|
Робота
з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає обов'язкове визначення
основних факторів, що провокують насильницькі дії в дитячо-батьківських
стосунках [18, c. 64]:
Соціальний
статус сім'ї:
- малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з
прийомними дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією,
стреси, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті, втрата
близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, специфічні
культурні чи релігійні фактори;
- юні батьки (17 років і молодше); низький рівень освіти
батьків і нестача знань в області виховання дітей;
-
статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.
Індивідуально
- психологічні особливості батьків:
- психічні захворювання, часті критичні стани (спроби
суїциду, нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи
імпульсивність;
- наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми,
притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;
- батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи
позбавлені батьківських прав.
Соціально
- психологічні особливості дітей - жертв насильства:
- небажана, нелюбима дитина;
- наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків,
недоношеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи
подібність з нелюбимим родичем;
- порушення в поведінці дитини, гіперактивність, «важка
дитина», високообдарована чи талановита дитина і т.п.
В
науковій літературі описуються наступні стратегії боротьби з насильством в
сім'ї:
1)
дослідження, з метою висвітлення та документування насильства, його природи,
джерел, контексту, виправдання, обсягу та інше;
2)
дія або інтервенція з метою знищення коренів насильства, його профілактики та
сприяння в побудові нової моралі. Ці стратегії здійснюються в усіх сферах життя
особистості стосується всіх функцій сім'ї.
Отже,
у роботі з дітьми, жертвами сімейного насильства, фахівець повинен враховувати
особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволять запідозрити
насильство щодо них. Володіння інформацією про загальні індикатори, які
проявляються в переживаннях і вчинках дітей, де практикується насильство,
фахівець буде спроможний діагностувати наявність неадекватних стосунків у
сім'ї, сприяти створенню доброзичливих взаємовідносин.
2.4 Насильницькі
та образливі моделі поведінки і дії та типи насильників
Соціально-педагогічна
та психологічна превенція насильства у сім'ї мусить засновуватися на тому постулаті,
що насильство у сім'ї - це соціальне явище, що характеризується
взаємопов'язаністю та взаємопроникненням різних його аспектів (фізичного,
сексуального, економічного, психологічного). Щоб визначити ступінь
насильницьких дій, достатньо з'ясувати такі випадки насильства: коли хтось
дитину штовхає, наносить ляпаси, стусани та удари кулаками; жбурляє предмети;
погрожує зброєю та наносить рани; фізично перешкоджає їй при спробі вийти з
будинку, зачиняє дитину у приміщенні; залишає одну у небезпечних місцях;
відмовляється допомогти; якщо дитина хвора, перешкоджає спробам звернутися за
медичною допомогою; не дає заснути у ночі; відмовляється купувати продукти
харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків;
братів та сестер; погрожує скривдити рідних або друзів.
Сексуальне
насильство: поводження із дитиною як із сексуальним об'єктом; примушення
роздягатися проти волі; примушення до статевого акту роти волі дитини,
зґвалтування її; здійснення статевого акту із особливою жорстокістю; примушення
до статевого акту після биття; примушення дивитися та повторювати порнографічні
дії.
Емоційне
ображання: постійно дитину принижують, несправедливо кривдять, ображають
(наприклад, говорять, що дитина надто товста, худа, дурна й т. ін.); Ігнорують
почуття дитини; насміхаються над її переконаннями не звертають уваги на ніжні
почуття дитини; забороняють виходити на вулицю гуляти із однолітками;
маніпулюють особистістю дитини, використовуючи при цьому неправду та незгоду;
ображають її рідних та друзів. Психологічний та економічний тиск:
- сварка, перепалка, непристойна поведінка, вживання
нецензурних слів та погрозливих жестів, постріли;
- критика (висловлюють, принижують, знущаються, звинувачують,
піддають критиці);
- погрози (вербальні та невербальні, прямі та
опосередковані);
домагання (прихід у гості без запрошення, дзвінки,
переслідування,перевірки, хвилювання жертви на людях; залишаються, якщо просять
піти; заважають па роботі);
- ізоляція (перешкоджають спілкуванню з друзями та іншими
людьми, критикують друзів, звинувачувальні коментарі, небажання доглянути за
дітьми, якщо жінка мусить іти на роботу чи кудись їхати);
-
вживання тактики тиску (змушувати жінку приймати якісь рішення, звинувачувати
та тиснути, щоб вона відчула свою провину, часто   похмуре обличчя; погрози розправи за
умови, що жінка матиме з кимось сексуальний зв'язок; позбавляти фінансової
підтримки, маніпулювати дітьми, намовляти друзів проти неї);
- економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні
картки, зняття грошей Із рахунку жертви та витрачення їх на себе,
використовування правової системи проти жертви, витрачення грошей па алкоголь
та наркотики);
- проголошування "правди", яка має суб'єктивне
становище та визначення поведінки жертви;
- брехня, приховування інформації, неправдивість; відмова
брати участь у процесі виховання дітей, не виконання сімейних обов'язків;
- стримування емоцій (не надавати підтримки, не приділяти
уваги, не говорити компліментів або не виявляти поваги до почуттів, думок чи
прав жертви). Не показувати своїх почуттів, окрім гніву;
- відсутність турботи про себе, зловживання наркотиками чи
алкоголем, пізнє повернення додому, безглузда поведінка;
- робити теж саме із своїми дітьми;
- інші форми насильства та маніпуляції.
