Відомо, що поголів’я худоби перебуває на стійловому утриманні 140 - 160 до 180 - 200 днів. Його раціони складаються переважно із консервованих, грубих і концентрованих кормів та коренеплодів. Все це зумовлює потребу близько 60, а в окремих випадках і до 70 % кормів річного раціону заготовляти і зберігати відповідно до прийнятих технологій і вимог. Обсяги заготівель грубих, соковитих, штучно висушених і концентрованих кормів в Україні на перспективу мають становити 65 - 70 млн. т корм. од. за рік.

Нині розроблено і впроваджуються різні технології заготівлі кормів. Головна особливість їх - застосування високопродуктивної збиральної і транспортної техніки, її раціональна експлуатація, скорочення транспортних витрат, економія пального. Все це дасть змогу організувати безперервний збиральний конвеєр, заготовляти корми у стислі строки. Потрібно впроваджувати найбільш досконалу організацію заготівлі кормів. Враховуючи брак малогабаритної збиральної техніки у фермерських господарствах, треба організувати спільне її використання кількома господарствами. При цьому важливо забезпечити збирання кормових культур у визначені строки як важливу умову заготівлі кормів.

Слід зазначити, що консервування кормів пов’язане з великими втратами. Так, за даними Інституту кормів УААН, втрати силосу при зберіганні сягають 40 % закладеної сировини. Це майже стільки, скільки при заготівлі сіна. Недодержання технологічних вимог при заготівлі сіна з багаторічних трав (люцерни, еспарцету, конюшини, лядвенцю рогатого) і сумішей їх із злаковими травами призводить до того, що втрати поживних речовин сягають 60 %. Сіно при цьому неякісне, з великими втратами основного компонента - листя. Розрізняють втрати, яких можна уникнути, і втрати, яких уникнути практично неможливо, але їх можна обмежити. Уникнути можна втрат, які виникають у разі недодержання строків, способів і технології збирання, поганої підготовки транспортних засобів і сховищ. Такі втрати відносять до господарських. Втрати поживних речовин внаслідок біохімічних процесів у свіжоскошених рослинах і в подальшому в результаті автолізу і дії мікроорганізмів неминучі. Проте їх також можна обмежити, додержуючи строків і досконалих технологій збирання і заготівлі кормів. Так, зниження початкової поживності зеленої маси трав при заготівлі сіна можна зменшити з 55 до 45 і навіть до 40 %, силосу - з 30 до 20 - 25 і навіть 15 %. Те саме стосується й сінажу, коренеплодів, трав’яних концентратів (листя бобових, штучно зневоднені корми) тощо.

У деяких господарствах для годівлі худоби протягом року використовують силос, сінаж і сіно. Такий підхід важко виправдати як теоретично, так і практично. Консервація корму будь-яким способом пов’язана, як уже зазначалось, з великими втратами поживних речовин корму. У разі тривалого зберігання в найкращому сіні, сінному і трав’яному борошні, брикетах, гранулах, силосі й сінажі вміст каротину, аскорбінової кислоти та інших вітамінів зменшується в десятки разів, що несприятливо впливає на здоров’я тварин у стійловий період, на їхню продуктивність, відтворення стада. У корів підвищується яловість, у курей зменшується несучість, у стадах спостерігається прихований і явний авітаміноз, виникає потреба давати тваринам синтетичні вітаміни у вигляді добавок до корму і навіть ін’єкцій. Тому навіть при згодовуванні влітку заготовлених високоякісних кормів свіжа зелена маса в раціонах худоби має становити не менш як 20 - 25 % поживності раціону. Бажано і в зимовий період згодовувати тваринам зелені корми, вирощені гідропонним способом.

Необхідною умовою якісної заготівлі кормів є ретельне планування технологічних процесів, включаючи збирання, транспортування і закладання кормів на зберігання, застосування прогресивних форм організації і оплати праці.

Крім зберігання корене- і бульбоплодів, баштанних, соломи ярих і озимих хлібів, заготівля кормів пов’язана з різними способами їх консервування - зневоднюванням (природним чи штучним), молочнокислим бродінням, доведенням сировини до фізіологічної сухості з наступним зберіганням в анаеробних умовах, хімічним консервуванням, заморожуванням.

Найпростіший спосіб консервування кормів - сушіння природним зневоднюванням трав - не втратив значення і в наші дні у зв’язку з його доступністю, простотою, мінімальними витратами, високою якістю корму. Разом із тим сушіння трав у полі пов’язане з великими втратами поживності, а інколи і погіршенням перетравності поживних речовин, насамперед протеїну. Тому треба вдосконалювати технологію заготівлі сіна з метою зменшення його фізичних втрат і підвищення якості.

