умінь учителя, зумовлений ними.

Професійно обумовлені вимоги до вчителя в педагогіці виражаються

термінами “професійна придатність” і “професійна готовність”. Під

професійною придатністю розуміють сукупність психічних і психофізіологічних

особливостей людини, які необхідні для досягнення успіху в обраній

професії. Під професійною готовністю – психологічну, психофізіологічну,

фізичну готовність (тобто професійну придатність) та науково-теоретичну і

практичну підготовку педагога.

Провідне місце в професіограмі вчителя посідає спрямованість його

особистості. Спрямованість особистості педагога – це мотиваційна

зумовленість його дій, вчинків, усієї поведінки конкретними життєвими

цілями, джерелом яких є потреби, суспільні вимоги і под. Н.В. Кузьміна

виділяє три основні типи спрямованості, які визначають характер

педагогічної діяльності вчителя. Дійсно педагогічна спрямованість

особистості – це стійка мотивація формування особистості учні її всебічного

гармонійного розвитку. Саме ця спрямованість вважається гуманістичною.

Гуманістична спрямованість особистості вчителя означає ставлення до дитини

як до найвищої цінності, визнання її права на свободу і щасті, вільний

розвиток і прояв своїх здібностей. Вільно реалізувати свої творчі

можливості задля себе і оточення людина може лише за наявності віри у саму

себе. Остання зміцнюється тоді, коли сприймаються і оцінюються не тільки її

позитивні якості, а вся особистість у цілому, тобто коли її люблять,

поважають її гідність, виявляють гуманність. Водночас гуманізм не є

абсолютизованим усепрощенням і покірність стосовно недосконалості людини.

Педагог повинен ставити перед вихованцем посильні і розумно сформульовані

вимоги з метою його подальшого розвитку, тобто здійснювати педагогічний

вплив гуманістичного, а не авторитарного характеру. Виявляючи в діалозі,

співпраці, партнерстві повагу до учня, і толерантність і справедливість,

учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну

спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником зміцнення

демократичного ладу.

Педагогічна культура є частиною загально людської культури. У ній

втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії,

концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та

матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої

педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних

історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її

головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи

педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної

практики з позицій гуманізму.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід

вважати:

- гуманістичну спрямованість особистості педагога;

- психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;

- освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння

педагогічними технологіями;

- досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну

діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

- культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови,

зовнішнього вигляду).

Індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній поведінці

вчителя. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві

теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції, системність

педагогічної діяльності, творення, гнучкість і варіативність у прийнятті

рішень. Такий педагог має індивідуальний стиль. Він не тільки зберігає і

відтворює духовні цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді

нових технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, в

учителя з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість,

нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність, непослідовність,

невміння вирішувати педагогічні проблеми.

Предметна підготовка (блок спеціальних дисциплін) спрямована на

засвоєння логіки розгортання змісту конкретного наукового знання як

складової частини загально людської культури і як засобу розвитку

особистості учня. Він включає вивчення дисциплін необхідних для тієї чи

іншої галузі знань і діяльності (математика, філологія, історія, біологія і

под.) на сучасному рівні розвитку суспільства.

Педагогічна культура у реальному педагогічному процесі виявляється в

єдності із загальнокультурними і моральними проявами особистості педагога.

Культура зовнішнього вигляду ідеального вчителя – це його невід’ємна

частка. Вона виконує професійну функцію: сприяє вихованню художньо-

естетичних смаків учнів та гармонійно уособлює професійну діяльність

вчителя. Одяг повинен бути естетично витриманий: гарний, в кольоровій гамі

переважають помірні насичені барви. Стиль одягу – діловий, але не сіро-

буденний. У манері одягатися знаходять вияв уміння враховувати місце, вік,

нагоду, пори року, контингент вихованців та конкретну ситуацію. Із

гардероба вчителя, який використовується у професійній діяльності,

виключається: ультрамодний одяг, незвичайний фасон якого відволікає увагу

учнів, одяг занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує учні. Взуття має

бути чисте, відремонтоване, зручне, легке, елегантне. Висота каблука

оптимальна, а стукіт каблуків не відволікає уваги учнів. Вибір прикрас

повинен демонструвати почуття міри, смак. Не можна використовувати надто

дорогих і яскравих коштовностей, щоб не відволікати увагу учнів. Волосся

має бути завжди чисте, ретельно зачесане. Не допускати надміру

експериментів зі своїм волоссям, щоб химерні зачіски і часті зміни кольору

не відволікали уваги учнів. Макіяж повинен гармоніювати із одягом,

зачіскою, аксесуарами, прикрасами. Макіяж має залежати від погоди, пори

року, віку, обставин; йому має бути притаманне почуття міри.

Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна

культура. Мова – найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний

інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на

свідомість і поведінку учнів. Важливі показники мовної культури педагога –

змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна

виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна

літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична

виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне

використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність

між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливими у мовленні

педагога є постановка голосу, його тон. З учнями треба розмовляти так, щоб

вони відчували в мові педагога його волю, душу і культуру.

