Підготовка до проведення слідчої дії, що включає його планування (розміщення сил і засобів, визначення порядку і послідовності проведення), вибір часу, а в ряді випадків і місця проведення, визначення кола учасників і т.п.-- моменти не органі- заційного, а тактичного характеру. Тому не випадково питання підготовки входять як складова частина в тактику слідчої дії.

Тактичною є і задача визначення оптимальної послідовності(розробка порядку) проведення слідчої дії, визначення такої послідовності також є елементом тактики окремої слідчої дії. Наприклад, у поняття тактики слідчого огляду завжди входять планомірність і методичність його проведення, визначення конкретної черговості огляду; у поняття тактики обшуку -- встановлення порядку його проведення, обстеження об'єктів і пошуку; у поняття тактики допиту -- загальний порядок дій слідчого, визначення постановки питань, пред'явлення доказів, застосування тактичних прийомів викриття в неправді і т.п.

Сказане відноситься і до питань планування розслідування, що у загальній формі розглядаються криміналістичною тактикою, а стосовно до специфіки окремих видів злочинів -- криміналістичною методикою. Дослідження ж шляхів найкращого застосування науково-технічних засобів -- задача як тактики, так і техніки, яка ці засоби розробляє і тому повинна давати рекомендації з їх найбільш ефективного використання.

Зі сказаного зовсім не випливає, що взагалі не існує НОП слідчого як самостійна область знань. Принципи наукової організації всякої праці, покладені в основу криміналістики і реалізовані в її змісті, трансформувалися (якщо говорити тільки про діяльність слідчого) у засоби, прийоми і методи підготовки і здійснення власне розслідування, тобто безпосередньої роботи з доказами -- їхнього збирання, дослідження, оцінки і використання для встановлення істини в справі. Питання ж розподілу робочого часу слідчого, раціоналізації і підвищення ефективності організаційно-технічних і інших операцій, що забезпечують власне розслідування, у тому числі і таких, котрі певною мірою відносяться до створення оптимальних умов для роботи слідчого, нарешті, цілий комплекс питань, що відносяться до його професійної підготовки і спеціалізації, не перетерпіли в криміналістиці ніякої трансформації. Дослідження і розробка цих проблем складають звдання і зміст НОП слідчого як самостійної області наукового знання.

Інакше розглядається питання при визначенні співвідношення криміналістичної тактики з наукою управління, знов-таки стосовно до різних видів діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів. Якщо відносити до змісту науки управління внутріорганізаційні проблеми діяльності слідчих і експертних апаратів: підготовку і прийняття управлінських рішень, керування підлеглими апаратами, організацію взаємодії із суміжними службами, планування роботи апаратів у цілому, а не процес розслідування конкретної справи, роботу з кадрами, то в цьому випадку немає ніякого змішання цієї науки з криміналістичною тактикою і криміналістикою в цілому. Розбіжності між предметами двох наук стає очевидним.

Не менш істотним для визначення місця криміналістичної тактики в системі наукового знання є з'ясування її взаємодії з тактикою оперативно-розшукових заходів.

Подібно тому, як криміналістика виникла і розвивалася на початковому етапі в рамках науки кримінальеного процесу, теорія оперативно-розшукової діяльності виникла і розвивалася як частина криміналістики, як елементи її складових частин, розділів. Це був закономірний процес, типовий для розвитку будь-якої науки.

Суть цього етапу полягала в розробці рекомендацій з використання положень, прийомів і засобів криміналістики в сфері оперативно-розшукової діяльності. І хоча вже тоді йшов процес інтенсивної розробки практичних методів оперативно-розшукової діяльності, теорія цієї діяльності не виходила за рамки теорій криміналістики в цілому.

Положення в корені змінилося в останні роки, що ознаменувалися інтенсивною розробкою всіх розділів теорії оперативно-розшукової діяльності. Предметом її є група специфічних об'єктивних закономірностей цієї форми боротьби зі злочинністю, що розкриваються як система розвідувальних (пошукових) заходів, здійснюваних переважно спеціальними засобами і методами з метою запобігання і розкриття злочинів і розшуку злочинців, що сховалися.

