В той же час, реєстрація БО, яку також здійснює Міністерство юстиції та його територіальні органи відповідно до вимог Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» [18, с. 41-46], проводиться протягом двох місяців. Але не зрозуміло, чому існує така різниця в термінах реєстрації, хоча процедура прийняття рішення типова.

Серед проблем, які виникають в роботі управлінь юстиції з питань легалізації об'єднань громадян, також слід відзначити:

- обмежений термін проведення правової експертизи документів при реєстрації (легалізації) громадських організацій та структурних утворень політичних партій;

- відсутність єдиної системи реєструючих органів, що ускладнює дієвий контроль за дотриманням осередками всеукраїнських та міжнародних громадських організацій положень своїх статутів;

- законодавчо не закріплені особливості легалізації місцевих осередків всеукраїнських та міжнародних громадських організацій (наявна практика не забезпечує однаковість застосування законодавства);

- чітко не врегульований порядок легалізації громадських організацій шляхом повідомлення про заснування (строк, підстави для відмови або інші засоби реагування на невідповідність документів вимогам чинного законодавства);

- невизначеність з відмінностями, особливостями створення і діяльності різних організаційно-правових форм благодійних організацій (благодійний фонд, членська благодійна організація, благодійна установа тощо).

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ/ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН ОРГАНАМИ ЮСТИЦІЇ

3.1 Проблемні питання, що виникають під час здійснення повноважень органами юстиції з питань реєстрації/легалізації об'єднань громадян

Якість здійснення функцій з реєстрації/легалізації об'єднань громадян безумовно пов'язана з якістю законодавства, яке, на думку автора, потребує удосконалення, приведення у відповідність вимогам Конституції та основним положенням Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Слід зазначити, що українське законодавство передбачає багато видів організацій, що можна віднести до НПО - недержавних (неурядових) та непідприємницьких (неприбуткових): об'єднання громадян (ПП та ГО), молодіжні та дитячі ГО, організації роботодавців, професійні спілки, БО, релігійні організації, творчі спілки, асоціації підприємств та ін., реєстрацією яких опікується юстиція.

НПО в законодавстві різняться за метою створення, а також за порядком створення. Кожен з видів НПО має свої особливості правового регулювання, що визначені окремим власним спеціальним законом, в якому зазначається порядок їх заснування, діяльності та ліквідації. Така кількість законодавчих актів, що регулюють діяльність недержавних організацій є мало виправданою. Це також підтверджується й тим, що за податковим законодавством вони нічим взагалі не відрізняються. Не відрізняються вони й за своєю сутністю, як формою реалізації свободи асоціацій.

Даний необґрунтований поділ зберігся з радянських часів і зараз створює істотні перепони для розвитку неприбуткових організацій, штучно обмежуючи їхню правоздатність [33, с. 7].

До 2005 року реєстрація ГО та БО здійснювалась відповідно до законів "Про об'єднання громадян" та "Про благодійність та благодійні організації" та прийнятих у їх розвиток постанов Кабінету Міністрів України, а після набуття чинності Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” процедура реєстрації була ще більше ускладнена.

С цього моменту слід розрізняти два види реєстрації:

1) реєстрація у органах юстиції статутів ГО та БО;

2) державна реєстрація ГО та БО, як юридичних осіб у державного реєстратора.

Також суттєві обмеження закладаються легалізуючим органом щодо видів діяльності неприбуткових організацій. Для українського законодавства важливим залишається мета створення об'єднання громадян та інших неприбуткових організацій, хоча ні у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свободі [17, с. 98-101], ні в Конституції України мета утворення організації не має жодного значення. Виняток становить утворення ПП та профспілок .

Закон “Про об'єднання громадян” прямо суперечить статті 36 Конституції України та статті 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод в частині визначенні мети створення громадської організації. Він, у трактуванні реєструючих органів, штучно обмежує мету створення об'єднань громадян лише задоволенням своїх законних спільних інтересів й тому не відповідає ні ознакам добровільності та спільної реалізації прав і свобод громадян у статті 1 Закону “Про об'єднання громадян”, ні “добровільного угруповання для спільної мети” в тлумаченні Європейського суду з прав людини.

