Каталог Рефератов - Методика аутогенного тренування при підготовці єдиноборців 14-15 років з рукопашного бою

	Информационно-образоательный портал
	Рефераты, курсовые, дипломы, научные работы,



МЕНЮ\|

поиск

Методика аутогенного тренування при підготовці єдиноборців 14-15 років з рукопашного бою

сихологічна підготовка здійснюється завжди в поєднанні з іншими видами підготовки спортсмена: фізичною, тактичною, технічною. Особливу роль вона відіграє в тому випадку, коли спортсмени мають однаковий рівень за всіма видами підготовки, окрім психологічної [19-22].

Планування психологічної підготовки є важливим раціональним її елементом, що має цілеспрямований характер, конкретні види та потребує врахування як спрямованості окремих навчально-тренувальних занять, так і відповідних циклів, періодів підготовки спортсмена, і, таким чином, дозволяє уникнути стихійності.

Психологічна підготовка є дуже тривалим, а тому складним процесом, який включає загальну (ЗПП) та спеціальну (СПП) психологічну підготовку. Кожен із цих видів спрямований на підготовку до визначеного виду діяльності в спорті, що зумовлює їх конкретну мету, зміст та специфіку організації [20,23-25].

1.1.1 Тривожність, як один з основних показників при зайняттях спортом
Тенденція відчувати неспокій і побоювання взагалі і в окремих випадках давно привертала увагу психологів і фахівців, що займаються особою в нормі і патології. Деякі психоаналітики використовують терміни "тривога", "тривожність" для позначення надмірного похмурого передчуття. Під "страхом" мається на увазі усвідомлена оцінка реальної загрози ситуації.

Взагалі ж під "тривожністю" розуміють як риси особи, так і стан. Як риса особи тривожність характеризує наявну в нас тенденцію, схильність випробовувати побоювання, страх у більшості ситуацій [19,25-29].

Додатково до того рівня загальної і специфічної тривожності, який суб'єкт може відчувати в різних повсякденних і стресових ситуаціях, існують і багато інших параметрів прояву тривожності, знання яких важливе для спортсмена і його тренера.

Наприклад, деякі учені, оцінюючи тривожність у суб'єктів, що знаходяться в загрозливих ситуаціях, виявили, що їх досліджувані випробовували або "травматичну тривожність", або тривожність у зв'язку з очікуванням невдачі. Одним з істотних чинників стурбованості, вираженої у цих ситуаціях, був страх невідповісти очікуванням своїх товаришів або боязнь підвести своїх керівників, тренерів. Отже, тривожність як боязнь невдачі пов'язана із сприйняттям індивідом соціальних наслідків його успіху або невдачі в даній ситуації [27-30].

Цей вид тривожності був найважливішим для більшості випробовуваних в порівнянні з "травматичною тривожністю" - боязню отримати серйозну фізичну травму або поранення. Можна з достатньою ймовірністю припустити, що в напружених видах спорту з наявністю фізичного контакту тривожність учасника частіше пов'язана з подальшим соціальним несхваленням або похвалою, чим з побоюванням отримати травму. Тому рівень тривожності, який може заважати діяльності, мабуть, пов'язаний з відношенням людини до успіху і невдачі і з його загальною потребою в досягненні.

Необхідно відзначити, що сміливі в своїй поведінці спортсмени, які займаються видами спорту, де потрібен прояв мужності, не завжди вільні від високого рівня тривожності. Не виключено, що такі спортсмени могли обрати діяльність, яка вимагає зовнішнього прояву сміливості, щоб довести собі і іншим, що вони не такі боязливі, якими іноді бувають [8,13,31].

Тривожність і вік. З цього питання існують найсуперечливіші думки. За даними Кеттелла і інших авторів [8,9], які досліджували рівень тривожності у людей різного віку, тривожність підвищується в підлітковому (юнацькому) віці, але до 30 років знижується.

Віковий діапазон між підвищенням рівнів тривожності дуже близько відповідає періоду, під час якого спортсмени досягають свого фізичного потенціалу в спорті. Якщо соціальний статус і, непрямим чином, привабливість для протилежного полу пов'язані з успіхом у спорті (а в деяких ситуаціях успіх або невдача у спорті мають дуже важливе значення для наступної оцінки людиною себе як професійного спортсмена і як особи), то недивно, що стрес змагання від юнацького віку приблизно до 30 років для багатьох є непосильною працею.

У дослідженнях тривожності було встановлено, що рівень неспокою можно передбачити і він змінюється в часі: до, в час і після того, як наступає стресова ситуація. Наприклад, рівень передробочої тривожності зазвичай високий. Очікування настання стресової події, очевидно, робить істотний вплив на динаміку особи. З іншого боку, після реального контакту з ситуацією рівень тривожності має тенденцію до зниження [8,32-37].