Якщо
говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської
поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч насильства. В
залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин,
які призводять до насильства, можна виділити такі «типи насильників» [39, c.
14-15].
1.«Насильник-мораліст», який керується
надмірними Індивідуальними та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До
цього типу належать «соціально виправдані» випадки насильства (воїнський
при виконанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального
завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначаються в тому
випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере на себе роль захисника,
месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є,
перш за все, усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами
(держави, народу, нації, етносу набутим у класі і т. ін.);
2.«Насильник - цинік», який керується
постійними егоцентричними -мотивами при скоєнні насильства. Соціально
виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто
критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає
можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тип, який здатний добре маскувати
свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації,
власної самореалїзації та соціалізації;
3.«Насильник - маргінал», який
керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це
соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами
такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої
емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу
належать особистості - деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами
соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності,
глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т.
ін. До такого типу належать особи - деграданти із редукованими цінностями і
регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники,
примітивні садисти й т. ін.
4.
«Патологічний насильник», який здійснює насильницькі дії під впливом головної
психопатологічної детермінантності (маніяки-насильники із глибокими патологіями
особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку - розумово відсталі,
егалектоїдні, експлозивні, істеричні, шизоїдні форми психопатії, відповідні
форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає
можливість усвідомити шляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи
нейтралізації, превенції насильства.
Таким
чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного
насильства, яке є засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності
людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.
Превенція
(від пізньо-лат. Praeventio - випереджаю, попереджаю, англ. Prevention) -
попередження, запобігання. Наприклад, у праві превентивними заходами називають
профілактичні та інші заходи, спрямовані на запобігання злочинам та іншим
правопорушенням.
Превенція
насильства може здійснюватися суспільством у цілому і системою виховання та
освіти зокрема. Про превенцію насильства можна говорити двопланово: зміст
(загальна і педагогічна превенція) та рівень (первинна, вторинна та третинна
превенція).
Первинна
превенція насильства передбачає створення суспільних механізмів, які включають
самі джерела насильства. До таких механізмів належать: по-перше, створення
продуктивних духовних позитивних джерел людського існування, формування
актуальної гуманістичної суспільної моралі, Це може вирішуватись на рівнях
філософському, етичному, технологічному, політичному, ідеологічному, юридичному
та ін..[38, c. 44].
По-друге,
ліквідація соціально-економічних джерел насильства — забезпечення пристойних
умов роботи та економічного рівня. Первинна педагогічна превенція може створити
загальні позитивні умови розвитку особистості у системі виховання.
Вторинна
педагогічна превенція спрямована на виявлення певних тенденцій у розвитку
насильства, а зміст його — на своєчасне попередження та редукцію цих тенденцій.
Третинна
превенція насильства передбачає чітку адресну роботу із формування відповідного
ставлення до насильства, втілення конкретних заходів конкретних форм
насильства. Третинна педагогічна превенція спрямована на перевиховання певних
структур та рис особистості, що відповідають насильницькій психології.
Методологія
та методика превенції насильства відносно формування гуманістичних особистісних
рис лежать у межах формування позитивних та негативних механізмів саморегуляції
соціальної поведінки. Позитивними регуляторами можна вважати такі, що сприяють
активізації життєдіяльності особистості (гуманістичний світогляд і духовність,
соціальна аутентичність, моральна саморегуляція та моральні інструменти —
честь, гідність і т. ін.)
Отже,
негативними регуляторами насильницьких дій є формування усвідомлення
відповідальності та наслідків таких дій, формування негативних почуттів
відносно явища насильства, його емоційне неприйняття тощо.
2.5
Організація надання допомоги, діяльність соціальних служб
Розгляд проблеми
насильства в сім'ї крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на
розкриття нових перспектив його подолання. Звернення уваги на індивідуально-психологічний
підхід, який застосовується в діяльності зарубіжних та вітчизняних науковців та
практиків, доводить необхідність організації більш конструктивного підходу до
системи надання підтримки жертвам насильства та проведення короткочасних та
довготривалих інтервенцій.
Так, ефективною
системою надання підтримки жертвам насильства у США є створення притулків,
кризових центрів. Головна мета сучасних американських притулків це забезпечення
постійним місцем перебування, надання грошової, юридичної допомоги та медичних
послуг. Жінки можуть перебувати там, допоки не знайдуть роботи або нового місця
проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця.
У США
організації, які надають допомогу жінкам, що постраждали від насильства,
отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, як правило, є
недержавні організації. Окрім, звичайних притулків, в рамках державної програми
створено правничі центри, мета яких полягає в наданні юридичної допомоги. До
переліку послуг таких закладів входять юридичні консультації, зокрема по
телефону; юридичний супровід у цивільних справах (розлучення); юридичний
супровід у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти
агресора і була заарештована), юридична допомога, якщо жертва вбила свого насильника
з метою самозахисту.
В Україні
соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильства, почала розвиватися
лише наприкінці 1990 р. ця робота спрямовувалася насамперед на жінок і
розвивалась передусім громадськими організаціями, такими як «Вінрок Інтернешнл»,
благодійним фондом «Жіноча доля», Грейс-Клуб та іншими. Щоправда, у Києві було
створено й державну структуру – Київський міський центр по роботі з жінками.
Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке існує в інших країнах,
говорити поки що не доводиться. В Україні й досі бракує механізму швидкого й
ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних
інституцій і спеціалістів. Загалом, сучасна українська система захисту прав та
свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюють факти
порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на них.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
|
