Проте теорія «об’єкта – дії» має й негативні сторони. Це стосується того, за такої конструкції у класичній структурі правовідносин (суб’єкт, об’єкт та зміст) практично об’єкт та зміст правовідносин повинен б співпадати. Іншими словами юридично значима поведінка суб’єкта, що виражається через наявні в нього суб’єктивні права та юридичні обов’язки поглинається по суті об’єктом правовідносин.

Категорія «об'єкт цивільних правовідносин» розглядається найчастіше як елемент цивільних правовідносин взагалі. У юридичній літературі переважає точка зору, що безоб'єктних правовідносин не існує [51, c. 167]. Хоча в радянській правовій літературі висловлювалися, що не всі правовідносини мають визначений об'єкт у вигляді конкретної речі, виникла категорія правовідносин, тому не пов'язаних безпосередньо з визначеним об'єктом [102, c. 215–216].

Об’єкти цивільного права характеризуються такими основними рисами:

Ø формалізуються цивільним законодавством в якості таких, що проявляється в конструкції глав 13–15 ЦК України. Крім того окремо об’єкти цивільних права визначені в книзі четвертій ЦКУ. Деякі з об’єктів цивільних прав, зокрема нерухомість формалізована одночасно декількома нормативними актами;

Ø визначаються їх конститутивні ознаки, що проявляється в визначені у цивільному праві окремих видів об’єктів цивільних прав, зокрема речей, цінних паперів та деяких нематеріальних благ;

Ø визначаються правові наслідки володіння такими об’єктами. Так у ст. 182 встановлено обов’язок державної реєстрації на окремі об’єкти цивільних прав. Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦК України приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 2 ст. 194 ЦК України);

Ø встановлені гарантії для суб’єктів. Зокрема відповідно до ч. 2 ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом;

Ø визначені форми та способи захисту суб’єктивних прав. Так відповідно до ч. 3 ст. 182 ЦК України відмова у державній реєстрації прав на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду;

Ø встановлені певні обмеження на окремі об’єкти цивільних прав. Так відповідно до ч. 3 ст. 180 ЦК України тварини, що занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

Таким чином, під об'єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і нематеріальні блага, що мають свої ознаки або властивості із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини.

Поняття об'єкта цивільних прав не знайшло свого законодавчого закріплення, і є сугубо теоретичним поняттям. Перелік об'єктів цивільних прав закріплений у ст. 177 ЦКУ. До них відносяться речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Аналогічне положення закріплене й у ст. 128 ЦК Російської Федерації: до об'єктів цивільних прав відносяться речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права; роботи і послуги; інформація; результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключні права на них (інтелектуальна власність); нематеріальні блага.

Варто мати на увазі, що об’єкти можуть бути персоніфіковані за їх правовим режимом. Це проявляється у класифікації речей, видах робіт та послуг, результатах творчої діяльності, правах вимог тощо. Правовий режим об’єкта цивільного права зумовлює можливі правовідносини, суб’єктів цивільних правовідносин та правові наслідки. Так, речі, що мають родові ознаки є предметом договорів позики, а речі, що мають індивідуальні ознаки – найму.

Отже, можна дійти висновку, що «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин» – поняття тотожні. Це дозволяє однаковою мірою користуватися як одним, так й іншим терміном.

1.3 Спроби систематизації об’єктів цивільного права

У юридичній літературі наводиться кілька класифікацій об'єктів цивільних прав. Так, В.А. Лапач [68, c. 202] всі об'єкти цивільних прав розподіляє між собою за трьома вихідними групами:

Ø майнові блага (майно);

Ø майново-немайнові блага;

Ø пов'язані з особистістю немайнові блага.

До групи майнових благ входять речі, гроші, цінні папери, майнові права. Група майново-немайнових благ складається з робіт і послуг, об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі виключних прав на них, інформації, службової і комерційної таємниці. Третя група утворена нетоварними благами, пов'язаними з особистістю їх носія. До таких благ відносять життя і здоров'я, гідність особистості, особиста недоторканність, ділова репутація тощо.

За критерієм оборотоздатності всі об'єкти цивільних прав підрозділяють на три види:

Ø  об'єкти, які обертаються вільно;

Ø  об'єкти, які обмежені в обігу;

Ø  об'єкти, вилучені з обігу.

Згідно ч. 1 ст. 178 ЦКУ об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, вилучених з цивільного обороту чи обмежених в обороті, встановлюються тільки законом.

До об’єктів, які обертаються вільно, належать об'єкти, що можуть вільно відчужуватися чи переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим способом.

