а) науковість прийому -- по джерелу походження (результат наукової розробки) чи засобу перевірки (наукова перевірка рекомендаций практики);

б) відповідність тактичного прийому сучасним науковим уявленням, сучасному стану криміналістичної тактики чи стану тих наук, з яких тактикою запозичені положення, що обґрунтовують даний прийом;

в) можливість науково передбачати результати застосування тактичного прийому і визначати ступінь точності цих результатів;

г) можливість завчасно визначити найбільш оптимальні умови застосування тактичного прийому.

Крім перерахованих положень, які можна в цілому умовно назвати теоретичною обґрунтованістю того чи іншого тактичного прийому, необхідно мати на увазі і їхній практичну обґрунтованість, тобто доцільність застосування засобу чи прийому виходячи із значимості можливого результату співвідносно з витратою необхідних сил, засобів і часу.

Принцип доцільності не є вирішальним при визначенні правомірності тактичного прийому. Його вибір можливий тільки з числа тих, котрі з погляду закону припустимі в будь-якому випадку чи в конкретній ситуації.

Важливою умовою застосування тактичних прийомів є їхня доступність, можливість використання кожним слідчим, оперативним співробітником органів МВС, суддею. Тактичний прийом не повинний виходити за сферу професійних знань і навичок цих працівників, не повинний вимагати для своєї реалізації спеціальних пізнань. У противному випадку він перестає бути тактико-криміналістичним і виступає як прийом, що відноситься до тієї галузі знань, що представляє і використовує в кримінапльному судочинстві відповідний фахівець. Такі, наприклад, прийоми судово-медичного дослідження трупа, судово-бухгалтерської перевірки документів і т.п.

В міру розвитку й удосконалювання кримінально-процесуального законодавства окремі тактичні прийоми можуть одержувати законодавче визнання. У зв'язку з цим виникає питання, чи зберігають вони значення тактичних прийомів чи вже в силу їхньої обов'язковості втрачають таке значення. У науці кримінального процесу й у криміналістиці з цього приводу немає єдиної думки.

Прихильники однієї точки зору вважають, що тактичні прийоми ознакою обов'язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил у процесуальних нормах не міститься. На їхню думку, тактичний прийом, що став нормою закону, перестає бути прийомом, тому що тактика припускає волю вибору.

Прихильники іншої точки зору вважають, що тактичний прийом, що став нормою закону, не утрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можна зробити виходячи із самої сутності цього поняття.

Раніше вказувалося, що тактичний прийом -- це найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії чи найбільш доцільна лінія поводження особи, що здійснює процесуальну дію. Законодавча регламентація означає саме визнання, що цей прийом і є найбільш доцільний, найбільш раціональний, найбільш ефективний спосіб дії при проведені визначеного процесуального акта, настільки доцільний і ефективний, що його варто застосовувати чи що його можна застосувати у всіх випадках. Від того, що він закріплений у законі, він не перестав бути способом дії, тобто тактичним прийомом.

Таким чином, сутність тактичного прийому -- не в його обов'язковості чи необов'язковості. Обов'язковість є вираження оцінки законодавцем тактичного прийому як найбільш ефективного засобу розслідування чи судового розгляду в конкретному випадку. Тактика -- не просто вільний, а правильний вибір. Якщо такий вибір робить законодавець, то це теж тактика, тому що критерієм правильності цього вибору є багаторічна науково обґрунтована практика застосування якогось прийому. Відомо, що вільний -- це усвідомлено необхідний вибір, а законодавча регламентація тактичного прийому є усвідомлений вибір конкретного прийому при визначеній ситуації. Тому відсутність вільності вибору не означає відсутності волі вибору, якщо виходити з правильного визначення поняття волі.

Нарешті, варто висловити ще про одну умову застосування тактичних прийомів. Її можна визначити як відповідність застосування даного прийому до конкретній ситуації моральним вимогам суспільства, як етичність прийому.

Етичність прийому як умова його застосування може бути загальною, рівною для усіх випадків, і специфічною, залежною від конкретної ситуації, що складається в ході розслідування чи судового розгляду. Застосування тактичного прийому не повинне ображати чи принижувати достоїнство і честь учасника процесуального акта, створювати небезпеку для його життя і здоров'я, супроводжуватися розголошення інтимних подробиць його життя і т.п. Неетичним буде, наприклад, роздягання трупа для огляду в присутності близьких потерпілого.