Сіно є одним із найкращих видів корму в зимовий період. Високоякісним сіном можна задовольнити потребу тварин в поживних речовинах на 40 - 50%, а в перетравному протеїні - на 35 - 45%. На сіно збирають бобові у фазі бутонізації, злакові у фазі колосіння - до початку цвітіння. У цей період трави добре облистяні та містять найбільшу кількість поживних речовин. Так, в 100кг люцернового сіна, скошеної у фазі бутонізації, міститься 64к. о. та 16,9кг перетравного протеїну; при скошуванні на початку цвітіння - відповідно: 56 к. о. та 13,9 кг перетравного протеїну; у фазі повного цвітіння - 44 к. о. та 10,5кг перетравного протеїну. При затримці зі скошуванням вміст протеїну зменшується на 1 - 2% за добу, а клітковини збільшується з 23% до 40%. При скошуванні трав на сіно в кінці цвітіння втрачається до 42% врожаю, в основному за рахунок старіння та опадання листків; крім того термін збирання істотно впливає на швидкість відростання отави. Затримка із підбиранням валків скошених трав на 1 день затримує відростання рослин на 2 дні.

Тривалість сінозбирання в кожному укосі не повинна перебільшувати 8 - 10днів, тому в господарстві потрібно висівати кілька культур, різних за часом досягнення сінозбиральних умов. Суміші бобових і злакових трав збирають у більш ранні терміни. Вони більш технологічні при збиранні на сіно, ніж чисті посіви люцерни, еспарцету та інших, швидше підсихають, так як рослини у валках мають меншу товщину.

Скошувати траву треба на низькому зрізі - на висоті 5 - 6см, а останній укіс - на висоті 8 - 10см. З цією метою, поля перед сівбою ретельно вирівнюють. Цей захід дозволяє різко зменшити втрати корму, збільшити виробність сінозбиральних агрегатів на 20 - 25%. Збільшення висоти зрізу на 1см веде до недобору 3 - 5% врожаю.

Ділянки з врожайністю до 200 ц/га зеленої маси скошують, як правило, у валки, а при більш високій - в прокоси. Суданську траву доцільно скошувати тільки у валки, так як вона дуже швидко відростає і можна не встигнути зібрати сіно з прокосів. На ділянках з високою врожайністю зеленої маси з полеглим і сплутаним травостоєм доцільніше застосовувати для скошування ротаційні косарки типу КРН - 2,1 або КПРН-3.

Для прискорення процесу сушіння скошеної трави варто застосовувати дворазове перевертання валків, що дозволяє краще зберегти поживність корму. Зменшення втрат поживних речовин у сіні може бути забезпечене і за рахунок впровадження прогресивних технологій - пров’янення трав у сонячну погоду шляхом плющування стебел бобових трав і ворошіння трави в прокосах, що забезпечує швидке зменшення вологості рослин до 45 - 55%; пресування сіна вологістю 22 - 24% (у траві не повинно бути грубостеблових бур’янів, маса 1п. м. валка повинно складати 1,4 - 1,6кг при його ширині не більше 1,4 м, рис 23).

Застосування активного вентилювання дозволяє навіть у сприятливу погоду збільшити збір сіна на 15 - 20%, в якому майже повністю зберігається протеїн. При цьому маса збирається з поля при вологості 40 - 45%, коли забезпечується висока збереженість листків; досушування необхідно проводити тільки пошарово; довжина скирди 25 - 35 м в залежності від типу вентилятора.

В процесі зберігання сіна його поживна цінність зменшується. Найменші втрати (5 - 10% сухої речовини) відмічаються при зберіганні його в сіносховищах або під наметом. При зберіганні під відкритим небом скирди обов’язково потрібно ставити на підстіжжя з соломи або гілок і накривати соломою. При підвищенні вологості в сіні відбуваються аеробні мікробіологічні процеси, що призводить до його псування і навіть самозапалення. Додання до сіна вологості більш 25% кухонної солі (1 - 2%) стримує зігрівання та пліснявіння сіна.

При заготівлі сіна можна застосувати хімічні консерванти, що дозволяє збирати його при підвищеній вологості, але не більше 30%. В якості консервантів використовують оцтову кислоту, КНМК (1 - 1,5% від маси сіна), безводний аміак (1 - 3%). Кислоти вносять при підбиранні сіна, аміак - у скирду, вкриті поліетиленовою плівкою і при активному вентилюванні - 3 рази по 15 хвилин. Він збільшує вміст протеїну та сприяє кращому травленню клітковини.

Сінаж - це по суті силос, приготовлений з прив’яленої сировини до вологості 45 - 60 %. У загальному розумінні це сіно-силос. Суть процесу полягає у прив’ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості, тобто до часткового зневоднення зеленої маси до вологості, коли бактеріям така волога недоступна. Тому під час сінажування не відбувається маслянокисле і майже не спостерігається оцтове бродіння, є певна кількість молочної кислоти (0,9 - 2,2 % сухої речовини).

За даними науково-дослідних установ, поживність його дуже висока: 1кг сінажу відповідає 0,3 - 0,5 к. о., містить 35 - 65 г перетравного протеїну і понад 40мг каротину.

При виготовленні силосу або заготівлі сіна втрати поживних речовин досягають 20 - 30% і більше. Під час виготовлення сінажу втрачається 8 - 12% поживних речовин. В сінажі майже повністю зберігається листя і суцвіття. В зимовий період він не замерзає, що дає змогу механізувати процеси вивантаження корму.

