Немає усталеної концепції
судового процесу епохи, яка розглядається. Характер процесу визначається як
обвинувально-змагальний [74], позовний (обвинувальний) [135], є думка, що
процес по справах, пов’язаних зі злочинами проти церкви і держави, мав слідчий
характер, в інших випадках був змагальним [189]. Цілком зрозуміло, що
підручники розраховані на студентів вузів, а не на вузькоспеціальних фахівців,
отже, автори не ставили за мету ретельно і докладно аналізувати українські суд
і судочинство литовської доби, але наведений огляд навчальної літератури
свідчить про те, що у вітчизняній історико-правовій науці не вироблено
усталеної думки щодо структури судової системи, складу і компетенції окремих
видів судів українських земель Великого князівства Литовського.
Закономірним і зрозумілим є
той факт, що протягом останнього десятиліття інтенсифікувався інтерес до
досліджуваної епохи в Литві та Білорусі. Литовські і білоруські вчені
намагаються осмислити загальні тенденції розвитку державності і права Великого
князівства Литовського, визначити внесок литовців і білорусів у створення і
становлення князівства, особливості формування литовського і білоруського
етносів у добу середньовіччя, уточнити специфіку функціонування магдебурзького
права в білоруських містах, правове становище національних меншин у князівстві
[24; 40; 62; 130; 150; 93; 239]. Спеціальних досліджень судової системи і
судочинства не проводилося.
1.2 Джерельна база
дослідження
Для вирішення задач,
поставлених у дослідженні, автором залучалися друковані і архівні джерела.
Умовно їх можна поділити на три групи. До першої групи належать тексти джерел
права ХІ – XVI ст.ст., насамперед, Руської Правди, Уставів князів Володимира і
Ярослава про церковні суди, Волинського і Київського обласних привілеїв,
Судебника великого князя Казимира, тексти сеймових ухвал, тексти Статутів
Великого князівства Литовського, Саксонського Дзеркала.
Списки Короткої і Поширеної
редакцій Руської Правди неодноразово публікувалися як в дореволюційні, так і в
радянські часи. При написанні цієї роботи використане одне із найповніших, на
нашу думку, видань, зроблене в 1984 році в І томі „Российского
законодательства Х–ХХ веков” [151]. Текст Короткої редакції в ньому наводиться
за Академічним списком з варіантами із новгородського Археографічного списка.
Текст Поширеної редакції поданий за Троїцьким списком з варіантами із
Синодального списку, списків Мусін-Пушкінської і Карамзінської групи.
Руська Правда була важливим
джерелом права Литовсько-Руської держави і, зокрема, її українських земель,
особливо у другій пол. XIV – першій пол. XV ст., тобто в період панування
неписаного права [29, с. 5]. Окремі норми Руської Правди були внесені,
безпосередньо або із модифікаціями, до Судебника Казимира (пор., наприклад, ст.
121 Поширеної редакції зі ст.1 Судебника); норми Руської Правди, зокрема
процесуальні (наприклад, порядок проведення зводу як процесуальної процедури;
відповідальність за переховування біглої челяді), закріплялися в обласних
привілеях, виданих Волинській і Київській землям. У копному судочинстві широко
використовувалися описані в Руській Правді процедури зводу і гоніння сліду. З
судових актів XV – XVI ст.ст. довідуємося, що в судовій процедурі брали
участь діцькі – судові чиновники, про яких згадується в Руській Правді.
В рамках того ж видання, що і
Руська Правда, побачили світ Устав князя Володимира Святославича про десятини,
суди і людей церковних і Устав князя Ярослава про церковні суди [151]. Устав
князя Володимира поданий у двох редакціях – Оленінській і Синодальній; Коротка
редакція Устава князя Ярослава наводиться за Кормчим ізводом з варіантами із
Фроловського, Академічного, Бальзеровського і Бєлозерського ізводів; в основу
наведеного тексту Поширеної редакції Устава князя Ярослава покладені списки
Іпатьєвського й Основного ізводів. Вказані джерела дають змогу відтворити
діяльність церковних судів в Київській Русі, дістати уявлення про коло
підсудних їм справ і осіб і, порівнявши отримані відомості із записами про
судові справи XV – XVI ст., проаналізувати зміни, які відбулися в
церковних судах протягом досліджуваного періоду.
Текст Судебника Казимира
(1468 р.) можна знайти в „Христоматии по истории русского права” М.
Владимирського-Буданова (з цікавим коментарем упорядника) [172], а також у
вільнюсському виданні Судебника, здійсненому за редакцією А. Тіла [165]. В
литовському виданні наводяться різночитання за Румянцевським, Софіївським,
списками, а також за варіантом, опублікованим І. Даниловичем. У Судебнику
відображений новий порівняно із попереднім законодавством етап розвитку суду
панів над селянами, впроваджуються деякі нові процесуальні норми (наприклад,
затверджуються тортури для підозрюваного як засіб отримання власного зізнання)
і правові принципи (такі, як звільнення від відповідальності дітей до 7 років,
одноособова відповідальність за злочин, якщо жінка і діти злодія не знали про
злочин чоловіка і батька і не вживали краденого тощо).
