черги можна те, на чому наполягає Джунь В.В., (розглядаючи черговість задоволення вимог кредиторів) а саме, «не треба забувати, що ці кредитори є контрагентами підприємства–боржника за угодами, які дозволяють здійснювати функціонування цього підприємства в процедурах провадження. Віднесення вимог зазначеної категорії кредиторів до четвертої черги – зруйнує у них стимул для ділових зв’язків з підприємством, щодо якого порушена справа про банкрутство. Отже, є доцільним і необхідним скоригувати припис статті 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і віднести вимоги даної категорії кредиторів до першої черги задоволення, що необхідно для збереження у них стимулів для співпраці з боржником».

В п’яту чергу задовольняються вимогу по поверненню вкладів членів трудового колективу в статутний фонд підприємства.

В шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Нажаль, в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не розкриваються категорії інших кредиторів. Однак під вимогами інших кредиторів слід розуміти вимоги, по відшкодуванню збитків, стягнення неустойок (штрафу, пені) та інших фінансових (економічних) санкцій. Такі вимоги повинні враховуватись окремо в реєстрі вимог кредиторів та підлягати задоволенню після задоволення вимог п’яти черг. Згідно ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом «

В законі встановлений ряд правил на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості.

Розрахунки з кредиторами ліквідатор здійснює у відповідності з реєстром їх вимог за винятком привілейованих кредиторів. Згідно з ст. 1 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Вимоги кожної окремої черги задовольняються по мірі надходження на рахунок грошей від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У випадку недостатності грошових засобів для повного задоволення всіх вимог однієї черги, то ці вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієї черги.

У випадку відмови задоволення визнаного у встановленому порядку боргу, ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Стаття 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, ключове правило погашення вимог кредиторів, яке властиве лише процедурі банкрутства та без якого втрачає сенс Закон. Суть правила полягає в тому, що вимоги кредиторів, заявлені після строку, заявленого для їх подачі, не розглядаються та вважаються погашеними. Такий строк встановлений статтею 14 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є граничним.

Слід мати на увазі, що до таких, що погашені слід відносити вимоги кредиторів, що були не визнані господарським судом або не заявлених взагалі (крім привілейованих кредиторів).

Якщо вимоги не задоволені у наслідок недостатності майна, то вони також вважаються погашеними.

Одною із проблем, що зустрічаються у процесі застосування законодавства про банкрутство, є питання оподаткування коштів, отриманих від продажу майна банкрута. У інформаційному листі Вищого господарського суду України від 12.02.2002 р. №01–8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута» надано роз'яснення, що, згідно зі змістом статей 3, 5 та 6 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єкта оподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. У разі проведення операцій з продажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на додану вартість у порядку, передбаченому зазначеним Законом, а вимоги щодо сплати податків і обов'язкових платежів задовольняються у третю чергу.

Відповідно до статті 24 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2654-ХІІ «Про заставу» у випадках, коли сума, виручена від продажу предмета застави, виявилася недостатньою для повного задоволення вимог заставоутримувача, останній має право, якщо інше не передбачено договором чи законом, одержати суму, якої не вистачає для задоволення його вимоги, з іншого майна боржника у порядку черговості, передбаченої законодавством України. Оскільки Законом про банкрутство не передбачено право заставоутримувача на першочергове задоволення його вимог з іншого майна банкрута за недостатності коштів, одержаних від продажу предмета застави, як зазначено у п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство», вимоги цього кредитора у частині, не забезпеченій заставою, задовольняються в ліквідаційній процедурі у четверту чергу.

Якщо у разі реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставоутримувача ця різниця у ліквідаційній процедурі у межах провадження у справах про банкрутство спрямовується на задоволення інших вимог першої і наступних черг кредиторів згідно зі статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», про що говориться у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство».

По відношенню до деяких суб’єктів господарської діяльності Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановив особливий порядок задоволення вимог кредиторів. Так, у разі банкрутства підприємств, що займаються особливо небезпечною діяльністю у третю чергу також задовольняються вимоги по відшкодуванню витрат на проведення заходів попередження причини можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому середовищу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, затвердженого його постановою від 06.05. 2000 р. №765.

