|
На думку
В. Ісаєнко, до переліку цих дій доцільно було б включити допит потерпілого
чи іншої особи, що повідомила про злочин [11, с. 86].
Л. Д. Удалова наголошує на можливості
проведення судово-медичного освідування, особливо у випадках розслідування
злочинів, пов’язаних із зґвалтуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень тощо, а
також встановленням фізіологічного стану особи [1, с. 100]. Однак втілення такої
пропозиції блокується вказівкою закону, відповідно до якої судово-медичному
освідуванню можуть бути піддані потерпілий, обвинувачений, підозрюваний або
свідок (ч. 2 ст. 193 КПК України), які набувають свій процесуальний статус лише
після порушення кримінальної справи. Відтак, освідування зазначених учасників
кримінального судочинства можливе лише після порушення кримінальної справи та,
відповідно, винесення постанови про визнання потерпілим (ч. 2 ст. 49 КПК
України), про притягнення як обвинуваченого (ст. 31 КПК України),
затримання особи через підозру у вчиненні злочину або застосування до неї
запобіжного заходу до винесення постанови про притягнення як обвинуваченого
(ч.1 ст. 43-1 КПК України). Освідування осіб без визначеного процесуального
статусу законом не передбачене, тому проведення цієї слідчої дії до порушення
кримінальної справи неможливе, а докази, які будуть отриманні в результаті її
проведення, вважатимуться недопустимими. О. В. Мельник для вирішення
цієї колізії пропонує внести зміни до КПК України, у яких дозволити проведення
освідування особи, яка звернулась із заявою про здійснення щодо неї фізичного
насилля, а також іншої, освідування якої необхідне для встановлення ознак
злочину [2, с. 10].
На думку А. П. Черненко, підвищення
ефективності пізнання в стадії порушення справи має ґрунтуватися не на
використанні в ній слідчих дій, а на розробці теорією і впровадженні у
кримінально-процесуальне законодавство та практику процесуальної діяльності
нових пізнавальних засобів, адекватних специфіці й рівню пізнання в цій стадії
[3, с. 47]. Систему таких засобів було розроблено В. С. Зеленецьким
та Л. М. Лобойком [4, с. 150].
Своєрідні пропозиції щодо реформування стадії
порушення кримінальної справи висловлені В. М. Тертишником. Їх
сутність полягає у тому, що вчений вважає за необхідне перетворити цю стадію у
«спеціальну форму дізнання» та дозволити проводити будь-які слідчі дії, що не
пов’язані із застосуванням заходів примусу [9, с. 12-14].
Подібну позицію займає Л. В. Черечукіна, яка
пропонує внести зміни до КПК України, які б дозволити перевірку заяв і
повідомлень про злочини до порушення кримінальної справи здійснювати шляхом
провадження таких слідчих дій, як допит свідка, пред’явлення особи і предметів
для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, відтворення обстановки і
обставин події, призначення експертизи [13, с. 14-16].
На противагу цьому Ж. В. Удовенко зазначає, що у стадії
порушення кримінальної справи немає необхідності проводити такі слідчі дії, як
обшук, виїмка тощо, оскільки вони спрямовані на пошук предметів і документів з
метою доведення винуватості особи у вчиненні злочину, і пов’язані з
застосуванням заходів процесуального примусу, втручанням в особисте життя
громадян, обмеженням їх прав і свобод [11, с. 7]
Зазначимо, що відповідно до проекту КПК України у
стадії попередньої перевірки заяв, повідомлень чи іншої інформації про злочини
можливе проведення огляду (ч. 2 ст. 254), освідування (ч. 5 с. 257), ексгумації
трупа (ч. 6 ст. 259), судової експертизи (ч. 7 ст. 274).
Ми вважаємо, що до переліку слідчих дій, проведення
яких можливе до порушення кримінальної справи, доцільно додати проведення
експертизи. Така думка неодноразово висловлювалася у процесуальній літературі
[51, с. 56; 118, с. 12-13]. Крім того, на її користь свідчать результати
анкетувань. Так, 72,1 % (135) респондентів підтримали цю пропозицію.
Разом з тим, не можемо стверджувати, що така позиція є
загальноприйнятною. Як аргумент на її спростування науковці зазначають, що у
разі проведення експертизи до порушення кримінальної справи, обмежуватимуться
законні права осіб, інтересів яких вона стосується [1, с. 86].
