Реферат: Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

злочинність правоохоронний реформування

На сучасному етапі розвитку українського суспільства слід визнати функцію забезпечення законності і правопорядку однією з важливих основних внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави, сутність якої полягає у реформі системи правоохоронних органів, охороні конституційного ладу, захисті прав і законних інтересів громадян, охороні встановленого правопорядку та законності, боротьбі зі злочинністю “приведенні діяльності правоохоронних органів до європейських стандартів з посиленням функції громадського контролю” [2].

Як уже було зазначено, не існує законодавчого визначення поняття “правоохоронна функція держави”. Однак, аналіз Конституції України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України (1997 р.), і законів України – “Про основи національної безпеки України” (1999 р.), “Про міліцію” (1990 р.) уможливлює виокремити провідні завдання, що їх вирішує держава за допомогою функції забезпечення законності та правопорядку, зокрема: забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; боротьба із організованою злочинністю, зміцнення законності та правопорядку тощо.

Як правило, в юридичній літературі до ознак функції забезпечення законності та правопорядку відносять: а) спрямованість діяльності держави на охорону прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, захист правопорядку; б) здійснення правоохоронної діяльності спеціально створеними органами, які комплектуються спеціалістами, відповідного профілю; в) застосування юридичних заходів впливу, у тому числі й заходів державного примусу; г) можливість застосування цих засобів лише в межах закону.

Систему правоохоронних органів в Україні, що реалізують функцію забезпечення законності та правопорядку, законодавче закріплено в Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”. Це – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, які здійснюють правоохоронні та правозастосовні функції.

Реформування системи правоохоронних органів викликано низкою причин, пов’язаних з такими факторами: європейський вибір нашої країни, намагання інтегруватись в європейський демократичний простір; відсутність сильних та авторитетних правоохоронних органів, глибоких правових традицій у суспільстві; курс України на поглиблення реформ; наявність відголосів старого досвіду у діяльності державного механізму, а також кризові явища перехідного періоду, які нерідко ускладнюються бюрократизацією управлінських установ, криміналізацією суспільства, корупцією та діяльністю тіньових структур в економіці [1, с. 23].

Тому слід зауважити, що “сучасні українські правоохоронні органи і спецслужби у нинішньому вигляді не відповідають європейським стандартам і тим самим можуть гальмувати реалізацію євроінтеграційної стратегії нашої держави” [8, с. 62]. Тому реформа має бути спрямована на відмову від певних стереотипів, руйнування старих традицій, відмову від консервативних поглядів, вироблення нової ідеології та філософії [104]. Сьогодні реформу правоохоронних органів можна розглядати як стратегію життя, стратегія розвитку і діяльності держави. Йдеться, насамперед, про удосконалення роботи МВС, оптимізацію його структури, функціональних особливостей, приведення їх у відповідність до суспільних вимог, інтеграційних процесів, які відбуваються у світовому співтоваристві і в Європі, з тенденціями розвитку транснаціональної злочинності [10].

Вже сьогодні правоохоронні органи щонайменше в два рази перевищують за чисельністю Збройні сили України і становлять понад 1 % від населення України і це за умови, що армія і надалі буде скорочуватись. Натомість тільки загальна чисельність Міністерства внутрішніх справ України становить 324 400 осіб, у тому числі 240 200 осіб рядового і начальницького складу. Таким чином, нескладні підрахунки показують, що один працівник припадає приблизно на 120 громадян України, включаючи немовлят [292, с. 84]. У цьому дослідженні із усієї системи правоохоронних органів, ми більше уваги приділяємо аналізу органів внутрішніх справ. Ці органи є найчисельнішою ланкою у системі правоохоронних органів. Складовими органів внутрішніх справ є міліція, органи попереднього слідства, внутрішні війська; розподіл компетенції між міліцейськими структурами (підрозділи охорони громадського порядку, кримінальної міліції, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції).

