ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ
НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ З МІСЦЬ
ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

(витяг)

Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостережен­ня і контролю за поведінкою окремих осіб, звіль­нених з місць позбавлення волі, що здій­сню­ють­ся органами внутрішніх справ.

Стаття 2. Завдання адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особа­ми, звільненими з місць позбавлення волі, і здій­снен­ня виховного впливу на них.

Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адмі­ні­стра­тивний нагляд.

Адміністративний нагляд встановлюється щодо пов­нолітніх осіб:

а) визнаних судами особливо небезпечними реци­дивістами;

б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо під час від­бу­ван­ня покарання їх поведінка свідчила, що вони впер­то не бажають стати на шлях виправлення і зали­шаються небезпечними для суспільства;

в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочи­ни або засуджених два і більше разів до позбавлен­ня волі за умисні злочини, якщо вони після від­бу­вання покарання або умовно-дострокового звіль­нен­ня від відбування покарання, незважаючи на попе­редження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших гро­мадян, вчиняють інші правопорушення.

Розділ 2

ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ, ЗДІЙСНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ

Стаття 4. Підстави для встановлення адміні­стра­тив­но­го нагляду.

Підставами для встановлення адміністративного нагляду є:

а) вирок суду, що набрав законної сили, – щодо осіб, зазначених у пункті «а» статті 3 цього Закону;

б) матеріали виправно-трудових установ – щодо осіб, зазначених у пункті «б» статті 3 цього Закону;

в) матеріали органів внутрішніх справ – щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього Закону.

Стаття 5. Порядок встановлення адміністративного на­гляду.

Адміністративний нагляд встановлюється:

– щодо осіб, зазначених у пунктах «а» і «б» статті 3 цьо­го закону, – в судовому засіданні одноособово суд­дею районного (міського) суду за міс­це­зна­ход­жен­ням виправно-трудової установи за поданням на­чальника виправно-трудової установи;

– щодо осіб, зазначених у пункті «в» статті 3 цього за­кону, – в судовому засіданні одноособово суддею рай­онного (міського) суду за місцем проживання осо­би, звільненої з місць позбавлення волі, за подан­ням начальника органів внутрішніх справ.

Разом з поданням до суду надсилаються копія ви­ро­ку та матеріали, що свідчать про необхідність вста­новлення адміністративного нагляду за від­по­від­ною особою.

У судове засідання викликаються особа, щодо якої внесено подання про встановлення ад­мі­ні­стра­тив­ного нагляду, а за її клопотанням – і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подан­ня.

Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з’я­вилися у судове засідання.

Постанова судді оскарженню не підлягає, але мо­же бути опротестована в порядку нагляду.

Постанова судді надсилається для виконання началь­нику районного (міського) відділу (управління) вну­трішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, у випадках, передбачених пунктами «а» і «б» статті 3 цього Закону, – началь­нику виправно-трудової установи.

Адміністрація виправно-трудової установи поста­нову судді надсилає для виконання органу вну­тріш­ніх справ за вибраним піднаглядним місцем про­живання в день його звільнення.

Стаття 6. Термін адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості.

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залиша­є­ть­ся небезпечною для суспільства, адміні­стра­тив­ний нагляд за поданням відповідного органу вну­тріш­ніх справ може бути продовжено у визначеному цим Законом порядку кожного разу ще на шість мі­ся­ців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлен­ня адміністративного нагляду.

Стаття 7. Порядок здійснення адміністративного на­гля­ду.

Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необ­хід­ності у них беруть відбитки пальців. Працівники мі­ліції забов’язані систематично контролювати пове­дінку ціх осіб, запобігати порушенням ними громад­ського порядку та прав інших громадян і припиня­ти їх, проводити розшук осіб, які уникають ад­мі­ні­стративного нагляду.

Стаття 8. Порядок припинення адміністративного на­гляду.

Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу вну­трі­ш­ніх справ:

а) у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом;

б) достроково, якщо піднаглядний перестав бути не­безпечним для суспільства і позитивно характери­зується за місцем роботи і проживання.

Піднаглядний може сам подати клопотання про знят­тя нагляду з підстав, зазначених у пункті «а» час­тини першої цієї статті.

В інших випадках адміністративний нагляд авто­ма­тично припиняється:

а) після закінчення терміну, на який його встано­вле­но, якщо органом внутрішніх справ не подано кло­потання про продовження нагляду або суддя від­мо­вив у продовженні нагляду;

б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування пока­рання;

в) у разі смерті піднаглядного.

Порядок розгляду у суді питання про припинення ад­міністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог частини третьої статті 5 цього Закону.

Розділ 3

ПРАВИЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО НАГЛЯДУ ЗА ОСОБАМИ, ЩОДО ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД

Стаття 9. Обов’язки піднаглядних.

