2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в цивільний обіг або зберігати для таких цілей;

3) пропонувати або надавати послуги під таким позначенням;

4) ввозити або вивозити товари під таким позначенням;

5) використовувати таку марку у діловій документації або в рекламі.

Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця марки у ділових відносинах:

1) наносити ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби -- такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подібні;

2) пропонувати, запускати в обіг або мати для названих цілей елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними або схожими з маркою;

3) ввозити або вивозити елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товарним знаком, якщо є небезпека, що елементи оформлення чи упаковки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності товарам чи послугам, щодо яких третім особам заборонено використовувати торговельну марку.

Особи, які зловмисно використали торговельну марку, права на використання якої у них не було, зобов'язані припинити використання, відшкодувати володільцеві торговельної марки вигоду, що виникла внаслідок правопорушення. Якщо правопорушення здійснено службовцем чи представником підприємства, то вимога про припинення правопорушення і відшкодування шкоди може бути пред'явлена володільцю підприємства.

Параграф 14 Закону Німеччини про реформу законодавства про товарні знаки досить великий за обсягом, але наведений він для того, щоб показати, який великий зміст може мати поняття «забороняти використовувати зареєстрований товарний знак без дозволу «його власника». Очевидно й інше -- така розшифровка цього поняття ніскільки не завадила б і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» замість наведеного, не дуже зрозумілого, нечіткого і далеко неоднозначного словосполучення.

Незрозумілим є також застереження, що заборона використання марки не стосується тих випадків, «коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням права власника свідоцтва», адже Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» ніяких винятків з цього приводу не містить.

Власник свідоцтва має право проставляти поряд із маркою попереджувальне маркування, яке вказує на те, що ця марка зареєстрована в Україні. Якщо власник свідоцтва здійснює посередницьку діяльність, то він має право на підставі договору з виробником товарів або особою, яка надає послуги, використовувати свою марку поряд із маркою зазначених осіб, а також замість їх марки.

Використання торговельної марки є не лише правом її власника. Закон покладає на власника марки певні обов'язки. Передусім власник марки зобов'язаний її використовувати. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має добросовісно користуватися виключним правом, що випливає зі свідоцтва. Використання марки її власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду.

Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва у разі невикористання марки. Якщо марка не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва.

Заінтересованість іншої особи до марки, використання якої не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути викликана певними чинниками. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначену марку на своє ім'я, але при цьому слід знати, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, закон чіткої відповіді не містить. На думку авторів, підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації.

Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання.

При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що марка не використовувалася з незалежних від нього причин.

Із ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» можна зробити ряд висновків:

1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд;

2) невикористання торговельної марки сталося з незалежних від її власника причин;

3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинене;

4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтересована особа;

5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання марки, проте закон не розкриває змісту поняття «недостатнє використання».

Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого марка не використовувалася або використовувалася недостатньо. Цей строк законом визначений у три роки. Проте у більшості країн цей строк визначений у п'ять років. На думку авторів, в інтересах власника свідоцтва строк у п'ять років більш доцільний.

Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає протягом якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений.

Третє зауваження стосується змісту поняття «недостатнє використання». Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує уточнення і саме поняття «використання марки». У законодавстві зарубіжних країн під поняттям «використання» розуміють не лише реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях водночас, коли рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що слід розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання.

Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов'язаний з поняттям «недостатнє використання». Очевидно, що на ці запитання закон має дати відповіді.

Інший обов'язок, про який нагадує закон, -- це обов'язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося вище.

Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охороною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не так уже й мало для власника свідоцтва -- фізичної особи.

Отже, право на торговельну марку є абсолютним і виключним правом. Це означає, що власник свідоцтва на марку має право на використання її, а також на розпорядження нею. У межах України ніхто не може користуватися торговельною маркою без дозволу власника свідоцтва.

Право на використання географічного зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування географічним зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на географічне зазначення походження товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридичним особам, які перебувають у конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання географічного зазначення походження товарів. Це право не має виключного характеру.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» реєстрація права на використання географічного зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього самого географічного зазначення походження товарів. Отже, одним і тим самим географічним зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар характеризується тими самими специфічними ознаками.

Особливістю реєстрації географічного зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає право на використання цього зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце лише реєстрація права на використання уже зареєстрованого географічного зазначення походження товарів.

Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання географічного зазначення походження товарів, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має право:

-- використовувати зареєстроване географічне зазначення походження товару;

-- вживати заходів щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

-- вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди в установленому порядку.

Використовувати зареєстроване географічне зазначення походження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (п. 4 ст. 17). Проте слід зазначити, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на географічне зазначення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме географічне зазначення походження товару у зазначеного суб'єкта не виникає.

Використанням зареєстрованого географічного зазначення походження товару визнається:

-- нанесення його на товар або на етикетку;

-- нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

-- запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із географічним зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстроване в Україні.

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».

Власник свідоцтва не має права:

-- видавати ліцензію на використання географічного зазначення походження товару;

-- забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення походження товару та (або) право на його використання.

Як уже зазначалося, власник свідоцтва має право забороняти іншим особам неправомірне використання географічного зазначення походження товару. Неправомірне використання географічного зазначення може мати місце у разі, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого внесені у свідоцтво.

Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здійснюється відповідно до чинного цивільного законодавства.

Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.

Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2003 року № 901 Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (додається).

2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з додатком.

Це Положення визначає строки і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору. Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:

для громадян і юридичних осіб, що постійно проживають чи знаходяться в Україні (резиденти), -- у гривнях;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21