-припинити дію виданого доручення. У цьому випадку особа, яка видала

доручення, повинна надіслати письмову заяву про скасування доручення тим

підприємствам, установам, організаціям, куди має бути подано це доручення.

Доручення посвідчується в одному примірнику, в тексті якого повинно

бути зазначене місце і дата його складання (підписання), прізвище, ім’я,

по батькові та місце проживання особи, яка видає доручення, та особи, на

чиє ім’я це доручення видається.

Доручення, в якому не зазначена дата його посвідчення, е недійсним.

Термін дії доручення встановлюється особою, яка видає доручення, але не

може перевищувати 3 років. Якщо в дорученні не вказано термін його дії,

воно зберігає силу протягом одного року з дня його вчинення.

Термін дії доручення зазначається словами. У дорученні повинні бути точно

визначені повноваження особи, на ім’я якої якої воно видається.

Після підписання в тексті посвідчувального напису не допускаються

підчистки. Дописки та інші виправлення в дорученні повинні бути застережені

посадовою особою у посвідчувальному написі. Посвідчене доручення вручається

особі, що його видала, або на її прохання і за її рахунок надсилається за

вказаною нею адресою особі, на ім’я якої видано це доручення. За

посвідчення доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, державне

мито не справляється.

Діяльність адвокатури щодо військовослужбовців

Організація та принципи діяльності адвокатури в України визначаються

Законом “Про адвокатуру”, прийнятим Верховною Радою 19 грудня 1992 р.

Новий Закон суверенної України відводить адвокатурі чільне місце, маючи

на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести

роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і

свобод.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства

закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

За цим законом адвокати України виконують такі функції:

-дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні та письмові

довідки щодо законодавства;

-складають заяви, скарги та інші документи правового характеру,

посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

-здійснюють представництво в суді і, зокрема, військовому суді, інших

державних органах;

-надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

-здійснюють правове забезпечення підприємницької та

зовнішньоекономічної діяльності громадян та юридичних осіб;

-виконують свої обов’язки, передбачені кримінально-процесуальним

законодавством у процесі дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим,

Закон надає адвокату можливість здійснювати згідно з Законом й інші види

юридичної допомоги, що є забезпеченням встановленого ст. 59 Конституції

України права на правову допомогу.

Згідно до ст. 2 КПК України одним з завдань кримінального судочинства є

охорона прав та законних інтересів фізичних осіб, які беруть участь у

ньому.

Виконання цих завдань так чи інакше стосується різних суб’єктів

кримінально-процесуальної діяльності, які мають особистий інтерес у справі:

підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільного позивача

і цивільного відповідача. Усі ці учасники процесу мають право на захист

своїх законних інтересів.

Стаття 63 Конституції України забезпечує кожному підозрюваному,

обвинуваченому, підсудному право на захист.

На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін.)

обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. В іншому разі дії

й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право

на захист і, отже, перешкоджатимуть військовому суду всебічно, повно і

об’єктивно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок. Такі

порушення кримінально-процесуального закону є істотними і складають

підстави для скасування вироку. Це, зокрема, розгляду справи у відсутності

захисника, коли за законом його участь є обов’язковою.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з

найважливіших гарантій права на захист.

Захисник допускається до участі у справі з моменту пред’явлення

обвинувачення, а в разі затримання військовослужбовця, підозрюваного у

вчиненні злочину, або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді

взяття під варту до пред’явлення обвинувачення - з моменту оголошення йому

протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного

заходу, але не пізніше 24 годин після затримання. Коли попереднє

розслідування не проводилося, захисник допускається до участі у справі

після віддання обвинуваченого до військового суду.

Закон передбачає відповідні положення на той випадок, коли підозрюваний

неспроможний оплатити послуги захисника. Орган дізнання, слідчий,

військовий прокурор, військовий суддя або військовий суд, у провадженні

якого перебуває справа, мають право звільнити військокслужбовця повністю

або частково від оплати юридичної допомоги. У цьому разі оплата праці

захисника здійснюється за рахунок коштів держави, як і у випадку, коли

адвокат брав участь у дізнанні, попередньому слідстві та у військовому суді

за призначенням. Відшкодування втрат у цьому разі може бути покладене на

засудженого.

При здійсненні захисту адвокат має обирати лише такі засоби і способи

захисту, які допускаються законом. Для виконання обов’язків по захисту

законних інтересів обвинуваченого закон наділяє захисника досить широким

колом процесуальних прав. Вже з моменту допуску до участі у справі він,

згідно з ч. 2 ст. 48 КПК, має право: мати з ним побачення наодинці без

обмеження їх кількості та тривалості; брати участь у допитах підозрюваного

і обвинуваченого, а також в інших слідчих діях, що виконуються з їх участю

або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого або самого захисника;

ознайомлюватися з усіма матеріалами справи і застосовувати необхідні

відомості з них; брати участь у судовому розгляді; подавати докази і

заявляти клапотання і відводи; подавати скарги на дії та рішення дізнавача,

слідчого, військового прокурора, військового судді і військового суду.

