На сьогодні відповідно до ч. 2 ст. 42 Конституції України законом обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. Не мають право займатися підприємницькою діяльністю державні службовці або інші особи, уповноважені на виконання функцій держави (ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»). Чинним законодавством України передбачені і інші обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Єдиною умовою здійснення фізичною особою свого права на підприємницьку діяльність є її державна реєстрація, порядок проведення якої передбачений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Отже, підбиваючи підсумки, можливо зазначити про те, що підприємництво є багатоаспектним явищем, яке є засобом отримання прибутку в результаті систематичної, індивідуальної діяльності, націленої на отримання прибутку. Фізична особа, як учасник цивільних відносин має право здійснювати підприємницьку діяльність за умови отримання статусу фізичної особи – підприємця. Правовий статус фізичної особи – підприємця складає комплекс прав і обов’язків суб’єкта, що передбачає реалізацію індивідуальних здібностей людини, яка націлена на отримання прибутку.

3. ІНСТИТУТ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Інститут опіки та піклування за своєю природою є комплексним правовим інститутом, оскільки відносини щодо опіки і піклування є предметом регулювання не лише цивільного права, а й сімейного і адміністративного. Опіка та піклування є особливою формою державної турботи про малолітніх, неповнолітніх осіб, що залишилися без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги для забезпечення їх прав та інтересів. Термін «опіка та піклування» означають не лише правовий інститут, але й діяльність відповідних органів, опікунів та піклувальників, спрямовану на захист прав і законних інтересів підопічних (осіб, над якими встановлено опіку чи піклування). В юридичній енциклопедії опіка визначається як «форма захисту особистих і майнових прав громадян, які внаслідок певних обставин (вік, стан здоров’я) не можуть здійснювати свої права самостійно», а піклування характеризується як «одна з форм захисту особистих і майнових прав та інтересів громадян».

Опіка та піклування встановлюються у тих випадках, коли фізична особа в силу неповноліття чи стану здоров’я не має повного обсягу дієздатності і, відповідно, не може самостійно реалізовувати свої права, набувати нові права, захищати свої права і законні інтереси, а також виконувати покладені на неї обов’язки. Метою встановлення опіки над малолітніми та піклування над неповнолітніми особами є, по-перше, забезпечення їх виховання, і, по-друге, захист їх особистих немайнових та майнових прав та інтересів. Метою ж встановлення опіки (піклування) над повнолітньою особою, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати покладені на неї обов’язки, є захист особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї особи.

Відповідно до ст.ст. 58 та 59 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над малолітніми особами (до 14 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (від 14-18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

На сьогодні відповідно до ст. 60 Цивільного кодексу України встановлення опіки і піклування здійснюється судом. Опікуном або піклувальником може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників

Здійснення прав підопічної особи безпосередньо пов’язано із поведінкою її законних представників – опікуна і піклувальника. Саме інтересами підопічної особи обумовлені ступінь і межі участі опікуна і піклувальника в реалізації прав цієї особи.

Згідно із ст. 64 Цивільного кодексу України опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка позбавлена батьківських прав і якщо ці права поновлені не були, а також особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. При призначенні опікуна чи піклувальника орган опіки та піклування чи суд мають переконатися не лише в наявності умов, які забезпечують виконання мети опіки, але й у відсутності обставин, що перешкоджають можливості встановлення нормальних стосунків між опікуном (піклувальником) та підопічною особою. Окрім того ч. 3 ст. 244 Сімейного кодексу України передбачено додаткове обмеження щодо набуття статусу опікуна або піклувальника у випадку зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами.

Чинним законодавством України встановлено права та обов’язки опікуна і піклувальника, окреслено перелік правочинів, які не може вчиняти опікун, а піклувальник давати згоду на їх вчинення, регламентовано порядок управління майном особи, над якою встановлено опіку.

Ст. 71 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна.

В свою чергу піклувальник має право дати згоду на вчинення вказаних правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування. Згідно із положеннями чинного законодавства України опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років; у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною (ст. 76 Цивільного кодексу України). Піклування припиняється у разі: досягнення фізичною особою повноліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст. 77 Цивільного кодексу України).

Підбиваючи підсумки результатам дослідження інституту опіки та піклування, можливо зазначити, що діючими Цивільним та Сімейним кодексами України здійснюється правова регламентація питань, які пов’язані із встановленням опіки, визначенням обсягу прав і обов’язків як опікуна, так і піклувальника, встановлений порядок управління майном особи, над якою встановлено опіку чи піклування, врегульовано питання припинення опіки та піклування.

Однак варто відзначити те, що у змісті вказаних нормативно-правових актів спостерігаються певні неточності та протирічності, що вимагають проведення подальшої правотворчої роботи з метою узгодження правових приписів юридичних документів.

ВИСНОВКИ

Фізична особа як суб’єкт історичного процесу розвитку суспільства є, з однієї сторони, біологічною істотою, що обумовлено специфікою фізико-хімічної будови тіла, а з іншої сторони, наділена рисами соціальності, що характеризує її як елемент суспільства. Фізична особа наділена природними і суспільно-юридичними якостями, але для того, щоб бути учасником цивільно-правових відносин фізична особа має володіти цивільною право- і дієздатністю.

Цивільна правоздатність – це здатність мати права і обов’язки. Цивільною правоздатністю володіє кожний громадянин, який є суб’єктом права, адже не можливо бути суб’єктом цивільного права і одночасно бути позбавленим здатності мати цивільні права і обов’язки. Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я мають цивільна правоздатність.