У скошеній і прив’яленій траві, вологість якої становить 45 - 55%, водоутримуюча сила колоїдної системи клітин підвищується і досягає 50 - 52 атм. Вода клітин стає недоступною для бактерій. Тому прив’ялену траву, вологість якої становить 45 - 55%, бактерії не розкладають. Проте в ній можуть розвиватися плісеневі гриби. Оскільки вони є аеробними організмами, то, щоб прив’ялена трава не пліснявіла, її треба ущільнити і зберігати в герметичних сховищах.

За таких умов не пізніше як через 12 год. створюються анаеробні умови і процес молочнокислого бродіння або гниття припиняється. Отже, консервуючою основою сінажу є не кислотність середовища, а фізіологічна сухість маси.

Сінаж - вітамінний корм: 15 - 20кг його повністю задовольняють добову потребу дійних корів у каротині. При цьому в шлунку жуйних корів створюється сприятливе цукрово-протеїнове співвідношення (1: 1 або 1: 1,5), що забезпечує нормальний процес травлення. Сінаж добре поїдають тварини, використання його в раціоні наближає зимовий тип годівлі до літнього.

Сінаж можна виготовляти з різних трав незалежно від вмісту цукру в них. Найдоцільніше виготовляти сінаж з багаторічних бобових трав (конюшини, люцерни), а також з лучних. Бобові трави на сінаж збирають на початку фази бутонізації, злакові - на початку колосіння.

Технологічний процес виготовлення сінажу складається з таких операцій: скошування трав, плющення бобових; прив’ялювання скошеної трави і згрібання її у валки; подрібнення і одночасне навантаження у транспортні засоби або збирання трав з валків у копиці та навантаження їх (без подрібнення); перевезення до місця закладання сінажу; закладання, ущільнення маси і герметичне закриття її в сінажних спорудах. При виготовленні сінажу скошену траву прив’ялювати треба найскоріше, оскільки це різко зменшує втрати сухої речовини, особливо каротину. Для прискорення прив’ялювання застосовують плющення трави.

В сонячну погоду плющені трави прив’ялюють у покосах протягом 4 - 6 год, на півдні 3 - 4, в хмарну погоду 10 - 12 год. Для кращого прив’ялювання траву ворушать у покосах валкоутворювачами ГВК-6,0 або бічними граблями ГБУ-6. Цими граблями можна перевертати валки і розкидати їх після дощу.

Прив’ялену траву з валків одночасно підбирають і подрібнюють на частинки розміром 2 - 3 см підбирачем-подрібнювачем та КУФ-1,8, силосозбиральним комбайном, а також косарками-подрібнювачами КИК-1,4 (з підбирачем) та КИР-1,5Б. Подріблену масу з поля до сінажних споруд перевозять автомобілями-самоскидами самоскидними тракторними причепами.

Під час виготовлення сінажу прив’ялену масу негайно транспортують до сінажних споруд, а закладати його в кожну споруду треба не довше 2 - 3 днів.

Дозріває сінаж протягом 2 - 3 тижнів, після чого він має приємний фруктовий запах і добрі смакові якості. Сінаж, взятий з траншеї, треба згодовувати протягом 1 - 2 днів, бо при зберіганні в приміщенні довше він пліснявіє і набуває неприємного запаху. Маса 1м3 сінажу в баштах висотою до 10 м становить 300 кг, в траншеях, де його трамбували трактором 400 - 500 кг.

Основна умова виготовлення високоякісного сінажу - ущільнення його під час закладання його в споруду. В баштах заввишки до 10м для цього використовують вібраційний трамбувальник, а в траншеях - трактори. Траншею закладають так, щоб висота ущільненої маси над стінами траншеї становила 1м. Зверху сінаж вкривають шаром свіжескошеної подрібненої трави (заввишки 20 - 30 см), а для герметизації траншеї сінаж вкривають поліетиленовою або хлорвініловою плівкою.

Силосування - найбільш простий та ефективний засіб консервування зелених кормів. Основою процесу силосування є молочнокисле бродіння, в результаті якого в силосі накопичуються молочна і оцтова кислоти. Можливе також утворення й інших органічних кислот (олеїнової), спирту, а також вуглекислого газу. При дотримані технології силосування втрати поживних речовин не перевищують 10 - 15%. Для отримання максимальної кількості поживних речовин кукурудзи кукурудзу потрібно збирати у фазі воскової стиглості зерна, коли питома маса качанів у загальному врожаї сягає 45 - 50%, суміші гороху з вівсом - у фазі воскової стиглості зерна в 1 - 2 нижніх ярусів бобів. Оптимальною вологістю вважають 65 - 70%. Якщо маса має більш високу вологість до неї варто підмішувати суху подрібнену солому ячменю, вівса, проса. У правильно закладеному силосі температура не повинна перевищувати 32 - 37ºС. Кожна силосна траншея повинна бути заповнена за 3 - 4 дні, маса має бути ретельно утрамбована й герметично вкрита.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15