Манери вчителя – це зовнішня форма його поведінки в соціумі:

учнівському, батьківському та учительському колективах. Чим досконаліші ці

манери, тим більша сила їх виховного впливу. Вчитель повинен впевнено

володіти манерами, що відповідають нормам етикету на даному етапі розвитку

людства. Розглянемо деякі вимоги, які ставляться до манер вчителя:

1. Вчительські манери ґрунтуються на загальноприйнятих нормах поведінки

людей цивілізованого суспільства.

2. Манери вчителя повинні бути природними й невимушеними. На це звертає

увагу К.Д. Ушинський. Він говорить, що: “... не повинно бути штучності,

навмисності. Природними та живими мають бути міміка і жести учителя, вони

повинні виражати непідробну зацікавленість у подіях, що відбуваються під

час навчання”.

3. Манери педагога мають бути гуманістично спрямованими. Відомий лозунг

медпрацівників “Не зашкодь” можна повною мірою віднести і до професії

вчителя. Навіть учительський погляд важить надто багато для дітей, щоб його

ігнорувати. Вчитель не має права зашкодити психіці дитини ні поглядом, ні

жестом, ні мімікою, ні словом. В.О. Сухомлинський вважає, що учителю, перш

ніж робити дисциплінарне зауваження учневі, треба лагідно доторкнутися до

його плеча чи покласти руку на голову, заглянувши в очі. Така поведінка

вчителя буде воістину гуманна.

4. Учительські манери повинні мати яскраво виражений особистісний

характер. Особлива посмішка і жести, стиль спілкування, манери вітатись

тощо у кожного свої, тому така своєрідність і вабитиме дітей. В зв'язку з

цим необхідно чітко відпрацювати і, можливо, довести до автоматизму свій

особливий стиль учительських манер. В історії педагогіки є цікаві приклади

щодо цього. Так, І.Я. Франко написав спогад, присвячений вчителю гімназії,

де він навчався, Е. Турчинському. У фрагменті його розповіді є такі рядки:

“Радість, смуток або гнів ми розуміли швидше з його очей, обличчя, рухів,

ніж з його слів. І треба було бачити, як з появою задоволеної усмішки на

його обличчі, прояснювалися обличчя його учнів, весь клас охоплювався

радістю”

5. Учительські манери мають бути естетично витриманими. А.С Макаренко

наполягає, що вихователь не може нехтувати естетикою свого зовнішнього

вигляду. У закладі, де працював цей відомий педагог, було прийнято на

роботу приходити в найкращому одязі. Учитель із нечищеним взуттям чи

несвіжою носовою хустинкою на урок не допускався.

6. Поведінка вчителя має бути емоційно стабільною, оскільки учні дуже

чутливі до зміни настрою, почуттів. Зайве занепокоєння вчителя якоюсь

проблемою знаходить своє відображення в зміні емоційного настрою учнів.

Педагогу варто ознайомитись із прийомами аутотренінгу та використовувати їх

з метою вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого

організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К.Станіславського,

наприклад, прийом зняття «м'язового затиску».

7. Лінія поведінки вчителя має йти і від дітей. Вчительське життя

вимагає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною,

співчутливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навіть

непомітною людиною. Все це варто виразно демонструвати своєю поведінкою.

8. Учитель не повинен приховувати задоволення від своєї роботи, від

спілкування з учнями - він радіє маленьким перемогам, своїм і своїх

вихованців. Зауважимо, що деякі педагоги-класики наполягають на тому, що

нещасливі люди, невдахи у житті, а точніше ті, хто себе такими вважає, не

мають права працювати в школі, оскільки поведінка таких “знедолених”

педагогів відкрито про це повідомляє, що негативно впливає на психіку

учнів. Найкращий, на думку учнів, це вчитель веселий, оптимістично

налаштований, який вміє доречно пожартувати і разом з дітьми посміятися.

9. Учительські манери мають визначатися творчістю, що найчастіше

проявляється у нестандартних ситуаціях. Схильність до імпровізації, прояв

інтуїтивних здібностей допомагає співвідносити власну поведінку з

обставинами і адекватно поводитись, знаходячи доречні засоби вербальної та

невербальної комунікації.

10. Поведінка вчителя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що

дозволяє привернути до себе учнів. Нерідко дітей переводять до розряду

“важких” саме через невміння чи небажання вчителя переступити бар'єр, що

відділяє його від учня. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але

порушити “стіну холодності” між собою і учнями варто.

Необхідність працювати над удосконаленням своїх манер продиктована

самим життям. Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований учитель —

найкращий вихователь дітей. Вихованість проявляється саме в манерах, які

потрібно повсякчас удосконалювати. Чим вихованіший учитель, тим

благородніший вплив на вихованців і продуктивніший кінцевий результат

діяльності. Недаремно ж влучно зауважує з цього приводу А. Дістервег:

“Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе...”

Специфіка педагогічної діяльності ставить, як ми вже зазначали, перед

учителем ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці

визначаються як професійно значимі особистісні якості. Останні

характеризують інтелектуальну і емоційно-вольову сторони особистості,

суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і

визначають індивідуальний стиль педагога.

Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих для

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8