корму, оскільки еспарцет (особливо піщаний) у перший рік нерідко менш урожайний, ніж конюшина та буркун. Зелену масу використовують на зелений корм і виготовлення сінажу.

Догляд за посівами полягає в осінніх фосфорно-калійних (Р60К60) та весняних (N60Р45К45) підживленнях і весняному боронуванні середніми боронами. Хороші густі травостої немає потреби обробляти гербіцидами та пестицидами. Останні інколи використовують на насінних площах.

Збирання. Оскільки еспарцет - добрий медонос, його збирають у фазі повного цвітіння. Згодовують переважно великій рогатій худобі, вівцям, коням. Не слід скошувати за один прийом всю площу. При пересушуванні еспарцет втрачає листя, яке дуже легко обламується. Треба скошувати таку площу, з якою можна впоратись за день. Сіно обов’язково досушують під накриттям активним вентилюванням, а ще краще - прив’ялюванням у валках і використовують для приготування високоякісного сінажу.

Вирощування еспарцету на насіння. Виробництво насіння багаторічних трав у багатогалузевих господарствах проводять на полях, де їх вирощують на корм, - у кормових, ґрунтозахисних і польових сівозмінах.

Насінники закладають високоякісним насінням супереліти, еліти або першої репродукції з першокласною господарською придатністю.

Для кращого росту насіння слід інокулювати відповідними штамами бульбочкових бактерій. Для цього його перед сівбою обробляють ризоторфіном, що містить ці штами.

Підготовка насіння для насінних посівів включає ті самі прийоми, що й для звичайних виробничих посівів. Так, насіння озимих (кормового жита і пшениці, ярого жита та ін.) бажано інкрустувати, додаючи в плівку разом із фунгіцидами мікроелементи та біостимулятори.

Основна підготовка ґрунту залежить від строку сівби і попередника. Восени провадять зяблеву оранку на глибину 25 - 27 до 32 см, неглибока оранка на 14 - 16 см після озимих проміжних, а також на зрошуваних ділянках.

Під літні (післяукісні й післяжнивні) посіви трав на зрошуваних площах, а також під озимі посіви частіше проводять поверхневий обробіток дисковими знаряддями з одночасною культивацією або комбінованими агрегатами, наприклад АГ-6; КРУ-3,7; АКШ-5,6; Агро-3; АП-6 та ін. Такий обробіток забезпечує появу дружних сходів, тоді як після оранки вони бувають зріджені.

Передпосівна підготовка ґрунту така сама, як під озимі, ранні ярі, пізні ярі, післяукісні посіви. Щоб знищити бур’яни, на пізніх весняних посівах люцерни попередньо проводять 2 - 3 культивації, в тому числі передпосівну.

Для росту і підвищення насінної продуктивності під зяблеву оранку слід вносити до 40 т/га органічних добрив або добавляти іншу органіку (в тому числі сидерати). Потім ріст рослин, їх цвітіння і дозрівання регулюють застосуванням мінеральних добрив. Вносять молібденові, цинкові, борні, марганцеві та інші добрива.

Навесні у перший рік використання насінників вносять фосфорно-калійні (Р45-60К45-60), азотні у стартовій дозі (N30-45). У наступні роки, коли рослини утворюють сильні кущі, азотних добрив не вносять або дають їх по 30 - 40 кг/га д. р.

На бідних ґрунтах, зокрема на торф’яних і піщаних, слід вносити підвищені дози калійних добрив (N100-120), збільшують також дози азотних добрив до 60 кг/га д. р.

Еспарцет можна висівати як навесні - наприкінці квітня - у травні, так і влітку - у червні - липні. Навесні його доцільно висівати під покрив виковівсяної суміші, кукурудзи, проса, післяукісно після озимих проміжних безпокривно або під покрив проса і кукурудзи. Висівають широкорядним способом з міжряддями 70 см. Застосовують широкорядний безпокривний посів наприкінці квітня - на початку травня із стрічковим внесенням гербіцидів. Ефективні безпокривні посіви еспарцету після збирання ранніх ярих і гороху на зерно.

