2.2 Класифікація об’єктів цивільного права за правовим режимом

Вся класифікація об'єктів цивільних прав не мала б, на наш погляд, сенсу, якщо б не існувало будь-яких значимих з точки зору права відмінностей між ними. Разом з тим, як зазначалося, будь-які значущі з точки зору юриспруденції відмінності можуть лежати виключно в галузі правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів. Таким чином, саме ці відмінності правового режиму тієї чи іншого різновиду об'єктів цивільних прав і становлять основу їх класифікації.

«Кожне юридичне відношення виникає з приводу відомого інтересу, переслідуваного членами суспільства. Об'єктом юридичного відношення є засіб здійснення інтересу». Вважаємо, що таким засобом повинен бути визнаний правовий режим об'єкта цивільних прав, або точніше – його зміна, встановлення або припинення. Більш того, сама характеристика «об'єкт цивільних прав» є не що інше, як певний правовий режим того явища зовнішнього світу, яке таким чином характеризується.

Носіями, метою і точкою докладання певного правового режиму є деякі явища зовнішнього світу. Саме в такій якості, на наш погляд, і слід розглядати відносять чинним законодавством до числа об'єктів цивільних прав речі, гроші, цінні папери, послуги, роботи, нематеріальні блага і т. п.

Таким чином, перша класифікація полягає у виділенні серед безлічі явищ зовнішнього світу тих, які є (або можуть бути) носіями якості «об'єкта цивільних прав», а отже – «об'єкта цивільного правовідносини».

Слідуючи далі класифікації об'єктів, необхідно відзначити, що вони (об'єкти цивільних прав) поділяються на кілька суто специфічних груп і підгруп. Їх специфічність виявляється як безпосередньо в різноманітності способів і засобів зовнішнього прояву їх носіїв (наприклад, речі, як щось об'єктивно і відчутно існуюче, і нематеріальні блага, найчастіше виражають виключно суб'єктивну самооцінку суб'єкта); так і у відмінності засобів, методів і заходи правового регулювання і впливу, у розбіжностях правового режиму. Таким чином, категорія «правового режиму» може і повинна бути використана не тільки при визначенні поняття об'єкта цивільних прав, але, як видається, вона є невід'ємним елементом при визначенні цивільно-правового поняття будь-якого явища об'єктивної дійсності, яке визнається об'єктом цивільних прав.

За правовим режимом речі цивільного приватного права поділяються на:

Ø  речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;

Ø  речі, обмежені у обігу.

До речей, обмежених у обігу належать речі, перераховані у спеціальному порядку набуття права власності на окремі види майна, затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. До них належать: вогнепальна гладкоствольна і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Права власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури України тощо.

Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути об'єктами різних абсолютних і відносних цивільних правовідносин і належати будь-яким суб'єктам цивільного права.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є у виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Також вилучення речей з цивільного обороту означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Проблема об'єктів цивільних прав і об'єкта цивільних правовідносин, проблема їх коректного з погляду цивільного права визначення, є однією з найцікавіших у сучасній науці цивільного права. Представляється, що розгляд будь-якого приватного питання про будь-який з різновидів об'єктів цивільних прав (про окремому об'єкті цивільних прав) пов'язана з розглядом питання про об'єкт цивільного правовідносини.

Висловлені в цивілістичній літературі думки з приводу того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, як видається, не в повній мірі враховують саме правове начало, правову субстанцію в правовідносинах. Обґрунтовуючи ту чи іншу теорію щодо того, що ж є об'єктом цивільного правовідносини, їх автори концентрували свої зусилля на відшуканні властивостей об'єкта правовідносини у об'єктивно та незалежно від права існуючих явищ зовнішнього світу, у той час як у правовідносинах слід чітко розрізняти пласт правового регулювання та пласт позаправові дійсності, існуючої незалежно від наявності або відсутності того чи іншого правового регулювання (тобто саме суспільні відносини).