Крім прийомів, криміналістична тактика розробляє і рекомендації. Тактико-криміналістична рекомендація -- це науково обґрунтована і апробована практикою порада, що стосується вибору тактичних прийомів. Така рекомендація може відноситися і до застосування при виробництві конкретної процесуальної дії тих чи інших техніко-криміналістичних засобів чи прийомів збирання, дослідження і використання доказів.

Рекомендації можуть бути загальними, тобто такими, котрі застосовні:

а) будь-яким учасником доказування;

б) у будь-якій ситуації незалежно від обставин справи.

Рекомендації також можуть бути спеціальними -- розрахованими на визначеного адресата (слідчого, оперативного працівника і т.п.) чи на конкретну ситуацію, у тому числі і зв'язану з чисто етичними умовами проведення процесуальної дії.

Рекомендації можуть відноситися до різних сполучень тактичних прийомів, об'єднаних єдиним задумом, тобто до тактичних комбінацій (операцій).

Криміналістична тактика як розділ криміналістичної науки нерозривно зв'язана з іншими областями цієї галузі знання, а також з тими науками, з якими зв'язана криміналістика в цілому.

Відповідно до сучасних уявлень про предмет криміналістики система цієї науки складається з чотирьох частин чи розділів: загальної теорії криміналістики, криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і криміналістичної методики (методики розслідування і запобігання окремих видів злочинів).

Тому, щоб правильно визначити місце криміналістичної тактики в цій системі, варто розглянути її зв'язок із усіма розділами науки.

Відомо, що до складу загальної теорії криміналістики на правах її елементів входять приватні криміналістичні теорії, такі, як теорія криміналістичної ідентифікації, вчення про криміналістичну версію, вчення про механізми слідоутворення й ін. Вони є методологічною базою дослідження і розробки засобів, прийомів і методик розслідування і запобігання злочинів, утворюють розділи і галузі криміналістики, у тому числі і криміналістичній тактиці. Кожний з цих розділів представляє систему визначених наукових установок, іменованих у літературі "загальними положеннями" і заснованих на цих положеннях систем засобів, прийомів і методик роботи з доказами і т.п. Така структура і криміналістичної тактики. При цьому варто мати на увазі, що в чисто методичних цілях деякі елементи загальних положень можуть розглядатися окремо від них. Наприклад, у тактиці окремо розглядаються питання про версію, планування розслідування і деякі інші.

Природно, виникає питання: яке теоретичне значення загальних положень криміналістичної тактики (як і техніки і методики) і, отже, у якому зв'язку вони знаходяться з загальною і приватною теоріями криміналістики. Здається, що правильним буде таке рішення цього питання. Загальні положення криміналістичної тактики є системою тих установок, тих елементів загальної і приватних криміналістичних теорій, що відносяться до даної сукупності засобів, прийомів і методик. Це своєрідний "екстракт" зі змісту приватних криміналістичних теорій, склад якого визначається тим, що він застосовується в тактику. Усе, про що говориться в загальних положеннях криміналістичної тактики, міститься в приватних криміналістичних теоріях, узятих у сукупності; у той же час не весь зміст приватних криміналістичних теорій входить у загальні положення тактики. З цього випливає, що загальні положення криміналістичної тактики, будучи сполучною ланкою між тактикою і загальною теорією криміналістики, хоча і являють собою систему теоретичних знань, самостійного стосовно приватних криміналістичних теорій методологічного значення не мають. Як система елементів приватних теорій загальні положення тактики входять до складу загальної теорії криміналістики, але не на правах її самостійної структурної частини, а лише як умовне угруповання деяких її категорій і понять.

Інший характер носить зв'язок тактики з криміналістичною технікою і методикою розслідування і запобігання окремих видів злочинів. Тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації покликані забезпечувати найбільш повну й ефективну реалізацію прийомів і засобів криміналістичної техніки. Тому, у необхідних випадках їхній зміст повинний виходити з цієї мети. Так, порядок слідчого огляду об'єктів на місці події повинний забезпечувати застосування технічних засобів фіксації обстановки і слідів; такий тактичний прийом відтворення обстановки та обставин події, як розчленовування проведених дій на етапи, також покликаний забезпечити максимальне використання можливостей фото- і відеозйомки при проведенні цієї дії. Окремі тактичні прийоми і вся тактика проведення тієї чи іншої процесуальної дії змінюються в залежності від характеру використовуваних при цьому засобів чи прийомів криміналістичної техніки. Прикладом тому може служити тактика обшуку, на яку істотно впливає застосування пошукових приладів і сам характер цих приладів.