Особи, щодо яких встановлено адміністративний на­гляд, зобов’язані вести законопослушний спосіб жит­тя, не порушувати громадський порядок і додер­жу­вати таких правил:

а) прибути у визначений виправно-трудовою уста­новою термін в обране ними місце проживання і за­реєструватися в органі внутрішніх справ;

б) з’являтися за викликом міліції у вказаний тер­мін і давати усні та письмові пояснення з питань, по­в’язаних з виконанням правил адміністративного на­гляду;

в) повідомляти працівників міліції, які здій­сню­ють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міс­та) у службових справах;

г) у разі від’їзду в особистих справах з дозволу мі­ліції в інший населений пункт та перебування там біль­ше доби зареєструватися в місцевому органі вну­трішніх справ.

Стаття 10. Обмеження дій піднаглядних.

До осіб, щодо яких встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд, за постановою начальника органу вну­трі­шніх справ застосовуються частково або у повно­му обсязі такі обмеження:

а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначе­ний час, який не може перевищувати восьми годин на добу;

б) заборона перебування у визначених місцях ра­йо­ну (міста);

в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в осо­бистих справах за межі району (міста);

г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох ра­зів на місяць.

Під час здійснення адміністративного нагляду на­чаль­ник органу внутрішніх справ з урахуванням осо­би піднаглядного, його способу життя і пове­дін­ки має право змінювати (зменшувати або збіль­шу­ва­ти) обсяг обмежень, передбачених цією статтею.

Розділ 4

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯМ

Стаття 11. Відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду.

У разі злісного порушення правил ад­мі­ні­стра­тив­но­го нагляду, передбачених статтями 9 і 10 цього За­кону, особи, щодо яких встановлено ад­мі­ні­стра­тивний нагляд, притягаються до відповідальності згі­дно з законодавством.

Президент України Л. Кучма

м. Київ, 1 грудня 1994 року

Стаття 1961. Порушення правил адміністративного на­гляду.

Злісне порушення правил адміністративного нагля­ду, якщо воно вчинено особою, до якої двічі протя­гом року застосувались адміністративні стягнення за такі ж порушення, –

карається позбавленням волі на строк від шести місяців до двох років або виправними робо­та­ми на той же строк.

Самовільне залишення піднаглядним місця прожи­вання з метою ухилення від адміністративного на­гляду, а так само неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживан­ня особи, щодо якої встановлено адміні­стра­тив­ний нагляд при звільненні з місць позбавлення волі, –

караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох років.

Кримінальний кодекс України

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН
ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ
«ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ»

Стаття 2...

Безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, які через відсутність роботи не ма­ють заробітку або інших передбачених законодав­ством доходів і зареєстровані у державній службі зай­нятості як такі, що шукають роботу, готові та зда­тні приступити до підходящої роботи.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних прийма­ється державною службою зайнятості за їх особи­сти­ми заявами з восьмого дня після реєстрації у цен­трі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян проводи­ть­ся при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби – військового квитка, документа про ос­віту або документів, які їх замінюють.

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих ка­тегорій населення.

1. Держава забезпечує надання додаткових гаран­тій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують со­ці­аль­но­го захисту і не здатні на рівних конкурувати на рин­ку праці, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чо­тирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-тех­нічних закладах освіти, звільнилася зі строкової вій­ськової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (си­ро­там), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх за­мі­­нює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам при до­сягненні 58 років, жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 ці­єї статті категорій громадян місцеві державні ад­мі­ністрації, виконавчі органи відповідних рад за по­дан­ням центрів зайнятості бронюють на під­при­єм­ствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за ро­біт­ничими професіями, у тому числі з гнучкими фор­мами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату пра­ців­ни­ків підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні ад­міністрації, виконавчі органи відповідних рад змен­шують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із чис­ла категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у ме­жах установленої броні з підприємств, установ і ор­ганізацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному роз­мірі неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої час­тини державного фонду сприяння зайнятості насе­лення і можуть використовуватися для фі­нан­су­ван­ня витрат підприємств, установ і організацій, які ство­рюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Стаття 8. Право громадян на працевлаштування.

Громадяни мають право на працевлаштування і ви­бір місця роботи шляхом звернення до під­при­єм­ства, установи, організації, індивідуального селян­сь­кого (фермерського) господарства і до іншого робо­тодавця або при безплатному сприянні державної служ­би зайнятості.

Стаття 27. Розмір матеріальної допомоги в період про­фесійної підготовки та перепідготовки.

1. Громадянам, зареєстрованим у державній служ­бі зайнятості як такі, що шукають роботу і безро­бітні, згідно з пунктом 1 статті 26 цього Закону, в пе­ріод професійної підготовки і перепідготовки випла­чується матеріальна допомога в розмірі 75 процен­тів їх середньої заробітної плати за останнім міс­цем роботи, але не більше середньої заробітної пла­ти, що склалася в народному господарстві від­по­від­ної області за минулий місяць, і не нижче встанов­леного законодавством розміру мінімальної заро­бітної плати.

Стаття 28. Умови виплати допомоги по безробіттю гро­мадянам, зареєстрованим на загальних під­ста­вах.

2. Право на допомогу по безробіттю мають незай­няті (непрацюючі) громадяни, визнані у встано­вле­ному порядку безробітними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7