До обмежених в обороті об'єктів належать об'єкти, встановлені законом, які можна придбати і відчужувати тільки при наявності спеціального дозволу та у спеціально встановленому порядку. Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть вільно придбатися і відчужуватися та бути об'єктом цивільно-правових угод за участю фізичних і юридичних осіб. Так, наприклад, постановою КМУ від 7 вересня 1993 р. №706 затверджене Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, що у п. 7 передбачає, що дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів і патронів до них видаються органами внутрішніх справ громадянам, які досягли 18-літнього віку, за винятком окремих категорій осіб, наприклад, тим, хто за станом здоров'я не може володіти засобами самооборони, що підтверджується медичною довідкою, та при наявності у таких осіб висновку (довідки) медичної установи (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми, яка підтверджує, що за станом здоров'я такі особи можуть володіти (користуватися) спеціальними засобами самооборони, і ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) і застосування.

Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України і встановлений спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна. Так, не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва й інші об'єкти.

Одним з найбільш розповсюджених видів об'єктів цивільних прав є речі. Вони як такі отримали у цивілістиці визначення першими. Ще римські юристи розробили теорію речей і провели її у цивільному праві. Основні положення їх розуміння і класифікації речей сприйняті більшістю правових порядків.

З огляду на зазначене вище вони поступилися за значенням особистим немайновим правам, але не втратили своєї меркантильності

У юридичній літературі існує кілька визначень поняття «речі». Зокрема, О.А. Підопригора визначає річ як визначену частину природи, що являє собою деяку цінність для її власника [76, c. 106]. А.П. Сергєєв відзначає, що речі – це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу по відношенню до людини. Ними є як предмети матеріальної і духовної культури, тобто продукти людської праці. Сюди відносяться й предмети, що створені самою природою і використовувані людьми у своїй життєдіяльності – земля, корисні копалини, рослини тощо [43, c. 195]. Досить своєрідно визначає речі В.А. Лапач, зазначаючи, що речами в цивільному праві можуть бути ті матеріальні і культурні (інтелектуальні) цінності, що мають вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини. Речами можуть визнаватися предмети природного світу чи результати (продукти) людської діяльності, що беруть участь у товарному обороті. Предмети, вилучені з обороту, скидають із себе «товарну маску», перестаючи тим самим бути речами в цивільно-правовому сенсі [68, c. 244]. Видається, що таке визначення речі не відображає, на наш погляд, істотну ознаку речі – здатність задовольняти ті чи інші потреби суб'єктів. У зв'язку з цим вилучені з обороту об'єкти є також речами, але вони є об'єктами прав державної власності.

Питання про речі як об'єкт цивільних прав досить дискусійне. Слід зазначити, що Я.М. Магазинер вказував, що об'єктами права є не матеріальні об'єкти, так звані речі, а лише дії у відношенні речей. Люди ж і речі так само не є «елементами» правовідносин, як не є елементами електрики ебонітова паличка і шкіра, тертям яких створюється електрика [69, c. 66].

Аналізуючи наведене можна визначити ознаки речі як об’єкта цивільних правовідносин:

Ø це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу (матеріальна субстанція);

Ø вони створені людиною чи мають природне походження;

Ø вони мають товарну форму або цінність для суб’єкта цивільного права;

Ø мають споживчу вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини;

Ø з приводу них виникають цивільні правовідносини, чи вони визнані об’єктами цивільного права позитивним законодавством і нема заборон щодо цього;

Ø вони мають просторові та часові координати.

Згідно ст. 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Частина 1 ст. 180 ЦКУ правовий режим речі поширює також на тварин, крім випадків, встановлених законом.

Принагідно зазначимо, що речі є об’єктами цивільного права у тому разі коли вони певним чином визначені і мають просторові, часові чи правові координати. Просторові означають знаходження речі в просторі із прив’язкою до нерухомих речей. Часові здебільшого визначають строк природності речі поза якими вона втрачає свої споживчі властивості і не може бути застосована за своїм безпосереднім призначенням. Це стосується лікарських препаратів. Правові координати є абстрактними і визначають вимоги до речі за наявності яких вона може бути введена у цивільний обіг. Так якщо будівля не відповідає встановленим імперативно «Будівельним нормам та правилам» вона не може бути прийнята і введена в експлуатацію.

Це стосується продуктів харчування, стосовно який визначені санітарні вимоги. Введення імперативних вимог до речей зумовлене необхідністю забезпечення безпеки людини.

Класифікація речей слугує для визначення їх правового режиму, допустимості і специфіки участі у тих чи інших правовідносинах. Як вже зазначалось основні її компоненти розроблені ще римськими юристами. У новому ЦК класифікація речей отримала свою формалізацію.

Речі нерухомі та рухомі. Відповідно до ст. 181 ЦКУ до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. В більшості право власності на рухомі речі підлягає реєстрації.

Для віднесення речей до рухомих чи до нерухомих вживаються такі критерії: матеріальний – ступінь зв’язку речі із землею та юридичний – формальне віднесення законом даної речі до нерухомої. Хоча й транспортні засоби жорстко «не прив’язані» до землі вони законом віднесені до нерухомих речей.

В п. 7 ст. 2 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» формалізоване рухоме майно – окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки.

Цивільне законодавство передбачає особливий правовий режим нерухомих речей. Так, відповідно до ст. 657 ЦКУ договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ст. 182 ЦКУ право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. На сьогодні діє тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12