Сфера діяльності органів внутрішніх передбачає певні групи суспільних відносин, пов’язана із захистом особи та держави від злочинів й інших посягань, і містить забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захист об’єктів незалежно від форм власності; розкриття і розслідування злочинів; забезпечення дотримання правил перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства. Це визначає відмінність в основних видах діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна); існуючі відмінності не впливають на загальну оцінку діяльності органів внутрішніх справ як правоохоронної. Така орієнтація більшості її функцій закономірна й зумовлена вирішенням переважно правоохоронних завдань [18, с. 25]. Роль органів внутрішніх справ у системі правоохоронних органів, визначається їх компетенцією з питань запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорони громадського порядку та громадської безпеки. Вони не тільки в організаційному, але й у функціональному плані посідають найважливіше місце в системі правоохоронних органів.

Міліція виконує: а) адміністративну; б) профілактичну; в) оперативно-розшукову; г) кримінально-процесуальну; д) охоронну; є) виконавчу та інші функції. Органи внутрішніх справ забезпечують реалізацію: а) правопорядку, особистої безпеки громадян, прав, свобод і законних інтересів; б) різних форм власності; в) екологічної безпеки; г) культурно-виховної діяльності держави та ін. Отже слід зазначити, що “... працівники органів внутрішніх справ безпосередньо здійснюють державні функції або створюють умови для їх здійснення іншими державними органами і посадовими особами” [5, с. 24].

Сьогодні назріла потреба “активного реформування” органів внутрішніх справ України, перетворити силове, мілітаризоване, авторитарне відомство, в діяльності якого переважають примус та каральний чинник, на справді у правоохоронний орган європейського зразка, який забезпечував би реалізацію наданих йому повноважень, здійснював відповідне обслуговування населення, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.

У цьому дослідженні особливу увагу буде приділено правоохоронній діяльності, одній із складових органів внутрішніх справ, а саме міліції. Реформування будь-якої системи починається зі структурних змін. Саме структурні формування – її основний елемент, вважає М. Корнієнко. Ось чому “до системи МВС основною структурною ланкою має ввійти національна міліція”. Міліція в Україні є кістяком системи Міністерства внутрішніх справ. Це та ланка, “яка здійснює запобігання злочинам, їх розкриття, займається розслідуванням, виконує адміністративні функції міліції, охорону громадського порядку, забезпечує безпеку руху на транспорті і вирішує цілий ряд інших життєво важливих питань” [4].

Саме на міліцію покладається здійснення функції державного примусу, що є важливою формою забезпечення виконання приписів законодавчої влади. Перед нею поставлено певні завдання й визначено основні принципи діяльності – справедливість, законність, гласність, гуманізм.

В українському суспільстві працівник міліції розглядається як посадова особа та представник влади, який має також певний обсяг специфічних, властивих саме цій категорії осіб ознак: “реалізує завдання, пов’язані з покладеним на нього обов’язків із захисту прав людини, інтересів суспільства та держави; обіймає посаду в державному озброєному органі виконавчої влади з відповідним обсягом владних повноважень та правом застосування заходів примусу; наділений повноваженнями, що дозволяють виконувати юридично значимі дії, обов’язкові для виконання іншими посадовими особами та громадянами; посадові повноваження працівника не обмежуються межами одного відомства; працівник захищений законом від втручання в його службову діяльність” [9, с. 60].

Для розв’язання поставлених завдань міліція орієнтується на охорону прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи особи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності усіх державних і виконавчих органів. Рівень дотримання прав і свобод людини, їх практичної реалізації є головним критерієм, за яким оцінюється рівень демократії у державі.

Враховуючи ці вимоги, завдання щодо поліпшення рівня охорони правопорядку, захисту населення від злочинних посягань, дотримання законності, ставлення населення до діяльності міліції, діяльності органів внутрішніх справ набула в нашому суспільстві якісно нового змісту. Сучасні умови розвитку української державності вимагають принципово нових юридичних і моральних засад у діяльності органів внутрішніх справ, спрямованих на гуманізацією чинного законодавства, підвищення інтересу до загальнолюдських цінностей, поваги до гідності кожної окремої людини, визнання її надзвичайно високої цінності. Ці обставини вимагають від працівників міліції високої професійної та загальнолюдської культури, неупередженості у діях, слугувати людині, захисту її свободи та дотриманню справедливості.

