Схожу, детальнішу, класифікацію запропонував В.А.Овечкін, взявши за основу поділу результати проведеного ним аналізу деяких категорій справ (про вбивство, крадіжки чужого майна, ДТП та інші):

негативні обставини:

а) матеріально-фіксовані сліди;

б) предмети;

негативні обставини - відомості;

негативні обставини - поведінка, у вигляді дій та емоцій.

На думку В.А.Овечкіна, їх можна також розрізняти за характером протиріччя, яке може проявитись:

у відсутності чогось, що суперечить попередньому поясненню події (негативні обставини відсутності - за класифікацією В.О.Коновалової);

у наявності чогось, що суперечить припущенню (негативні обставини наявності);

у невідповідності зовнішнього вигляду чогось чи когось, що суперечить припущенню (негативні обставини невідповідності).

Крім того, В.А.Овечкін, за правилами оцінки доказів негативних обставин, ділить ще на :

фактичні дані, що не відповідають дійсності (не достовірні);

фактичні дані, що відповідають дійсності, які можуть бути належними негативними обставинами або неналежними, а також належними і допустимими доказами, що свідчить про невідповідність припущення, яке перевіряється, дійсності і які вказують на інсценування [54, с.76].

Поряд з цим, він виділяє штучні негативні обставини.

Суттевим недоліком даної класифікації є те, що в ній чітко не визначений об'єкт розподілу (матеріальні сліди, предмети, відомості, дії і інше). За своєю будовою і класифікаційними ознаками вона є надто розмита і громіздка. У логіці такі класифікації називаються штучними. Поділ об'єктів на групи ґрунтується тільки на їх схожості або відмінності в межах кожної групи, схожість визначається за наявністю в них деяких загальних властивостей. В результаті штучної класифікації встановлюється певний порядок в розташуванні груп, однак, як правило, він має довільний, штучний характер.

На відміну від штучних природні класифікації переносять центр уваги на розкриття внутрішніх закономірних зв'язків між групами класифікованих об'єктів. При цьому між об'єктами виявляються такі відносини (наприклад, спільні загальні ознаки, переходи тощо), які зникають при штучній класифікації.

С.І.Медведєв, на відміну від вказаних авторів, класифікацію негативних обставин пов'язував з процесуальними поняттями їх належності і допустимості як доказів, а також з входженням їх у вказаний доказовий ряд [45, с.321].

За ознакою придатності негативних обставин для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять в предмет доказування в справі, він поділяє їх на:

належні негативні обставини;

неналежні негативні обставини.

С.І.Медведєв зазначає, що для того, щоб негативна обставина використовувалась у справі як доказ, вона повинна відповідати вимогам закону стосовно джерела, умов, способів отримання і фіксації. Допустимість доказу можлива за умов, що:

відоме джерело відомостей і воно може бути перевірене;

особа, від якої походять відомості, є компетентною і обізнаною;

витримані загальні правила доказування і правила збирання й фіксації відомостей певного виду;

дотримані правила, що регламентують відповідну стадію процесу і встановлюють повноваження особи, в провадженні якої знаходиться справа, на здійснення певних процесуальних дій [45, с.328].

Докази повинні бути належними, тобто за своїм змістом здатними встановлювати обставини, для доказування якої вони використовуються. Крім того, обставина повинна входити в предмет доказування або перелік інших суттєвих обставин (до множини таких входять, зокрема акти, що мають значення для виявлення доказів) встановлення свідків, місць, де знаходяться речові докази, підозрюваних тощо (перевірки їх достовірності, а також факти, що характеризують взаємовідносини свідка з учасниками процесу; факти, що свідчать про порушення встановленого законом порядку проведення слідчих дій; факти, що пояснюють причини протиріч в показах і т.д.) [34, с.76].

Як видно з викладеного, класифікація негативних обставин, запропонована С.І. Медведєвим відрізняється від попередніх тим, що і її основу покладено загальні критерії.

Належність і допустимість доказів, які пов'язують з процесуальними рекомендаціями їх оцінки, здебільшого можлива на завершальній стадії збирання доказів, тобто на заключному етапі доказування на досудовому і судовому слідстві. Особливість негативних обставин полягає в тому, що, як правило, вони встановлюються на початковому етапі досудового слідства і їх пізнання та оцінка доказового значення потребує всебічного аналізу і співставлення відображень ситуаційних (побічних) процесів з елементами механізму розслідуваної події та обставин, що підлягають доказуванню в даній конкретній справі в мірі їх виявлення. Без цього неможлива визначеність їх належності і допустимості як доказів. Тому розмежування негативних обставин за вказаними ознаками, які встановлюються лише на певних етапах проваджень у справі є неправильними, через об'єктивну невизначеність для них запропонованого критерію поділу [32, с.98].

