РОЗДІЛ ІІІ

ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦІВ І ОСІБ, ЩО ОТРИМАЛИ ПОЛІТИЧНИЙ ПРИТУЛОК

Поняття "біженець" в міжнародно-правовому значенні пов'язано з міграцією населення, що переміщається з однієї держави в іншу. Біженців можна умовно розділити на дві категорії: 1) осіб, які вимушено покидають територію своєї держави через переслідування; 2) осіб, які покидають свою державу внаслідок інших причин.

До першої категорії відносяться особи, переслідувані по політичних мотивах. Через це вони вимушені покинути свою країну. До другої категорії можна віднести осіб, що покидають свою батьківщину внаслідок економічних криз, стихійних лих, демографічних вибухів, у пошуках роботи. Їх ніхто не переслідує і в цьому значенні вони покидають батьківщину добровільно, хоча до цього їх підштовхують обставини.

Правовий статус біженців в Україні визначається Конституцією України, Законом України ”Про біженців” від 21 червня 2001 року, а також Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року.

Конвенція 1951 р. була направлена на регулювання положення біженців, які стали жертвами подій другої світової війни. Головною задачею в той період було повернення біженців на батьківщину. Конвенція перш за все торкалася положення біженців, які знаходяться в Європі. Вона спирається на визначення біженців, які вимушено покинули батьківщину, тобто політичних біженців.

В ст. 1 Конвенції дається наступне визначення поняття "біженець": "це особа... яка в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 року, і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань по ознаці раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза країною своєї громадянської приналежності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом унаслідок таких побоювань; або, не маючи певне громадянство і знаходячись поза країною свого колишнього звичайного місця проживання в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися в неї внаслідок таких побоювань".

Конвенція встановила, що у кожного біженця існують зобов'язання відносно країни, в якій він знаходиться. Зокрема, він повинен підкорятися законам даної країни, а також заходам, приймається для підтримки громадського порядку. У свою чергу держави — учасники Конвенції зобов'язані застосовувати її положення до біженців без якої б те не було дискримінації по ознаці їх раси, релігії або країни їх походження. Держави-учасниці надають біженцям правовий режим іноземців, за винятком випадків, передбачених самою Конвенцією про надання біженцям більш сприятливого в порівнянні з іноземцями правового положення. Так, відносно придбання рухомого або нерухомого майна і інших пов'язаних з ним прав держави-учасники зобов'язалися надавати біженцям можливо більш сприятливе положення і в усякому разі не менше сприятливе, ніж те, яким при тих же обставинах звичайно користуються іноземці. Що стосується промислових прав, то згідно ст. 14 Конвенції захист прав на винаходи, креслення і моделі, торгові марки, назва фірми, захист прав на літературні, художні і наукові твори надається біженцям така ж, що і громадянам країни, де біженці мають звичайне місце проживання. Відносно початкової освіти держави-учасники надають біженцям таке ж правове положення, що і своїм громадянам. Кожна договірна держава зобов'язана надавати біженцям, законно перебуваючим на її території, право вибору місця мешкання і вільного пересування в межах його території за умови дотримання всіх правил, звичайно вживаних до іноземців при тих же обставинах. Держави-учасниці повинні видавати, посвідчення особи біженцям, які знаходяться на їх території, якщо біженці не володіють дійсними проїзними документами. Такі проїзні документи видаються біженцям для пересування за межами території держав-учасниць. Договірні держави зобов'язалися не висилати законно проживаючих на їх території біженців. Виключення можуть скласти міркування державної безпеки або громадського порядку. Висилка біженців може проводитися тільки у виконання рішень, винесених в судовому порядку. Держави-учасниці жодним чином не висилатимуть або повертатимуть біженців в країни, де їх життю і свободі загрожує небезпека унаслідок їх раси, релігії, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань. Держави-учасниці також взяли зобов'язання по можливості полегшувати натуралізацію біженців, зокрема, робити все від них залежне для прискорення діловодства по натуралізації і можливого зменшення пов'язаних з ним зборів і витрат. Біженці не оподатковуються ніякими митами, зборами або податками, окрім тих або вище тих, які за аналогічних умов стягуються з власних громадян.

Таким чином, правове регулювання положення біженців по Конвенції про статус біженців 1951 р., охоплює декілька аспектів:

1) визначення поняття "біженець" і закріплення принципів їх невиселення і невидачі;

2) надання біженцям по ряду питань правового режиму іноземців (наприклад, він надається біженцям відносно цивільних, цивільно-процесуальних, кримінально-процесуальних, трудових прав);

3) надання біженцям з певних питань національного режиму (так, біженці, як і громадяни даної держави, зрівнює в праві на звернення в суд, в отриманні початкової освіти, урядової допомоги, в питаннях оподаткування, захисту інтелектуальної власності).

Слід мати на увазі, що до біженців відносяться не тільки особи, які мають громадянство певної держави, але і особи, які не мають громадянства. Збереження або втрата особою свого громадянства у момент визнання його біженцем не впливає на його правовий статус біженця. Як це витікає із ст. 1 Конвенції, для держави, приймаючої біженців на своїй території, не повинно бути відмінностей між біженцями, які зберегли громадянство або його втратили.

Після ухвалення в 1951 р. Конвенції про статус біженців в світі відбулося багато подій, пов'язаних з виникненням потоків біженців, певні категорії яких не могли "вписатися" у визначення "біженець", дане в Конвенції, оскільки остання перш за все направлена на захист політичних біженців. Її зміст не задовольняє сучасним умовам рішення проблем біженців, оскільки не враховує всі причини переміщення осіб з однієї країни в іншу і всіх категорій сучасних біженців.

Відповідно до національного законодавства (статті 1 Закону України ”Про біженців”) - біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [24].

У тих випадках, коли будь-яка особа є громадянином декількох країн, вислів “країна її національної належності” означає будь-яку з країн, громадянином якої вона є, і така особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обгрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином якої вона є [25].

Україна, згідно вищеназваного Закону гарантує, що біженця не може бути вислано або примусово повернуто до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Але це положення не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

А також Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім’ї в’їхати в Україну і набути статусу біженця, за відсутності умов, тобто яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй.

Біженці мають право з метою возз’єднання сім’ї вільно залишити територію України.

Що стосується порядку порушення клопотання про надання статусу біженця, то особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з сім’єю, і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.

Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов’язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім’ю.

Особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за такі дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до вищезазначених органів, із заявою про надання їм статусу біженця.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця відповідно до статті 10 Закону України ”Про статус біженців” не надається особі: 1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; 2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; 3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй; 4) стосовно якої встановлено, що умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є - відсутні; 5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; 6) яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні (ця норма не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків)).

Що стосується оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, то воно проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження, а відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в анкеті одного із законних представників неповнолітньої особи. Заява про надання статусу біженця дитині, розлученій з сім’єю, подається одним з її законних представників.

До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця. Якщо у заявника відсутні документи, які посвідчують його особу, його прізвище, ім’я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11