На відміну від правоздатності, яка гарантує фізичній особі можливість мати цивільні права і обов’язки незалежно від її волі, цивільна дієздатність пов’язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. Під здатністю набуття цивільних прав і створення цивільних обов’язків розуміють не лише безпосереднє набуття цивільних прав і створення обов’язків, а й здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покладені цивільні обов’язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільну правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень (деліктоздатність). Здатність здійснювати права і нести обов’язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на обсяг дієздатності може впливати стан здоров’я громадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій, здатність керувати ними, поведінка самої особи.

В залежності від специфіки та активності людини щодо здійснення своїх прав і обов’язків, здатності своїми діями набувати для себе права і створювати обов’язки фізична особа наділяється тим або іншим правовим статусом (статус фізичної особи – підприємця, статус опікуна, статус піклувальника тощо). Підприємництво визначається як систематична, самостійна, на власний ризик діяльність, що здійснюється з метою отримання прибутку. З метою реалізації власного конституційного права на здійснення підприємницької діяльності, фізична особа, яка має бажання його реалізувати (займатися підприємницькою діяльністю) повинна зареєструватися в установленому законом порядку. І саме з моменту державної реєстрації фізична особа отримує статус фізичної особи – підприємця, змістом якого є відповідний обсяг прав і обов’язків.

Для повноцінної реалізації власних прав і виконання обов’язків особами, які в силу віку або стану здоров’я не мають повної дієздатності введений інститут опіки та піклування, метою якого є забезпечення прав і законних інтересів вказаних осіб. Відповідно до рішення суду або органу опіки та піклування особа, яка бажає стати опікуном чи піклувальником і відповідає всім вимогам, які висуваються до неї законом, отримує вказаний правовий статус опікуна або піклувальника, змістом якого є певний обсяг прав і обов’язків. Таким чином можливо прослідкувати характерну взаємозалежність між правовим статусом фізичної особи та відповідним обсягом прав і обов’язків.

На сьогодні, з огляду на поточний стрімкий розвиток економічної, політичної та соціальної сфер суспільства, активізацію міжнародного співробітництва відбувається трансформація поглядів на сутність фізичної особи та зміст її правосуб’єктності в напрямку гуманізації та соціалізації. Особистість розвивається і поняття суб’єкта права наповнюється більш широким змістом, відбувається ріст суб’єктивних прав, інтересів та розширення потреб особи, що в свою чергу вимагає адекватного відображення вказаних процесів у юридичній науці та законодавчій базі. Справедливим буде твердження про те, що наукове дослідження правосуб’єктності фізичної особи має величезний науковий потенціал на сьогодні та є витребуваним суспільством на майбутнє.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативно-правові акти:

1.  Загальна декларація прав людини від 10.12.48р. // www.rada.gov.ua

2.  Конституція України від 28.06.96р. // ВВР. – 1996. – №30. – Ст. 141.

3.  Сімейний кодекс України від 10.01.02р. №2947-ІІІ // ВВР. – 2002. – №21-22. – Ст. 135.

4.  Цивільний кодекс України від 16.01.03р. №435-ІV // ВВР. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.

5.  Господарський кодекс України від 16.01.03р. №436-ІV // ВВР. – 2003. – №18, 19-20. – Ст. 144.

6.  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.04р. №1618-ІV // ВВР. – 2004. – №40-41, 42. – Ст. 492.

7.  Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.95р. №356/95-ВР // ВВР. – 1995. – №34. – Ст. 266.

8.  Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.03р. №755-ІV // ВВР. – 2003. – №31-32. – Ст. 263.

ІІ. Літературні джерела:

9.  Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 1. – С. 139.

10.  Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. лит., 1950. – С. 6.

11.  Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – М., 1983. – С. 26.

12.  Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1979. – С. 89.

13.  Гайворонский В.М., Жушман В.П. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №9. – С. 3-4.

14.  Гражданское право. Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М.: Норма, – Ч. 1 – 1996. – С. 87.

15.  Гражданское право. Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК. – Т. 1. – 2003. – С. 125.

16.  Задыхайло Д.В. Проблемы кодификации предпринимательского законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – №5. – С. 6.

17.  Кузнецова Л.Г., Шевченко Я.Н. Гражданско-правовое положение несовершеннолетних. – М., 1986. – С. 21.

18.  Лаптев В.В. Хозяйственное право – право предпринимательской деятельности // Государство и право. – 1993. – №1. – С. 5.

19.  Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – С. 30.

20.  Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: Бизнес-информ, 1995. – С. 5.

21.  Попондопуло В.Ф. Правовой режим предпринимательства. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1994. – С. 20.

22.  Селіванов В. Правові передумови політики державної підтримки підприємництва в Україні // Право України. – 1994. – №10. – С.12.

23.  Советское гражданское право / Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – Ч. 1. – К.: Вища школа, 1977. – С. 73.

24.  Сучасний словник цивільно-правових термінів / І.В. Венедіктова (упоряд.). – Х.: Страйд, 2005. – С. 192.

25.  Тлумачний словник з цивільного права / Під ред. В.М. Селіванова. – К.: Ін-т приват. права і підприємництва АпрНУ, 1998. – С. 201.

26.  Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО «Одиссей», 2004. – С. 126-127.

27.  Шевченко Я.М. Розвиток і перспективи кодифікації цивільного законодавства в Україні // Право України. – 2000. – №2. – С. 67.

28.  Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – Т. 4. – С. 352.

29.  Юридична енциклопедія: в 6т. / Ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (голова ред. кол.) та ін. – К.: Українська енциклопедія. – Т. 5. – 2003. – С. 50.