С.І. Медведєв поділяє їх, в залежності і за відношенням до обвинувальної чи виправдувальної версії, ще на обвинувальні негативні обставини та виправдувальні негативні обставини.

Залежно від об'єму версій, на конструювання яких впливають виявлені негативні обставини, останні ним поділяються на негативні обставини:

що сприяли побудові загальної версії;

що сприяли побудові окремої версії;

що сприяли побудові окремих версій;

за елементами складу злочину [24, с.94].

Як показує викладене, запропоновані класифікації В.А.Овечкіним і С.І.Медведєвим за своєю будовою є надмірно складні і структурно змішані, оскільки в них використані різнохарактерні ознаки групування (предметні, умовно-процесуальні, зв'язок зі слідчою версією і інше). Дані класифікації мають, звичайно, певне пізнавальне значення, оскільки вказують на різнохарактерне співвідношення поняття негативних обставин, за визначенням цих авторів, з встановленими фактичними даними про ті чи інші обставини розслідуваної події, що можуть бути покладені в основу побудови та перевірки слідчих версій. Але в теорії кримінального процесу і криміналістиці ці класифікації не знайшли загального визнання і в слідчій практиці не використовуються [43, с.78].

Наведені класифікації негативних обставин не відповідають і логічним правилам. По-перше,в основу їх побудови взято багато термінологічних критеріїв, які самі потребують тлумачення і жодна з них не забезпечує стійкість класифікації як в цілому, так і кожної її ланки, зокрема. По-друге, вони не сприяють пізнанню різновидів носіїв негативних обставин як реальних явищ, супутніх чи побічних до механізму злочину і закономірностей їх виникнення, фіксації і використання в доказуванні при провадженні в кримінальних справах.

Виходячи з аналізу літературних джерел і узагальнення матеріалів кримінальних справ, видається, що найбільш логічно обґрунтована і практично значима в розслідуванні злочинів класифікація негативних обставин може бути розроблена на основі опублікованого В.К.Лисиченко і О.С.Зеленковським описання механізму виникнення окремих різновидів негативних обставин і загального визначення їх поняття, як реальних явищ і об'єктів криміналістичного дослідження [43, с.34].

Викладені цими авторами теоретичні положення і обґрунтування поділу негативних обставин як реальних явищ, за їх походженням і закономірностями прояву у вигляді відображень (характером носіїв) на два види, дають підстави більш детальної їх класифікації за властивими їм ознаками на підвиди, а саме:

1) негативні обставини - матеріально-суперечливі віддзеркалення побічних чи ситуаційних злочинові процесів, які виявляються при розслідуванні конкретних злочинів як:

а) окремі предмети, які за своїм призначенням чи місцезнаходженням не узгоджуються з обставинами механізму злочину (наприклад, окуляри чи посвідчення, загублені на місці вчинення злочину);

б) сліди - відображення взаємодії осіб чи предметів або побічних чи ситуаційно-структурних змін обстановки місця події, які за своєю наявністю або, навпаки, відсутністю в конкретній обстановці не відповідають закономірностям вчинення певного злочину, що розслідується (наприклад, сліди боротьби на трупі потерпілого; відсутність слідів крові на місці виявлення трупа і відсутність слідів його волочіння, що могли вказувати напрямок переміщення з іншого місця, де могло бути вбивство);

в) сліди - відображення інсценування самої події, або окремих протиправних дій і наслідків, маскування і приховування;

2) негативні обставини як відображення проявів дисимуляції (ознак приховування чогось). В практиці розслідування вони зустрічаються у вигляді:

а) явних (очевидних) проявів, наприклад, під час допиту, немотивованої внутрішньої психічної напруженості особи, підвищеної нервової активності (хвилювання, страх, збентеження, агресивність, байдужість тощо);

б) протиріч, прогалин та інших недоречностей, особливо в показаннях підозрюваного, обвинуваченого, а також потерпілого - у випадках зґвалтування та інших сексуальних злочинів тощо [19, с.65].