Як видається, об'єкт цивільних правовідносин слід шукати саме в правовому зрізі будь-якого правовідносини, а не в іншій його частині. Об'єкт правового стосунку має бути доступний саме правового впливу, повинен відповідати на правове вплив, а отже, об'єктом правовідносини не може бути матеріальний об'єкт або поведінку зобов'язаного особи.

У той же час об'єкт цивільних правовідносин повинен містити в собі зацікавленість суб'єктів громадянського правовідносини, оскільки громадянське правовідношення опосредует стандартний господарський оборот, організований на принципах рівності суб'єктів, свободи волі, визнання права власності та інших. Таким чином, сенс існування громадянського і взагалі приватного права, значною мірою, пов'язаний з тим, щоб задовольнити законні і справедливі інтереси учасників обігу, врегулювати їх взаємні права і обов'язки, не допустити їх утиску і забезпечити їх захист.

Відповідно сам сенс вступу у цивільне правовідношення складається для його суб'єктів у тому, щоб придбати права, реалізувати наявні права, щоб, тим самим, змінити баланс своїх прав і обов'язків.

З точки зору цивільного права, абсолютно байдужим є та обставина, яка за своїми фізичними характеристиками та чи інша річ, як характеризується з точки зору психології та чи інша поведінка людини. Зміст права власності (обсяг правочинів власника) не залежить від фізичних характеристик речі.

Тільки правовий режим якогось явища об'єктивної дійсності, якимсь може бути річ, дія, гроші, цінні папери і т. п., може відповідати правовому впливу, тобто може бути об'єктом цивільних правовідносин.

Правовий режим як вся сукупність існуючого правового регулювання відносно даного явища об'єктивної дійсності дозволяє виділити всередині себе правовий статус, як якусь незмінних свою частину.

І хоча можна говорити про правовий режим кожного окремого об'єкта (явища об'єктивної дійсності), щодо якого існує чи може існувати цивільно-правове регулювання, тим не менш можна виділити і деякі загальні ознаки, спільні риси правового режиму тієї чи іншої групи таких носіїв.

Висновок, який має більше методологічне значення, полягає в тому, що виділення в класифікації об'єктів цивільних прав тих чи інших її складових (речі, гроші, цінні папери, роботи, послуги, інформація, результати інтелектуальної діяльності, У тому числі виключні права на них (інтелектуальна власність), нематеріальні блага) має сенс лише в тому випадку, якщо є реально встановлені і значущі з точки зору саме цивільного права відмінності у правовому режимі таких явищ.

3. Нетипові об’єкти цивільного права

3.1 Інформація та результат інтелектуальної, творчої діяльності

Об’єкти цивільного права можна умовно поділити на два види. До першого виду слід віднести типові (традиційні) об’єкти цивільного права:

Ø  речі (включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права та обов’язки);

Ø  результати робіт та послуги;

Ø  результати інтелектуальної, творчої діяльності (твори науки, літератури, мистецтва; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комерційні найменування, торговельні марки (знаки обслуговування), географічні позначення та ін.);

Ø  інші матеріальні і нематеріальні блага, які охороняються відомими інститутами права і перевірені практикою їх застосування. Можна сказати, що правовий режим таких об’єктів цивільного права достатньо описаний.

До другого виду об’єктів слід віднести нетипові (нетрадиційні), мало відомі цивільному праву, зокрема, – інформацію, конфіденційну інформацію у вигляді комерційної таємниці і ноу-хау, які, якщо й мають «свій» інститут права, то він ще не пройшов достатньої теоретичної і практичної апробації.

Основним об'єктом правовідносин в інформаційній сфері виступає інформація, яка знаходиться в, цивільному обороті, і з приводу якої виникають суспільні відносини, які підлягають правовому регулюванню [56, c. 2–9].

Поява інформації – один з етапів розвитку категорії «виключних прав». Хоча інформація існувала завжди, основні принципи її організації протягом історичного розвитку не могли залишатися незмінними. Вони відрізнялися і відрізняються стосовно різних видів інформації, яка міститься в різноманітних галузях інформаційної сфери. Що стосується правового режиму інформації, то він відрізняється залежно від ступеня її доступності для користувачів. Загальнодоступною (відкритою) є інформація з державних інформаційних ресурсів, за винятком віднесеної до державної таємниці. Конфіденційною є інформація про громадян (персональні дані), а також інформація, яка містить комерційну (службову) таємницю [66, c. 134].

