банку займають залучені кошти. При цьому дуже важливо, щоби їх збільшення

підтримувалося підвищенням рівня власних коштів, в протилежному випадку

банк може втратити платоспроможність та стати банкрутом.

Залучені кошти поділяються на депозити та інші. Під депозитом

розуміють зобов’язання банку по тимчасово залученим коштам фізичних та

юридичних осіб за відповідну плату. До інших відносять кошти, які

залучаються на міжбанківському ринку чи отримані за рахунок продажу на

грошовому ринку довгострокових обов’язків. Аналіз залучених коштів

починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам

та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку.

Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури

залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу

структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи

декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також

треба проаналізувати з точки зору їх розміру. За думкою спеціалістів, доля

великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази. Підвищення долі

великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи:

депозити до запитання;

строкові депозити;

кошти кредиторів;

кошти, які є від продажу цінних паперів;

кредити інших банків.

Збільшення долі строкових депозитів покращує ліквідність банку і в

меншому ступені сприяє підвищенню його дохідності. Підвищення долі

депозитів до запитання призводить до протилежних результатів.

Загальними видами залучених коштів в Придністров’ї є депозити

юридичних та фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Збільшення долі

депозитів юридичних та фізичних осіб призводить до дешевіння ресурсної бази

банку та підвищення дохідності банківських операцій. На основі аналізу

структури ресурсної бази можна оцінити значимість кожного джерела залучених

коштів, а також їх динаміку. Одержана інформація дозволяє зробити висновки

відносно політики банку: збільшуючи об’єми своїх операцій, банк провадить

агресивну політику або ж тримається політики помірного росту.

Депозити до запитання є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх

надмірна доля в загальній масі банківських ресурсів призводить до пониження

ліквідності банку. Якщо брати до уваги світовий досвід, то ця доля не

повинна перевищувати 30% суми всіх залучених коштів.

Якщо в складі залучених коштів мають перевагу міжбанківські кредити як

один з найдорожчих видів ресурсів, тоді це призводить до залежності банку

від ситуації на грошовому ринку. Тому, за нашими оцінками, доля

міжбанківських кредитів в ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20%.

Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів

збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Порівняння

одержаних даних з темпами збільшення залучених коштів у банків-конкурентів

за той же термін часу дозволяє зробити висновок про масштаби розширення

діяльності банку по залученню грошових ресурсів.

Зобов’язання – це вимоги до активів банківської установи, що

становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час

у майбутньому.

Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших

банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну

плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що

утворюються в процесі його діяльності.

Зобов’язання поділяються на дві групи:

. Залучені кошти – це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої

вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;

. Запозичені кошти – це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є

сам банк.

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між

активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основного

капіталу, до складу якого входять фактично сплачений зареєстрований

статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю

фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку і т. п., та додаткового

капіталу (капітал другого рівня), який складається з загальних страхових

резервів банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних,

валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних

засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи

мінус поточні витрати)

При розрахунках суми капіталу розмір допоміжного капіталу не повинен

перевищувати розмір основного капіталу. Поряд з цим, розмір капіталу

корегується на суму основних засобів що перевищує розрахункову суму

капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму

капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного

перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує

розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

За економічним змістом зобов’язання розподіляються:

- кредити отримані від ЦБ;

- кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

- кошти клієнтів;

- кошти бюджету, позабюджетних фондів;

- боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов’язання.

Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить

про довіру до банку з боку інших банків. Кошти бюджетних установ мають

місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування

державного бюджету.

За терміном залучення пасиви розділяють на групи ( рис. 1.2.)

Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти,

структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність

комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і

структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах

ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку,

зокрема, є об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та

використанням його фінансових ресурсів.

капітал

довгострокові кредити;

термінові депозити;

цінні папери власного боргу

короткострокові кредити;

термінові депозити

кореспондентські рахунки банку;

кошти до запитання клієнтів.

Рис. 1.2. Групи пасивів за терміном залучення.

Джерелами фінансових ресурсів є власні, залученні та позичені кошти,

структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність

комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і

структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах

ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку,

зокрема, є об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та

використанням його фінансових ресурсів.

Метою аналізу є оцінка і визначення шляхів оптимізації структури

капіталу і зобов’язань та ефективність вкладення фінансових ресурсів в

активи банку, а також визначення фінансової стабільності і надійності та

узагальнююча оцінка і прогноз майбутнього фінансового потенціалу.

Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:

> дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і

зобов’язань;

> дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;

> дослідження та оцінка кредитів і депозитів;

> дослідження та оцінка обгрунтованості розподілу прибутку;

> узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та

ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;

> розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового

потенціалу банку.

Загальна оцінка динаміки, складу і структури пасивів балансу

Загальний аналіз пасивів комерційного банку грунтується на

застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та

коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати

динаміку капіталу і зобов’язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються

темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються

загальні тенденції їх зміни (або тренда).

Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному

дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих

структурних складових капіталу і зобов’язань. Відображає структуру джерел

фінансових ресурсів.

Горизонтальний та вертикальний аналіз, при загальному вивченні

зобов’язань і капіталу, зазвичай, здійснюються одночасно.

Теоретичний і методологічний аспекти аналізу власного капіталу

“Банківський капітал - це кошти і виражена у грошовій формі частка

майна, що перебувають в розпорядженні банків та використовуються ними для

здійснення операцій з розміщення коштів та надання послуг з метою одержання

прибутку.” [ 13, с.123 ].

Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом

утворення:

. залучений капітал – це грошові кошти юридичних та фізичних осіб, залучені

банком на вклади. Операції пов’язані із залученням коштів на вклади,

мають назву депозитних, а таке залучення – депозитним;

. запозичення коштів на міжбанківському ринку, у ЦБ, або шляхом продажу

власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається позиковим.

Спільним для залученого та позикового банківського капіталу є те, що це

чужі для КБ кошти, його зобов’язання перед вкладниками та кредиторами;

. власний капітал представляє собою грошові кошти та виражену у грошовій

формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну

самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для

здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання

прибутку.

Сутність функцій власного капіталу полягає в тому, що він слугує,

насамперед, для захисту інтересів вкладників, гарантування вкладів (чим

вищий в країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних

операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим

менша його сума може знаходитися в обороті банку), і кредиторів банку, для

покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру

власного капіталу регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність КБ

в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті не

допустити надмірну мінімізацію комерційними банками власного капіталу

заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства КБ та

підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Зрозуміти сутність власного банківського капіталу дозволяє

класифікація його за різними ознаками (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація видів власного капіталу комерційного банку.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку

його власний капітал поділяється на :

. Акціонерний – формується початково від випуску та розміщення акцій. У

разі продажу акцій за ціною, вище ніж номінальна вартість, засновники

(акціонери) комерційного банку одержують емісійний доход, який є

складовою частиною власного капіталу.

. Пайовий – формується початково за рахунок внесків коштів та майна (паїв)

у статний капітал банку. Пайові комерційні банки організуються на засадах

товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного

учасника обмежена розміром його вкладу.

Власний капітал у грошовій формі найбільш розповсюджений, універсальна

і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми.

Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді

будівель, споруд, обладнання тощо.

Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді

внесків до нього акцій, облігацій тощо.

Залежно від форм власності розрізняються такі види власного капіталу

комерційного банку: приватний, заснований на власності фізичних осіб;

колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських

товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23