Розробка тренажерів, що дозволяють удосконалювати ведучі ланки улюблених прийомів, що визначають результативність спортсмена в турнірі, у боротьбі почата відносно недавно. Але вже перші результати, отримані на тренажері конструкції В. А. Мороза, показують їх велику перспективність. Подібні установки дозволяють сполучати швидкісно-силову підготовку з розвитком силової витривалості в специфічних умовах. Тим самим досягнутий рівень швидкісно-силової підготовленості найбільш повно реалізується при проведенні прийомів, чого неможливо домогтися при використанні традиційних вправ зі штангою і гирями.

На початку 80-х років у теорії спортивного тренування були переосмислені багато положень, що вважалися раніше непорушними. Установлено, що традиційний підхід до виборчого розвитку окремих якостей у висококваліфікованих спортсменів засобами загальнофізичної підготовки зручний лише для теоретичного аналізу. На практиці тренери зіткнулися з великими труднощами при реалізації досягнутого приросту швидкості, сили чи витривалості в специфічних умовах. Так, після 2--3-місячні підготовки з обтяженнями метальникам був потрібно тривалий час, щоб поліпшити результати у вправах.

Вивчення цих факторів дозволило прийти до наступного висновку: чим вище рівень підготовленості спортсменів, тим більше спеціалізованою повинна бути їхня підготовка. При цьому в окремих випадках прогрес у видах спорту, що вимагають високої витривалості, залежить від швидкісно-силової підготовленості. Було встановлено, що рівень максимального споживання кисню (МСК) у найсильніших бігунів 30-х років і сучасних спортсменів відрізняється незначно, у той час як результати в сучасних бігунів незрівнянно вищі.

Аналіз підготовки видатних спортсменів світу дозволив зробити висновок, що на визначеному етапі роботи над витривалістю прогрес результатів залежить від ефективності швидкісно-силової роботи, тому що підняти рівень споживання кисню значно вище досягнутого рівня практично неможливо.

У боротьбі, як і в інших видах спорту, на передзмагальних етапах найбільш ефективна централізована підготовка в умовах конкуренції близьких за рівнем майстерності спортсменів. У цьому випадку в сутичках змагального характеру великі фізичні навантаження сполучаються зі значною емоційною напругою, що приводить до більш занчного стомлення, стимулюючи адаптаційні процеси в період відновлення працездатності.

На заключних етапах передзмагальної підготовки ведучим борцям потрібно виконати великий обсяг роботи з удосконалювання технічних дій в умовах, наближених до змагальних. З цією метою підбираються спаринги-партнери, здатні відтворити манеру боротьби і технічний арсенал основних суперників [12, 11].

Позитивний ефект приносять і міжнародні учбово-тренувальні збори. Постійне підвищення вимог до спеціальної витривалості борців вищих розрядів привело до значного росту тренувальних навантажень у їхній підготовці. Практичний досвід показує, що недостатній облік особливостей адаптації окремих обдарованих борців до навантажень різної спрямованості не дозволяє цілком реалізувати їхні потенційні можливості в змаганнях. При підготовці борців високого класу недостатньо враховувати загальні закономірності побудови навантажень на етапах передзмагальної підготовки. Необхідна індивідуалізація окремих параметрів навантажень у річному циклі і при плануванні багаторічної підготовки. Доводиться рахуватися з тим, що до результатів чемпіонату світу, Олімпійських ігор спортсмени приходять різними, найбільш прийнятними саме для них шляхами. Використання в роботі з талановитими борцями стандартних, устояних форм організації і методів підготовки в кращому випадку затримує їх спортивний ріст, але найчастіше приводить до передчасного зниження результатів.

Борцям з високими координаційними здібностями, що має на озброєнні велику кількість складних технічних дій, не слід планувати великі обсяги тренувальної роботи, спрямовані на розвиток витривалості. Як правило, це не сприяє досягненню рекордних для них показників витривалості, але негативно впливає на технічну майстерність і швидкісно-силову підготовленість. У результаті виявляється, що спортсмен після тривалої напруженої підготовки не в змозі приборкати активність суперників високим темпом (у нього і не було необхідних задатків до формування цього стилю боротьби), до того ж утрачає здатність вигравати за рахунок різноманітної техніки.