Однак, на нашу думку, він є не досить переконливим.
Річ у тім, що на цій стадії кримінального судочинства ще відсутні такі
учасники, як підозрюваний чи обвинувачений. У свою чергу, потерпілий, чиї
законні права та інтереси, які порушені злочином, мають бути без зволікань
захищені, зацікавлений у тому, щоб експертиза була проведена негайно. І йому не
можна відмовляти у реалізації цього права. Після порушення кримінальної справи
та появою підозрюваного він повинен бути негайно ознайомлений із постановою про
призначення експертизи. Якщо до цього часу слідчий вже отримає висновок
експерта, він зобов’язаний ознайомити також і з матеріалами експертизи в
порядку, передбаченому ст. 202 КПК України. За наявності підстав підозрюваний
відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 197 КПК України має право заявити клопотання про
призначення нової або додаткової експертизи. Дотримання перелічених вимог
закону може вважатися достатньою гарантією забезпечення прав та законних
інтересів учасників кримінального судочинства під час призначення та проведення
експертизи, а також запобігатиме їх обмеженням.
Разом з тим такий підхід не означає, що до порушення
кримінальної справи можливе проведення будь-яких експертиз. Як зазначає
С. М. Стахівський, на цій стадії доцільно проводити лише ті
експертизи, за допомогою висновків яких можливо було б встановити підстави до
початку розслідування (судово-медична, авто технічна за обставинами
дорожньо-транспортної пригоди, експертиза речовини, що може бути наркотиком
тощо) [9, с. 20].
Також ми вважаємо за доцільне до порушення
кримінальної справи дозволити проведення освідування особи. Таку пропозицію
підтримали 59,4 % (1) респондентів. Однак, зважаючи на те, що ця слідча
дія обмежує особисті права та свободи особи, її проведення, на нашу думку,
можливе лише на підставі дозволу суду.
Відповідно до ст. 184 КПК України обшук особи або
виїмка у неї предметів і документів проводяться в порядку, передбаченому ст.ст.
177, 178 КПК України. Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів можуть
бути проведені без постанови у таких випадках:
1) при фізичному захопленні підозрюваного
уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий
має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи
намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у
вчиненні злочину;
2) при затриманні підозрюваного;
3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;
4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа,
яка знаходиться у приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка,
приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановлення
істини у справі.
Звернемося до аналізу першої підстави. Так, відповідно
до ч. 1 ст. 43 КПК України підозрюваним визнається: 1) особа, затримана за
підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до
винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Тож, можемо
припустити, що законодавець, формулюючи п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України мав на
увазі не підозрюваного як учасника кримінального судочинства, а саме особу, яку
підозрюють у вчиненні злочину. Окрім того, затримання підозрюваного як
запобіжний захід за своєю природою суттєво відрізняється від фізичного
захоплення особи, яке не має кримінально-процесуального характеру. А тому, якщо
затримання підозрюваного у вчиненні злочину є допустимим лише після порушення
кримінальної справи, то фізичне захоплення можливе й до винесення постанови про
порушення кримінальної справи. Зважаючи на це, можемо стверджувати, що при
фізичному захопленні особи, яку підозрюють у вчиненні злочину уповноваженими на
те особами, якщо є достатні підстави вважати, що вона має при собі зброю або
інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися
від доказів, які викривають її чи інших осіб у вчиненні злочину, обшук цієї
особи та виїмка у неї предметів і документів можливі до порушення кримінальної
справи.
У процесі досудового слідства слідчий уповноважений
провадити будь-які слідчі дії у справі. При цьому він керує провадженням
слідчої дії, визначає коло учасників, забезпечує дотримання їх прав та законних
інтересів, а також несе відповідальність за своєчасність, повноту та
результативність проведення слідчої дії.
Начальник слідчого відділу має право давати вказівки
слідчому щодо провадження окремих слідчих дій, а також брати участь у
проведенні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство (ч. 2
ст. 114-1 КПК України). Прокурор наділений правом брати участь у проведенні
тієї чи іншої слідчої дії у кримінальній справі, яка перебуває у провадженні
слідчого, та особисто провадити деякі слідчі дії або розслідування в повному
обсязі по будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК України).