У випадку банкрутства страховика вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:

у першу чергу – вимоги кредиторів по договорам обов’язкового особистого страхування;

у другу чергу – вимоги кредиторів по іншим договорам обов’язкового страхування;

у третю чергу – вимоги інших кредиторів страховиків;

у четверте чергу – вимоги інших кредиторів.

У випадку банкрутства громадянина-підприємця до задоволення вимог кредиторів відшкодовуються затрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство та виконанням постанови суду. Вимоги ж кредиторів громадянина-підприємця задовольняються в такій черговості:

-  вимоги громадян, перед якими банкрут несе відповідальність за нанесення шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги по сплаті аліментів;

-  розрахунки по виплаті трудової допомоги по оплаті праці особам, які працюють за трудовими договорами (контрактами) та по виплаті авторської винагороди;

-  вимоги кредиторів по зобов’язанням, забезпечених заставою;

-  вимоги по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів);

-  розрахунки з іншими кредиторами.

По завершенню розрахунків громадянин–підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, заявлених при провадженні процедури банкрутства. Винятком є лише вимоги кредиторів по відшкодуванню шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян, стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, що не були погашенні в порядку виконання постанови господарського суду, або погашенні частково чи не заявлені взагалі. Такі вимоги зберігають свою силу та можуть бути пред’явлені у повному обсязі або частково після закінчення процедури банкрутства громадянина-підприємця у порядку, встановленому цивільним законодавством України.

7. Завершення ліквідаційної процедури

Розгляд звіту ліквідатора після завершення усіх розрахунків з кредиторами складає завершальний етап ліквідаційної процедури, а затвердження господарським судом звіту та ліквідаційного балансу є підставою для завершення провадження справи про банкрутство.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

-  показники виявленої ліквідаційної маси;

-  відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

-  копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передавання майна;

-  реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

-  документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Затвердження звіту ліквідатора відбувається з урахуванням висновків комітету кредиторів або окремих кредиторів.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж це необхідно для її функціонування згідно із законодавством.

У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.

В ухвалі господарського суду про ліквідацію юридичної особи-банкрута ліквідаційна комісія зобов'язується подати органу, що здійснює державну реєстрацію, затверджений господарським судом ліквідаційний баланс, а відповідний орган – скасувати державну реєстрацію юридичної особи. Примірник такої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так і місцевому органу статистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (п. 8 листа Вищого господарського суду України від 24.09.1999 р. №01–8/451 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»).

Як роз'яснює Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (лист від 11.02.2002 р. №4–422–47/769 «Щодо скасування державної реєстрації за рішенням господарського суду, п. 33 Положення про державну реєстрацію суб» єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №740, орган державної скасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення господарського суду в разі визнання суб» єкта підприємництва банкрутом. При цьому скасування державної реєстрації суб» єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації лише після проведення ліквідаційною комісією (ліквідатором) усіх заходів що до ліквідації суб» єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації документів, визначених п. 34 вишченаведенного положення, шляхом виключення його з реєстру суб» єктів підприємницької діяльності.

Копія ухвали про ліквідацію юридичної особи направляється органу, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи-банкрута. Підприємство вважається ліквідованим лише з моменту виключення його з державного реєстру України.

У відповідності з Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженою Постановою КМУ від 25 травня 1998 року №740, орган державної реєстрації здійснює скасування державної реєстрації підприємства-банкрута шляхом виключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Скасування державної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виключення з державного реєстру є завершальним етапом ліквідації підприємства при банкрутстві і означає повне припинення його правосуб’єктності, що тягне за собою закінчення процедури ліквідації.

Висновки

Інститут неспроможності в Україні сьогодні пербуває в процесі становлення. Він є важливим елементом права країн з ринковими відносинами і тому успішність його застосування тісно пов’язана зі станом правового регулювання відносин приватного характеру.

Неплатоспроможність як масове явище є неодмінним супутником товарних форм господарювання. Призначенням його є врегулювання конфліктних відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами.

На перших етапах застосування інституту неспроможності механізмом регулювання відносин в цій сфері була виключно ліквідаційна процедура, яка сьогодні хоча і займає одне з головних місць інституту неспроможності, сучасні тенденції доктрини і практики ставлять наголос на переважному застосуванні реорганізаційних процедур як прогресивних, тому що вже прийшло розуміння того, що законодавство про неспроможність повинно бути спрямоване передусім на збереження боржників-учасників торгівельного обороту.