Після виступу в змаганнях часто можна помітити підвищення тривожності, аналогічне тому, яке спостерігається перед стартом. Спортсмени і тренери зазвичай увечері або навіть через декілька днів після цього в думках знов і знов переживають окремі епізоди боротьби змагання.

У високотривожних людей більше вірогідність порушення діяльності в умовах стресу, у низькотревожних менше. Хронічна дія значного стресу може привести до зриву навіть дуже стійких суб'єктів. З іншого боку, систематичне подолання помірного або поступово зростаючого стресу часто сприяє створенню міцності у індивіда (психологічної, і можливо, фізіологічної), яка дозволяє йому краще справлятися зі стресом. Таким чином, існує тенденція адаптуватися до стресу, можливість навчитися управляти їм, якщо його інтенсивність не дуже велика. На думку фахівців тренер і всі, хто працює зі спортсменами, повинні створювати такі ситуації, щоб спортсмен поступово адаптувався до стресових умов, з якими йому доведеться зустрітися [30,35,37-40].

1.2 Психологічна регуляція в підготовці спортсменів. Характеристика аутогенного тренування
Психорегуляція є необхідною формою психологічного забезпечення підготовки в спорті. Це пов'язано з тим, що на сьогодні спортивні змагання - це насамперед боротьба особистостей, рівних за фізичною, техніко-тактичною підготовленістю, де останні вагомі корективи в хід боротьби вносять навички самоконтролю та саморегуляції. Як видно з наукових доробок ряда авторів [24,39], психорегуляція в спорті широко застосовується для вирішення наступних завдань:

регуляції негативних психологічних станів спортсменів;

формування поведінкових настанов перед змаганнями;

відновлення спеціальної працездатності спортсменів під час тренувань, змагань та після них;

створення мобілізаційної готовності спортсмена до майбутнього змагання;

підвищення психічної надійності спортсмена;

підвищення результативності змагальної діяльності;

покращення навчання під час оволодіння спортивними вправами та виправлення помилок у техніці рухів;

підвищення у спортсмена впевненості в собі;

формування почуття спокою в спортивній діяльності та ситуаціях особистого життя [41,42].

Вищенаведені завдання підтверджуються дослідженнями, що доводять переваги змін стану тих спортсменів, які володіють методами психорегуляції та використовують їх в процесі спортивної діяльності. Отримані дані дають можливість стверджувати, що у спортсменів, які успішно оволоділи необхідними навичками психорегуляції, покращилися показники поведінки на змаганнях, зменшилася кількість негативних реакцій на зауваження тренера, зросла кількість позитивних реагувань. Поведінка цих спортсменів стала більш керованою та контрольованою, а перед змаганнями багато таких спортсменів перебували в оптимальному до змагальному стані. Але найбільш позитивним наслідком оволодіння прийомами психорегуляції вважається значне підвищення результативності змагальної діяльності.

Ефективності діяльності в спорті сприяє багато факторів, але, на думку фахівців, одним із головних серед них є рівень психічного напруження спортсмена [81]. У спорті психічне напруження виникає як під час тренувань, так і під час змагань, але воно розрізняється як за спрямованістю, так і за змістом. Напруження на тренуваннях пов'язане з процесом діяльності, з необхідністю реагувати на вплив зростаючих фізичних навантажень, тому воно називається процесуальним. В екстремальних умовах змагань додається ще й напруження, обумовлене метою досягнення найкращого результату. Це - результативне напруження. Ці два види психічного напруження можуть виявлятися не лише в процесі здійснення тренувальної чи змагальної діяльності, а й до неї, при цьому процесуальне напруження виникає безпосередньо перед тренуванням, а результативне - ще задовго до початку змагань.

Дослідження спеціалістів у галузі психології спорту доводять, що саме по собі психічне напруження є чинником позитивним, що свідчить про активізацію всіх функцій і систем організму, що забезпечує її високу продуктивність, оскільки в організмі спортсмена відбувається ряд психофізіологічних змін, які мобілізують енергетичні, гуморальні, вегетативні та інші ресурси, домотають успішному виконанню діяльності спортсмена.

Серед факторів, що сприяють і посилюють виникнення психічного напруження виділяють інформаційно-операційний, особистісний і ситуативний [43]. Однак, якщо напруженість надмірно висока, з чим постійно пов'язаний спорт, вона може перерости в психічне напруження. Тому психологи розглядають його як фактор, що негативно впливає на спортсмена, оскільки це - дисгармонія функцій, надмірне емоційне порушення, надлишкова і невиправдана витрата нервової енергії. Як відмічають Б.П. Яковлєв і В.А. Багіна [44], психічне напруження розкриває особливості мобілізації психофізіологічних функцій спортсмена в конкретному виді спорту і залежно ввід виду виконуваної при цьому діяльності або умов, за яких вона відбувається. Психічне напруження як природне реагування організму спортсмена на збільшення загального зовнішнього навантаження полягає у збільшенні загального рівня активності центральної нервової системи, підвищенні частоти серцевих скорочень і систолічного тиску при розширенні кровоносних судин.

