такі, чи здається що були, кожний знову таки тужить по-своєму за

загубленим”, - читаємо в щоденникових нотатках.

Над романом, остаточною назвою якого стане “Поклади золота”,

письменник працював з 1925 по жовтень 1927 року. Згодом з Харкова, куди

Винниченко надіслав роман, прийшла негативна рецензія: “Тут картається ціла

система нашого життя, весь ідейний зміст наших провідних думок... Про

чекістів автор говорить в романі, як про розбещених садистів і тим у нього

вичерпується вся характеристика їх. Поряд з такою характеристикою типів

комуністів Винниченко подає цілу низку типів білоемігрантів... які хоч

являють собою дно еміграції, та змальовані вони як люди повнокровні, людяні

і хоч своєрідні але моральні.... Словом, типи ці своєю людяністю і душевною

м’якістю та щирістю просто таки викликають симпатією та співчуття”. А

звідси висновок: “Наша радянська суспільність, труднощі нашої країни таких

“Покладів золота” не приймуть”.

Твір був надрукований через шістдесят років у США, в Україні – лише

в 1991 році.

За жанром “Поклади золота” – соціально-детективний роман. Цей жанр

утвердив в українській літературі саме Винниченко (“На той бік”, “Сонячна

машина”, “Нова заповідь”, “Вічний імператив”, “Лепрозорій”).

Літературознавець з діаспори Григорій Костюк у статті “”Про “Поклади

золота” відзначає: “Започаткований Винниченком жанр уже в другій половині

20-х років знайшов був своїх послідовників. Маю на увазі Юрія Смоловича

(“Фальшива Мельпомена”, “Государство доктора Гальванеско”, “Останній

Ейждевід”), В. Владка (“Аргонавти світ”) та ще кілька інших письменників.

Але в умовах сталінського соцреалізму 30-х років цей жанр був заморожений:

страшним поліцій ним детективом стало все життя країни “соціалізму”. Лише в

добу відлиги 60-ті роки цей жанр дістав право громадянства. Отже, в цьому

аспекті “Поклади золота”, поруч з іншими згаданими творами Винниченка,

належать до першого підмуру соціально-детективного жанру в українській

пореволюційній літературі.

В основу роману покладено ідею символічних покладів золота в надрах

України. Україна – це світовий скарб духовних і матеріальних цінностей. Про

символіку покладів золота сказав сам автор: “Не скарб, а золоті поклади в

землі України.” У романі є спогади, авторські ліричні відступи про свою

незабутню батьківщину, філософські роздуми про сучасне життя, патріотизм і

мораль. Ось як повідомляють у листі про розстріл професора, винахідника

покладів золота: “Вас там, як і всіх нас тут, уразить смерть М.П.

Кублицького... Століття Росія грабувала, нищила нас, саме ім’я наше вкрала

й сховала від усього світу... століттями вона нас... І вся російська

демократія... Тепер немов би ... соціалізм... М. П, Кублицький зробив

надзвичайне відкриття величезних покладів золота на Україні... Відомий

чекіст гунявий заарештував Кублицького з усією родиною, забрав усі папери і

другу ніч розстріляв усіх Кублицьких. Тепер папери в Чека”.

Винниченко прагне осмислити сучасну йому дійсність на рідній землі

після 1917 року. Як же діють “реформатори” і “ощасливлювачі” життя

народного? Як вони керують людьми?

Учитель. Ви пересвідчилися, яким цікавим письменником був Винниченко

- епік. Визначимо характерні ознаки його епічної творчості:

- проникливо аналізував людські почуття, добирав точні психологічні

штрихи, замальовуючи внутрішній світ героя;

- його оповіданням властива різноманітність тем, мотивів, проблем,

людських типів;

- роман “Сонячна машина” – це перший в українській літературі

соціально-утопічний роман (як новаторський твір в українській

літературі, він і досі не втратив свого ідейно-естетичного

значення);

- “Слово за тобою, Сталіне!” – роман ідей, роман-памфлет, роман

соціальної тези;

- “Поклади золота” – перший твір соціально-детективного жанру в

нашій літературі.

Як бачимо, цей талановитий митець мав високий творчий політ,

колосальну працездатність і завжди прагнув бути потрібним Україні , її

народові.

Слово надається учням (театральним критикам).

Учень 1-й. Винниченко успішно виступив ї в драматургії, яка складала

значну частину його творчості. У 1920-21 рр. П’єси драматурга ставилися в

Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, в театрах Петербурга,

Саратова, Самари, тиф ліса, баку. Проблеми сценічного втілення його п’єс

активно обговорювали з драматургом К. Станіславський, М. Немирович-

Данченко, М. Садовський, Г. Юра, М. Заньковецька.