Дана класифікація за предметністю є криміналістична, оскільки основу ї будови складають вивчені цією наукою матеріальні ознаки походження і закономірності прояву даних видів негативних обставин як відображень реальних явищ, кореляційно пов'язаних з механізмом вчинення різних злочинів і поведінкою конкретних людей в процесі їх розслідування. Разом з цим , вона має і процесуальне значення, враховуючи, що виділені в ній різновиди негативних обставин повинні належним чином різнобічно і повно аналізуватися і фіксуватися у протоколах слідчих дій, при проведенні яких вони виявленні і дослідженні. Встановлені за допомогою негативних обставин аналітико-пізнавальними методами фактичні обставини про обставини події, набувають процесуального значення в доказуванні по справі і за загальними правилами підлягають перевірці і оцінці як фактичні дані, і їх джерела з точки зору відношення до розслідуваного злочину, і допустимості використання їх у справі у сукупності з іншими зібраними доказами [57, с.93].

Особливості запропонованої класифікації є те, що вона охоплює і, відповідно, розгруповує всі відомі слідчій практиці, і описані в літературі, різновиди негативних обставин, причому, кожен з них знаходиться тільки в одній з її класифікаційних ланок , що свідчить про логічно правильну її побудову.

Теоретико-пізнавальне значення даної класифікації в тому, що вона розкриває об'єктивну сутність всієї множини негативних обставин: їх походження, види носіїв, відповідні форми прояву.

Ця класифікація має і практичне значення, зокрема, для дізнання і досудового слідства, оскільки для них вона є орієнтовним засобом виявлення видової чи групової специфіки конкретних негативних обставин, який сприяє визначенню напрямків і способів їх подальшого дослідження та використання припровадженні в кримінальних справах. Класифікація негативних обставин у співвідношенні з процесуальною класифікацією доказів відіграє роль у визначенні напрямків пошуку, встановлення змісту зв'язків ситуаційних і побічних процесів з елементами механізму, виборів методу їх пізнання, закріплення і використання при розслідуванні окремих видів злочинів [38, с.90].

Слід зазначити, що дана класифікація негативних обставин своїми ланками зв'язана з іншими криміналістичними класифікаціями. Так, наприклад, виділені в ній різновиди негативних обставин, що проявляються у вигляді матеріальних явищ (предмети, сліди-відбитки тощо), за ознаками своєї природи та механізму утворення безпосередньо зв'язані з техніко-криміналістичними класифікаціями в трасології, як слідо-утворюючих і слідо-сприймаючих об'єктів, так і слідів-відображень, в залежності від механізму взаємодії їх контактуючих частин. Між окремими видами негативних обставин, що проявляються у вигляді дисимуляцій можна також простежити наявний зв'язок з існуючими в криміналістичній тактиці класифікації суб'єктів комунікативних відносин, які складаються при проведенні окремих слідчих дій, а також прийомами перевірки заявленого алібі та показань допитуваних осіб.

Розділ III. Основні форми встановлення негативних обставин при провадженні в кримінальних справах

3.1. Місце негативних обставин в процесі доказування

Розслідування злочинів здійснюється у двох взаємопов'язаних формах - пізнання і процесуальне доказування. Злочин вважається розкритим , якщо встановлена подія злочину, її обставини і забрана достатня інформація відносно осіб, винних у її вчиненні, та інших обставин, що згідно ст.64 і 23 КПК України підлягають доказуванню у кримінальній справі. Для таких суб'єктів процесуальної діяльності як особа, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора всі злочини, що розслідуються, неочевидні. Розкрити злочин неможливо без дослідження і пізнання суб'єктами процесуальної діяльності його обставин, без збирання, фіксації і оцінки необхідної для цього інформації. Методологічною основою розкриття злочинів, як процесу пізнання його обставин, є теорія пізнання, яка за своєю суттю є теорією відображення у свідомості людини оточуючої дійсності [47, с.74]. В інформаційному розумінні розкриття злочинів - це, перш за все, процес відображення і осмислення особою, що здійснює дізнання, слідчого чи прокурором виявленої і зібраної інформації про конкретну подію та формування випливаючи з її всебічної оцінки висновки, у значенні відповідних доказів. Цей процес протікає у формах чуттєвого сприйняття, абстрактного мислення і практичної апробації пізнаного за загальними закономірностями розвитку пізнання [54, 179]. Але для повного і всебічного розслідування злочину такого суб'єктивного пізнання його обставин особою, яка його проводить недостатньо. Закон (ст. 2, 5, 67 і інші КПК) вимагає, щоб в процесі розслідування справи механізм події злочину, винуватість обвинуваченого й інші суттєві для вирішення справи обставини були не тільки встановлені, а й доказані. Це означає, що факти і обставини, які не підтверджуються в справі зібраними доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувачення тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9