Тому, при
створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути
забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере
участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки
свідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм
дані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «,
особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне - боягузництво -
як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу).
Тому особливого
значення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можуть
надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від
погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема,
дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у
кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і
свідків.
Взагалі,
категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві,
складають дві основні групи :
1) працівники
правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники,
експерти тощо);
2) потерпілі, свідки,
підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної
діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі
названих категорій.
У законодавстві
ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі України « Про державний
захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року,
крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники
Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1).
Про важливість
захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби
з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли
виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ
про особ-ливо тяжкі злочини.
Вже постала
проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю
уникнення погроз та шантажу щодо експертів.
Особливу
актуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, що
незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( це
цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання
кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістю
впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати
будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або
викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна
замінити, а свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не
можна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої
та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників
процесу з другої групи.
1. Законодательство
Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.
До другої групи
законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від
потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх
представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть
участь у кримінальному судочинстві.
До основних
напрямів та заходів захисту належать :
а) правові ,що
включають дві підгрупи:
·
кримінально-правові (
встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб,
яких захищають);
·
кримінально-процесуальні (
удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);
б)
соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце
проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку
захищають, тощо);
в) фізичні (
надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).
Сучасні
соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо
надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у
масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей
організованої злочинності).
По-друге, держава
на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон
України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів «
у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на
видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших
даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної
інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.
В ідеалі це
належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека
витоку інформації зростає.
У ст.12 цього
Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця
проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги...
забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Які
можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і
практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді
забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку
захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)
Тому, наявність
конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність
громадян від злочинних посягань.
У США « Закон про
посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, які
передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші.
Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове
місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих
потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується
відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з
видачі компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують
захисту. (2)
1. Киевские ведомости.
- 1997. - 10 ст.
2 // Юстиція . -
1994 . - № 8 . - С. 52.
Серед заходів
захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої
виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція
слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних
умовах сумнівна.
Наведене свідчить
про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених
чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть
гарантувати належний захист.
На даний час
найбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальних
заходів захисту.
До них слід
віднести :
1. Вилучення з
матеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану особу, допит під
псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для його
реалізації ( під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного
зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а,
відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних.
2. Надання на допиті (
як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої
забезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативного
працівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень
негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит не
самого свідка, а поліцейського або слідчого , котрим від особи, яку
захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.
У ФРН як захист
безпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням « агента поліції «
спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з наступним оголошенням
змісту протоколу допиту в суді.
На даний час є
категорія справ, з яких свідки не викли-каються до суду, - справа з
незаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не має
жодного відношення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна
інструкція про порядок проведення оперативної закупки наркотичних засобів.
Однак,
приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить
принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності
та рівноправності сторін.
У ФРН ця проблема
вирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише «
при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоров'я) « ,а
наприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування.
3. Специфічними
є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України « Про забезпечення безпеки
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві «, котра регламентує
заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі
або в місцях із спеціальним режимом утримання.
У даній статті
передбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місце
позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лише
незначною частиною передбачених за-коном. Вони явно не забезпечують надійний
захист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окреме
утримування, фактич-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання.
Ця стаття має
посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону,
охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тій
мірі, в якій не суперечить режиму утримування.
Внаслідок
обмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення або
примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі
заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та
зв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів
їх родин та близьких родичів.
4. Допит особи на
закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані
про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті
розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов , покликаних забезпечити
належ-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можна
визнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону
досягнення зацікавлених осіб.
5. Проведення слідчих
дій без контакту особи, яка потребує допомоги у захисті, з підозрюваним,
обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це
давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.
У зарубіжних
країнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без прямого контакту
впізнаючого та впізнаваного, для чого ви-користовуються кімнати, розділені
склом одностороннього огляду. Вважаю , даний досвід може бути запозичений
нами.
Щодо очної
ставки питання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними
шляхами:
а ) організацію
її з використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного;
б ) за рахунок
заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показань
іншої особи та дати з цього при-воду свої пояснення ( можна використовувати і
протокол показань особи, яку захищають , але « мова, що звучить» сприймається
кон-кретніше та емоційніше).
При використанні
технічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша -
забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лише
виключити « пише « , який легко реалізувати зацікавленій особі при
безпосередньому спілкуванні.
Друга -
анонімність потрібна.
В цьому разі і
для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуються
технічні засоби захисту « закриття зображення «, зміна звучання голосу тощо. У
принципі наведене ви-користовувати можна, але при цьому слід мати на увазі ,
що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, яку захищають , за
найменшими деталями ( зовнішність, поведінка , одяг).
Відповідно,
маскування (приховування) при цьому повинно бу-ти повним, що виключає
можливість впізнання за якими - небудь дрібними ознаками.
Крім того, зміст
відомостей і способів їх подачі також мо-жуть служити орієнтиром для
визначення того, хто міг мати цю інформацію, для кого характерна така
манера формулювання та на-дання матеріалу.
З цього випливає,
завдання забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. і,
відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бути
покладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання
оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами,
можна і необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанні
інформації, отриманої від осіб, які потребують забезпечення безпеки.
Виходячи з
викладеного вище, варто було б запропонувати, щоб наша держава, спрямована на
сприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право,
не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення
якої може створити загрозу їх безпеці; щоб не продовжувала переслідування у
кримінальному порядку громадян за те, що пріоритетною мотивацією їх поведінки
у процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя
близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.