Приклад нашої країни засвідчує, що реальне впровадження інституту неспроможності можливо лише за умов, коли не обмежується дія об’єктивних економічних занонів.

Із наведеної вишче роботи вважаю, що більше уваги теба приділити вдосконаленню самої процедурі визнання неспроможним, враховуючи певні особливості правового положення деяких суб’єктів права необхідно передбачити спеціальні правила щодо врегулювання проблем визнання неспроможним, які повинні бути переважно неліквідованими, або ж мати спеціально розроблену процедуру визнання їх неплатоспроможними, що тягнуло б за собою менші збитки.

Вважаю, що закон повинен містити можливості достотньо легкого переведення реорганізаційних процедур в ліквідацію і навпаки.

Реалізація цих заходів реформування дозволить істотно поліпшити механізм інституту неспроможності в Україні. А досконалий механізм даного інституту в свою чергу допоможе в розв’язанні кардинальних соціально-економічних проблем України.

Список використаної літератури

банкрутство ліквідація підприємницький майно

1.  Закон України «Про банкруство» від 14.05.1992 р. №2343-XII з наст. змінами та доповн. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №31.

2.  Закон України від 07. 12. 2000 року №2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність».

3.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

4.  Указ Призедента України від 21.04.1998 року №333/98 «про відкриття в арбітражних судах України спеціальних колегій по розгляду справ про банкрутство».

5.  Постанова Кабінета Міністрів України від 17. 03. 2000 року №515 «Про затвердження порядку проведення досудової санації державних підприємств».

6.  Наказ Державної податкової адміністрації України від 21. 11. 2000 року №600 «Про затвердження порядку проведення органами ДПС прощення (списання) та росстрочки (відстрочки) податкової заборгованості платнику податків приукладанні мирової угоди в справі про банкрутство».

7.  Лист Вищого арбітражного суду України від 07. 03. 1996 року №01–8/106 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства».

8.  Інформаційний лист Вищого господарського суду від 20. 04. 2001 року №01–8 / 480 «Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при вирішенні спорів».

9.  Збірник рішень Вищого господарського суду та практика №3–4 1995рік сторінки 289.

10.  Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 1996 рік стр. 216.

11.  Збірник рішень Вищого Господарського суду України та практика №1 1997рік стр. 176.

12.  Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №2 1997 рік стр. 215.

13.  Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №1 2000 рік стр. 165.

14.  Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2000 рік стр. 115.

15.  Збірник рішень Вищого господарського суду України та практика №4 2001 рік стр. 105.

16.  Відомості Верховної Ради України 1997 рік №25 стр. 171.

17.  Відомості Верховної Ради України 1992 рік №32 стр. 455.

18.  Вдомості Верховної Ради України 1993 рік №33 стр. 347.

19.  Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №34 стр. 499.

20.  Відомості Верховної Ради УССР 1990 рік №48 стр. 632.

21.  Відомості Верховної Ради УССР 1991 №20 стр. 249.

22.  Афанасьєв Р.Г. «Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури» Вісник Вищого арбітражного суду України 2000 рік №1 стр. 167.

23.  Васильев Е.А. Эволюция законодательства о несостоятельносты и банкротствах в буржуазных странах. Торгово-економические связи и вопросы международного частного права. Сборник научних трудов – М. МИМО-1970 – с. 159.

24.  Попадюк С.С. Етапи ліквідації юридичної особи при банкрутстві, Держава і право №16 стр. 76.

25.  Попадюк С.С.особливості ліквідації підприємств при банкрутстві. Держава і право стр. 210.

26.  Джунь В.В.Інститут неспроможності:світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. Монографія. – Львів: інститут технологій бізнесуі права, 2000.-180 с.

27.  Тітов М.І. Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктів банкрутами: Дис…канд. юр. наук: – Х., 1996.

28.  Тітов М.І. Правовий статус та повноваження ліквідаційних комісій // матеріали доповідей і тези виступів на науковій конференції «Теоритичні та практичні проблеми становлення правової держави в Україні». – Чернівці, 1995рік вип. 2.

29.  Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теория и практика. Донецк, – «Донбасс», 2001, 480 с.