Насінники сіють зернотрав’яними або універсальними сівалками. Норми висіву на насіння зменшують у 2 - 3, а то й у 6 - 8 разів порівняно з нормами висіву на кормових посівах. Навіть на звичайних рядкових посівах норму висіву зменшують на 30 - 60 %.

До 6 ц/га насіння еспарцету можна мати з 36 - 40 розкущених рослин на 1 м2 або 50 ― 60 кг/га.

Глибина загортання насіння ― 4 - 6 см. На важких ґрунтах і в умовах достатнього зволоження на 3 - 4 см.

Догляд за насінниками. На широкорядних безпокривних посівах можна проводити міжрядний обробіток по маячних культурах, наприклад, по вівсу, гречці. Сходи цих культур з’являються раніше, ніж трав, і це дає змогу провести шарування. Гербіциди на насінниках у рік закладання застосовують насамперед на безпокривних посівах. Якщо трави висіяно під невеликий покрив - виковівсяні суміші, висіяної меншими нормами (30 - 40 кг вівса,

60 - 80 кг вики), або кукурудзу на зелений корм, такі покриви пригнічують бур’яни і при ранньому збиранні забезпечують наступне добре відростання багаторічних трав.

Восени в рік сівби на насінниках бобових трав вносять фосфорно-калійні добрива (Р45К45). Це поліпшує осінній ріст рослин, тому наступного року трави будуть краще кущитись. Восени (не пізніше початку жовтня) доцільно провести підкошування трав, особливо якщо є бур’яни, які можуть достигнути і обсіменитись. На другий рік і в наступні роки проводять весняне боронування. Воно дає змогу вичесати минулорічні стебла, поліпшити аерацію верхнього шару ґрунту, знищити сходи бур’янів і поліпшити фітосанітарний стан поля. Перед боронуванням по мерзлоталому ґрунту вносять азотні (N30-35), фосфорно-калійні (Р45К45) добрива. Велике значення має і спалювання минулорічних стебел на насінниках трав. При цьому знищується до 80 % шкідників, які вийшли на поверхню і знаходяться в стерні. На великих площах для цього використовують спеціальні агрегати.

Насінники еспарцету другого і наступних років використання, у Степу восени, обробляють долотоподібними лапами упоперек напряму посівів. Глибина обробітку - 12 - 14 до 18 - 20 см з відстанню між лапами 25 см. Для затримання талих вод і літніх опадів восени проводять щілювання. Крім того, на всіх широкорядних посівах насінників здійснюють міжрядні розпушування, які поліпшують аерацію ґрунту і дають змогу знищити бур’яни.

За якісного механічного догляду гербіциди на насінниках звичайно не використовують. Проте обробки біопрепаратами (дендробациліном, ліпідоцидом та ін.), а також пестицидами, які проводять до початку цвітіння, бувають необхідні на посівах бобових трав.

Важливим заходом підвищення урожайності насіння еспарцету є додаткове запилення. Еспарцет запилюється бджолами пасік, які вивозять на посіви.

Збирання насінників. Еспарцет збирають роздільно, обмолочуючи валки.

Строки збирання визначають за станом насіння. В еспарцету у разі перестигання частина бобиків обсипається, тому треба запобігати перестоюванню трав на пні і пересиханню в покосах. Втрати насіння еспарцету внаслідок обсипання можуть сягати 35 - 40 %. Для зменшення втрат насіння збирають роздільно при побурінні частини бобиків. Проте навіть при роздільному збиранні можливі втрати. У зв’язку з цим доцільно застосовувати спеціальні пневмопідбирачі для додаткового збирання насіння, що обсипалось.

Насінники усіх культур слід збирати у стислі строки. В дощову погоду не можна залишати валки в полі. Слід завозити всю масу під навіси і накриті токи, розстеляти тонким шаром і досушувати, оскільки вологе насіння швидко втрачає схожість.

Технологічна карта вирощування еспарцету наведена в таблиці 18.

