Комерційна таємниця може мати перш за все технічний зміст. Така таємниця може виражатись в об?єктах права промислової власності на які не було належне оформлене, в зв?язку з чим це право не може захищатись законодавством, що стосується відповідних об?єктів інтелектуальної власності.

Як комерційна таємниця може кваліфікуватись і інформація про технічні рішення, що не відповідають вимогам, які ставляться до об?єктів інтелектуальної власності.

Будь-який досвід організації виробництва і праці, що має комерційну цінність, може захищатись як комерційна таємниця

Визначення таємниці як комерційної не означає, що суб?єктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст. 42-51 ГК. Суб?єкти некомерційної господарської діяльності (ст. 52-54 ГК) також можуть бути суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Юридичні особи, що фінансуються із бюджетів, в тому числі і державні органи, також можуть суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо вони проводять конкурси, тендери, прилюдні борги з метою укладення договорів у межах наданих їм повноважень. Фізичні особи, що не є суб?єктами господарювання, не можуть бути суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Їх право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.

Ч. 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості об?єктів інтелектуальної власності.

Суб?єкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберігаючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб?єктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встановлювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб: шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформована про те, що певні відомості складають комерційну таємницю. Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.

Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди.

149. Право интеллектуальной собственности на торговую марку

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. В раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін “знак для товарів і послуг”. В новому Цивільному кодексі використовується термін “торговельна марка”, що є синонімом терміну “знак для товарів і послуг”. В міжнародних документах використовуються терміни “товарні знаки” (знаки, що відносяться до товарів) та “знаки обслуговування” (знаки, що відносяться до послуг). Торговельна марка - це позначення або комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерпним.

Ч.1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Ст. 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. В зв?язку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оманливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону). Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім?я іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. 3 ст. 494 ЦК; 3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані, на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення можуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промислові зразки, права на які належать іншим особам; 2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитати і персонажі із них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Суб'єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб'єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза зв?язком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відповідних послуг. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку декількома фізичними чи юридичними особами. В цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком.

Власник торговельної марки має суб'єктивні права та несе юридичні обов'язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов'язковими для України. Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визначається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський обіг. Законодавство визначає право на реєстрацію торговельної марки за всіма особами, що не виключає здійснення реєстрації виключно з метою продажу, видачі ліцензій та з метою перешкодити використанню торговельної марки на території України. З метою запобігти зловживанню правом на торговельну марку ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» покладає на власника свідоцтва обов'язок добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років з дати реєстрації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва. Власник свідоцтва має право укласти договір про надання іншій особі права на використання торговельної марки.

150. Некоторые новеллы нового ГКУ

Статья 1 ГКУ отражает сущность гражданских отношений: «Гражданским кодексом регулируются личные неимущественные и имущественные отношения». То, что на первое место поставлены личные неимущественные отношения, соответствует статье 3 Конституции Украины. Уважение к личности закреплено также в статье 3 ГКУ, где к общим положениям гражданского законодательства относится недопустимость своевольного вторжения в личную жизнь человека.

· В ГКУ появилась новая статья, посвященная аналогии закона и аналогии права. Заслуживает внимания и статья 7 ГКУ, дающая определение обычаю. Это правило поведения, не установленное актами гражданского законодательства, но устоявшееся в определенной сфере гражданских отношений. В повседневной жизни многие руководствуются обычаем, не замечая этого.

· Теперь определение срока исковой давности вынесено на рассмотрение сторон, он может быть продлен по договору на неопределенное время. Это свидетельствует о переходе от императивности к диспозитивности в применении норм ГКУ.

· Остановимся на характеристике вещных прав на чужое имущество. Таковыми являются право владения, пользования (сервитут), право пользования земельным участком для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзис) и право застройки земельного участка (суперфиций). Новеллой ГКУ стало положение о сервитуте, в то время как ежедневно мы пользуемся чужим имуществом. Согласно статье 402 ГКУ, сервитут может быть установлен договором, законом, завещанием или решением суда. Принципом осуществления права собственности впервые записаны: невмешательство государства (ст.320), собственность обязывает (ст.319), бремя содержания имущества на собственнике (ст.322).

· Новеллой ГКУ стало появление 4 книги «Право интеллектуальной собственности»

· Новшества договора дарения по ГК

· Договор дарения с обязанностью передать подарок в будущем можно расторгнуть по инициативе дарителя при ухудшении его материального положения. Новое гражданское законодательство (статья 717) допускает заключение договора дарения по модели как реального, так и консенсуального договора, понимая под моментом заключения договора дарения как передачу, так и соглашение об обязанности передать в будущем подарок одаряемому. Следовательно, договор, заключаемый путем передачи дарителем имущества одаряемому, отличается от консенсуального договора-обещания дарения по моменту его заключения и возникающим в результате обязанностям сторон.

· При реальном договоре дарения момент заключения договора совпадает с передачей дара, поэтому такой договор не порождает обязанности дарителя перед одаряемым. Между тем договор дарения может порождать иные (помимо передачи дара) обязанности, связанные с использованием подарка, отменой дарения, скрытыми недостатками вещи-дара. При консенсуальном договоре дарения момент заключения договора не совпадает с моментом передачи объекта дарения, поэтому договор вызывает обязанность передачи вещи со стороны дарителя.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33