Закон про об'єднання громадян містить перелік дозволених видів діяльності. І хоча він і є дуже широким, проте вважається органами влади (Мін'юстом та податковою інспекцією) все ж таки вичерпним, що в принципі не відповідає ні духу, ні букві закону. Іншими видами діяльності організації можуть займатися лише у випадку, коли такі права надані іншими законами. Принаймні такої позиції притримується основний легалізуючий орган - Мін'юст.

Також для заняття певними видами діяльності, що потребують отримання ліцензії, організація повинна визнати себе господарюючим суб'єктом, що може призвести до втрати нею статусу неприбуткової організації.

Доречно згадати, що в Україні існує два способи легалізації (офіційного визнання) ГО: шляхом реєстрації (із створенням юридичної особи) і шляхом повідомлення (без створення юридичної особи).

БО підлягають обов'язковій реєстрації і не можуть бути легалізовані, без статусу юридичної особи. Так, як і ГО БО мають пройти подвійну реєстрацію: спочатку в органах юстиції для реєстрації, фактично статутів, а потім у загальному порядку у державного реєстратора.

Визначальними проблемами у реєстрації ГО та БО є:

- подвійна реєстрація для отримання статусу юридичної особи;

- наявність територіального статусу, що звужує права ГО та БО, як юридичних осіб та вносить додаткову плутанину, щодо реєстрації цих юридичних осіб різними державними органами, в залежності від статусу;

- неузгодженість норм законів "Про об'єднання громадян" та "Про благодійність та благодійні організації" із законом "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині вимог щодо використання майна неприбуткової організації, яка ліквідовується. Такі неузгодженості ведуть до проблем із наданням ГО та БО неприбуткового статусу.

Отже, необхідно усунути архаїчність та суперечливість статті 14 Закону України «Про об'єднання громадян», адже :

По-перше: незважаючи на те, що частина 2 цієї статті 14 встановлює, що ГО отримує статус юридичної особи у разі її реєстрації, насправді статус юридичної особи ГО отримає виключно після її державної реєстрації відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

По-друге, частина 3 цієї статті перераховує цілий ряд державних органів та органів місцевого самоврядування, які здійснюють реєстрацію ГО, що призвело до появи підзаконних актів, а саме постанови Кабінету Міністрів України, якою визначено різні органи реєстрації ГО. Відтак склалась ситуація, що ГО має пройти реєстрацію наприклад в обласному управлінні юстиції і державну реєстрацію у держреєстратора в районі за місцем розміщення організації.

По-третє: Частина 4 цієї статті зовсім не відповідає ні потребам ГО ні ЦК України, а створює додаткові проблеми у уніфікації процедур реєстрації. Наприклад, де має реєструватись місцева ГО, що діє на території двох сіл, у яких не має власних сільрад?

У відповідності до статті 9 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян створюються і діють відповідно до всеукраїнського, місцевого та міжнародного статусу.

До всеукраїнських об'єднань громадян відносяться об'єднання, діяльність яких розповсюджується на всю територію України і які мають місцеві підрозділи в більшості її областей. До місцевих об'єднань відносяться об'єднання, діяльність яких розповсюджується на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. ГО є міжнародним, якщо його діяльність розповсюджується на територію України і хоч би однієї іншої держави.

Частина 2 та 3 цієї статті не узгоджуються між собою. Так само не розкрито поняття «територія діяльності» та «адміністративно-територіальна одиниця» і «регіон». Все це призвело до того, що з'явились ГО із сільським, міським, районним у місті, районним, обласним статусом. Реєстрація організацій, що діють у кількох областях мають реєструватись в Києві.

Вимога реєстраційних органів вказувати у статуті територію діяльності призводить на практиці до того, що ГО , які мають міський статус і працюють в районі отримують попередження щодо порушення ними закону [35, с. 115-119].