Незважаючи на те, що слідчий самостійно визначає учасників
слідчої дії, у деяких випадках законом передбачена обов’язкова участь певних
суб’єктів у провадженні слідчої дії. Так, участь понятих обов’язкова при
проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред’явлення для впізнання, відтворення
обстановки і обставин події, опису майна (ст. 127 КПК України); участь
перекладача є обов’язковою у провадженні слідчих дій за участю особи, що не
володіє мовою, якою ведеться судочинство (відповідно до ст.ст. 19, 128 КПК
України); слідчі дії з німою або глухою особою проводяться за участю особи, яка
її розуміє (ч. 5 ст. 128, ст. 169 КПК України); участь захисника є обов’язковою
у випадках, передбачених ст. 45 КПК України. Крім того, закон передбачає, що
обшук і виїмка провадяться у присутності особи, яка займає це приміщення, за її
відсутності – представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої
Ради народних депутатів; обшук і виїмка у приміщеннях, що їх займають
підприємства, установи й організації, проводяться у присутності їх
представників (ч.ч. 1, 2 ст. 181 КПК України), а у приміщеннях, що їх займають
дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени
дипломатичних представництв та їх сім’ї, які користуються правом дипломатичної
недоторканності, – у присутності прокурора та представника Міністерства
закордонних справ (ч. 3 ст. 182 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 128-1 КПК України у необхідних
випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст,
який не заінтересований у результатах справи. Згідно з чинним КПК України
участь спеціаліста є обов’язковою: 1) при допиті неповнолітнього свідка віком
до чотирнадцяти, а за розсудом слідчого – віком до шістнадцяти років –
педагога, а за необхідності – лікаря (ч. 1 ст. 168); 2) при зовнішньому
огляді трупа та ексгумації трупа – судово-медичний експерт, а за неможливості
його виклику – найближчий лікар (ст. 192); 3) судово-медичне освідування
обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого за вказівкою слідчого
проводить судово-медичний експерт або лікар (ч. 2 ст. 193).
Як бачимо, закон передбачає обов’язкову участь
спеціаліста при проведенні лише допиту неповнолітнього свідка. Уже зазначалось,
що правова регламентація порядку провадження слідчих дій за участю
неповнолітніх осіб потребує вдосконалення. На нашу думку, ч. 1 ст. 128-1 КПК
України (ч. 3 ст. 69 проекту КПК України) необхідно доповнити таким
положенням: «Слідчі дії за участю неповнолітніх осіб віком до чотирнадцяти, а
за розсудом слідчого чи особи, яка проводить дізнання, – віком до шістнадцяти
років, проводяться у присутності педагога, а за необхідності – лікаря,
психолога, батьків чи інших законних представників неповнолітнього».
Звернемось також до аналізу ч. 4 ст. 168 КПК України, у
якій мова йде про те, що свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку,
роз’яснюється його обов’язок говорити тільки правду, але про відповідальність
за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не
попереджається. Таким чином, особа до шістнадцяти років не є суб’єктом
злочинів, передбачених ст. 384 та ст. 385 КК України. Водночас, даючи
завідомо неправдиві показання чи відмовляючись від давання показань, свідок,
який не досяг шістнадцятирічного віку, вчиняє суспільно небезпечне діяння.
Відтак, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК України кримінальну справу
не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не
досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку.
Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від
одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можливе настання кримінальної
відповідальності, виносить мотивовану постанову про закриття справи та
застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1
ст. 7-3 КПК України). Враховуючи викладене, вважаємо, що обов’язок
говорити тільки правду роз’яснюється лише неповнолітньому свідкові, який на
момент допиту не досяг одинадцятирічного віку. Водночас свідок у віці від
одинадцяти до шістнадцяти років повинен бути попереджений про те, що відмова
від дачі показань чи надання завідомо неправдивих показання тягне за собою
порушення кримінальної справи, яка вирішуватиметься в порядку, передбаченому
ст. 7-3 КПК України.
Згідно з п. 6 ст. 142 КПК України
обвинувачений має право з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих
слідчих дій. Однак чинний кримінально-процесуальний закон не надає такого права
підозрюваному та потерпілому, що суперечить конституційному принципу рівності
громадян перед законом та судом. Так, Пленум Верховного Суду України у
постанові від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя» роз’яснив, що конституційні положення про законність
судочинства та рівність всіх учасників процесу перед законом і судом
зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання для
дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав
(п. 10) [1].
Страницы: 1, 2, 3
|