У своїй діяльності міліція орієнтується на визначальну роль природного права в життєдіяльності суспільства, загальнолюдські цінності, вимоги чинної Конституції України. Крім того, діяльність міліції регламентується законами України: “Про міліцію” (1990 р.), “Про оперативно-розшукову діяльність” (1998 р.), “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і керуючого складу органів внутрішніх справ” (2001 р.); положеннями: “Про Міністерство внутрішніх справ” (1993 р.), “Про проходження служби в органах внутрішніх справ України” (1997 р.), іншими нормативно-правовими актами. 22 лютого 2006 року Верховна Рада Україна ухвалила Статут органів внутрішніх справ.

Діяльність демократичної, соціальної, правової держави у реалізації функції забезпечення законності і правопорядку в процесі проведення реформи в системі правоохоронних органів розгортається за такими напрямами: охорона реальних прав і свобод людини і громадянина; реформування правоохоронних органів; реформування системи органів внутрішніх справ; посилення громадського контролю над діяльністю правоохоронних органів; боротьба із корупцією, організованою злочинністю, тероризмом; боротьба зі зловживаннями, хабарництвом серед працівників міліції; вдосконалення форм і методів діяльності міліції; підвищення авторитету міліції, довіри до неї з боку населення; інтеграція до системи європейських демократичних цінностей. Саме на міліцію покладається функція державного примусу, що є важливою формою забезпечення виконання приписів законодавчої влади.

У Законі України “Про міліцію” визначено основні функції, що їх виконує міліція у межах своєї компетенції і повноважень: адміністративна; профілактична; оперативно-пошукова; кримінально-процесуальна; виконавча; охоронна [7]. Відповідно до функцій на міліцію покладаються певні завдання і визначаються основні принципи діяльності – законності, гласності, гуманізму, справедливості, поваги до гідності людини та ін. Ураховуючи орієнтацію України на європейську інтеграцію, першочергову увагу держави має бути приділено визначенню місця і статусу міліції в українському суспільстві, що дозволить правильно будувати державну превентивну стратегію. В принципі основні вимоги, що ставляться до міліції, зумовлено європейським вибором нашої країни, процесом євроінтеграції. Серед принципів, які мають при цьому бути покладені за основу при реформуванні ОВС і, зокрема, міліції, особливо важливі такі: чітка узгодженість норм усіх галузей права, які регламентують діяльність працівників ОВС; остаточна департизація ОВС та поступова децентралізація управління з метою розширення ініціативи керівників у роботі з персоналом і розвиток форм громадянського контролю; орієнтація на громадську думку як на один з основних критеріїв ефективності діяльності ОВС; професіоналізм, компетентність та високі моральні якості як основна запорука кар’єри в системі органів внутрішніх справ; безконфліктне співіснування особистих, корпоративних та державних інтересів; проективний, випереджаючий підхід у розробленні заходів соціального захисту особового складу для нейтралізації криміногенного впливу; пріоритет індивідуальної відповідальності кожного працівника за виконання покладених обов’язків; інтегрованість ОВС України у систему міжнародних поліцейських асоціацій.

Серед правових заходів реформування органів міліції, насамперед, слід привернути увагу на максимально можливе приведення їх повсякденної роботи відповідно до міжнародних стандартів у галузі правоохоронної діяльності. З огляду на це актуальним стає питання, що потребує вирішення на рівні держави, це ратифікація фундаментальних програмних документів, якими є: Декларація про поліцію, прийнята у травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи, та Європейський кодекс поліцейської етики, прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи у вересні 2001 р. [5, с. 359].

23 липня 2005 р. Президент України видав Указ “Про перепідготовку міліції та етику міліціонера”, яка по суті може бути тільки наближенням до вимог європейських стандартів правоохоронної діяльності [2, с. 24]. Одночасно на кардинальний перегляд заслуговує Закон України “Про міліцію”, де мають бути закріплено не тільки зазначені основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, а й чітко сформульовані права та обов’язки працівників, умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень посадових осіб.

Страницы: 1, 2