У свою чергу розвиток криміналістичної тактики, проблеми зміни її завдань і рекомендацій у зв'язку з використанням нових, зведень інших наук викликають до життя появу нових чи корективу існуючих техніко-криміналістичних засобів, прийомів і рекомендацій.

Зв'язок криміналістичної тактики з методикою розслідування і запобігання окремих видів злочинів характеризується в першу чергу тим, що положення тактики реалізуються на практиці тільки через методику розслідування, здобуваючи ті специфічні осоливості, що відбивають їхнє пристосування до умов і завдань боротьби з конкретним видом злочинів. Завдання впровадження в життя нових тактичних прийомів і рекомендацій обумовлюють і зміни методики, спрямовані на оптимальні умови застосування цих прийомів.

Корекція методики розслідування або в результаті зміни способів здійснення злочинів, або в результаті зміни кримінального законодавства чи процедури кримінального судочинства можуть ставити перед тактикою завдання розробки або корекції прийомів і рекомендацій. Така ситуація може скластися і при створенні нової методики розслідування в зв'язку з виникненням нового виду злочинів (зокрема, при визнанні законодавцем злочинним зазіхання, що раніше таким не вважалося). Цей вплив методики на тактику через останню може поширитися і на технику й у такий спосіб викликати зміну всієї системи засобів і прийомів роботи з доказами по конкретній категорії кримінальних справ. У цьому змісті можна говорити і про зв'язок криміналістичної тактики з наукою кримінального права.

З юридичних наук криміналістична тактика особливо тесно зв'язана з кримінальним процесом. Насамперед слід зазначити, розробка положень криміналістичної тактики, що ведеться, як відомо, для практики боротьби зі злочинністю, повинна враховувати процесуальні форми цієї боротьби, а результати такої розробки( прийоми і рекомендації ) -- повинні відповідати принципу їхній допустимости в кримінальному судочинстві. Тому криміналістична тактика розвивається в строгій відповідності з положеннями кримінально-процесуальної науки, що відносяться до меж, предмету і процесу доказування, до теорії доказів у цілому.

Процесуальна наука розробляє процедуру процесуальних дій. Криміналістична тактика в рамках цієї процедури забезпечує ефективність процесуальної дії шляхом розробки оптимальних прийомів дій і лінії поводження особи, її здійснюючого. При цьому об'єктом вивчення криміналістичної тактики є кримінально-процесуальний закон, який, таким чином, здобуває значення об'єкта пізнання, загального як для кримінально-процесуальної науки, так і для криміналістики. Нарешті, варто сказати, що рекомендації криміналістичної тактики призначені для працівників органів дізнання, слідчих, експертів, суддів, тобто для осіб, що володіють визначеними процесуальними правами й обов'язками. Ці права й обов'язки необхідно враховувати, і за їхні межі не слід виходити при розробці рекомендацій криміналістичної тактики.

Відмежовуючи криміналістику, у тому числі і криміналістичну тактику, від науки кримінального процесу по предмету дослідження, потрібно мати на увазі, що численні зв'язки між цими науками доводять непотрібність, та й неможливість ізоляції їх друг від друга. Для них, як і для всіх суміжних наук, у наш час характерний процес взаємопроникнення. І таке взаємопроникнення відбувається в першу чергу в рамках теорії доказів, що використовує зараз багато положень криміналістичної тактики.

Оскільки криміналістична тактика забезпечує своїми рекомендаціями найбільш ефективний спосіб дій при збиранні, дослідженні і використанні доказів, тобто в кінцевому рахунку підвищує результативність розслідування і судового розгляду, вона вступає у визначені зв'язки з такою областю наукового знання, як наука управління, і її розділом -- науковою організацією праці слідчого.

Проблеми керування і наукової організації праці (НОП) привертають до себе, під впливом науково-технічного прогресу, усе більш пильну увагу. Розробляються рекомендації з керування соціальними системами різних рівнів; здійснюється пошук загальних закономірностей підвищення продуктивності й ефективності праці, удосконалювання різних видів діяльності, а серед них і такий специфічний, як розслідування злочинів. Утішне саме по собі, це захоплення несподіване привело до того, що некоторые дослідники стали включати до складу науки керування і НОП значну частину питань, що складають зміст криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів; до НОП слідчого віднесли в його роботі усе, що стосується того, "як легше" чи "як краще" провести розслідування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9