Іноді намагаються борця, що перемагає за рахунок високого темпу проведення сутичок, але який не володіє простими технічними діями, змусити змінити стиль своєї діяльності, використовуючи великий обсяг засобів швидкісно-силової підготовки й удосконалюючи складні в координаційному відношенні прийоми. Як правило, нав'язаний спортсмену стиль діяльності, до якого в нього немає схильності, не дозволяє цілком розкрити його потенційні можливості. Спроби переробки стилю борців пов'язані також з несприятливими змінами функціонального стану й імунітету [50]. У майстрів спорту і майстрів міжнародного класу можна підвищити рівень розвитку відстаючих фізичних якостей до оптимального, якщо це відставання заважає реалізації технічного потенціалу спортсмена. Але основна установка в підготовці борців вищих розрядів -- акцентоване удосконалювання ведучих сторін підготовленості і фізичних якостей, що забезпечують їх реалізації. Тільки в такий спосіб можна виховати яскраву індивідуальність, здатну саме в силу своїх особливостей вигравати в самих відповідальних змаганнях.

При аналізі результатів участі борців у змаганнях, особливо невдалих, основна увага часто приділяється недолікам у морально-вольовій підготовці. Таке трактування усуває детальний аналіз передзмагальної підготовки і річного циклу в цілому. Тим часом існують об'єктивні критерії, за якими можна пердбачити імовірність і умови досягнення успіху. Це, насамперед, надійність тактико-технічних дій у сутичках, обумовлена відношенням кількості оцінених прийомів до суми оцінених прийомів і реальних спроб до їхнього проведення. Це інтегральний показник готовності до реалізації тактико-технічного потенціалу, тому що він відбиває рівень спеціальної працездатності і техніко-тактичної підготовленості.

З факторів, які недостатньо обговорені у спортивній літературі, на думку Б. А. Вяткіна [14], варто виділити силу нервової системи по збудженню, а також порушення в гормональному статусі організму у відповідь на ситуацію змагань.

Для спортсменів зі слабкою нервовою системою (за силою збудження) фізичне навантаження в процесі змагань виявляється меншим за силою стресором, чим психічне. Якщо установка тренера на досягнення результату в конкретному змаганні істотно розходиться з реальними можливостями спортсмена, то борець виявляється нездатним мобілізуватися для досягнення завищеного результату. В цьому випадку вірогідна оцінка спортсменом неможливості виконання поставленої задачі є основною причиною стресу, що практично виключає досягнення навіть реального на даному етапі результату.

Зниження результатів у спортсменів зі слабкою нервовою системою в умовах змагань, у порівнянні з тренувальними, Б. А. Вяткін пояснює неузгодженістю функцій під впливом стресу і погіршенням у результаті цього керування нервово-м'язовою системою. У той же час у "сильних" спортсменів в умовах змагань здатність до диференціювання м'язових скорочень поліпшується, що приводить до підвищення якості виконання технічних дій.

Детальні дослідження впливу умов змагань на успіх діяльності показали, що в кожного спортсмена єіндивідуальний поріг стресу, вище якого досягнення погіршуються незалежно від типу нервової діяльності. У сприятливих умовах високих результатів можуть домогтися і борці зі слабкою по збудженню нервовою системою.

Комплексне вивчення ступеня психічної напруги у відповідальних змаганнях дозволяє розробити конкретні рекомендації з психорегуляції передстартового стану і прогнозувати поведінку борця у відповідальних зустрічах, а не відсівати борців зі слабкою нервовою системою як нездатних до досягнення високих результатів. При обліку в підготовці індивідуальних особливостей "слабких" вони здатні перемагати в турнірах найвищого рангу. Тому тренер повинен добре представляти типологічні особливості спортсменів і вміло керувати поведінкою борців у змаганнях [12, 16].

До підготовки ведучих борців варто залучати фахівців в області психодіагностики і психорегуляції. Прийомами останньої повинні володіти тренери і спортсмени. Це дозволить легко справлятися з виконанням самих напружених тренувальних програм і буде сприяти збереженню нервової енергії в умовах змагань.

Необхідним елементом багаторічної підготовки борців є організація ефективних відновних заходів. Тому що більшість спеціалізованих спортивних баз має добре обладнані відбудовні центри, тренер повинний разом з лікарем планувати для своїх учнів засоби педагогічного і медико-біологічного впливу, знати індивідуальні показання для їхнього застосування.

У підготовці борців вищих розрядів беруть участь фахівці різного профілю. Але керувати цією роботою і поєднувати їх зусилля повинен тренер, відповідальний за всі аспекти підготовки. Якщо він здатний плідно використовувати у своїй роботі не тільки нові організаційні форми, але й останні науково-технічні досягнення, то кращі його учні будуть перемагати на міжнародних змаганнях.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6