Тексти Волинського і
Київського обласних привілеїв наводяться М. Ясинським у монографії
„Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства” [206], текст
Київського привілею (латинським шрифтом) також вміщений М.Ясинським в „Очерки
по истории судоустройства” [205]; Волинський і Київський привілеї надруковані М.
Любавським у додатках до „Очерков истории Литовско-Русского государства до
Люблинской унии включительно” [121]. Джерела дають змогу визначити специфіку
суду київського воєводи і волинського старости: коло підсудних їм справ і осіб,
склад суду, порядок стягнення судової платні тощо. Привілеї також дають
відомості про суд пана над селянами, які мешкають на його території,
встановлюють правила підсудності у випадках, коли позивач і відповідач належать
різним панам.
„Грамоты великих князей
Литовских” [38], „Законодательные акты Великого княжества Литовского
XV – XVI веков” [66], „Духовные и договорные грамоты великих и
удельных князей XIV – XVI ст.” [61] містять міжнародні договори
великих князів, грамоти містам про надання магдебурзького права, привілеї окремим
категоріям населення і особам на особливу підсудність тощо. Ці документи
допомагають відтворити принципи діяльності так званих „сумісних”, або „вобчих”
судів, які створювалися у випадках, коли сторони були підданими різних держав
або, пізніше, належали різним панам; виявити категорії осіб, які підлягали
особливій підсудності; визначити причини впровадження магдебурзького права у
Великому князівстві Литовському і повноваження судів у містах-магдебургіях.
Дослідження сеймових постанов
і ухвал дає змогу простежити процес змагань шляхти за рівність з магнатами в
галузі судочинства. Прохання шляхти, відповіді на них великих князів, постанови
сеймів відображають намагання шляхти отримати швидке, неупереджене і недороге
правосуддя; аналіз постанов 1529 і 1531 рр. вказує на спробу впровадження в
державі сеймового суду. Матеріали сеймових ухвал і постанов видані як додаток у
монографії М. Максимейка [126], містяться в дослідженні
М. Любавського [119].
Найкрупнішою правовою
пам’яткою Великого князівства Литовського, безперечно, є три Статути – 1529,
1566 і 1588 років. Текст Статуту 1529 року (за Дзялиньським списком з
різночитаннями за Фірлейським і Слуцьким списками) був надрукований
давньоруською мовою, але латинськими літерами у виданні „Zbior praw Litewskich
od roku 1389 do roku 1529 tudziez rozprawy seimowe o tychze prawach od roku
1544 do roku 1569” [242]. В 1854 р. текст Статуту за Слуцьким списком був
виданий у Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і
Старожитностей Російських. Текст наводився давньоруською мовою.
В радянський період у Мінську був виданий текст Статуту 1529 року за
редакцією К. Яблонскіса з перекладом на російську мову. Повне академічне
видання Першого Статуту було здійснене литовськими вченими під керівництвом
С.Лазутки в 1991 р. Другий Статут був виданий в 1855 р. у Временнику
Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей Російських (за
списком Василя Усовича); видання Пєкосиньського (1900 р.) було здійснене
старопольською і латинською мовами. Текст Третього Статуту видавався у
Временнику Московського Імператорського Товариства Історії і Старожитностей
Російських [164]; в 1989 р. був виданий у Мінську давньоруською, латинською
мовами і з перекладом на російську мову. Відмітимо перше в Україні видання
Статутів Великого князівства Литовського, яке здійснюється авторським
колективом науковців Одеської національної юридичної академії під керівництвом
П. Музиченка [162; 163]. Тексти Першого і Другого Статутів наводяться за
різними списками (Статут 1529 року – за Дзялиньським списком з різночитаннями
за списками Замойських, Фірлейським, Лаврентіївським, Слуцьким; Статут 1566
року – за списком В. Усовича), давньоруською і латинською мовами, додається
вперше зроблений переклад на сучасну українську мову. Видання Другого Статуту
супроводжується коментарем. Матеріали видання відкривають простір для подальших
розвідок правового, державного і суспільного життя Великого князівства
Литовського на основі аналізу джерел права. Зокрема, ми дістаємо змогу
проаналізувати такі аспекти судоустрою і судочинства, як устрій, повноваження,
функціонування регіональних судів, або судів воєвод і старост (за Статутом 1529
року), порядок комплектування, устрій, різновиди, особливості функціонування
судів, створених у ході судової реформи 1564 – 1566 рр., –
земського, гродського і підкоморського, визначити різновиди великокнязівського
суду, принципи діяльності третейських судів, дістати уявлення про судовий
процес до і після судової реформи тощо.
Саксонське Дзеркало було
пам’яткою магдебурзького права. Порівняння його норм, зокрема процесуальних, із
тими, що реально діяли в судах міст-магдебургій на українських землях, дає
підстави для висновків щодо особливостей функціонування магдебурзького права в
судах Києва, Володимира, Луцька.