Таблиця 18. Технологічна карта вирощування еспарцету на зелений корм Площа: 27 га; Урожайність: 300 ц/га; Удобрення: N60Р60К60

Виробництво кормів є найбільш ресурсомістким у цілому в агропромисловому комплексі України, воно включає польове кормовиробництво, лукопасовищне господарство, промислове виробництво комбікормів та білково-вітамінних добавок, відходи борошномельної, круп’яної, цукрової, спиртової промисловості, тут задіяні значні матеріально-технічні і трудові ресурси, використовується понад 70% сільськогосподарських угідь.

Проте, нині обсяги інвестицій в кормовиробництво, за рахунок усіх джерел фінансування, не забезпечують навіть простого відтворення спожитих основних засобів, що створює реальну загрозу можливому оновленню у ближчі роки його матеріально-ресурсного потенціалу до внутрішньодержавних потреб виробництва кормів як для наявного поголів’я ВРХ так і свиней, і цим зашкоджує виробництву продовольчих ресурсів та розширенню їх експортних поставок.

Тому, для запобігання такому розвитку подій в найближчій перспективі, треба передбачити створення для кормовиробництва комплексу сприятливих умов і перш за все надання йому спеціалізованого галузевого характеру, що допоможе створити сприятливі умови для розширеного відтворення основних засобів з метою суттєвого підвищення рівня фондозабезпеченості кормовиробництва та його технічного переозброєння.

На їх створення господарства щороку витрачають певну частку коштів, тому що високорозвинена матеріально-технічна база сільськогосподарського підприємства, будь якої форми власності, є основою прискореного розвитку кормовиробництва. В зв’язку з цим надзвичайно актуальною стає проблема раціонального використання всіх її складових і перш за все будівель, споруд, передавального устаткування та інших механізмів для заготівлі і зберігання кормів, а також силових, робочих машин і транспортних засобів для їх вирощування і збирання, тобто комплексу елементів, які належать до складу основних виробничих засобів кормовиробництва, процес нагромадження яких загострює проблему ефективного їх використання.

Сьогодні в молочному скотарстві України панує концепція кормовиробництва, яка заснована на переважному використанні об’ємистих кормів: влітку пасовищ (природних, сіяних короткострокових і культурних довгострокових), кормів сировинного конвеєра у поєднанні з традиційним застосуванням в зимово-стійловий період консервованих кормів (сіно, сінаж, силос) та коренеплодів. Концентровані корми через постійний їх дефіцит, вузький асортимент зернофуражу, занепад комбікормової промисловості стали відігравати незаслужено малу роль у розвитку галузі тваринництва.

Вищезазначена система виробництва кормів має суттєві недоліки, бо, перш за усе, вона не забезпечує сталу і повноцінну кормову базу, ефективне використання земельних ресурсів, тому не створює умов для розвитку тваринницької галузі в Україні. Це є наслідком ряду науково необґрунтованих і хибних положень. Наприклад, давно стало незаперечною аксіомою, що сировинний конвеєр у весняно-осінній період може безперебійно забезпечити тваринництво вдосталь повноцінними зеленими кормами. В дійсності ж, як свідчить багаторічна практика, це - ілюзія, омана, бо через непередбачуваність кліматичних умов об’єми виробництва і строки надходження зелених кормів на ферму в більшості випадків не відповідають потребі. Через ті ж кліматичні умови, а також дефіцит в більшості господарств кормозбиральної техніки та низьку її продуктивність і ненадійність в роботі не витримується оптимальна фаза скошування кормових культур, що призводить до значного зниження поживності кормів. Відомо, що кожен день запізнення збирання багаторічних трав зумовлює зниження їх поживності на 1%. У зв’язку з цим, тривалість збирання по одному типу корму не повинна перевищувати 10 днів, по закінченню яких втрати поживних речовин різко збільшуються і складають 3% щоденно. Запізнення зі скошуванням багаторічних трав призводить до втрат 0,25% протеїну і підвищенню вмісту клітковини на 0,33% за добу. З іншого боку, часта зміна кормів сировинного конвеєра у раціонах корів супроводжується різкими зрушеннями характеру і інтенсивності ферментативних процесів у рубці жуйних тварин, що веде до зниження засвоєння ними енергії і поживних речовин кормів, спаду їх продуктивності.