Активність, наполегливість і принциповість повинен виявляти адвокат

протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з

іншими учасниками процесу рівними правами в дослідженні доказів та

заявленні клопотань.

Під час судових дебатів у своїй промові захисник підсумовує свою роботу

у військовому суді. Він аналізує з позиції захисту зібрані докази, викладає

свою точку зору на доведеність обвинувачення, міркування щодо

відповідальності підсудного. Промова має бути глибокою за змістом,

аргументованою фактами, встановленими судовим слідством, логічною, образною

і доступною за своєю формою.

Адвокат-захисник є одним з суб’єктів касаційного оскарження судових

рішень - вироку і ухвали військового суду, вироку і постанови військового

судді, які ще не набрали чиинності. До подання касаційної скарги він

повинен з’ясувати думку підзахисного з цього питання. Всупереч бажанню

підзахисного адвокат не може подати скаргу.

Адвокат може бути і представником потерпілого у кримінальній справі,

але тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого.

Участь адвокатів у кримінальних справах на боці учасників процесу, які

здійснюють функції як обвинувачення, так і захисту, сприяє всебічності,

повноті та об’єктивності дослідження обставин, винесенню законного,

обгрунтованого і справедливого рішення.

Поняття , принципи , функції та основні напрямки діяльності військових

судів

В систему судової влади входять також суди, які здійснюють правосуддя в

Збройних Силах України та інших військових формуваннях і носять назву

військових судів. Вони складають окрему ланку судової системи і діють на

основі тих положень і принципів, що й інші судові органи. Особливості

організації і діяльності військових судів обумовлені відмінностями

структури і організації Збройних Сил України та інших військових формувань

і завданнями, що поставлені перед ними. Організація українських Збройних

Сил не пов'язана з адміністративно-територіальним поділом і тому система

військових судів відрізняється від системи загальних судів. Статтями 124,

125 Конституції України, статтею 20 Закону України “Про судоустрій України”

військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів разом з іншими

судами становлять систему судів загальної юрисдикції України. Система судів

загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і

спеціалізації. Найвищим судовим органом в системі судів загальної

юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами

спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Низовою ланкою є військові

суди гарнізонів, яких в даний момент в Україні є 26.Крім того, діють

військові суди Центрального, Західного, Південного регіонів, Військово-

Морських Сил та військова колегія Верховного Суду України.

Статтею 385 Закону України “Про судоустрій” передбачені повноваження

військових судів, які розглядають:

1. Справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил,

Національної гвардії, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших

військових формувань, що затверджуються Верховною Радою України (п. 22 ст.

85 Конституції України), а також військовозобов'язаними під час проходження

ними зборів;

2. Всі справи про шпигунство;

3. Справи про злочини проти встановленого порядку несення служби, що

вчинені особами начальницького складу виправно-трудових установ;

4. Справи про злочини, вчинені певними категоріями осіб, ще визначаються

законодавством України;

5. Справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців;

6. Справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових

посадових осіб і органів військового управління;

7. Справи про захист честі і гідності, сторонами у яких є

військовослужбовці або військові організації;

8. Інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та

інших громадян, а також прав і законних інтересів і військових частин,

установ, організацій.

У разі обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні кількох

злочинів, якщо справа хоча б про один із злочинів підсудна військовому

суду, а про інші - загальному суду, справа про всі злочини розглядається

військовим судом. У разі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або

кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з

обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх

обвинувачених розглядається загальним судом. Справи про злочини, вчинені

особами, зазначеними у пунктах 1 і З частини першої цієї статті в період

проходження ними військової служби, розглядаються військовими судами і в

тому разі, коли на момент розгляду справи вони звільнилися з військової

служби. Справи про злочини, вчинені особами до їх призову чи вступу на

військову службу, розглядаються загальними судами. Військові суди разом з

кримінальними справами розглядають цивільні позови про відшкодування шкоди,

заподіяної внаслідок злочину.

Військовий суд гарнізону обирається у складі голови, заступника голови

і суддів. Повноваження військового суду гарнізону регламентовані статтею

386 Закону України “Про судоустрій”, який як суд першої інстанції

розглядає всі кримінальні справи, за винятком тих, які підсудні військовим

судам регіонів і Військово-Морських Сил; справи за скаргами

військовослужбовців на неправомірні дії військових посадових осіб та

органів військового управління; справи про захист честі і гідності,

сторонами в яких є військовослужбовці або військові організації; інші

справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших

громадян, а також прав і законних інтересів військових частин, установ,

організацій; справи за скаргами на санкцію прокурора про взяття під варту,

на постанови про закриття кримінальної справи чи відмову в її порушенні у

справах про злочини, підсудні військовим судам; а також питання, що

виникають при виконанні рішень і вироків, постановлених військовими судами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7