Другу важливу групу джерел
складають судові акти XIV – XVI ст.ст. Збереглися записи судових
справ великокнязівського суду, судів воєвод і старост, записи про третейські
суди, полюбовні угоди, протоколи справ, які розглядалися земськими, гродськими,
підкоморськими судами, акти копних судів, судів міст-магдебургій. Публікація
цієї групи джерел пов’язана, насамперед, із діяльністю створеної в 1843 р.
Київської Археографічної комісії, до складу якої входили В. Антонович, В.
Іванишев, М. Владимирський-Буданов. З 1845 р. комісія видавала „Памятники
Киевской Археографической комиссии” (4 томи), а з 1859 р. почала видавати
„Архив Юго-Западной России”. Акти судів, що діяли на українських землях (на
Волині, Київщині і Брацлавщині), вміщені в томі ІV, до якого увійшли матеріали
про боярство, томі V, до якого входять акти про міста, томі VІ, до якого
увійшли акти про селянство, томі VІІ, в якому містяться акти про колонізацію,
томі VIII, де містяться акти Барського староства [12 – 16]. В 1864 р. розпочала
роботу Віленська Археографічна комісія, до складу якої входив І. Спрогіс.
З-поміж виданих комісією протоколів судових справ відмітимо акти земських судів
(т. XVII), акти копних судів (т. XVIII) [1; 2]. Переважна більшість виданих
комісією матеріалів стосуються литовських і білоруських земель Великого
князівства Литовського, але є і такі, що стосуються земель українських. В 1868
р. В. Антонович і К. Козловський видали „Грамоти великих князів Литовських”, де
серед інших документів вміщені записи розглянутих великими князями судових
справ [38]. Протоколи судових справ XІV – XVI ст.ст. містяться у виданих
Ф.Леонтовичем актах Литовської Метрики [4; 5] і виданих М.Довнар-Запольським
актах Литовсько-Руської держави [3]. Акти Литовської Метрики, зокрема, судові
справи, які розглядав великокнязівський суд, увійшли до ХХ тому Російської
історичної бібліотеки [115]. Книги Литовської Метрики, в яких зустрічаються
судові акти, було видано в Мінську і Вільнюсі в 90-і р.р. ХХ ст. [131; 116].
Значна кількість актів копних і доменіальних судів опублікована
М. Ясинським [204]. В 1907 р. були опубліковані записи гродської судової
книги м. Луцька за 1577 р. [117]. Судові акти містяться також у таких виданнях,
як „Коденська книга судових справ” [86], „Українські грамоти XIV ст.” [171],
”Грамоти XV ст.” [39], „Волинські грамоти XVІ століття” [35], „Кременецький
земський суд. Описи актових книг” [88], „Книга Київського підкоморського суду”
[77], „Документы на половецком языке XVI века” [58]. При написанні данного
дослідження також були використані деякі архівні матеріали, які зберігаються у
фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Інституту
рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [173 – 188; 68;
69].
Всього нами проаналізовано
понад 400 записів судових справ. Ця группа джерел дає змогу реконструювати
картину судочинства в судах на українських землях Великого князівства
Литовського. Аналізуючи судові акти, можна дійти висновку щодо дотримання тих
чи інших передписань законодавчого характеру, практичного застосування різних
за походженням норм у судовому процесі, порядку представлення судових доказів,
складу учасників процессу. Відмінності між законодавчими передписаннями і
реальним втіленням їх у судову практику дозволяють зробити висновок щодо
правосвідомості українського суспільства XIV – XVI ст.ст.
Третю групу джерел складають
численні документи XIV – XVI ст.ст., які стосувалися державного і
приватного життя: люстрації, грамоти-пожалування, прохання і клопотання до
великого князя різних представників груп населення, купчі, дарчі, доручні
записи, заповіти, тексти угод, вінові записи, письмові зобов’язання, боргові
розписки тощо. Ці документи надруковані у вже згадуваних виданнях праць
Київської Археографічної комісії (томи IV, V, VI, VII, VIIІ „Архива
Юго-Западной России”), томі І „Актов, относящихся к истории Южной и Западной
России”, виданних Археографічною комісією в Санкт-Петербурзі [6], а також в
„Українських грамотах XIV ст.”, „Грамотах XV ст.”, „Волинських грамотах XVІ століття”,
„Грамотах великих князів Литовських”, актах Литовської Метрики. Документи, які
стосуються торгівельних відносин, видані в збірнику „Торгівля на Україні”
[170]. Ця група джерел, хоча і не характеризує безпосередньо судоустрій і
судочинство на українських землях Великого князівства Литовського, є корисною
базою для відтворення загальної картини доби XIV – XVI ст.ст. Цінний
матеріал для загальної характеристики епохи дають опубліковані мемуари діячів
XVI ст., зокрема, мемуари Михалона Литвина [114].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
|