Лесь Курбас у своєму “Молодому театрі” здійснив постановку п’єс

“Базар”, “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”; за участю режисера-постановщика

Гната Юри у тому ж театрі 1919 р. Відбулася прем’єра спектаклю за п’єсою

“Гріх”...

Відомий літературознавець Григорій Костюк зазначає, що з особливим

успіхом у країнах західної Європи йшли драми Винниченка “Чорна Пантера і

Білий Ведмідь”, “Закон”, “Брехня”. Знаменита італійська драматична актриса

Емма Граматіка поряд з драмами Ібсена, Піранделльо, Метерлінка мала у

своєму репертуарі й драму Винниченка “Брехня”, з якою гастролювала в усіх

столицях Європи.

Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “Художньо освоювати гострі

соціально-політичні й моральні проблеми свого часу. Про нього як драматурга

Вороний писав: “На нашім літературнім обрію є постать, що вже довгий час

приваблює загальну увагу. З боку одних вона викликає обурення і лайку, з

боку інших – щире признання і навіть ентузіазм; байдужих немає, у всіх вона

розбуджує глибокий інтерес до себе. Це постать Володимира Винниченка... Він

признає обов’язковими для себе тільки закони творчості (ніяких, інших!) і

творить інтуїтивно, - мислить образами, живими уявами (символами), не

голими розуміннями. І коли він помиляється, то і самі помилки цієї

складної, художньої натури без порівняння, цікавіші, ніж ліниві прояви

шаблонної думки більшості.

Учень 2-й. Драматурга часто і гостро критикували. Однак він

продовжував писати драми. У 1929 році з’явилися його нові п’єси “Над”,

“Великий секрет” і “Кол-Нідре”. Винниченко, за оцінкою Юрія Смолича,

“оригінального мистецькою манерою посів по праву місце духозгубника нової

для українського театру культури”. Цікавою є п’єса “Брехня” (1910). У ній

автор порушує морально-філософську та етичну проблеми.

Центральна постать у п’єсі – Наталя Павлівна. Вона вирішує дилему як

заспокоїти свою совість, своє бунтівне невдоволене “я” інтелігентної людини

і виправдатися перед коханцем, щоб затримати його при собі. Для цього вона

йде на компроміс з совістю і творить низку брехні. “Що є істина? –каже

вона. – Істина є постаріла брехня, всяка брехня буває істиною”. Вона

впевнена, що “людям зовсім не треба правди чи брехні, їм треба щастя...

покою. Коли брехня може це дати, слава брехні”.

Вражає майстерність Винниченка - психолога. Він переконливо правдиво

вмонтовує поведінку Наталі Павлівни.

Учні наводять приклади з тексту. Можна заздалегідь дати завдання

інсценізувати уривки твору. Використавши на уроці елемент рольової гри.

Учень 3-й. Виявом нового методу Винниченка в техніці психологічної

драми, на думку Вороного, було те, що автор внутрішню боротьбу Наталі

Павлівни виніс з її душі на білий світ.

“”Гріх” – один з найдовершеніших драматичних творів письменника,

присвячених революційній боротьбі з російським самодержавством у роки

першої світової війни. Сценічна популярність п’єси, на думку критика О.

Киселя, була зумовлена, поряд з усім іншим, і цікаво побудованою

композицією. “Гріх”, - писав критик, може, найкраща п’єса Винниченка, при

виконанні на сцені, вона цілком опановує глядача, й зацікавлення нею не

спадає протягом усього часу, особливо в третьому акті, хоч він і найдовший

в драмі.

Прем’єра вистави п’єси відбулася в 1919 р. На сцені “Молодого

театру” Леся Курбаса за участю режисера-постановщика Гната Юри.

Учні (театральні критики) визначають те, нове, що вніс Винниченко у

розвиток української драматургії.

Слово надається учням, що цікавлять живописом.

Учень 4-й. Ще одна грань таланту Винниченка – живопис, графіка. “Для

повного самовираження, чи навпаки, втечі від себе – літератора й політика –

відчував потребу в спілкуванні ще з однією Музою, пише критик Федченко.

[31;147] – Інтерес до спеціальних образотворчих студій виник у Винниченка

під час його роботи над романом “Сонячна машина”, який з усіх творінь

письменника відзначається особливою полі тематичністю, поліфонічністю,

сказати б, поліколористичністю”. Цей інтерес підтримувався дружбою з

художником Миколою Глущенком, який згадував:

“Здається, якщо я не помиляюся. Винниченко почав малювати п’ять

років тому літом. Вперше ми разом малювали в Сен-рафаелі, в 1927 році.

