систему більш широкого порядку — соціаль­ного управління суспільством.

Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі по­літичні процеси

викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад

канадський професор Маршалл Маклюен, вва­жають, що з розвитком телебачення

починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи

пресу, літературу, мис­тецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.

Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька

несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад,

властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню —

велика сила емоційно-зорового впли­ву. Хоча нині цей поділ умовний.

Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а

доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і

телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.

ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прий­нявши на себе-

її усні, писемні і візуальні функції, сфера використан­ня яких має постійну

тенденцію до розширення. Ця галузь успадку­вала усе багатство «культури

аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром,

реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок

класичної риторики, свід­чить про великі можливості концепції аргументування,

ключовим словом у якій є «переконання». Своєю популярністю ЗМІ зобов'я­зані

стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога

більше тих, хто бере участь у передачі інформації.

Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують

передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації.

Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування

інформації, економії й надій­ності її передачі. Ця традиція бере свій початок

з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен

техніку циф­рових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще

у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.

Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації,

розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації.

Використання обчислювальних машин — пряме народження «культури очевидності»,

яка виникла ще напри­кінці середньовіччя. Інформатика — це, насамперед,

роздуми з при­воду людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її

створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація,

передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські

особливості, притаманні даному технічному засобу.

У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей

комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в

основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні

відмінності. Ці тенденції позначені взає­мною грою, частково гармонійною,

частково конфліктною, між куль­турою аргументації й культурою очевидності.

Телекомунікації на­магаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що

харак­теризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила

інформатику.

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для

прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що

має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І

водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у

передви­борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних

і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його

красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає

неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають

більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його

програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики

надсучасної технології».

Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна

технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із

спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині

використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто

широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку

мож­на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці

технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий

зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер

знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:

1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ­ному для передачі

розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.

2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у

1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується

для різноманітної реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра­ження й звук

використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.

4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки

електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться

з ними.

5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути,

судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні

абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан­ки фігурують на ринку вже

давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують

у політичних цілях.

6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше

оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати

власні картотеки даних про вибор­ців.

7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за допомогою її

можна друкувати індивідуальні звернення із швид­кістю фотокопіювального

пристрою.

8. Персональні комп'ютери. Персональні комп'ютери та їх про­грамне

забезпечення були у центрі багатьох дискусій про викорис­тання нових

технологій у політичних кампаніях.

9. Відеогазети. Мініатюризація відеотехніки і створення порта­тивних

передавачів дають можливість випускати щоденні «телега­зети».

Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись остан­нім часом у

світовому контексті?

Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і

концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела

доходів. Так звана « незалежна преса», що не контролюється видавничими

корпораціями, продовжує скорочува­тися.

Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас

почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає

вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.

У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як по­ширення

мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й

телебачення, стрімголов увірвалося відео. За прогнозами, до кінця століття у

високорозвинених країнах практич­но кожна сім'я матиме власну відеосистему.

Характерною прикметою процесу інформації є з'ява найрізно­манітніших

інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них — відеотекс (Інколи термін

«відеотеко» замінюють термі­ном «відеотекст»). Відеотекс почався як

експерименталь­на служба, яка давала можливість своїм клієнтам вступати у

взає­мозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: «вибух

комунікації» немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, харак­тером роботи вони

наближаються до художників та інших творчих працівників. Людському фактору

надається велике значення. Техніка має для них лише статус знаряддя. Вони

віддані гума­ністичній традиції. Ідеалом для себе вони вважають діяльність,

повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням — не формувати

свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчис­лювальної

техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки

зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми. Культура обчислювальників

основана на традиціях, що йдуть від Декарта і Лейбніца до Вітгенштейна і

Тьюрінга, вона позначена пошуками раціональної істини, логічного доказу і

дедукції, а також універсальної мови. У цьому смислі інформатика пильно

вивчає процеси інтелектуальної творчості, тяжіє до створення штучного розуму.

Рівень соціальної залученості обчислювальників значно нижчий, ніж рівень їх

колег із ЗМІ і телекомунікацій, вони більше схильні до політичного

нейтралізму. Це не заважає, однак, інфор­мації займати певне місце у

соціальному просторі і навіть, як інколи стверджують, бути рушієм істинної

«революції» або центром нової «технічної культури».

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час

зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок

обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспіль­ними функціями, а, по-друге,

спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці

характеристики необхідні для виз­нання преси, радіо і телебачення цілісною

системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний

харак­тер взаємовідносин між складовими частинами.

Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно

розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і

телебачення слід розглядати у взаємозв'яз­ку синхронного впливу на аудиторію,

оскільки вони є елементами цієї системи.

Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби

масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле,

приводять до формування системних, інтегральних якостей.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична

універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність,

безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної

інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від

властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше

від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси ХІХст.,

радіо 20-х рр., телеба­чення 50-х рр.).

Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажу­чи, і сповістило

про зародження самої системи засобів масової інформації.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною

аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І

хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого

співробітництва з телебаченням, посту­пово стираючи, так би мовити, відомчі

бар'єри.

Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження

він, насамперед, ставав засобом масової інфор­мації, своєрідним

історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді

було, тобто протокольне і документаль­но точним. Про це переконливо свідчать

перші фільми братів Люм'єр («Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзду»),

видові серії, зняті в Росії французькою фірмою «Пате» («Рибалка в Астрахані»,

«Повінь у Москві 1908 року», «Донські козаки»), роботи кінохронікерів того

часу.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення

відводилась та ж роль, що й пресі.

Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного

устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб

впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій.

Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім від­крило свої власні

виражальні особливості і жанри.

Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось

вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних

засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним

виникненням приватних телестанцій почали говорити про «телебачення без

кордо­нів» і навіть про «телешовінізм».

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж

телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім

часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення

високого вирішення (ТВВ) — но­вої технології, яка дозволяє на екранах

телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на

кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ заключається у тому, що якість

його зобра­ження настільки висока, що кінематографічна промисловість може

Страницы: 1, 2, 3