Сьогодні вже кажуть про певну сферу інформаційних відносин, безпосередня мета яких обумовлюється не тим, що інформацію треба використати, а тим, що її перш за все треба пізнати, що і впливає на особливість правового режиму її використання.

Неможливо не погодитися з тим, що право на інформацію складається з двох елементів – права на отримання інформації і права на її поширення, з яких останній елемент є виключним правом, що має цивільно-правовий зміст. Це право складається з дозволу на передачу інформації третім особам або з дозволу на поширення цієї інформації.

Окремі правники вважають, що ближче за все до права на інформацію знаходиться право на «ноу-хау», яке засновано на конфіденційності даних. «Ноу-хау» – це повністю або частково конфіденційні знання, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, що їх одержала [76, c. 105]. Проте правовий режим «ноу-хау» будується на традиційній основі виключних прав, хоча і має, як і правовий режим інформації, суттєві відмінності від традиційних виключних прав, оскільки існує доти, доки дані відносно нього залишаються недоступними іншим особам, тобто охороняється не стільки недоторканість «ноу-хау», скільки недоторканість особистої сфери його володільців.

Інформація – феномен, який відрізняється від майна, речі по своїй фізичній суті. Інформація і результати інтелектуальної праці є нематеріальними об'єктами, але вони завжди виражаються в будь-якій об'єктивній формі, як правило фізично зафіксованій на матеріальному носії.

Інформація як об'єкт права по своїй суті відрізняється від матеріальних речей (майна) – об'єктів права власності по ряду істотних властивостей:

Ø  нематеріальна сутність інформації;

Ø  цінність об'єкта визначає змістова сутність інформації;

Ø  одна й та сама інформація як об'єкт права може знаходитися у необмеженого кола суб'єктів права;

Ø  багатоваріантність форм представлення інформації;

Ø  одномоментна віртуальна доступність інформації необмеженому колу суб'єктів (користувачів) незалежно від їх місця геопросторового та державного знаходження;

Ø  інформація може бути миттєво скопійована та відтворена необмежену кількість раз;

Ø  виробництво, копіювання, публічне представлення, розповсюдження, накопичення, доступність та використання інформації практично не вимагають витрат матеріальних ресурсів;

Ø  неможливість застосування до інформації як об'єкта права інституту застави власності.

Інформація як об'єкт права може мати різні статуси і режими, властиві лише їй, наприклад, правовий режим обмеження доступу до різних видів інформації, статус офіційної інформації. Данні статуси не мають нічого спільного з майновим правом. Традиційне речове право не підходить для захисту таких об'єктів.

Особливість виключних прав інформації проявляється в тому, що інформація як об'єкт права має свої характерні особливості, які відрізняють їх від виключних прав інтелектуальної власності. їх склад визначається в залежності від предмету охорони змісту інформації, статусу інформації або форми їх представлення (документ, база даних). Для забезпечення ефективного правового захисту інформації необхідне чітке розмежування інформаційних об'єктів з тим, щоб законодавчо визначити правовий режим кожного виду таких об'єктів. Правовий режим інформації як об'єкта права перш за все має бути розглянутий з точки зору її доступності. Відповідно можна виділити загальнодоступну інформацію (яка вільно надається, передається, тиражується, розповсюджується за принципом: що не заборонене законодавцем, те доступне), конфіденційну інформацію (з обмеженим доступом) та інформацію, яка складає державну таємницю (закрита інформація) [84, c. 170].

Цивільно-правовому регулюванню підлягає інформація, яка має реальну або потенційну комерційну цінність та невідома третім особам (характерним є те, що для виникнення інформації необхідна певна діяльність людини).

Фізичні та юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, якщо не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють систему її захисту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12