Конкретними чинниками, що спричиняють зміну психічного напруження спортсмена, називають [45,46]:

значущість змагань;

склад учасників змагань;

організація змагань;

поведінка людей, які оточують спортсмена;

індивідуально-психологічні особливості спортсмена;

особливості виду спорту та змагальних вправ;

ступінь оволодіння засобами саморегуляції;

виконання усталеного ритуалу до змагальної поведінки;

психологічний клімат у команді;

організація вільного часу спортсмена.

Методи психорегуляції класифікуються за кількома ознаками. За способом впливу вони підрозділяються на методи впливу ззовні (гетерорегуляція) і методи самовпливу (ауторегуляція), за змістом - на вербальні (реалізовані за допомогою слів) і невербальні, які підрозділяються на апаратурні і без апаратурні. За особливостями реалізації методи психорегуляції поділяються на контактні і безконтактні.

Характеристика аутогенного тренування.

Аутогенне тренування - метод самостійного викликання у себе особливого (аутогенного) стану, використання цього стану і самостійного виходу з нього. "Ауто" - сам, "генос" - народження. Слово "аутогенна" (самородна) вказує, що джерелом позитивних дій є той, що сам займається, а слово "тренування" підкреслює необхідність регулярних занять

Аутогенне тренування запропоноване в 1932 р. Німецьким лікарем Іоганном Генріхом Шульцем (1884-1970 рр). Вивчаючи самовідгуки людей, занурених в гіпнотичний стан, І Г. Шульц відмітив, що фізіологічні зрушення супроводяться певними відчуттями. Наприклад, розслаблення м'язів супроводиться відчуттям тягаря, а наповнення кров'ю капілярів шкіри - відчуттям тепла. Їм був запропонований метод викликання фізіологічного зрушення шляхом пасивної концентрації уваги на зачатках відчуття, що викликає це зрушення. Так концентрація уваги на реальному тягарі тіла сприяє поглибленню розслаблення м'язів, а концентрація на реальному теплі тіла - притоці крові в капіляри шкіри [39,47-50].

В аутогенних тренуваннях використовуються дії на стан нервової системи.

Необхідно враховувати особливості впливу тонусу скелетних м'язів і дихання на центральну нервову систему. Якщо свідомо загальмувати рухові реакції, відповідні психічному стану людини, його внутрішньому переживанню, то воно помітно ослабіє або зникне. Неспання завжди пов'язане з високим м'язовим тонусом, а повне розслаблення всіх м'язів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінімуму, сприяє розвитку сонливості. Ця фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенних тренувань. Необхідно повністю навчитися розслабляти м'язи свого тіла перш, ніж зайнятися аутотренингом [40,51-54].

Дії на нервову систему пов'язані з уявленнями, плотськими образами (зоровими, слуховими тощо). Плотський образ - доволі активний інструмент впливу на психічний стан і здоров'я людини. Якщо людина постійно представляє похмурі картини, при цьому відчуваючи себе стороною, "що потерпіла", це, поза сумнівом, відіб'ється на його здоров'ї. Оздоровлюючим же чином діють приємні, радісні образи і уявлення. М'язове розслаблення допомагає підвищити значення плотських образів.

Дія на психофізіологічні функції організму регулюється і програмується словами, вимовними не лише вголос, але і в думках. Дія словесного самонавіяння на фізіологічні функції зростає в стані релаксації, досягнутої в процесі аутогенного тренування. Характер цієї дії залежить від сенсу і змісту словесних формулювань. Фрази при самонавіянні зазвичай прості і короткі, і в думках вимовляються повільно в такт диханню.

Ці дії в аутогенних тренуваннях використовуються зазвичай в такій послідовності: релаксація - уявлення - словесне самонавіяння.

Комплекс вправ, що становить сутність аутогенних тренувань, - це засіб, який сприяє зростанню резервних можливостей людини і удосконалює діяльність програмуючих механізмів мозку [55].

Техніка аутогенних тренувань вимагає попереднього вироблення певних психічних і фізичних навиків, таких як:

Управління увагою. Увага - одна з найбільш творчих функцій психіки. Якщо Ви не можете управляти увагою для утримання його на предметі власної діяльності, то не зможете добитися необхідного результату. Спочатку необхідно концентруватися на монотонно рухомих зовнішніх об'єктах. Потім фіксувати увагу на простих предметах.

Операція плотськими образами. Реальні предмети замінюються уявними. Від простих плотських образів треба перейти до складніших, включаючих відчуття тягаря, тепло рук, ніг і далі всього тіла. Плотські образи ускладнюються, це можуть бути зорові образи (ласкавий гомін морить, шелест зеленої діброви, ластівки в синяві неба), що поєднуються з фізичними відчуттями (тепла, освіжаючого вітерця) і внутрішніми переживаннями (розслаблення, спокій) [56].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент.