|
|
| Методика підготовки борців до змагань |
|
перші роки Радянської влади заняття із спортивної боротьби проводилися в клубах всевобучу. І918 р. у Петрограді був відкритий перший борцівський клуб.У 1922 р. відбулися змагання борців класичного стилю Москви, Петрограда і міст України. А через два роки на першому чемпіонаті СРСР з класичної боротьби в Києві вже змагалися 40 борців у п'яти вагових категоріях.З 1925 р. радянські атлети почали мірятися силами на килимі із зарубіжними борцями. На чемпіонаті СРСР 1928 p., у якому взяли участь 38 зарубіжних спортсменів, вони довели свою перевагу, вигравши загальнокомандну першість.У тридцяті роки в спортивному товаристві "Крила Рад" (Москва) було відкрито першу секцію боротьби вільного стилю. Про цей вид боротьби було відомо лише те, що правилами спортсменам дозволялося захоплювати один одного нижче пояса і застосовувати дії ногами.Зважаючи на схожість цього виду боротьби з деякими національними видами, поширеними в республіках Середньої Азії та Закавказзя, радянські тренери творчо розробили й класифікували технічні прийоми, створили правила змагань.У 1937 р. було проведено першу товариську зустріч між борцями вільного стилю Москви і Ленінграда, а наступного року відбувся матч команд уже з п'яти міст країни.Численні змагання з вільної боротьби сприяли вдосконаленню майстерності спортсменів. У передвоєнні роки молоді борці -- фундатори радянської вільної боротьби С. Спиридонов і А. Ялтирян неодноразово отримували призи за високу спортивну майстерність.У роки Великої Вітчизняної війни радянські борці мужньо билися з фашистськими загарбниками. За доблесть і героїзм багато з них удостоєні високих урядових нагород. Смертю хоробрих полягли відомі спортсмени Микола Суслов, Іван Михайловський, Григорій Пильнов, Олексій Желнін та багато інших.У 1947 р. радянські борці стають членами Міжнародної любительської федерації боротьби (ФІЛА). І з цього часу борці класичного та вільного стилів постійно беруть участь у чемпіонатах Європи, світу, в Олімпійських іграх, успішні виступи яких піднесли популярність класичної і вільної боротьби в країні. Для об'єднання усіх осередків любителів спортивної боротьби 1959 р. було створено Федерацію боротьби СРСР.Видатних успіхів досягли збірні команди країни на XXI і XXII Олімпійських іграх. Так, виступаючи в усіх десяти вагових категоріях на XXI Олімпіаді в Монреалі, радянські борці класичного стилю здобули сім золотих, дві срібні й одну бронзову медалі, а представники вільної боротьби привезли на Батьківщину п'ять золотих і три срібні нагороди. Таких успіхів на той час не досягла жодна команда світу з усіх існуючих видів боротьби [4, 8].Через чотири роки в Москві, на іграх XXII Олімпіади, наші спортсмени знову підтвердили свою відмінну підготовку: борці -"класики" стали володарями п`яти золотих, двох срібних і однієї бронзової медалей, а борці вільного стилю -- семи золотих, срібної і бронзової нагород.Відомими спортсменами стають найбільш сміливі, настирливі й завзяті. Що ж спонукає хлопців оволодівати борцівськими прийомами, вступати до секцій боротьби? Насамперед природне бажання помірятися силами, виявити найспритнішого. А як це краще зробити? Звичайно, під час борцівськнх поєдинків.Іноді доводиться спостерігати таку картину: не знаючи ані правил, ані прийомів боротьби, підлітки самотужки оволодівають окремими технічними діями, борються, як вміють.Прагнення молодої людини до пізнання, самоствердження і самовдосконалення слід всіляко підтримувати й заохочувати, і допомогти в цьому має вчитель фізичної культури під час реалізації відповідного розділу комплексної програми Фізичного виховання як на уроках, так і під час позакласної робот.Учні мають усвідомити, що спортивна боротьба справляє на них неабиякий вплив. Так, у герці на килимі доводиться долати опір суперника, який прагне перемогти. Але хіба можна побороти його, якщо немає сили? Боротьба розвиває цю фізичну якість. Зустрівшись із фізично сильним суперником, однією силою з ним не впоратися. Потрібна неабияка спритність. Боротьба вдосконалює й цю якість. Залежно від віку борців кожен спортивний двобій триває лише 4--6 хв (звичайно, якщо жодному з них не вдається достроково покласти суперника на лопатки). Під час поєдинку необхідно весь час атакувати, стримувати натиск суперника, долати опір. Напруження, що виникає під час двобою, може витримати лише витривалий, отож, розвивається й витривалість На розгадування задуму суперника, оцінювання обставин і прийняття необхідного рішення в поєдинку, який протікає бурхливо, у борця є лише частка секунди. Отже, йому потрібні миттєва реакція й неабияка кмітливість. Боротьба розвиває і швидкість реакції, і точність мислення.Мінливі обставини двобою удосконалюють не тільки фізичні, а й морально-вольові якості: боягуз не зможе досягти успіху в поєдинку на борцівському килимі. Активні дії під час борцівського герцю сприяють також вихованню цілеспрямованості, наполегливості в досягненні поставленої мети, сили волі, "чоловічого характеру" і благородства [4, 10].Навіть короткий перелік фізичних і морально-вольових якостей, умінь і навичок, розвиткові яких сприяє спортивна боротьба, свідчить про її корисність для виховання майбутнього воїна, якому, щоб оволодіти складною військовою технікою, потрібні і сила, і спритність, і витривалість, і працелюбність, і кмітливість, і вміння, не розгублюючись, знаходити правильне рішення у складній обстановці сучасного бою. 2. Підготовка борців до змагань2.1 Основні тенденції в методиці підготовки борцівМетодика підготовки спортсменів повинна цілком відповідати вимогам змагань. Змінюються правила змагань - настільки ж оперативно повинні вноситися корективи й у методику підготовки до них.У боротьбі вільної і класичний за 30 років тривалість сутички скоротилася з 20 до 6 хв. При цьому сутичка була розбита на два періоди по 3 хв із хвилинним відпочинком, що ще більш підвищило її напруженість. У дзюдо усього лише за десятиліття тривалість фінальної сутички скоротилася з 10 до 5 хв.Вимоги до підвищення показовості й активності спортсменів у двобоях знайшли відображення в правилах змагань з боротьби вільної, класичної і самбо. При цьому в обов'язки суддів входить активізація боротьби в сутичці. При недостатньо енергійному втіленні в життя цього пункту правил арбітр може бути відсторонений від подальшого суддівства.Неодноразово обговорювалася проблема скорочення тривалості міжнародних турнірів з боротьби вільної, класичної з 3 днів для кожної вагової категорії (на Олімпійських іграх -- 4 дні) до 1--2. Однак такі нововведення торкаються всіх сторін підготовки, тому більшість фахівців вважають їх несвоєчасними.Сучасні правила міжнародних змагань спрямовані на інтенсифікацію змагальної діяльності. Більшість тренерів і ведучих борців світу не змогли за короткий час вирішити проблему сполучення високого темпу сутички і збереження при цьому результативності технічних дій і їхньої розмаїтості.Найбільше успішно в нових умовах виступали спортсмени, що домоглися скорочення тривалості тактичної підготовки до виконання прийомів, а також фаз підходу, відриву (збивання). Це дозволило їм більш гнучко будувати тактику проведення сутички, тому що скорочення часу виконання ведучих фаз улюблених прийомів дає можливість ефективно виконувати їх не тільки в перші хвилини бою, але і наприкінці її, коли стомлення сповільнює відповідні дії суперника.Іншим аспектом проблеми інтенсифікації сутички є необхідність у дуже короткий час оцінити ситуацію, "пробити" захист суперника й успішно провести улюблений прийом. Усе це вимагає рішення багатьох питань у тактику реалізації "коронних" прийомів, а також висуває необхідність розробки методики тренування, яка повною мірою відповідає новим вимогам правил змагань.Ці тенденції були викликані не стільки правилами змагань (вони саме призивали до різнобічної техніки і видовищної боротьби), скільки голим раціоналізмом тренерів: замість творчих пошуків можливостей скоротити час підготовки складних прийомів вони попросту виключили їх з арсеналу. Але це був не кращий шлях вирішення проблеми проведення складних прийомів у рамках ліміту часу на їх підготовку. Збідніння арсеналу дозволило підвищити надійність вузького кола простих технічних прийомів, але призвело до зниження здатності вести комбінаційну боротьбу, а це утруднило реалізацію прийомів у сутичках з досвідченими суперниками.Як бачимо, прогресивні правила міжнародних змагань пред'явили до тренерів високі і різнобічні вимоги, на які ні вони, ні вчені не змогли швидко дати правильну відповідь. За короткий час не удалося розробити вичерпних рекомендацій зі зміни методики тренування відповідно до принципово нових вимог змагань. Фахівці не припускали, що скорочення часу сутички з 9 до 6 хв потребуватиме настільки істотної перебудови методики тренування.Треба було кілька років для того, щоб переосмислити використовувану в практиці методику тренування, внести в неї необхідні зміни, переглянути критерії добору для участі у відповідальних внутрішньосоюзних і міжнародних турнірах [12, 5].Чемпіонат світу 1985 р. у цьому плані став поворотним пунктом. Він показав, що спортсмени і тренери серйозно зайнялися пошуком резервів проведення прийомів, високо оцінюваних суддями (3--4 бали). Усе більше число спортсменів у класичній боротьбі демонстрували кидки прогином і через спину в стійці, кидки прогином захватом тулуба ззаду чи зворотнім захопленням тулуба в партері. У вільній боротьбі все частіше в стійці проводилися кидки через плече (млин), кидки через спину, неодноразово робилися спроби виконання кидка прогином захопленням руки і тулуба. У партері, крім перевороту накатом, спортсмени всі частіше прибігали до інших різноманітних переворотів -- захопленням руки на ключ, перехресним захопленням гомілок, захопленням стегна і шиї і т.п. І це не надбання окремих спортсменів, а масове явище, що дозволяє сподіватися, що ліміт часу при підготовці прийомів в сутичці вже не сковує творчість, не звужує технічний арсенал до примітивізму.Таким чином, у рішенні принципів активності і показовості в класичній і вільній боротьбі намітилася визначена позитивна тенденція, що може бути реалізована.М. Ерциган (1986) вважає, що для підвищення майстерності ведучих борців національних збірних команд (ефективне проведення прийомів у змаганнях у високому темпі) необхідно переглянути роботу насамперед з юнаками і молоддю, скорочуючи при навчанні час підготовки кидків. Це можливо лише при вивченні і вдосконаленню складних технічних дій у сполученні з декількома варіантами підготовчих дій, а також при включенні цих прийомів до комбінації з помилковими атаками й іншими прийомами.Варто враховувати, що для освоєння комбінаційного стилю потрібно 3--4 роки, у той час як освоєння переводів і переворотів накатом у класичній боротьбі, переводів захопленням однієї чи двох ніг у стійці і 1--2 перевороти у партері у вільної досить для відносно швидкого досягнення успіхів у групі юнаків і молоді. Але перебудувати виступ таких борців на використання комбінаційного стилю в групі дорослих практично неможливо, тому що вони не мають "школи", тобто необхідного набору технічних дій, що дозволяє комбінувати їх у сутичці. Таким чином, легкість досягнення високих результатів у юнацькі роки потім обертається невиправними втратами в групі дорослих.Якщо у вільній і класичній боротьбі недоліки в технічній підготовленості якоюсь мірою можуть бути заповнені високою спеціальною фізичною підготовленістю, то в дзюдо це практично неможливо. Таким чином, відставання в розмаїтості й ефективності технічного арсеналу дзюдоїстів не дозволяє розраховувати на переконливі перемоги в командному заліку на чемпіонатах світу і на завоювання золотих медалей на Олімпійських іграх.Досвід роботи ведучих тренерів країни свідчить, що в підготовці обдарованих дзюдоїстів не слід копіювати техніку кращих японських спортсменів. Необхідно освоювати арсенал прийомів, біомеханічна структура яких цілком відповідає індивідуальним особливостям борців.Це дозволяє створювати еталонну техніку виконання окремих прийомів. У відповідності з цим принципом формувався технічний арсенал чемпіона світу 1975 р. і Олімпіади 1976 р. В. Невзорова, чемпіона світу 1985 р. Ю. Соколова.Якщо до 1976 р. основним резервом росту майстерності борців було підвищення обсягу тренувального навантаження, то в даний час цей показник втратив ведуче значення.У видах спорту з циклічною структурою (легка атлетика, плавання й ін.) даний процес завершився вже в 70-і роки, тому що подальший механічний ріст обсягу не приводив до підвищення результатів.Перехід більшості ведучих борців країни до кінця 80-х років на триразові тренування протягом дня практично вичерпав резерви подальшого підвищення обсягу навантаження. Крім того, до цього часу стали очевидні і деякі негативні сторони використання великого обсягу тренувальної роботи: уповільнення темпів росту швидкісно-силової підготовленості, підвищення небезпеки перенапруги серцево-судинної і нервово-м'язової систем, травми опорно-рухового апарата. Усе це веде до скорочення термінів збереження вищих спортивних досягнень у результаті вичерпання адаптаційних можливостей організму.Акцент у підготовці змістився на інтенсивність. Про цьому дуже точно сказав відомий фахівець з легкої атлетики Тоні Нетт: "Убиває не дистанція, а темп". Сам по собі обсяг формує лише першу, базову, ступінь підготовки, після чого потрібно використання тренувальних режимів, близьких по інтенсивності і структурі засобів до змагальної діяльності. Інтенсифікація підготовки відбулася не тільки в боротьбі, але й в інших видах спорту.До кінця 80-х років у теорії спортивної боротьби нагромадилася настільки велика кількість фактичного матеріалу, що осмислити його без застосування методів теорії керування виявилося нерозв'язною задачею. Тому на кафедрі боротьби ГЦОЛІФК під керівництвом Г. С. Туманяна й у відділі спортивних єдиноборств ВНІІФК. під керівництвом А. А. Новикова почалися інтенсивні розробки питань навчання і тренування з використанням сучасних методів, а також створення діагностичних комплексів і тренажерних стендів, що дозволяють оцінити основні сторони підготовленості борців у процесі змагальної і тренувальної діяльності. Особливо пильна увага зверталася на оцінку адаптаційних резервів ведучих борців при підготовці до відповідальних змагань і розробку модельних характеристик підготовленості з метою своєчасної корекції тренувального процесу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
|
|
|
© 2003-2013
Рефераты бесплатно, курсовые, рефераты биология, большая бибилиотека рефератов, дипломы, научные работы, рефераты право, рефераты, рефераты скачать, рефераты литература, курсовые работы, реферат, доклады, рефераты медицина, рефераты на тему, сочинения, реферат бесплатно, рефераты авиация, рефераты психология, рефераты математика, рефераты кулинария, рефераты логистика, рефераты анатомия, рефераты маркетинг, рефераты релиния, рефераты социология, рефераты менеджемент. |
|
|