Таке загальновизнане уявлення про зміст оперативно-розшукової діяльності і предмет її теорії вже не "укладається" у рамки криміналістики, що приводить до необхідності констатувати факт виникнення нової теорії. Відносини підпорядкованості, у яких ще в недавнім минулому знаходилися тактика оперативно-розшукової діяльності і криміналістична тактика, змінилися відносинами взаємодії, співпідпорядкованості.

В даний час не можна визнати правильною думку про те, що тактика оперативно-розшукових заходів включається як складова частина в криміналістичну тактику, незалежно від того, чи йде мова про заходи, здійснювані до порушення кримінальної справи чи в ході досудового розслідування.

Зв'язок окремих форм практичної діяльності, у тому числі і таких, котрі спрямовані на досягнення загальної мети (наприклад, на боротьбу зі злочинністю), не дає підстави затверджувати, що ці форми повинні вивчатися однією наукою. Зв'язок і навіть іноді збіг об'єкта пізнання лише визначає зв'язок вивчаючих цей об'єкт чи ці об'єкти наук, але не їхнє злиття. І слідчі дії, і оперативні заходи тісно зв'язані, наприклад, з організаційно-технічними заходами, управлінськими рішеннями, але це не означає включення в криміналістику науки керування і НОП; вони зв'язані з заходами режимного характеру, однак це також не дає основ включати в криміналістику науку адміністративного чи кримінально-виконавчого права.

У криміналістичній тактиці використовують можливості оперативно-розшукової діяльності. Саме в обліку цих можливостей при рішенні питань тактики як у цілому, так і по окремих слідчих діях і полягає зв'язок криміналістичної тактики і тактики оперативно-розшукової діяльності. Інший аспект цього зв'язку відбивається в їхньому взаємному впливі -- прямому і зворотному. Положення криміналістичної тактики і її рекомендацій можуть використовуватися при розробці й удосконалюванні оперативно-розшукової тактики і, навпаки, прийоми і рекомендації останньої -- у криміналістичній тактиці, особливо при розробці технічних прийомів підготовки і проведення окремих слідчих дій, коли мається визначена оперативна інформація. Нарешті, ще один аспект розглянутого зв'язку виражається в тому, що рекомендації криміналістичної тактики повинні, крім іншого, мати на меті створення оптимальних умов для проведення зв'язаних зі слідчими діями оперативно-розшукових заходів, а рекомендації оперативно-розшукової тактики -- для проведення відповідних слідчих дій.

Тісно взаємодіє криміналістична тактика і із судовою психологією.

При становленні судової психології як науки до неї відійшли питання психології учасників слідчих дій і психологічні аспекти діяльності по збиранню, дослідженню, оцінці і використанню доказів, що раніше розглядалися в криміналістиці. Виникли лінії розмежування між цими науками, що А. Р. Ратинов характеризує так: "Образно і приблизно говорячи, якщо кримінальний процес і криміналістика в основному визначають, "що потрібно робити" і "як це потрібно робити", те судова психологія пояснює, "чому це потрібно робити" і "чому це потрібно робити так".

Положення судової психології складають один з елементів наукових основ криміналістичної тактики. Їхнє використання в тактиці не змінює природи і сутності цих положень, тому неправильно було б вважати, що вони в цьому випадку міняються якісно, утрачають свій зв'язок із психологією і стають частиною власне криміналістики.

Нарешті, криміналістична тактика зв'язана з такими суспільними науками, як етика і логіка.

Положення етики як науки про мораль, моральність виступають у якості одного з керівних початків при розробці проблем криміналістичної тактики, що визначають лінію поводження оперативного працівника, слідчого, судді при збиранні, дослідженні і використанні доказів, їх дії і відносин в процесі доказування. Що ж стосується логіки, то ця наука, як і судова психологія, бере участь у формуванні основ криміналістичної тактики. Положення логіки й особливо такого його розділу, як логіка доказування, є відправними при рішенні багатьох тактичних питань: визначенні послідовності тактичних прийомів і слідчих дій, застосуванні тих чи інших засобів фіксації доказової інформації і при оцінці доказів і виборі шляхів їхнього використання і т.п.

Такі зв'язки криміналістичної тактики з іншими розділами криміналістики і із суміжними науками, що визначають, отже, її місце в системі наукового знання.