Крім цього, при частій зміні зелених кормів вкрай важко контролювати комплексну повноцінність раціону.

Таким чином, хоч зелені корми і є відносно дешевими та повноцінними, порівняно з консервованими, але внаслідок нестабільного їх надходження виникають ряд проблем як економічного характеру (часто скошують їх у ранні фази вегетації за низької врожайності), так і створення умов повноцінної годівлі тварин.

Щоб уникнути вищенаведених негативних явищ у кормовиробництві та створення системи сталого виробництва кормів та ефективного їх використання у молочному скотарстві необхідно щоб у господарствах зони Степу безпосередньо кормові культури мали займати понад 30% ріллі, на якій має вироблятися понад 50% кормів, а застосування зволожених кормових сумішок з подрібнених консервованих кормів (сіно, сінаж, силос, концентровані та інші) забезпечує рівномірне надходження всіх поживних речовин в організм тварин одночасно. У цьому випадку вирішується проблема дефіциту протягом доби одних поживних речовин і надлишку інших, причому як в зимовий, так і літній періоди. Це дуже важливо як з точки зору фізіології живлення тварин, так і використання земельних ресурсів. Необхідно зокрема, застосування замість кукурудзяного силосу комбінованих силосів зі злако-бобових ярових зернофуражних культур та кукурудзи з соєю, які в нинішніх умовах господарювання є пріоритетними.

Особливо велике значення така годівля має в літній період, бо часта зміна кормів сировинного конвеєру в літніх раціонах худоби, як уже відзначалось, особливо за несприятливих погодних умов, призводить до частих і різких змін режиму годівлі. Однотипна ж годівля корів упродовж всього літа дає можливість у значній мірі позбутися вищезазначених негативних кормових факторів.

Створення кормової бази на основі пріоритетних кормових культур і організація цілорічної однотипної годівлі худоби на основі комбінованих силосів сприяє збільшенню виробництва і якості кормів, стабілізації кормової бази і типу годівлі корів, що забезпечує зростання надоїв молока, валового його виробництва з розрахунку на одиницю земельної площі та підвищення ефективності роботи молочного комплексу.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що надання кормовиробництву галузевого, спеціалізованого характеру, потребує вдосконалення багатьох технологічних процесів, пов’язаних з виробництвом кормів. Об’єктивною умовою розвитку спеціалізації, є підвищення продуктивності праці і, як результат, підвищення ефективності виробництва продукції кормовиробництва, а вона практично неможлива без інновацій і науково-технічного прогресу в цій галузі. Тому сучасний рівень спеціалізації в кормовиробництві повинен характеризуватися поглибленням поділу суспільної праці як в межах господарств з виділенням виробничих підрозділів, відділків, бригад, ланок, так і створенням окремих підприємств, спеціалізованих на самостійних етапах виробництва кормів. Надання кормовиробництву спеціалізованого галузевого характеру передбачає зміцнення матеріально-технічної бази в сільськогосподарських підприємствах будь якої форми власності і являється основою виробництва кормів. Від ступеня оснащеності кормовиробництва основними засобами залежить інтенсивність використання земельних і трудових ресурсів.

1.  Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Вища освіта, 2005. - 448 с.: іл.

2.  Зінченко О.І. та ін. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591 с.: іл.

3.  Маткевич В.Т. Кормопроизводство в таблицах. ― К.: Урожай, 1992. ― 224 с.

4.  Примак І.Д., Ґудзь В.П. Операційні технології вирощування кормових культур. - К.: Урожай, 1995. - 288 с.

5.  Рабочая тетрадь агронома по кормопроизводству / Под ред., А.Г. Денисенко, А.А. Бабича. ― К.: Урожай, 1987. ― 232 с.