В И С Н О В О К
Встановлення
об'єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст
процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.
Встановлення об'єктивної істини мож-ливе тільки за допомогою доказів у вигляді
надання інформації від учасника кримінального процесу, а саме - свідка.
У курсовій
роботі при розгляді правового становища свідка виявляється відсутність
чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі або такої, що
звужується до меж « живого носія доказів «, або такої, що розширюється до
становища особи, яка бере участь у справі, з метою встановлення істини
шляхом сприяння всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин
справи.
Визначивши всі
обов'язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що,
незважаючи на великий обсяг обов 'язків, свідок має дуже мало прав, і
таке безправне становище свідка суперечить не тільки принципам кримінального
процесу, а й не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав у
свідка робить неможливим також їх захист, чим вдало користуються несумлінні
слідчі з часів перших КПК СРСР.
Для забезпечення
реальної безпеки осіб, які допомагають у подоланні злочинності, у
кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань з
процедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить
від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересів
різних категорій учасників процесу, а також мета та умови бо-ротьби зі
злочинністю і принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають у
певному протиріччі, законодавець повинен у кожному конкретному випадку
встановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці,
встановленню об'єктивної істи-ни, створенню умов для подолання злочинності
тощо.
На нашу думку,
не зміни в чинному КПК України, ні проект КПК України не дають забезпечення
прав свідка, не захищають особу від дачі інформації, яка може загрожувати їх
життю, доки політичне і соціально-економічне становище нашої країни буде
залишатися на тому рівні, на якому знаходиться зараз. Тільки зміни можуть
дати слідчому, органу дізнання, прокурору і суду правдиву і точну інформацію
для правильного розгляду справи, а особа, яка надала цю інформацію, може не
боятися за себе і за членів своєї сім'ї.
С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И
1. Конституція України
\\ Голос України. - 1996. -13с.
2. Кримінально-процесуальний
кодекс України з матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. - К. : Юрінком інтер ,
2000. - 840 с.
3. Науково-практичний
коментар Кримінально-процесуального кодек-су України : За станом законодавства
та постанов Пленуму Верхов-ного Суду України на 15 липня 1997 р. /
Відповідальні редактори В.Ф.Бойко, В.Р.Гончаренко. - К.: Юрінком інтер, 1997.
- 624 с.
4. Кримінальний кодекс
України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 / Відп.ред. В.Ф.Бойко. - К . :
Юрінком інтер, 1997. - 576 с.
5. Кодекс про
адміністративні правопорушення України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.1. /
Відп. ред. В.Ф.Бойко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 567 с.
6. Проект
Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїю
Кабінету Міністрів України. - К., 1996.
7. Об обеспечении
защити лиц, которие принимают участие в уголовном судопроизводстве: Закон
Украины от 23.12.1993 г. Законода-тельство Украины о борьбе с
преступностью. - X.: 000 '» Одиссей «, 1999. - 256 с.
8. О
государственной защите работников суда и правоохрани-тельньых органов.
Закон Украины от 23.12.1993 г. / Законода-тельство Украины о борьбе с
преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.
9. Об адвокатуре :
Закон Украины от 19.12.1992 г. / Законода-тельство Украины о борьбе с
преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.
10. Положення про
дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України
// Голос України. - 1999. - 26 червня. И.Венская конвенция об дипломатических
отношениях от 18.04.1961 г. / Международное право в документах. - М., 1982. -
245 с.
12. Арсеньев В.Д. Вопросы
общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М.: Юрид.
лит., 1984. - 180 с.
13. Картева Л.М.
Доказательства в советском уголовном процессе. :
Учеб. Пособ. -
Волгоград : ВСШ, 1988. - 68 с.
14. Михеїнко М.М.,
Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право :
Навч.посіб. для
студентів юр.вузів та фах.- К. : Вентурі, 1997. - 352 с.
15. Михеїнко М.М., Нор
В.Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник, -2-ге вид.,
перероб. і доп. - К. : Либідь,
1999. - 536
16. Молдаван В.В.,
Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право :
України, ФРН,
Франції, Англії, США : Навч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999. - 400с.
17. Советский уголовньый
процесс / Под ред. А.С. Кобликова.- м., 1972. - 534 с.
18. Советский уголовный
процесс : Учебник / Под ред. проф.
Д.С.Карева - М.:
Вьюшая школа,
1963. - 552 с.
19. Строгович М.С. Курс
советского уголовного процесса. В 2-х то-мах. Т.2. Порядок Производства по
уголовным делам по советскому уголовно-процессуальному производству. - М.:
Наука, 1970.
20.Тертышник В.М.
Проблемы теории и практики доказательства на досудебных стадиях советского
уголовного процесса. - Сумы, 1995.
·
160 с.
21.Тертышник В.М.
Нетрадиционные способы и формы собирания и ис-следования доказательств при
расследовании преступлений : Уч. по-соб.- X.: ХИВД, 1994.-54с.
22.Тертышник В.М.
Доказательства и доказывания в советском уголовном процессе.: Фондовая лекция.
- Х . : ХИВД, 1992. - 80 с.
23.Тертышник В.М.
Уголовный процесс : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. - 528 с.
24.Тертишник В.М.
Кримінально-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. - К.: Юрінком інтер,
1999 . - 576 с.
25.Уголовный
процесс / Под ред. М.А.Чельцова. - М.: Юрид. лит., 1969. - 964 с.
26.Якович Ю.Л.
Уголовный процесс Украины: Учеб. пособ. - Х.:
ХУВД , 1998. -
256 с.
|