1.2. Криміналістична тактика і практика боротьби зі злочинністю

Криміналістична тактика, як уся криміналістика в цілому, виникла і розвивається як область наукового знання, що обслуговує практику боротьби зі злочинністю, покликана підвищувати ефективність цієї боротьби, вирішувати задачі запобігання, припинення, розкриття і розслідування злочинів. Але практика боротьби зі злочинністю -- це не тільки "об'єкт обслуговування" криміналістичної тактики, але і джерело її розвитку і критерій оцінки тих положень і рекомендацій, що розробляються криміналістичною тактикою.

Практика для криміналістики, для криміналістичної тактики -- це, зрозуміло, насамперед об'єкт дослідження. Дослідження практики -- її задача, рішення якої є умовою проведення тактико-криміналістичних наукових досліджень, оскільки тільки таким шляхом можливо:

а) виявити тенденції розвитку практики боротьби зі злочинністю, засобів і методів здійснення даного різновиду людської діяльності, визначити можливості впливу на практику криміналістичної теорії;

б) визначити потреби практики і, отже, визначити перспективи розвитку криміналістичної теорії, теоретичних положень криміналістичної тактики, що повинна задовольняти ці потреби;

в) виявити в тактичному аспекті форми і тенденції прояву об'єктивних закономірностей виникнення, виявлення, дослідження, оцінки і .використання доказів, накопити необхідний для розвитку тактики емпіричний матеріал;

г) скласти уявлення про ефективність тактико-криміналістичних рекомендацій;

д) скласти уявлення про помилки практики для встановлення їх причин, розробки шляхів їх подолання.

З визначенням ролі практики для криміналістичної тактики тісно зв'язане спеціальне питання про те, чи можна її звести тільки до практики доказування.

Насамперед практика доказування як критерій істинності положень криміналістичної тактики повинна містити в собі всі ті різновиди цієї діяльності, у яких знаходять застосування положення тактики, тобто поряд зі слідчою, судовою діяльністю і практику запобігання злочинів, оскільки превенция також є задачею криміналістичної тактики.

Зрозуміло, практична діяльність по запобіганню злочинів лише частково протікає в сфері процесу доказування, і тому вона вимагає спеціального згадування поряд зі слідчою і судовою практикою. Далі не можна не згадати й оперативно-розшукову практику як діяльність, нерозривно зв'язану з розслідуванням, що у відомому змісті спирається на положення криміналістичної тактики. Усі ці види практики можна об'єднати збірним поняттям -- практика боротьби зі злочинністю.

Дані практики, використовувані при розробці рекомендацій криміналістичної тактики, удосконалюванні її прийомів, -- це факти об'єктивної дійсності в "чистому виді", що не піддавалися обробці, інтерпретації і т.п. Такі факти утворять основу теоретичних побудов криміналістичної тактики: об'єкт, відбиваний нею, як розділом науки; експериментальний матеріал, тобто дані, отримані при досвідченій перевірці теоретичних положень тактики; статистичний матеріал, тобто узагальнений і відповідним чином інтерпретований фактичний матеріал; гіпотетичні побудови чи прогнози щодо результатів застосування на практиці тих чи інших положень, прийомів і рекомендацій криміналістичної тактики.

Взаємний зв'язок криміналістичної тактики і практики боротьби зі злочинністю, їх вплив один на одного не однакові на різних етапах розвитку науки і практики. Практика може випереджати теорію, коли нові тактико-криміналістичні прийоми виникають спочатку на практиці і вже потім залучають до себе увагу вчених-криміналістів. У практиці можуть виникнути не тільки нові тактико-криміналістичні прийоми, але і цілі слідчі дії як сукупність цих прийомів. Наприклад, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, як самостійні слідчі дії виникли спочатку на практиці і тільки потім стали об'єктом вивчення криміналістичної науки.

Виникнувши на практиці, новий тактико-криміналістичний прийом чи система цих прийомів, що утворять тактику нової слідчої дії, у результаті наукового аналізу й узагальнення стають більш зрозумілими, науково обґрунтованими, більш ефективними. Вони здобувають форму наукових рекомендацій і в такому виді впроваджуються і перевіряються на практиці. На цьому етапі наука випереджає практику, стимулює її підйом на нову, більш високу ступінь, поки практика, сприйнявши рекомендації науки й у свою чергу удосконаливши їх, знову не випередить теорію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9