Спочатку малярство для нього було спочинком від літературної діяльності...”-

згадував Микола Глущенко. [12; 38]

Малював він тоді пейзажі, вишукуючи сполучення фарб, спрощуючи

складний, детальний південно-французький краєвид. Цей своєрідний підхід до

натури давав виразну індивідуальність його малюнкам. Найкращі пейзажі того

часу цікаво скомпоновані; з різними обробленими малярськими планами не

поступаються кращим малярам школи “Еколь-де-Парі”. У 1935 році Винниченко

подарував Глущенкові свій етюдний альбом, у якому було півтора десятки

малюнків аквареллю і тушшю. Дивом цей альбом зберігся о наших років.

Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції

Винниченка експонувалися свого часу у Франції та за її межами. Були вони

належно оцінені паризькою критикою і здобули визнання таких видатних

художників, як Анрі Сіньяк, Пабло Пікассо, Леже. З кожним роком успіхи

Винниченка в малюванні були помітнішими, спокійнішою стає палітра,

сполучення фарб, виразнішим – індивідуальний стиль.

Велике досягнення Винниченка – його натюрморт. Літературознавець

Сергій Гальченко відзначає чудову скомпонованість, витончені поєднання

фарб, малярську щирість автора у натюрмортах.

Мистецтвознавця М. Келлер у творчості Винниченка вразило надзвичайне

багатство фарб. Його пейзажі, квіти, інтер’єри “пройняті світлом і неначе

прозорі... його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і

заглиблюються та збагачуються контрастовими плямами рідких, темних тонів.

Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням і

знаходить з надзвичайною легкістю дедалі нові кольорові багатства...

Закоханість у природу, повага і “чесність” до всякої малярської теми,

свіжість та щирість сприймання моделі – все це надає творчості Винниченка

неповторної краси”.

Учитель. Кажуть, що талант Винниченка у всьому був непересічним. Він

прагнув завжди бути самим собою, нікого не наслідувати, виражати своїх

почуття “особистими фарбами і формою”. І саме це, мабуть, дало змогу уявити

світові нову форму мистецької діяльності.

Письменник помер у Франції 6 березня 1951 року. Залишилися не

здійсненими мрії написати роман “Хмельниччина”, “Хроніку українського

відродження”, 10-томний “Роман мого життя”. Винниченко прагнув, як про це

свідчить написані ним твори, щоб люди жили в гармонії, без війн і

катастроф, прагнув витворити і подати в різноманітних формах новий

соціально-філософський світогляд (він називав його конкордизмом).

Письменник важко працював, часто знав матеріальну скруту, жив далеко

від рідної України, але творив для неї, для її майбутнього... Творив і

свято вірив у відродження української нації.

Нині Винниченко широко і глибоко входить у культурне сьогодення

незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик,

письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними

гранями свого великого таланту.

ВИСНОВКИ

Постать Володимира Винниченка, на диво складна й суперечлива, зажди

привертала до себе пильну увагу, навколо неї точилися суперечки, одні

беззастережно приймали, інші – відкидали, а ще треті прагнули поставитись

до його діяльності з урахуванням усіх складностей тої тривалої доби, коли

він жив і творив.

Звичайно, не можна розмежовувати Винниченка - політика і Винниченка

–письменника, але варто розуміти, що як каже визначний митець, Винниченко в

красному письменстві йшов шляхом послідовного служіння реалізмові і, маючи

необхідний талант, поставив своє ім’я в перший шерег найвидатніших

письменників України першої половини ХХ століття.

Про Володимира Винниченка вже сказано й написано багато та водночас

недостатньо, щоб пізнати й осягнути розумом і серцем весь його творчий

доробок.

Нам, вихованим на “потрібній і зрозумілій” трудящим масам

літературі”, зараз не досить орієнтуватися у творчій спадщині “відкритого”

письменника: сьогодні необхідне опрацювання і всебічне вивчення діяльності

Винниченка як літератора, політика, філософа.

У першій третині двадцятого століття Винниченко стає одним із

найпопулярніших письменників не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Та замість лаврів життя приготувало для Винниченка терновий вінок.

Його твори перестають видавати, забивають ними полиці спец фондів, а часто

й просто знищують.

Яка ж немилосердна жорстока доля: все життя пройшло в арештах, у

ув’язненнях, боротьбі, шуканні готовності віддати життя за “темний,

посоловілий від усяких історичних дурманів” народ, а найстрашніше - забуття

нащадків.

Винниченкові дала притулок французька земля, але серце його

залишалося в Україні. Важно стежив письменник за життям в Україні, до

останніх днів він плекав мрію про повернення.

Справедливими, на нашу думку, є слова критика І. Борщака:

“Винниченкові твори залюбки читатимуть й тоді, коли його вже не буде на

землі. Гете мав рацію, кажучи, що прикметою збільшення кола його читачів”.