"Ранжування" ГО за статусом, що було зроблено у статті 9, призвело до накладення обмежень на права юридичної особи в залежності від її статусу та місця реєстрації і додатково заплуталось статтею 14.

Ще більш незрозумілим є так званий "міжнародний статус" організації. Адже незалежно від такого статусу, ця організація є виключно українською юридичною особою і саме так тлумачиться поза межами України.

Благодійні організації, українським законодавством також ранговано за статусом законом "Про благодійність та благодійні організації". Для БО таке ранжування є ще більш неприродним ніж для ГО. Адже для того, аби вирішувати питання допомоги наприклад, людям, що від народження не мають усіх кінцівок, слід створювати всеукраїнську організацію, хоча такі люди можуть мешкати всього лише у кількох містах чи селах.

Так само, як і у випадку із ГО для БО залишається невизначеним поняття «регіонального статусу».

Встановлення територіального статусу для ГО та БО не є доброю практикою для Європи. Будь яка НПО, не залежно від місця її реєстрації має право працювати по всій території держави, як будь-яка інша юридична особа.

Обмеження, яке забороняє діяльність громадських об'єднань в регіонах, де вони не були зареєстровані (територіальний статус) також не відповідає кращій практиці та демократичному розвитку законодавства для НПО. Практика встановлення статусу громадської організації за територіальною ознакою, очевидно, наслідує традиціям колишнього СРСР (СРСР мав у своєму складі самостійних суб'єктів Федерації, які уповноважені приймати свої закони) і, можливо, краще підходить для федеральної державної системи, яка відсутня на Україні.

Створення та діяльність ГО в межах території реєстрації обмежує розвиток цих організацій, тому як розширення територій діяльності організації пов'язано з перереєстрацією в державних органах. Це є додатковим навантаженням на органи реєстрації і створює бюрократичні складнощі для ГО.

Не дивлячись на те, що вимога перереєстрації при розширенні території діяльності часто не застосовується, існує потенційна загроза примусової ліквідації ГО у випадку не виконання цієї вимоги. Крім того, до всеукраїнських і міжнародних ГО застосовується більше вимог при реєстрації, ніж для місцевих ГО - наприклад, необхідно надати докази існування підрозділів в більшості областей України. Тому варто відмовитись від територіального статусу, а здійснювати реєстрацію органами юстиції за місцем розміщення ГО чи БО.

Після реєстрації ГО та БО органами юстиції чи органами місцевого самоврядування (для місцевих ГО) для отримання статусу юридичної особи вони мають пройти державну реєстрацію у державного реєстратора відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Схема процедури реєстрації на прикладі реєстрації всеукраїнського ГО та її місцевих осередків, наведена у Додатку С, наглядно відображує «зайві» етапи реєстрації, що закреслені косими рисочками, різні відомчі нормативні акти, які регламентують послідовність дій реєстратора в органах юстиції та органах місцевого самоврядування та відображує наявність одночасно трьох реєстрів ГО.

Виходячи із аналізу законодавства та практики його застосування, в українському законодавстві необхідно вирішити питання конфлікту між Положенням про Міністерство юстиції, та Законами України «Про об'єднання громадян» та «Про місцеве самоврядування в Україні». Практика показує, що легалізація юридичних осіб одного виду (ГО) в межах підрозділу одного відомства (Мін'юсту, його територіальних структур) дозволяє забезпечити більш однорідний підхід до порядку реєстрації, а також дозволяє легше створювати централізовані банки інформації, зокрема, Реєстр НПО.

Необхідно також усунути суперечності між законом про державну реєстрацію та законами про ГО та БО.

Подвійна реєстрація ГО та БО є обтяжливою для організацій, як у матеріальному так і часовому вимірі, і може розглядатись, як дискримінаційна у порівнянні з підприємницькими юридичними особами.

Відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян» легалізація громадської організації здійснюється також відповідними виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14