Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону добросовісному набувачу продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка особа, яка придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що він виготовлений чи введений в обіг із порушенням патентних прав. Використання такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з комерційною метою не є порушенням патентних прав.

Проте після одержання відповідного повідомлення патентовласника зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких визначається в установленому порядку.

Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав володільця патенту на сорт, то вони такі самі як права власника патенту на об'єкт промислової власності. Адже селекційні досягнення за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів. Використання прав, наданих патентом на сорт, здійснюється у межах, визначених законом. Будь-яка особа не може використати запатентований сорт без згоди володільця патенту. Проте права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, що виходять за межі кола прав на об'єкти промислової власності: використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів; розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу за умови належності сорту до визначених у ст. 47 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів.

Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав володільця патенту на сорт. Отже, використання сорту в особистих і некомерційних цілях, зокрема для особистого споживання, також не визнається порушенням патентних прав.

У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип вичерпання прав. Якщо насіння, інший рослинний матеріал для розмноження введені в господарський обіг правомірно, то подальші цивільно-правові дії з цим матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та іншого матеріалу забороняється їх використання для розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих матеріалів, якщо вони можуть бути використані для розмноження, в країну, в якій сорт не охороняється. Це правило не поширюється на вивіз насіння з метою переробки для наступного споживання.

Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчуження. За умови невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох років, починаючи від дати прийняття рішення про видачу патенту і відмови володільця патенту від укладення ліцензійного договору, особа, яка бажає використати сорт, може звернутися до суду з позовною заявою про надання їй примусової невиключної ліцензії.

Обов'язки, що випливають з охоронного документа на об'єкт промислової власності, набувають чинності також від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов'язок сплачувати відповідні збори за дії, пов'язані з охороною об'єктів промислової власності.

Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності». Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:

-- для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають в Україні (резиденти), -- у гривнях, у розмірах, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день сплати збору;

-- для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають за межами України (нерезиденти), -- у доларах США.

Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку мають сплатити резиденти і нерезиденти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нерезидентів -- у доларах США.

До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з його сплатою.

Сплата зборів провадиться через кредитні установи.

Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути сплачений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день його сплати.

Громадянам України пільги зі сплати зборів надаються відповідно до законодавства.

Громадянам держав-членів СНД надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р. Зазначені пільги надаються громадянам держав-членів СНД, що офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України.

Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні відповідних документів, які підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг.

Патентовласник зобов'язаний добросовісно використовувати запатентований об'єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Не допускається використання об'єкта промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої ціни на продукцію, в якій використано запатентований об'єкт, продаж виробів, у яких використано запатентований об'єкт, за завищеною ціною.

Використання об'єкта промислової власності не повинно наносити шкоду патентним правам інших осіб.

Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на компонування ІМС зобов'язаний використовувати запатентований об'єкт. Якщо зазначений об'єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об'єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об'єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об'єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору. Суд може дати дозвіл на таку примусову ліцензію за умови, якщо власник охоронного документа не доведе, що невикористання запатентованого об'єкта мало місце через причини, які не залежали від нього. Суд, виносячи рішення про надання примусової ліцензії, має визначити обсяг використання запатентованого об'єкта, строк дії наданого дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику охоронного документа.

За певних умов власник охоронного документа зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об'єкта власнику пізніше виданого патенту, якщо останній призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, -- так звана залежна ліцензія. При цьому надання такого дозволу може бути зумовлено відповідним дозволом з боку власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його запентований об'єкт удосконалює об'єкт власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї самої мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання запатентованого об'єкта власником патенту, яким цей дозвіл затребувано.

Спори, пов'язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються у судовому порядку.

Права суб'єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи належать права на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку і права на географічне зазначення походження товарів.

Комерційне найменування в Україні охороняється ЦК України.

Право на комерційне найменування надає юридичній особі юридично гарантовану можливість виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням. В умовах ринкової економіки індивідуалізація виробника в такий спосіб має для нього важливе значення -- адже споживач знає, з ким має справу. Така індивідуалізація має значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під комерційним найменуванням виробник зарекомендував себе як надійний партнер, виникають стійкі господарські зв'язки, зростає попит на його продукцію тощо. В умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має неабияке значення. Разом з тим комерційне найменування виробника покладає на нього серйозні обов'язки. Він зобов'язаний постійно підтримувати належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати матеріале- та енергоємність тощо.

Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм власним комерційним найменуванням, що само по собі вже свідчить про певну господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник комерційного найменування здійснює певні особисті немайнові права. Він має право на захист своїх порушених прав, має право позначати своїм комерційним найменуванням вироблювані ним товари (якщо це технічно можливо), розміщувати його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно може використовуватися у різного роду оголошеннях рекламного характеру, публікаціях, анотаціях тощо.

Разом з тим власник комерційного найменування (фірми) має право забороняти іншим особам неправомірно використовувати зареєстроване на його ім'я в тих самих цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим комерційним найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі комерційні найменування, наприклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо. Таке згадування не визнається неправомірним використанням комерційного найменування. При цьому, безперечно, комерційне найменування не повинно перекручуватися.

Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу. Основні засади права на комерційне найменування є в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, що право на комерційне найменування (фірму) -- це особисте немайнове право юридичної особи, що відображає її репутацію.

Право на комерційне найменування виникає за загальним правилом з моменту його фактичного використання, у законодавстві деяких країн -- з моменту його державної реєстрації. Безперечно, це право є виключним -- ним може користуватися лише та юридична особа, яка має на нього право інтелектуальної власності. Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один виняток -- комерційне найменування може перейти до інших осіб лише разом з підприємством.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб'єкта цього права, власника даного комерційного найменування, зобов'язані визнавати всі інші особи. Вони повинні поважати право на комерційне найменування, рахуватися з ним і не порушувати його. Отже, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування не обмежене будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка зареєструвала це право на своє ім'я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної особи сталися будь-які зміни, вони повинні дістати певне відображення у комерційному найменуванні.

Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов'язковому порядку зареєструвати статут. У статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У найменуванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Юридична особа може користуватися лише одним комерційним найменуванням. Одне і те саме підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними комерційними найменуваннями. Це може призвести до знеособлення підприємства і, отже, до зловживань. Водночас виключність права на комерційне найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим самим комерційним найменуванням, що також може призвести до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу.

Специфічною особливістю права на комерційне найменування є також те, що воно, на відміну від інших об'єктів промислової власності, має не територіальний, а екстериторіальний характер. Це означає, що комерційне найменування однієї країни має охоронятися і в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу з охорони промислової власності. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що комерційні найменування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу, а в межах України мають охоронятися комерційні найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21