[17; 143]

І справді, незважаючи на те, що далеко в минуле відійшли події його

творів, але вони не втратили своєї актуальності. Навпаки, зараз у нашому

жорстокому і черствому до біди і горя світі як ніколи потрібними і

своєчасними є розмови про добро і зло у житті та серцях людей.

Додатки

Додатки

Додатки

Список використаних джерел.

1. Архів Володимира Винниченка // Літ. Україна – 1997. – 6 лютого

2. Барабаш Ю. Чи варто “гаяти час” на Винниченка?...: З критичних

нотаток // Київ. – 1991. - №8.-с.120-126

3. Болюх О.В. Мовна майстерність Володимира Винниченка у зображенні

внутрішнього світу героїв // Культура слова: Між від. зб. –вип.

44.-к.,1993.-с.20-24

4. Винниченко В.К. Була, є й буде // Літ. Україна. – 1994.- 8

грудня.-с.5

5. Винниченко В.К. Намисто: Оповідання – К.: Веселка, 1989.-380с.

6. Винниченко В.К. Вибрані п’єси. – к.,1991, 370с.

7. Винниченко В.К. Раб краси.-к.: Веселка, 1994.-383с.

8. Винниченко Р.Я. Як писав свої літературні твори Володимир

Винниченко //Україна.-1992.-№10-11.-с.14-15

9. Гермайзе О. Нариси з історії революційного руху на Україні//

Хроніка – 200.-1998.-221-2.-с.186-213

10. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя,

діяльність, творчість (навч. посібник для студ.-філол.)-к., 1996.-

256с.

11. Гнідан О.Д., Йолкіна Л.В. Винниченко – прозаїк очима укр..

критиків і читачів //В. Винниченко; Грицько Григоренко: Штрихи до

портретів: Навч. посібник-К.: Вища шк., 1995.-с.50-77

12. Гриценко Т. Грані таланту Володимира Винниченка//Диво слово. –

1994.- №9.- с. 35-38

13. Єфремов С. Володимир Винниченко //Єфремов С. Історія укр..

письменства. 1989.-т.2.-с.290-298

14. Жулинський М. Володимир Винниченко (1980-1951)//Літ. Україна-

1989.-№48.-25 листопада.-с.6-7

15. Жулинський М. Голгофа українця Володимира Винниченка// Володимир

Винниченко. Заповіт борцям за визволення.-к.,1992.-123с.

16. Жулинський М. Щоденник Володимира Винниченка //Київ.-1990.-№9-11.-

с.88-90

17. Зінчук С.С. Володимир Винниченко (1880-1951)//Нові імена в

програмі з укр.. літ.: Посібник для вчителя. - К.: Освіта, 1993.-

с.125-145

18. Костюк Г.Володимир Винниченко: Біографічні нотатки// Рад. Освіта.-

1990.-27 липня.

19. Краснодемський В. Приємна несподіванка// Рад. Україна. - 1990.- 8

липня

20. Лащик Є. Винниченкова філософія щастя// Філософська думка.-1998.-

№1.-с. 136-155

21. Лозицький В. Йому завжди боліла Україна// Рад. Україна. 1990.-26

липня

22. Малець Л. Світ дитячої душі у творчості Володимира Винниченка (за

матеріалами збірки “Намисто”)// Ур. Мова та літ-ра.-1997.-№4.-с.1-

2.

23. Марусин Т. Від французьких Альп до наших чорноземів// Пам’ятки

україни.-1994.-№1-2.-с.81-83

24. Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка //Слово і час.-1993.-№5.-

с.40-46

25. Панченко В. “Бо я – українець”: Передмова// Володимир Винниченко

раб краси. -К.: Веселка, 1994.-с.3-21.

26. Панченко В. Молоді літа Володимира винниченка//Київ.-1997.-33-4.-

с.143-155

27. Панченко В. “Я хочу собою возвеличити укр.....”: Риси

психологічного портрета Володимира Винниченка// Березіль.-1997.-

№11-12.-с.155-167.

28. Підлужна Г. Позакласне читання школярів як педагогічна

проблема//Поч. шк.1998.-№7.-с.18-22

29. Скобелєва-Салогуб Н. Володимир Винниченко: про дітей і для

дітей// Слово і час. - 99.- №7.-с.60-67

30. Ткачук Г. Уроки зустрічі з книгою// Поч. шк. 1997.-№6.-с.24-28

31. Федченко П. Володимир Винниченко – художник// Київ.-1989.-“12.-

с.147-148.

32. Хміль І.С. Політична діяльність В. К. Винниченка//Укр. іст.

журнал.1989.-№7.-с.82-91.

-----------------------

Дипломна робота студентки V курсу

психолого-педагогічного факультету

групи ПК-53

Рудич Ольги Юріївни

Науковий керівник:

доцент Волочай Марія Петрівна

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9